Маркування та штрихове кодування товару

Штриховий код являє собою послідовність штрихів та проміжків визначеного розміру, за допомогою яких кодуються цифри, букви та інші символи. Закодовану в штриховому коді інформацію можна автоматично зчитати за допомогою спеціальних пристроїв - сканерів штрихового коду. Кожна цифра або буква в штриховому коді відображається комбінацією штрихів та проміжків за чітко визначеними правилами. Під час зчитування сканер вимірює світло, відбите від темних та світлих ділянок штрихового коду. Згідно правил, визначених символікою, формується штрихкодова позначка - те, що в побуті власне й називають штриховим кодом. На малюнку нижче як приклад показані основні обов'язкові елементи штрихкодової позначки EAN-13.

1. Рядок інформаційних та службових знаків штрихового коду.

2. Рядок візуальнозчитних знаків, що відображує подані в штриховому коді дані у формі, придатній для розуміння людиною.

3. Ліва та права вільні зони (зони стабілізації) - обов'язкові елементи штрихкодової позначки.

У всьому світі штрихове кодування здійснюють за єдиною системою стандартів - Системою GS1.

Відповідно до правил символіки штрихового коду EAN/UPC будуються штрихові коди EAN-13, EAN-8, UPC, а також двох та п'ятизначні "розширення", які використовуються для кодування додаткової інформації при маркуванні книжок та періодичних видань. Ця символіка дозволяє кодувати тільки цифри.

Штрихкодова символіка ITF добре пристосована для друку на поверхнях невисокої якості - наприклад, безпосередньо на гофрокартоні.

Штрихкодова символіка UCC/EAN-128 (яка нещодавно отримала нову назву - GS1-128) дозволяє кодувати не тільки цифри, а й всі літери латинської абетки та інші знаки (загалом 128 символів). Серед характерних особливостей цієї штрихкодової символіки - її висока інформаційна щільність та контролепридатність.

 

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 3

1. Навколишнє бізнес-середовище як об’єкт маркетингових досліджень.

Навколишнє бізнес-середовище — це сукупність чинників, суб'єктів, сил та умов, які впливають на визначення предмета та об'єкта маркетингу, створення системи його засобів, формування їхньої структури, тобто це сфера, в якій відбувається маркетинго­ва діяльність суб'єкта господарювання Навколишнє бізнес-середовище підприємства складається з кіль­кох частин.

По-перше, це зовнішні умови та сили. Ця частина не може бути керованою підприємством, тому мета дослідження по­лягає у вивченні та врахуванні підприємством її дії з метою запо­бігання негативним впливам чи посилення позитивних впливів на ділову активність та результативність його діяльності.

До таких зовнішніх умов і сил, що визначають маркетингову діяльність підприємства, належать:

□ міжнародні: система міжнародних договорів, угод; правила та норми зовнішньої торгівлі; закони інших країн щодо здійснен­ня торговельних операцій;

□ регулювальні: політика уряду; система державного регулю­вання підприємницької діяльності, ціноутворення, рекламування, конкуренції; чинне законодавство;

□ економічні: стан країни (рівень, динаміка та обсяги вироб­ництва і попиту на товари чи послуги); рівень доходів населення, темпи інфляції, податки;

□ технологічні: рівень використання сучасних технологій; за­провадження досягнень науково-технічного прогресу;

□ політичні: політична структура; політична організація су­спільства;

□ екологічні: вимоги до охорони довкілля;

□ конкурентні: інтенсивність, форми та види конкуренції, її динаміка;

Друга частина навколишнього бізнес-середовища — це суб'єкти, з якими контактує підприємство і на яких певною мі­рою може впливати.

Серед суб'єктів, які належать до зовнішнього бізнес-середо- вища, головним об'єктом дослідження, безумовно, є споживачі, їхня поведінка — мотиви купівлі, звички, спосіб і стиль життя, купівельна спроможність, потреби, цінності, побажання, попит, процеси прийняття рішень щодо придбання — найважливіші чинники, що визначають зміст, напрями й особливості маркетин­гової діяльності підприємства.

