МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до самостійної роботи з курсу «ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ»
для студентів всіх напрямів підготовки
денної та заочної форм навчання
Затверджено
радами спеціальностей:
| 7.05020201, 8.05020201, 6.050202, 6.050702 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.03050401, 8.03050401, 6.030504, 7.03050901, 8.03050901, 6.030509, 7.03060101, 8.03060101, 6.030601 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.03051001, 8.03051001, 7.03051002, 8.03051002, 6.030510 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.04010602, 8.04010602, 7.04010603, 8.04010603, 7.04010604, 8.04010604, 6.040106 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.05050313, 8.05050313, 8.05050206, 6.050502 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.05170101, 8.05170101 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.05170103, 8.05170103 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.05170104, 8.05170104, 7.05170105, 8.05170105, 7.05170108, 8.05170108 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.05170107, 8.05170107 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.05170106, 8.05170106, | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.05170109, 8.05170109, 7.05170112, 8.05170112 | прот. № від 2012 р. | ||
| 7.05170110, 8.05170110 | прот. № від 2012 р. | ||
| ОДЕСА ОНАХТ 2012 |
 |
Методичні вказівки до самостійної роботи з курсу «Охорона праці в галузі» для студентів всіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання / Укл. О.А. Нетребський, І.А. Дюдіна / Одеса: ОНАХТ, 2012. – 30 с.
ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА ВИПУСК ЗАВ. КАФЕДРОЮ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
О.А. НЕТРЕБСЬКИЙ, Д-Р ТЕХН. НАУК, ПРОФЕСОР
Загальні положення
Фаховий рівень підготовки випускників вищих навчальних закладів з питань охорони праці має вирішальне значення для майбутніх фахівців як харчової промисловості, так і інших галузей народного господарства. Він безпосередньо спрямований на захист здоров’я і працездатності людини в процесі її трудової діяльності і безпосередньо впливає на результати виробництва. Тому в вищих навчальних закладах освіти під час підготовки фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється вивчення дисципліни «Охорона праці в галузі» відповідно до наказу № 420 Міністерства освіти України від 2 грудня 1998 р. та наказу Міністерств освіти і науки України, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України» від 21.10.2010 р. № 969/922/216.
Весь навчальний матеріал курсу об’єднано в один змістовий модуль «Охорона праці в галузі». Вивчення дисципліни потребує від студента самостійного опрацювання значної кількості міждержавних, міжгалузевих і галузевих нормативних документів з охорони праці та довідкової літератури за спеціальністю. Робота з нормативними документами з охорони праці у подальшому стане у нагоді під час підготовки розділу «Охорона праці» дипломного проекту. На самостійну роботу студента (СРС) винесено близько 66% навчального матеріалу.
Метою даних методичних вказівок (МВ) є надання студентам практичної допомоги при вивченні змісту тем нормативної дисципліни «Охорона праці в галузі», а саме:
1. Міжнародні норми в галузі охорони праці.
2. Основні законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі.
3. Система управління охороною праці в організації.
4. Травматизм та професійні захворювання в галузі. Розслідування нещасних випадків.
5. Спеціальні розділи охорони праці в галузі професійної діяльності.
6. Актуальні проблеми охорони праці в наукових дослідженнях.
7. Основні заходи пожежної профілактик на галузевих об’єктах.
8. Державний нагляд та громадський контроль за станом охорони праці.
9. Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.
Під час самопідготовки з дисципліни «Охорона праці в галузі» студентам доцільно вести власний конспект для подальшого успішного тестування та складання іспиту з даної дисципліни.
1. Міжнародні норми в галузі охорони праці
Соціальне партнерство (соціальний діалог) в охороні праці. Соціальний діалог в Європейському Союзі. Соціальне партнерство в охороні праці – це система пошуку взаємно прийнятних шляхів рішення загальних проблем охорони праці в організаціях, система взаємних домовленостей між всіма суб’єктами охорони праці (роботодавцями, робітниками, державою взагалі). Соціальне партнерство в документах Євросоюзу часто позначають терміном «соціальний діалог», який є основоположною ідеєю в діяльності Міжнародної організації праці (МОП).
Важливим моментом засвоєння навчального матеріалу є знайомство із хронологією найважливіших кроків Євросоюзу в галузі охорони праці. Так, Римська Угода (1957 р.) містить особливий розділ про соціальну політику, в якому підкреслюється, що держави-учасники одностайні в необхідності поліпшувати умови життя й праці працівників таким чином, що це дозволить зблизити умови життя в країнах ЄС. Статут про соціальні права, схвалений у Страсбурзі в 1989 р., головний наголос робить на сприянні праці й занятості в сфері соціальної політики. У 1987 р. єдиним актом Європи були прийняті додаткові статті до Римської Угоди, зокрема, стаття 118а, яка надає охороні праці самостійного значення.
В рамках соціального діалогу в Євросоюзі сьогодні актуальним вважається завдання щодо інтенсифікації консультацій із представниками урядів держав-членів із соціальними партнерами (працівниками та роботодавцями). Це є логічним продовженням політики, яка проводиться з 1957 р. Комісією з безпеки і гігієни праці, для якої членство від кожного держави-члена ЄС сформовано наступним чином: два представника представляють уряд, один представник від робітників та один представник від роботодавців. Указом Ради Міністрів ЄС у 1974 р. був заснований Консультативний Комітет з безпеки, гігієни та охорони здоров’я. В його роботі приймають участь представники Європейської Конфедерації Профспілок – ЄКП та Європейської Асоціації Роботодавців (ЄАР). Таким чином, Консультативний Комітет з безпеки, гігієни й охорони здоров’я виконує в структурі ЄС функції органу, який відповідає за соціальний діалог і соціальне партнерство в сфері охорони праці.
