Ознаки систематизації країн світу за методиками Організації Об’єднаних Націй і Світового Банку
Вся сукуп-ть нац. ек-к у світі складає близько 200 держав. ООН, МВФ, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соц. і демограф. аспектам розвитку країн.
принцип аналізу її складових:
дохід на душу населення
а) країни, де на душу населення припадає більше 12 тис. дол. США на рік;
б) країни, де цей показник відповідно становить 10—12 тис. дол. США на рік;
в)країни, де зазначений показник становить до 7 тис. дол. США на рік;
г)країни, де на душу населення припадає 2 тис. дол. США на рік;
д)країни, де відмічений показник становить до 700 дол. США на рік;
ВВП на душу населення
Класифікація країн запропонована Групою Світового банку, зокрема, МБРР, визначає рівень доходу країни у розрахунку ВВП на душу населення:
а) економіки з низьким доходом (менше 580);
б) економіки з середнім доходом (580 - 6000 $);
в) країни з високим доходом (більше 6000 $).
) група країни з середніми доходами, але високою заборгованістю:
а) заборгованість щодо ВНП (50 %);
б) заборгованість щодо експорту товарів та інших послуг (275%);
в) приріст заборгованості щодо експорту (30 %);
г) приріст заборгованості за рахунок нарахування відсотків щодо експорту (20 %);
ще одним важливим критерієм є показники зовнішньої заборгованості:
а) країни з бездефіцитними економіками,
б) країни з низьким рівнем заборгованості;
в) країни з високим рівнем заборгованості.
Для Світового банку
Використовується також поділ країн на такі три групи, як: 1. Промислово розвинені країни — 24 високорозв-ні країни. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої “Великої сімки”. Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнар. торг-лі. Країни з перехідною економікою — 28 країн Центральної та східної Європи та колишнього Радян. Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринк. Ек-ки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних г-в. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. 3. Країни, що розв-ся — 132 країни Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику к-ть і особл-ті соціально-економічного розв-ку нац-их ек-к ці країни здебільшого с-матизують за регіонами з урахуванням їх географ. положення.
Характеристика суб’єктів міжнародних економічних відносин та рівні їх взаємодії
Характеристика суб’єктів МЕВ.
Суб’єкти МЕВ-це учасники міжн. ек. явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх ек. інтересів.
Суб'єктами МЕВ виступають:
1) фіз. особи (дієздат-ть, правоздат-ть)
2) юридичні особи – найпошириніші організаційно-правові форми:
- товариства (повні, командитні, з обмеженою відповідальнісю, акціонерні товариства)
- різного типу об'єднання фіз. та юрид. осіб;
- держави, які, з одного боку, можуть бути безпосередними учасниками МЕВ, а іншого боку – створювати умови для МЕВ всіх інших суб'єктів;
міжнародні організації, які беруть участь у МЕВ у відповідності зі своїми завданнями і метою.
Основними суб'єктами сучасної міжнародної економіки є так звані міжнародні підпр-ва, які бувають двох типів:
1) багатонаціональні корпорації (міжнародні за капіталом,управлінням і сферою діяльності)
2) транснаціональні корпорації (національні по капіталу, як правило, управлінню і міжнародні за сферою діяльності).
РІВНІ взаємодії МЕВ
Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні, макрорівень-це рівень державних і міждержавних міжнар. процесів, метарівень-це міжнар. звязки галузевого й регіон. значення, мікрорівень-це, відповідно, рівень звязків між фірмами різних країн.
Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між субєктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік.
При цьому виділяють такі 4 рівні:
1) Міжнар. ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек. зв’язки, що мають епізодичний х-р і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам.
2) Міжнар. ек. взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі ек. звязки між суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах і договорах, заключених на доволі тривалий період часу.
3) Міжнар. ек. співробітництво. Це-міцні й тривалі звязки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових ек. договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ.
4) Міжн. ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який характериз-ся взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої держ. політики як у взаємних ек. відносинах, так і у відносинах з треріми країнами.
Кожен вищий рівень не являє собою щось протилежне до нижчого, а є його усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить в собі більшість ознак нижчого.
Форми міжнародного поділу праці та фактори його розвитку.
Основою інтернаціоналізації госп-кого життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результ-ми вир-ва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням сусп-ого поділу праці за родом діяль-ті та його просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спец-цію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розв-к міжнародної спеціалізації обумовлює розв-к видів та форм міжнародної кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП за родом діяль-ті розв-ся за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним. Вертикальне — спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний МПП на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства). Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн, підпр-в та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.Історично МПП виникає як с-ма, основним структурним ел-том якої були нац-ні госп-кі комплекси. На початкових стадіях розв-ку світогосподарські зв’язки зводились до ві-н обігу, перш за все товарного, пізніше — міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнац-ні ек-ні ві-ни з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку сусп-ного поділу праці всередині країн.Виникнення та подальший розв-к МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо с-матизувати за такими ознаками:1Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами; 2.Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність вир-ва, темпи створення об’єктів вироб-ої і соц-ої інфраструктури, особливості історичного розв-ку, вироб-чих і зовнішньоек-них традицій, соц-ек-ний тип нац-ого вир-ва і зовнішньоек-них зв’язків, політичні фактори країн; 3.НТП — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розв-ку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.
