Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції.

Ключові елементи фінансової революції

· поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

· формування системи міжнародних фінансових інститутів.

· швидкий розвиток фінансових інновацій.

1. Провідні країни світу – США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль щодо руху капіталу. Великобританія зняла цей контроль у 1979р., а у 1986р. у країні було проведено реформування ринку акцій – так званий “великий шок”. США у 80-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочала лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та взаємопереплетіння національних фінансових капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові і навпаки.

2. Особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами “третього світу” і необхідністю вирішення їх економічних проблем.

3. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З’явились нові фінансові інструменти. Прискорення потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій.

Суперечливість, неоднозначність розгортання процесу глобалізації взагалі й міжнародних фінансових відносин зокрема підтверджуються нерівномірним розвитком окремих сегментів світового фінансового ринку, з одного боку, і далеко не однаковим впливом міжнародної фінансової складової на економічний розвиток окремих груп країн — з іншого.

64 Чорноморське економічне співробітництво

Організація чорноморського економічного співробітництва — субрегіональне об'єднання 12 країн Чорноморського регіону (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, а також Україна). З 1992 до 1998 називалася просто «Чорноморське Економічне Співробітництво» — ЧЕС, причому ця абревіатура так і закріпилася в засобах масової інформації і офіційних документах. Організація була створена з метою тісного економічного співробітництва країн-учасниць, вільного пересування товарів, капіталів, послуг і робочої сили і інтеграція економік цих країн в світову економічну систему.

Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі.

Історія становлення

У 1990 р. президент Туреччини Тургут Озал виступив з ініціативою створення «Чорноморської зони процвітання і співпраці» за участю СРСР, Туреччини, Румунії і Болгарії. У 1992 р. підписано перший документ про утворення цієї організації — Стамбульська декларація 1992 р. «Про Чорноморське економічне співробітництво», який підписали Росія, Туреччина і Україна, Вірменія, Грузія, Азербайджан, Молдова, Румунія, Греція, Болгарія та Албанія.

В перші ж роки існування ЧЕС виникли проблеми з реалізацією поставлених завдань. Не вистачало фінансових ресурсів. Хоча в Стамбульській декларації заявлялося про необхідність створення Чорноморського банку торгівлі і розвитку (ЧБТР), фактично робота з його створення почалася лише в 1995, коли ЄС виділив 250 тис. екю на розробку бізнес-плану банку. Угода про створення ЧБТР, підписана і ратифікована всіма учасниками, набрала чинності 24 січня 1997 р. Статутний капітал ЧБТР — 1,35 млрд. $.

Стратегія розвитку нового об'єднання розроблялася в ході саммітів, що проходили в Бухаресті (червень 1995), Москві (жовтень 1996) і Ялті (червень 1998). У Ялті відбулось офіційне закріплення терміну «Організація» і був підписаний Статут ОЧЕС, після чого вона отримала статус міжнародної регіональної організації.

14 лютого 2008 року у Києві під час зустрічі міністрів закордонних справ країн ОЧЕС та Трійки ЄС було розпочато нову програму - Чорноморська синергія.

 

 

69ОПЕК – історія створення та основні функції організації

У вересні 1960 року в Багдаді відбулася конференція країн -експортерів нафти — Ірану, Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії і Венесуели — про зниження цін на сировину відповідно у кожній з країн. З'ясувавши становище, що виникло в результаті політики монополій, конференція одноголосно дійшла висновку про необхідність термінового створення спеціального органу нафтодобувних країн, організацію країн-виробників і експортерів нафти — ОПЕК. Тому число п'ять символізує п'ятірку країн-засновників цієї міжнародної організації. Це була перша Конференція, яка заснувала ОПЕК як постійну міжнародну організацію.

На Другій конференції в травні 1961 року вирішено розташувати Секретаріат у Женеві (Швейцарія). У квітні 1995 року Конференція ОПЕК прийняла рішення перенести штаб-квартиру до Відня (Австрія). Переговори з австрійським урядом були успішними і в результаті 1 вересня 1965 року підписано договір між Міністерством закордонних справ Австрії та Генеральним секретарем ОПЕК.

Механізм регулювання ОПЕК світового ринку нафти полягає у встановленні сумарного ліміту видобутку нафти для країн-членів, коригуванні цього ліміту з урахуванням рівня цін на світовому ринку нафти, розподілу загального ліміту між країнами-членами і контролю за дотриманням встановлених квот.

В сучасному світі в ОПЕК входить 12 країн. Вони контролюють більше ніж 2\3 світових запасів нафти.

Основні функції ОПЕК:

1. Регулювання обсягів видобутку нафти шляхом встановлення квот для учасників;

2. Регулювання світових цін на нафту за рахунок зміни обсягів власного експорту.

 

74. Види цінних паперів, що використовуються у портфельному інвестуванні (я не уверена правильный ответ или нет…но ничего другого не могу найти(

 

Інвестиційний портфель цінних паперів – це сукупність всіх фінансових активів у вигляді цінних паперів, якими володіє чи придбає акціонерне товариство (чи будь-який інший інвестор) для досягнення своєї мети.

Цінний папір – документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери. Кожен цінний папір має різне призначення, доходність, ризик, можливість вільного обертання і т.д.

Чинне законодавство визначає певний перлік цінних паперів, які мають обіг на території України, так зокрема Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201-XII, з подальшими змінами та доповненнями, передбачає наступні види цінних паперів:

1. акції;

2. облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

3. облігації місцевих позик;

4. облігації підприємств;

5. казначейські зобов'язання республіки;

6. ощадні сертифікати;

7. інвестиційні сертифікати;

8. векселі;

9. приватизаційні папери.

Як видно з даного переліку цінних паперів, цей пере лік є досить обмежений в порівнянні з тим різномаїттям цінних паперів, що обертаються в інших країнах, зокрема у Європейській Співдружності, США (так, в перелік не включені товарні цінні папери – накладні, коносаменти, складські сертифікати; деривативні цінні папери – фінансові ф’ючерси, опціони, форварди, свопи; бенефіціарні цінні папери – інвестиційні та ссудні трасти та інш.)

 

68. Найбільші “нафтові” країни світу