Визначення та основні принципи соціальної відповідальності. Стандарт SA 8000 «Соціальна відповідальність». Соціальна відповідальність – це досягнення комерційного успіху шляхами, які засновані на етичних нормах і повазі до людей, суспільства, довкілля. Загальні міжнародні норми соціальної відповідальності викладені в Глобальному договорі ООН (1992 р.). Студентам необхідно ознайомитись із 10 головними принципами Глобального договору які стосуються забезпечення прав людини, трудових відносин, навколишнього середовища та боротьби із корупцією. Треба звернути увагу на основні визначення стандарту SAI SA 8000: 2001 «Соціальна відповідальність»: «компанія», «компенсація», «зацікавлена сторона», «примусова праця» та визначити критерії соціальної відповідальності.
Директиви ЄС з охорони праці. Рамкова директива 89/391/ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників». Слід розглянути основні Директиви з охорони праці та засвоїти, що Директивами ЄС визначаються лише мінімальні вимоги з охорони праці, що означає для країн-учасниць можливість відступити від мінімальних вимог, але тільки убік їхнього перевищення. Особливу увагу треба приділити нововведенням та інноваціям Рамкової директиви 89/391/ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників», які визначають:
- загальне завдання поліпшення виробничого середовища й відповідні йому обов’язки, що покладаються на держави-члени ЄС та роботодавців;
- розширене поняття виробничого середовища, в якому поряд із фізичною безпекою розглядається й організація роботи та соціальні відносини на робочих місцях;
- необхідність зниження навантаження на працівників і створення морально здорових умов праці, а не тільки запобігання фізичної шкоди;
- докладний перелік засобів, які необхідно використовувати для рішення завдань.
Конвенції та Рекомендації МОП. Основні Конвенції МОП в галузі охорони праці. Необхідно визначити статус Міжнародної Організації Праці та її основні завдання, з’ясувати відмінності між визначеннями Конвенції та Рекомендаціями МОП. Також необхідно засвоїти, які Конвенції визнані фундаментальними у Декларації МОП основних принципів та прав у світі праці і яким чином МОП домагається визнання фундаментальних Конвенцій державами, які їх всі або частково ще не ратифікували.
Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці. Основні напрямки співробітництва. Організація об’єднаних націй. Всесвітня організація охорони здоров’я. Міжнародна агенція з атомної енергії. Міжнародна організація праці. Європейський Союз. Співдружність незалежних держав. Треба стисло охарактеризувати основні міжнародні організації, через які здійснюється міжнародне співробітництво в галузі охорони праці (Генеральна Асамблея ООН, Економічна і Соціальна Рада ООН, Комісія з прав людини, ЮНІДО – Організація Об’єднаних Націй по промисловому розвитку, ВООЗ – всесвітня організація охорони здоров’я, МАГАТЕ – Міжнародна агенція з атомної енергії, МОП, ЄС).
Основними напрямками міжнродного співробітництва в галузі охорони праці є наступні:
- впровадження світового досвіду з організації охорони праці, покращення умов праці та виробничої безпеки;
- участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;
- одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;
- проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;
- підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.
Прикладами співробітництва України з Європейським Союзом в галузі охорони праці є спільна робота щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці (ССБТ), узгодження та розробка нормативної бази в галузі охорони праці для країн СНД тощо.
Література: [22, с. 5-14; 23, с. 20-42, c. 226-238; 28-33].
2. Основні законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі
Законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі. Галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Загальне знайомство із змістом та безпосереднє вивчення законів та нормативно-правових актів з охорони праці в галузі здійснюється при підготовці до практичних робіт з курсу «Охорона праці в галузі» та під час їх виконання під керівництвом викладача, а також під час виконання індивідуальної роботи з дисципліни. Студентам необхідно працювати із джерелами, наведеними у списку літератури до відповідних методичних вказівок.
Література: [1-8].
3. Система управління охороною праці в організації
Плани локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і аварій. Мета та основні параметри планів. Аналітична та оперативна частина плану.
На потенційно небезпечні підприємства та об’єкти (де можливі аварії із залповими викидами вибухонебезпечних і токсичних продуктів, вибухами й загоряннями (пожежами) в апаратурі, виробничих приміщеннях і зовнішніх спорудах, які можуть призвести до зруйнування будинків, споруд, технологічного устаткування ураження людей та негативного впливу на довкілля) поширюється нормативний акт НПАОП 0.00-4.33-99 «Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій» (із змінами та доповненнями Держгірпромнагляду від 01.10.2007 р.).
Цей документ встановлює:
- порядок розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС);
- вимоги до їх складання, змісту та форми;
- процедуру затвердження й перегляду ПЛАС.
Метою ПЛАС є планування дій (взаємодії) персоналу підприємства, спецпідрозділів, населення, центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо локалізації і ліквідації аварій та пом’якшення їх наслідків.
Основні складові ПЛАС – це аналітична частина, в якій міститься аналіз потенційних небезпек, можливих аварій та їхніх наслідків і оперативна частина, що регламентує порядок взаємодії та дій персоналу, спецпідрозділів і населення (при потребі) в умовах аварій. Зміст оперативної частини змінюється залежно від рівня аварії, на який вона поширюється.
Аварії в залежності від їх масштабу можуть бути трьох рівнів:
- рівень «А» - характеризується розвитком аварії в межах одного структурного підрозділу підприємства (цеху, відділення, виробничої дільниці);
- рівень «Б» - характеризується переходом аварії за межі структурного підрозділу і розвитком її в межах підприємства;
- рівень «В» - характеризується розвитком і переходом аварії за межі підприємства та можливістю впливу вражаючих чинників аварії на населення селітебної зони і довкілля.