. Крім цього, під час досліджень навколишнього бізнес-середо- вища вивчаються такі суб'єкти:

□ державні органи управління: формують систему норм і пра­вил поведінки; регулюють бізнесову діяльність;

□ акціонери (власники): створюють і фінансують підприємст­во, розпоряджаються власністю, виходячи зі своїх інтересів;

□ постачальники: забезпечують підприємство необхідними матеріально-технічними ресурсами;

□ оптова і роздрібна торгівля: пропонує систему, організацію і практику торговельних відносин із покупцями на засадах посе­редництва;

□ засоби масової інформації: забезпечують підприємство ко­мунікаційними зв'язками з ринком;

□ конкуренти: підприємства-суперники, які оперують на тому самому ринку, використовують схожі стратегії;

□ контактні аудиторії: партії, профспілки, релігійні організа­ції, товариства захисту прав споживачів та інші об'єднання, які цікавляться діяльністю підприємства, впливають на його співро­бітників;

□ банківські, страхові, науково-дослідні, охоронні, транспорт­ні організації.

2. Процес підготовки даних до аналізу в кількісних маркетингових дослідженнях

Залежно від методів аналізу, його глибини та конкретності розрізняють кількісні та якісні маркетингові дослідження.

Кількісні маркетингові дослідження використовують стати­стичні характеристики ринку, які вможливлюють його аналіз, створення його моделі, а також перевірку достовірності отрима­них результатів.

Аналіз ринку — це використання статистичних методів з ме­тою встановлення взаємозв'язків між окремими характеристика­ми (наприклад, обсягом продажу товарів і ціною).

Моделювання ринку — це опис його в математичній формі (наприклад, рівнянням або математичною функцією).

Перевірка достовірності отриманих результатів — це уточ­нення їхньої значимості (суттєвості), тобто міри відповідності об'єктивним реаліям.

Власне саме кількісні методи перетворюють маркетинг із мис­тецтва на науку.

 

3.Класифікація товарів i послуг виробничого призначенн

Товари та послуги виробничого призначення - це товари, які купуються організаціями та приватними особами для подальшої переробки або перепродажу.

1). За роллю у виробництві:

 

1. Капітальне майно включає в себе товари, які багаторазово використовуються у виробничому процесі, не змінюють свого вигляду і не стають частиною кінцевого продукту (будівлі, споруди, обладнання).

2. Матеріали і деталі - це товари, повністю використовуються у виробництві, зазвичай вони змінюють свій фізичний вигляд і стають частиною кінцевої продукції (сировина, напівфабрикати, паливо, енергія, мастильні, пакувальні матеріали).

3. Експлуатаційні запаси - це товари, необхідні для повсякденного функціонування фірми. Дуже схожі на допоміжні матеріали, але пов'язані в основному з адміністративної та ремонтної діяльністю (кошти і матеріали для прибирання та ремонту, канцелярське приладдя, обладнання адміністративних приміщень тощо)

2). Послуги виробничого призначення поділяють на

- послуги з експлуатації та ремонту (прибирання, охорона, ремонт);

- послуги консультаційні (бухгалтерські, аудиторські, рекламні, юридичні).

 

4.Головні функції упаковки товару та сучасні вимоги до неї.

Упаковка – частина планування продукції, в ході якого підприємство вивчає, розробляє і виготовляє свою упаковку, що включає саму тару, в якій міститься продукція, етикетку і вкладиш, якщо вони передбачені.