ПЛАС повинен охоплювати всі рівні розвитку аварії, які встановлені в аналітичній частині в процесі аналізу потенційних небезпек, та має розроблятися з урахуванням усіх станів підприємства (об’єкта): пуск, робота, зупинка і ремонт.
ПЛАС повинен бути узгоджений з територіальними управліннями Держгірпромнагляду, з територіальними органами МНС, з територіальними установами державної санепідслужби та, при потребі, з органами місцевого самоврядування. Затверджується ПЛАС керівником підприємства, а для аварій рівня «В» оперативна частина ПЛАС затверджується ще й органами місцевого самоврядування. За якість розробки і впровадження ПЛАС відповідає власник (керівник) підприємства.
Розробка ПЛАС може здійснюватися власником самостійно, або із залученням спеціалізованих організацій, які мають дозвіл на виконання такої роботи.
ПЛАС переглядається через кожні 5 років. Позачерговий перегляд ПЛАС (повністю або частково) здійснюється за приписом органів Держгірпромнагляду, а також при змінах у технології, апаратурному оформленні, метрологічному забезпеченні технологічних процесів, зміні в організації виробництва, за наявності даних про аварії на аналогічних підприємствах (об’єктах).
ПЛАС має переглядатися і корегуватися з урахуванням змін житлового будівництва й розвитку в даному районі, вдосконалення дій під час аварій і досвіду, накопиченого під час тренувань та перевірок.
Складання аналітичної частини ПЛАС. Аналіз небезпеки підприємства (об’єкта)проводиться на основі докладного розгляду його стану згідно із вимогами НПАОП 0.00-4.33-99 [21], міжгалузевої і галузевої нормативної документації, рекомендацій довідкової і науково-технічної літератури, а також з урахуванням аварій і аварійних ситуацій, що відбувалися на ньому та на аналогічних підприємствах (об’єктах) (рис. 1).
 |
Рис. 1 – Блок-схема роботи над аналітичною частиною ПЛАС
Етапи прогнозування сценарію розвитку аварійної ситуації наступні:
1. Оцінка кількості НР, які можуть взяти участь в аварії.
2. Оцінка наслідків впливу уражальних чинників (УЧ).
3. Визначення:
- безпечних зон;
- місць можливих сховищ;
- шляхів евакуації, що не потрапляють під вплив УЧ.
Під час оцінювання можливих наслідків впливу УЧ використовуються методики, які наведені у нормативно-технічній документації та довідковій літературі.
Аналіз небезпеки підприємства (об’єкта) надається у вигляді звіту або пояснювальної записки, в яких повинні міститися:
- використана вихідна інформація або посилання на документи, в яких вона міститься;
- опис використаних методів аналізу й методик оцінки або відповідні посилання на них;
- результати розрахунків і оцінок.
Складання оперативної частини ПЛАС. Оперативна частина ПЛАС розробляється для узгодження керівництва діями персоналу підприємства та спеціальних підрозділів з метою запобігання виникнення аварійних ситуацій та зведення до мінімуму наслідків аварій, якщо вони відбулися.
Для цього в оперативний частині ПЛАС наводяться:
- перелік посадових осіб, відповідальних за виконання конкретних дій;
- порядок здійснення зв’язку між спецпідрозділами, органами державного нагляду й органами місцевого самоврядування;
- дії персоналу та спецпідрозділів на всіх стадіях розвитку можливих аварій;
- ознаки, за якими керівництво локалізацією аварії переходить з рівня «А» (від начальника виробництва, цеху, дільниці) до рівня «Б» (до керівника підприємства) або рівня «В» (до посадової особи, яка призначена органом місцевого самоврядування).
В оперативній частині ПЛАС на блок-схемі та плані виробництва визначаються прямі та зворотні міжцехові потоки, їх характеристика та параметри, гранична відсічна запірна арматура, які мають безпосереднє значення для локалізації (ліквідації) аварії.
Також вказуються засоби протиаварійного захисту, зв’язку і оповіщення, евакуаційні шляхи, місця сховищ і укриттів.
Визначають список робітників, що залучаються до локалізації аварії із зазначенням місць їх постійної роботи, проживання, контактних телефонів та порядок їх дій на випадок аварії.
Складають інструкцію щодо аварійної зупинки виробництва (цеху, відділення дільниці тощо).
При розробці дій спецпідрозділів, зазначають орієнтовний час їх прибуття та розгортання.
Як план підприємства можна використовувати генплан із необхідними додатками згідно НПАОП 0.00-4.33-99 [21].
Персонал організацій, що залучений до ліквідації аварії та відповідних спецслужб, повинен вивчити ПЛАС і зміни до нього та допускається до робіт тільки після навчання, інструктажу і перевірки знань ПЛАС.
Протягом року з імовірних аварійних ситуацій, що передбачені ПЛАС, повинні проводитись учбово-тренувальні заняття і учбові тривоги за графіком,
затвердженим керівником підприємства (об’єкта) або органом місцевого самоврядування (залежно від рівня аварії).
При незадовільних результатах учбової тривоги вона повинна бути проведена вдруге протягом 10 днів, після детального вивчення допущених помилок.
При проведенні тренувань слід практикувати участь незалежних спостерігачів, оскільки це забезпечує об’єктивну оцінку недоліків або помилок ПЛАС.
Інтегровані системи менеджменту в галузі охорони праці, основні складові, функціональна структура. Процес виконання кожного завдання в організації роботи з охорони праці полягає у послідовному здійсненні керівником (відповідальною особою), власником основних функцій (стадій, етапів) менеджменту.
Для отримання суттєвих конкурентних переваг сучасне управління підприємством повинно в своїй діяльності керуватися визнаними міжнародними нормами, правилами, стандартами. Крім зростання рівня управління організацією в цілому, це сприяє підвищенню компетентності працівників (зокрема в питаннях охорони праці), зменшує рівні професійних ризиків, травматизму та профзахворювань.
В теперішній час на підприємствах одночасно діють наступні системи управління, які встановлені міжнародними стандартами:
- ISO 9000 – управління якістю продукції, робіт, послуг;
- ISO 14001 – управління охороною навколишнього середовища;
- OHSAS 18001, OHSAS 18002 – управління в сфері охорони праці;
- SA 8000:2001 – соціальна відповідальність;
- ISO/IEC 27001:2005 - управління інформаційною безпекою.
Крім того, для управління охороною праці можна використовувати такі системи: SCC, ISRS, НАССР та ін.
Доцільно було б інтегрувати ці системи в одну і такі спроби робляться: на підставі псевдо інтеграції, міні інтеграції, часткової інтеграції, повної інтеграції. Тільки повна інтеграція дозволяє значно зменшити кількість процедур, позбутися їх дублювання та впроваджує єдину термінологію. Рекомендується за основу інтеграції взяти ISO 9001:2000 та інтегрувати тільки системи управління, а системи показників для оцінки стану залишити різними:
- для управління якістю – статистичні показники;
- для управління середовищем – аспекти середовища;
- для управління охороною праці – ідентифікація небезпек і оцінка ризику.
Інтегрована система менеджменту в галузі охорони праці – це система управління, яка побудована на основі вимог стандартів OHSAS 18001:1999 та OHSAS 18002: 2000 (а також МОП-СУОП 2001 / ILO-OSH 2001), як складова частина єдиної системи менеджменту організації, і призначена для реалізації організацією своєї політики і задач в галузі охорони праці та оцінки діяльності організації в цій галузі сторонніми організаціями.
Стандарти OHSAS 18001-99 «Системи управління охороною здоров’я і безпекою персоналу. Вимоги» [32] та OHSAS 18002: 2000 «Системи менеджменту в галузі охорони праці і попередження професійних захворювань. Настанова по застосуванню OHSAS 18001» [33], а також стандарт Міжнародної організації праці МОП-СУОП 2001 / ILO-OSH 2001 [30] орієнтовані на створення системи управління охороною праці в організації, що у вигляді підсистеми могла б бути об’єднана з іншими підсистемами менеджменту у рамках єдиної інтегрованої системи управління організації. Тому вважається, що ці міжнародні стандарти регламентують інтегровану систему менеджменту в галузі охорони праці.
Створення такої системи менеджменту не є обов’язковим, а пов’язане лише із намірами організації удосконалювати свою діяльність в галузі охорони праці. Впровадження інтегрованої системи менеджменту охорони праці можливе для всіх організацій, незалежно від типу, розмірів, конкретного сектора економіки (галузі промисловості). Головна умова інтеграції – ефективне функціонування системи.
Галузеві та регіональні системи управління охороною праці, мета та принципи функціонування. Галузева система управління охороною праці (СУОПГ) – це сукупність органів управління галуззю, які на підставі чинних нормативно-правових актів здійснюють скоординовану планомірну діяльність щодо реалізації державної політики в сфері охорони праці, яка спрямована на збереження життя і здоров’я працівників в процесі їхньої трудової діяльності.
СУОПГ поширюється на центральний державний орган галузевого управління, державні регіональні органи галузевого управління, місцеві (муніципальні) органи управління і підприємства, установи і організації, що відносяться до цієї галузі.
Таким чином, СУОПГ повинна бути інтегрованою системою менеджменту, тісно пов’язаною з державною системою управління охороною праці, регіональними та місцевими системами управління охороною праці, а також із СУОП підприємств. Наприклад, СУОП в галузі освіти і науки України визначається на основі «Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 1 серпня 2001 р. № 563.
Метою галузевої системи управління охороною праці на підприємствах, в установах і організаціях галузі незалежно від їхніх форм власності та видів виробничої діяльності є:
- формування безпечних і здорових умов праці;
- ергономізація параметрів виробничого середовища;
- ліквідація небезпечних і шкідливих виробничих чинників;
- мінімізація психофізичних чинників важкості та напруженості праці.
Об’єктом управління охороною праці в галузі є діяльність керівництва галуззю, структурних підрозділів і функціональних служб щодо здійснення правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів з виконання законодавства і нормативних вимог з охорони праці в галузі.
Основними принципами функціонування галузевої системи управління охороною праці є:
- пріоритет життя і здоров’я працівників в процесі трудової діяльності;
- гарантії прав працівників на охорону праці, нормативно-правове забезпечення цих прав;
- профілактична спрямованість діяльності СУОПГ на попередження виробничого травматизму та професійних захворювань;
- економічна зацікавленість всіх суб’єктів охорони праці у поліпшенні умов і підвищенні безпеки праці;
- наукова обґрунтованість вимог охорони праці, які викладені в галузевих нормативно-правових актах, а також у правилах пожежної безпеки, санітарних і будівельних нормах і правилах, організаційно-методичних документах, інструкціях з охорони праці;
- співробітництво всіх суб’єктів соціально-трудових відносин у вирішенні питань охорони праці: роботодавців і працівників, державних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, профспілок та їхніх об’єднань, уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці;
- цільове планування заходів з охорони праці і їхнє обов’язкове фінансування на всіх рівнях управління;
- неухильне виконання вимог охорони праці роботодавцями і працівниками і відповідальність за їхнє порушення відповідно до законодавства.
Регіональні системи управління охороною праці, мета, принципи та основні функції. Регіональна система управління охороною праці (СУОПР) в області (районі, місті, районі у місті, селищі, селі) – це комплекс органів управління адміністративно-територіальною одиницею, який на підставі чинних нормативно-правових актів здійснює цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо виконання встановлених завдань з охорони праці з метою забезпечення здоров’я і працездатності працівників підприємств, установ і організацій на підпорядкованій території.