Функції упаковки: 1) Локалізація продукту. Фактично будь-яке впакування означає, насамперед, обмеження в деякому обсязі певної кількості продукції. Головна мета такого обмеження - уможливити проходження продукту через систему розподілу. Виробництво, вантажно-розвантажувальні роботи, складування й транспортна мережа як розвинених, так і країн, що розвиваються, однаковою мірою мають потребу в такій функції упаковки для того, щоб переміщувати промислові й сільськогосподарські вироби з одного місця на інше; 2) Захисна функція. Це призначення упаковки має двояку сутність - з одного боку, вона повинна забезпечити охорону продукту від шкідливого впливу навколишнього середовища, а з іншого боку - охорону людей і навколишнього середовища від агресивних і небезпечних продуктів за допомогою їхнього особливого впакування; 3) Забезпечення зручності використання продукту. Ця роль упаковки особливо багатогранна й покликана задовольняти запити споживача, тобто упаковка повинна максимально й найбільш конкретно робити корисні послуги людині, що використовує даний товар; 4) Комунікаційна функція. Нарешті, упаковка повинна нести всю необхідну інформацію. У першу чергу вона забезпечує ідентифікацію продукту, інформує покупця про особливості товару і є останньою сполучною ланкою зі споживачем у торговельному залі, спонукаючи його придбати даний товар, чому передують реклама й просування продукту іншими способами. Вона завжди повинна бути прямо пов'язана з формою, змістом, будовою, а також з надрукованим текстом і художнім оформленням товару.

Завдання: 1) ідентифікувати продукт по його звичайному, узаконеному найменуванню. Крім цього вона ідентифікує продукт по його якості, несучи на собі печатку (імідж) компанії. Якість продукції, яку компанія намагається підтримувати, також може бути виражена упаковкою; 2) інформувати покупця про те, що являє собою продукт й як його використовувати; 3) спонукати покупця до придбання продукту.

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 4

1. Характеристики кабінетних та польових маркетингових досліджень.

Кабінетні дослідження проводять з метою отримання за­гальних уявлень про чисельність і зростання населення, струк- турованого за географічними чи демографічними принципа­ми; структуру та важливість різних каналів розподілу, загальні обсяги продажу, експорту та імпорту товарів, наявні товари та їх характеристики, випуск нових товарів, джерела постачан­ня сировини й матеріалів, рівень цін, рекламні витрати; учас­ників ринку, рух персоналу; фінансові показники діяльності тощо.

Основними джерелами інформації для їх проведення є так звана вторинна інформація — різноманітні публікації у часопи­сах, газетах, довідниках, оглядах ринку та комп'ютерні бази да­них, з якими можна працювати в он-лайновому режимі.

Польові дослідження проводять з метою отримання первин­них (вихідних) даних про діяльність суб'єктів ринку. Такі дані отримують завдяки прямому контактуванню із клієнтами (спо­живачами), дистриб'юторами, розробниками проектів, постачаль­никами, спеціалістами, консультантами, експертами та ін. Особи чи організації, до яких дослідник звертається у пошуку необхід­ної інформації, називаються респондентами.

Зараз основними методами польових досліджень є такі:

• опитування — найпоширеніший метод ринкових дослі­джень, який дає змогу отримати інформацію стосовно дій респон­дентів, їхніх переваг, вимог, точок зору завдяки прямому чи опо­середкованому контактуванню інтерв'юера із респондентом;

• групові дискусії (метод фокус-груп) — невимушене особис­те спілкування 6—10 осіб за участю спеціально підготовленого ведучого, як праіило, у спеціальних аудиторіях, обладнаних за­собами відео- та звукозапису з метою об'єктивного визначення вимог чи ставлення клієнтів (споживачів) до тих чи інших това­рів (послуг);

• панельні дослідження — регулярне спілкування з однією групою респондентів (як правило, споживачів/клієнтів або пред­ставників роздрібних магазинів), зацікавлених, у тому числі й за­вдяки матеріальному стимулюванню, у наданні об'єктивної та повної інформації. Під панеллю розуміють типові групи (ринкові сегменти) певної сукупності споживачів, із кожної з яких обира­ють кілька постійних респондентів;

• ділове контактування — збирання необхідної інформації за­вдяки зустрічам з іншими суб'єктами ринку під час ярмарків, ви­ставок, днів відкритих дверей, конференцій, неформальних захо­дів з метою визначення основних напрямів їхньої діяльності зараз і в майбутньому;

• «щоденники» — постійні відстежування дій респондента упродовж певного періоду і занесення отриманих даних до спеці­ально розроблених анкет з метою визначення тенденцій у змінах поведінки об'єктів дослідження;

• пілотні дослідження (метод пробного продажу) — поєднан­ня конкретних маркетингових дій та моніторинг їхніх результатів за недостатності інформації або неможливості її збирання чи уза­гальнення з метою створення чи коригування відповідних марке­тингових програм;

• спостереження — фізична реєстрація дій об'єкта досліджен­ня з метою визначення його реакції на продукт чи рекламний ма­теріал, поведінки під час чи після купівлі тощо.