Метою функціонування СУОПР є охорона життя і здоров’я працівників, забезпечення належних здорових і безпечних умов праці на підприємствах, в установах і організаціях області, району, міста та ін. незалежно від форм власності та видів виробничої діяльності відповідно додержавної і регіональної політики з охорони праці.
Об’єктом управління охороною праці в регіоні є діяльність роботодавців, працівників, контролюючих і наглядових органів, органів соціального страхування, місцевих держадміністрацій, органів самоврядування, місцевих рад щодо забезпечення на підприємствах вимог законодавства та інших нормативно-правових актів з охорони праці, виявлення ризиків і запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.
Управління охороною праці на регіональному рівні здійснюють:
- в області – облдержадміністрація;
- в районі – районні держадміністрації;
- в містах, селищах та селах – виконавчі органи (комітети) відповідних рад.
Основними принципами функціонування СУОПР є:
- впровадження державної політики в сфері охорони праці: забезпечення пріоритету життя і здоров’я працівників підприємств області; повної відповідальності роботодавців за створення здорових та безпечних умов праці; запобігання травматизму, профзахворюванням, аваріям і пожежам; гарантії прав громадян на охорону праці шляхом об’єднання розрізнених заходів з охорони праці в єдину систему цілеспрямованих дій;
- забезпечення нерозривного зв’язку процесу виробничої та іншої діяльності із засобами та заходами щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
- додержання виконавчої дисципліни всіма представниками державної влади, трудової та технологічної дисципліни працівниками підприємств;
- координація діяльності всіх суб’єктів управління з метою виконання заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці;
- економічна зацікавленість роботодавців та працівників у підвищенні безпеки та поліпшенні умов праці.
Служби охорони праці місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Для роботи з підприємствами, установами і організаціями, які розташовані в межах відповідної території, кожний голова державної адміністрації створює службу охорони праці, як один із структурних підрозділів місцевого органу виконавчої влади.
Загальну координацію роботи служб охорони праці обласної, міських Київської та Севастопольської державних адміністрацій здійснюють відповідні структури Держгірпромнагляду.
На рівні області та на рівні таких міст, як Київ та Севастополь, служби охорони праці здійснюють методичне керівництво роботою служб охорони праці районних державних адміністрацій та призначує їхніх керівників.
Для впровадження наукових рекомендацій стосовно охорони життя і здоров’я людей на виробництві при службах охорони праці на рівні обласних, міських Київській та Севастопольській державних адміністрацій можуть бути створені наукові ради та комісії.
В своїй діяльності служби охорони праці місцевих державних адміністрацій та органи місцевого самоврядування керуються Конституцією України і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці, Держнаглядохоронпраці, розпорядженнями голови обласної державної адміністрації, рішеннями обласної ради і, зокрема положенням про службу охорони праці - НПАОП 0.00-4.35-04 «Типове положення про службу охорони праці». Крім функцій, передбачених цим нормативно-правовим актом, служби охорони праці виконують наступні функції:
1) Вносять на затвердження керівництву державної адміністрації пропозиції щодо забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони праці.
2) Організують:
- діяльність обласної (міської, районної) ради з питань безпечної життєдіяльності населення. При цьому тісно співпрацюють із іншими підрозділами державної адміністрації та органами місцевого самоврядування, підприємствами і об’єднаннями громадян.
- розробку регіональної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (за участю профспілок), а також регіональної програми заходів щодо запобігання нещасним випадкам невиробничого характеру;
- створення методичних, учбово-методичних кабінетів охорони праці, навчальних науково-технічних центрів;
- професійну підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів (посадових осіб) з питань безпечної життєдіяльності населення;
- витрачання за призначенням коштів регіонального фонду охорони праці;
- облік стану умов та безпеки праці. Основою для цієї діяльності є «Єдина державна система показників умов і безпеки праці», дані про травматизм та профзахворювання, пожежі, дорожньо-транспортні пригоди й аварії.
3) Приймають участь у:
- розслідуванні групових та смертельних нещасних випадків;
- розгляді проектів контрактів, які укладаються з керівниками підприємств, що належать до сфери управління державної адміністрації, або які укладаються за погодженням із державною адміністрацією.
4) Отримують дані про підприємства, що проходять державну реєстрацію відповідно до встановленого порядку.
5) Опрацьовують регіональні системи поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та регіональні програми заходів щодо запобігання нещасним випадкам невиробничого характеру; організують пропаганду та інформаційне забезпечення з цих питань.
6) Готують пропозиції щодо впровадження у виробництво наукових досягнень щодо профілактики травматизму невиробничого характеру і подають їх на розгляд державної адміністрації.
7) Здійснюють контроль над підприємствами, установами і організаціями щодо виконання ними вимог законодавства та нормативно-правових актів з охорони праці і, зокрема:
- за реалізацію регіональної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, регіональної програми заходів щодо запобігання нещасним випадкам невиробничого характеру;
- за дотриманням чинного законодавства з питань профілактики травматизму невиробничого характеру та проведенням навчання населення з цих питань;
- використанням праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно із законодавством;
- проходженням попереднього і періодичних медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці, або таких, де є потреба у професійному доборі; проходженням щорічних обов’язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року.
8) Розглядають листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці.
Працівники служб охорони праці мають право безперешкодно, у будь-який час, відвідувати виробничі об’єкти, структурні підрозділи підприємств, призупиняти роботи виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працівників, одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення (письмово чи усно) з питань охорони праці та надсилати керівникам об’єктів, які перевірялися, обов’язкові для виконання пропозиції щодо усунення виявлених недоліків.
У разі систематичного недотримання керівником підприємства вимог чинного законодавства з питань охорони праці і безпечної життєдіяльності населення служба охорони праці місцевої державної адміністрації може порушувати клопотання перед головою державної адміністрації про розірвання із ним контракту. Щодо заохочення працівників, котрі беруть активну участь в профілактиці травматизму невиробничого характеру, службою охорони праці місцевої державної адміністрації до її голови також може бути подане відповідне клопотання.
Для здійснення контролю функціонування системи управління охороною праці в регіоні голова обласної держадміністрації (або його заступник) раз на рік заслуховує звіти голів (заступників голів) районних державних адміністрацій. Керівник служби охорони праці обласної державної адміністрації щокварталу проводить нараду з керівниками служб охорони праці районних держадміністрацій та міських виконкомів рад обласного підпорядкування і один раз на півріччя – з керівниками галузевих відділів та управлінь обласної держадміністрації.
Керівники служб охорони праці районних держадміністрацій щомісяця проводять наради з керівниками асоціацій з охорони праці, створених при сільських, селищних, міських виконкомах рад; щокварталу проводять наради з питань охорони праці з керівниками галузевих відділів та управлінь районних держадміністрацій.
Виконавчі комітети міських, селищних та сільських Рад:
- здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці із залученням спеціалістів з охорони праці на підприємствах свого регіону;
- не менш ніж один раз на квартал заслуховують звіти керівників про дієвість СУОП на тих підприємствах, де за цей період сталися смертельні нещасні випадки та аварії.
Голови обласної, районної, міської, селищної і сільської виконавчої влади і органів самоврядування постійно тримають на контролі питання охорони праці і безпеки життєдіяльності населення.
Голови відповідних територіальних одиниць щороку звітують у комісії з безпечної життєдіяльності населення про стан охорони праці в області, районі, місті, селищі, селі. При збільшенні рівня виробничого травматизму в області, районі місті, селищі, селі ставиться питання про перебування керівників на своїх посадах.
Література: [20; 21; 22, с.185-214; 23, с. 207-218].
4. Травматизм та професійні захворювання в галузі.
Розслідування нещасних випадків
Вивчення цієї теми здійснюється студентами під час підготовки індивідуальної роботи з дисципліни «Охорона праці в галузі» у відповідності до вимог «Методичних вказівок до індивідуальної роботи з курсу «Охорона праці в галузі» для студентів всіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання, 2012 (електронний ресурс)».
Література: [9; 19; 23, с. 145-172; 24, с. 156-201, с. 224-238, с.253-262;].
5. Спеціальні розділи охорони праці в галузі професійної діяльності
Матеріал вивчається студентами при підготовці та виконанні практичної роботи № 1 з дисципліни «Охорона праці в галузі». Основними нормативними документами при вивченні цієї теми є відповідні галузеві правила. Посилання на них наведені в методичних вказівках до виконання практичних робіт.
Література: [37].
6. Актуальні проблеми охорони праці в наукових дослідженнях
Матеріали цієї теми безпосередньо стосуються студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр». Вони проводять самостійні наукові дослідження в учбових, експертних та виробничих лабораторіях з метою подальшого написання науково-дослідної роботи і повинні вміти організувати власні наукові дослідження з урахуванням можливих ризиків на робочих місцях.
При виконанні робіт в лабораторії на працюючих можуть впливати небезпечні та шкідливі виробничі фактори:
- фізичні: виробниче обладнання (обладнання, що працює під тиском, центрифуги, лабораторне скло, ріжучий, колючий інструментарій, гострі краї задирки та ін..); електричний струм, ультрафіолетове, електромагнітне випромінювання, недостатня освітленість, відхилення вологості і температури робочої зони від встановлених норм, підвищена (знижена) рухомість повітря, підвищений вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони, підвищений шум, гаряча вода та пара тощо;
- хімічні: реактиви, хімічні засоби, канцерогенні, подразнюючі, сенсибілізуючі, мутагенні, алергенні та інші речовини;
- біологічні: мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, хламідії, гриби; гельмінти, найпростіші та ін., а також продукти їхньої життєдіяльності; культури клітин і тканин, генетичні фрагменти, діагностичні препарати тощо);
- нервово-психічні перевантаження (перенапруга зорового аналізатора, розумові перевантаження, монотонність праці при масових дослідженнях зразків).
Лабораторія повинна бути обов’язково забезпечена водопроводом (бажано, щоб крани відкривалися за допомогою ліктів), каналізацією, електрикою, засобами зв’язку, вентиляцією (автономною припливно-витяжною), опаленням (опалювальні прилади повинні мати гладку поверхню, що легко очищується), газифікована.
При орієнтуванні вікон на південь необхідно передбачити захист робочих столів від попадання прямого сонячного світла шляхом встановлення світлозахисних плівок, жалюзі з матеріалу, стійкого до дезинфікіантів.
Поверхня стін, перегородок, стель має бути гладкою, легкодоступною для вологого прибирання і дезінфекції. На висоту 1,5 м стіни облицьовують глазурованою плиткою або фарбують олійною фарбою світлих тонів. Підлога має бути гладкою, легко митися, стійка до дії деззасобів, без щілин, тріщин. Шви лінолеуму повинні бути ретельно пропаяні. Стики опорядження стін, підлоги, стелі повинні мати закруглення (галтелі) для зручності прибирання. Ширина основної проходів до робочих місць або між двома рядами обладнання має бути не менше 1,5 м з урахуванням виступаючих конструкцій.
На кожну одиницю обладнання, що використовується, має бути розроблена і затверджена керівником установи та вивішена на робочому місці інструкція з експлуатації, графіки технічного обслуговування і графіки повірки (для засобів вимірювальної техніки).
Робочі поверхні меблів повинні бути із водонепроникного, кислотно-лужностійкого, незгораючого матеріалу, який не псується від обробки вогнем та дезінфікуючими розчинами. Стандартна ширина робочої поверхні 76 см.
Спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту повинні відповідати характеру та умовам роботи, що виконуються, згідно діючих галузевих норм.
Крім вищенаведених загальних вимог щодо безпеки проведення робіт в лабораторії, треба також передбачити:
- забезпечення електробезпеки;
- дотримання вимог щодо зберігання реактивів та інших хімічних речовин та витратних матеріалів (світлочутливих, термолабільних, токсичних, вибухопожежонебезпечних тощо);
- графіки поточного вологого прибирання та дезінфекції;
- спеціальні вимоги щодо облаштування термостатних, боксів, стерилізаційних, автоклавних кімнат тощо;
- порядок дій при ліквідуванні аварій, пожеж і вибухів та нещасних випадків під час роботи в лабораторіях.
Література: [22, с. 260-261, с. 283-285; 23, с. 5-6; 34; 35].
7. Основні заходи пожежної профілактики на галузевих об’єктах
Матеріал вивчається студентами при підготовці та виконанні практичної роботи № 3 з дисципліни «Охорона праці в галузі».
Література: [4; 24, с. 241-262; 37].
8. Державний нагляд і громадський контроль
За станом охорони праці
Органи державного нагляду за охороною праці. Основні принципи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно статті 38 Закону України «Про охорону праці» органами державного нагляду є:
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд України);
- спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;
- спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;
- спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.
Основним принципом їх роботи є незалежність від будь-яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, не підзвітність їм та не підконтрольність.
Держгірпромнагляд. Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Држгірпромнагляд України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Права і відповідальність посадових осіб Держгірпромнагляду. Регулюються статтею 39 Закону України «Про охорону праці», яка встановлює відповідно 6 пунктів щодо прав посадових осіб Держгірпромнагляду, а саме:
- безперешкодно відвідувати підприємства (об’єкти) з метою перевірок;
- одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних досліджень, матеріали звітів і аудиту з відповідних питань тощо;
- видавати обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;
- забороняти, зупиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, дільниць, робочих місць, будівель, приміщень, випуск та експлуатацію машин, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;
- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;
- надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.
Рішення державних інспекторів Держгірпромнагляду за необхідності обґрунтовуються експертними висновками технічних центрів, дослідних, випробувальних лабораторій та інших органів технічної підтримки, що створюються і діють як незалежні експертні організації, або функціонують у складі органів Держгірпромнагляду.
Як держслужбовці, посадові особи Держгірпромнагляду несуть відповідальність за виконання покладених на них обов’язків згідно із Законом України «Про державну службу». Посадовим особам Держгірпромнагляду держава гарантує соціальний захист.
Перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. На суб’єктах господарювання всіх ступенів ризику незалежно від галузі, до якої вони відносяться перевіряється:
1. Наявність установчих документів та державна реєстрація.
2. Впровадження та функціонування системи управління охороною праці.
3. Наявність та функціонування служби охорони праці та інших служб технічної підтримки виробництва (якщо це визначено відповідними нормативно-правовими актами з охорони праці).
4. Відповідність проведення інструктажів, навчання та перевірки знань з охорони праці вимогам чинних нормативно-правових актів, підготовка кадрів, проходження стажування новоприйнятих на роботу працівників, відповідність освіти керівного складу, професійного добору тощо.
5. Наявність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці (у випадку відсутності профспілкової організації).
6. Відсоток витрат на охорону праці від суми реалізованої продукції (фонду оплати праці).
7. Наявність у колективному договорі комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці.
8. Правильність і повнота розслідування нещасних випадків. Ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій.
9. Своєчасність усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, здійснення заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин.
10. Наявність документів дозвільного характеру. Відповідність фактичного стану виробництва умовам дозволу.
11. Проведення ідентифікації та декларування об’єктів підвищеної небезпеки (у разі необхідності).
12. Наявність ПЛАС (ПЛА), відповідність їх розробки та погодження встановленому порядку, наявність відповідної експертизи, проведення навчань та тренувань персоналу.
13. Забезпеченість працівників суб’єктів господарювання засобами індивідуального і колективного захисту та спецодягом.
14. Наявність систем контролю технологічних процесів.
15. Наявність необхідної проектної та технічної документації, розроблених спеціальних заходів, паспортів, технологічних карт, схем, регламентів, маршрутів тощо.
16. Додержання вимог правил безпеки, нормативно-правових актів з охорони праці, інструкцій з безпечного ведення робіт, будівельних норм і правил, правил технічної експлуатації, графіків планово-попереджувальних ремонтів, інших галузевих норм і правил, технологій, тощо.
17. Дотримання передбачених технологічними регламентами та інструкціями безпечних параметрів процесу виробництва.
18. Відповідність технологічного обладнання та трубопроводів правилам безпеки та правильність їх експлуатації.
19. Наявність висновків експертизи про відповідність обладнання, виготовленого за кордоном, вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, чинним в Україні.
20. Наявність паспортів (сертифікатів) на обладнання, машини, механізми, устаткування та інструмент.
21. Порядок прийому до експлуатації після монтажу і капітального ремонту технологічного обладнання.
22. Наявність і стан контрольно-вимірювальних приладів, засобів автоматичного попередження та локалізації аварій, а також інших засобів проти аварійного захисту, які забезпечують безпеку виробництва.
23. Відповідність електрообладнання класу приміщення, де воно експлуатується.
24. Наявність блискавкозахисту будівель, споруд та обладнання, а також захисту обладнання, резервуарів та трубопроводів від статичної електрики.
25. Відповідність вимогам безпеки виконання вогневих та газонебезпечних робіт.