 

2.Дослідження якості у сфері послуг.

Якість послуг - це відповідність наданих послуг очікуваним або встановленим стандартам. Таким чином, стандарти, їхня реальна форма і зміст є критерієм якості обслуговування у готелі. Критерій оцінки якості наданої послуги для споживача - це ступінь його задоволення, тобто відповідність отриманого та очікуваного. Критерій ступені задоволення клієнта - це ба-жання повернутися ще раз і порадити це зробити своїм друзям і знайомим. Для ефективного забезпечення якості і конкурентоздатності послуг готелю актуальною проблемою є управління проектуванням і контролем їх якості. При цьому ключову роль має не лише виявлення внутрішніх причин, але і вивчення потреб клієнтів, а також способи задоволення даних потреб.

 

3. Товарна номенклатура та асортимент, їхні показники i методи оцінки.

Товарна політика підприємства включає прийняття рішень щодо товарної номенклатури й асортименту. Товарна номенклатура (серії продуктів) — це групи товарів, тісно пов´язаних між собою або через подібність їх функціонування, або тому, що їх продають тим самим групам покупців, або реалізують через однотипні магазини, або в межах певного діапазону цін. Товарна номенклатура (або товарний мікс) — це систематизований перелік товарів усіх асортиментних груп і товарних одиниць, які пропонуються виробником для реалізації (сукупність усіх товарів фірми).

Основними цілями товарної політики підприємства є забезпечення прибутку, збільшення товарообігу, збільшення частки ринку, на якому діє фірма, зниження витрат на виробництво й маркетинг, підвищення іміджу, зменшення ризику.

Основні показники номенклатури продукції:

§ ширина — чисельна оцінка різноманітності продукції фірми свідчить, скільки окремих за призначенням або іншими властивостями видів продукції виготовляє підприємство (кількість асортиментних груп або товарних ліній);

§ насиченість — загальна кількість товарів, що пропонуються фірмою;

§ глибина — кількість пропозицій кожного з окремих видів продукції;

§ гармонійність — рівень подібності товарів різних асортиментних груп за призначенням, технологією виготовлення, організацією обороту.

Більш глибоку якісну оцінку товарної пропозиції можна одержати, вивчаючи асортимент продукції підприємства. Під товарним асортиментом (товарною лінією) розуміють набір однойменної продукції (послуг), назви, види, сорти, розміри й артикули якої конкретизовані (product line). Така група товарів тісно пов´язана подібністю функціонально-корисних властивостей, особливостей виготовлення, обороту й споживання в рамках однакового діапазону цін.

Товарна лінія може бути короткою або довгою. Лінія вважається короткою, якщо фірма може збільшити свій прибуток за рахунок розширення асортименту продукції, яка входить у товарну лінію.

Товарна лінія вважається довгою, якщо фірма може збільшити прибуток, скорочуючи асортимент.

Базою системи формування асортименту продукції підприємства є виконання таких процедур:

□ визначення наявних та перспективних потреб споживачів, дослідження способів використання продукції, особливостей поведінки покупців на відповідних ринках;

□ оцінка конкурентних товарів-аналогів з позицій покупців;

□ коригування асортименту відповідно до даних маркетингового дослідження попиту і пропозиції;

□ опрацювання специфікації нових або поліпшених продуктів відповідно до вимог покупців;

□ постійна оцінка та коригування асортименту.

Планування та управління асортиментом — одна з найважливіших складових маркетингу. Наслідки помилок у цій сфері неможливо буде виправити за рахунок збуту та реклами. Тому формуванням асортименту на підприємстві ринкової орієнтації, як правило, займається керівник служби маркетингу, якщо така є в структурі підприємства, або менеджер.