Проведення державного нагляду за охороною праці. Державний нагляд — це діяльність уповноважених органів і посадових осіб (державних інспекторів, державних санітарних лікарів), спрямована на забезпечення виконання органами виконавчої влади, суб’єктами господарювання й працівниками вимог законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону праці» державний нагляд за дотриманням законодавства та інших нормативних актів про охорону праці проводять:
- державний департамент з нагляду за охороною праці, його територіальні управління в областях та державні інспекції;
- органи, установи і заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ та інших центральних органів виконавчої влади;
- головне управління державної пожежної охорони МНС, територіальні й місцеві органи державного пожежного нагляду;
- головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою (Держатомінспекція) та Державна екологічна інспекція (в частині нагляду за безпечним використанням джерел іонізуючого випромінювання), які належать до Мінекобезпеки, і підпорядковані їм інспекції на місцях.
Певні функції у сфері контролю за додержанням законодавства про працю мають органи Державної експертизи праці. Державна інспекція умов праці Міністерства праці та соціальної політики України створена на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про державну експертизу умов праці» від 1 грудня 1990 р. з подальшими змінами та доповненнями, завданнями якої є здійснення державного контролю за наданням працівникам пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.
Відповідно до чинного законодавства основними завданнями органів державного нагляду є:
- впровадження у життя законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, спрямованих на створення безпечних і здорових умов праці, на захист життя й здоров’я працівників під час роботи шляхом виконання наглядових функцій;
- надання роботодавцям і працівникам технічної, організаційно-методичної та іншої інформації і консультацій щодо найефективніших засобів та заходів, спрямованих на додержання положень законодавства;
- забезпечення компетентної консультативної й експертної підтримки рішень, що приймаються на державному та інших рівнях, з питань охорони праці, безпечності об’єктів підвищеної небезпеки, профілактики техногенних аварій, пожеж та катастроф.
Література: [8; 22, с.78-190, с. 218-220; 23, с. 79-88; 24, с. 60-64].
9. Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві
Завдання страхування від нещасного випадку. Принципи страхування. Види страхування. Суб'єкти та об'єкти страхування. Право на соціальний захист громадян України проголошується Конституцією України та включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості і в інших випадках, передбачених законом. Реалізація цього права гарантується Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного-захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Завданнями страхування від нещасного випадку є:
- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих чинників, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;
- відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
- відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Виділяють сім основних принципів страхування від нещасного випадку, а саме:
- паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням;
- своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;
- обов'язковість страхування від нещасного випадку для працівників і добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;
- надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
- обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;
- диференціювання страхового тарифу в залежності від стану безпеки праці конкретного підприємства;
- економічна зацікавленість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці.
Встановлено два види страхування: обов’язкове та добровільне. Студенти повинні чітко усвідомити, які особи підлягають обов’язковому страхуванню і хто може добровільно застрахуватися в Фонді соціального страхування від нещасних випадкв.
Суб'єктами страхування від нещасного випадку є: застраховані громадяни; страхувальники (роботодавець або застрахована особа у випадку добровільного страхування); страховик (Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України). Об'єктами страхування є життя, здоров'я та працездатність застрахованого.
Страховий ризик і страховий випадок. Страховий ризик - обставини, внаслідок яких може страховий випадок. Страховий випадок - це нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за визначених обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Правління Фонду. Виконавча дирекція Фонду. Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Цей Фонд є не комерційною самоврядною організацією. Фонд знаходиться у місті Києві. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція. Управління Фондом грунтується на принципі паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців. Правління Фонду створюється на шестирічний строк. До складу правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків включаються представники трьох представницьких сторін: держави; застрахованих осіб; роботодавців.
Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків виконує такі основні функції:
1. Обирає на два роки голову правління Фонду та двох його заступників. При цьому за шестирічний період забезпечується почергове представництво на цих посадах кожної із трьох представницьких сторін.
2. Призначає директора виконавчої дирекції Фонду та його заступників.
3. Спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність.
4. Створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань Фонду постійні та тимчасові комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій тощо.
5. Щорічно готує пропозиції щодо галузевих тарифів внесків на соціальне страхування від нещасних випадків;
6. Затверджує бюджети, програми робіт та звіти про їх виконання, нормативні документи, що регламентують внутрішню діяльність Фонду.
7. Розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду;
8. Виконує інші функції, передбачені статутом Фонду.
Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду. Директор виконавчої дирекції Фонду входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.
Страхові експерти з охорони праці, їх функції і повноваження. Виконання функцій та обов'язків Фонду покладається на страхових експертів з охорони праці. Страховими експертами з охорони праці можуть бути особи з вищою спеціальною освітою за фахом спеціаліста з охорони праці або особи з вищою технічною або медичною освітою, які мають стаж практичної роботи на підприємстві не менше трьох років та відповідне посвідчення.
Страхові експерти з охорони праці мають право:
- безперешкодно відвідувати підприємства для перевірки стану умов і безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих питань;
- у складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з охорони праці працівників;
- одержувати від роботодавців письмові та усні пояснення та інформацію про стан охорони праці;
- вносити власникам підприємств, органам виконавчої влади, державного нагляду за охороною праці подання про порушення законодавства про охорону праці і вимагати вжиття економічних санкцій або притягнення до відповідальності посадових осіб, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць при загрозі здоров'ю або життю працівників;
- складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Фінансування страхових виплат, соціальних послуг та профілактичних заходів. Джерела фінансування Фонду. Усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів проводяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує фінансування заходів, передбачених національною, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання та підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.
Джерелами фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків є:
1) Внески роботодавців за страховими тарифами:
- для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробни
- для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, види на їх утримання та забезпечення.
2) Прибутки, одержані від тимчасово вільних коштів Фонду на дпозитних рахунках.
3) Кошти, одержані від стягнення штрафів і пені за порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці.
4) Добровільні внески та інші надходження, отримання яких не суперечить законодавству.
