Тема семінарського заняття № 7. Виборче право та виборчі системи зарубіжних країн.

План семінарського заняття

1. Виборче право та його джерела.

2. Вибори та їх класифікація.

3. Виборчий процес.

4. Стадії виборчого процесу та їх характеристика.

5. Порядок організації і проведення виборів.

6. Поняття і види виборчих систем:

а) мажоритарна виборча система та її види;

б) пропорційна виборча система;

в) змішані виборчі системи.

7. Оцінка різних видів виборчих систем.

8. Інші інститути безпосередньої демократії в зарубіжних країнах:

- референдуми;

- відкликання;

- народна демократична ініціатива;

- опитування населення.

Методичні вказівки

Вибори - це процедура формування органів публічної влади чи надання повноважень посадовій особі, яка здійснюється шляхом голосування уповноважених на це осіб при умові, що на кожний мандат, який заміщується претендує декілька кандидатів. Це найдревніший спосіб наділення владними повноваженнями окремих осіб чи політичних партій. Їх широке використання в демократичних державах пояснюється тим широким колом соціальних функцій, які вони виконують. Це барометр політичного життя в тій чи іншій країні. Це засіб вибору політичних лідерів, який дає громадянам можливість доручити функції по управлінню особам, які заслуговують довіри і мають відповідні якості. Крім того, це засіб забезпечення легітимності влади (її визнання населенням та готовністю добровільно виконувати її розпорядження). І, найголовніше, це один з важливих елементів механізму забезпечення народного суверенітету та демократичного політичного режиму, завдяки якому повноваження найважливіших органів публічної влади мають своїм джерелом волю народу.

Такою категорією для виборів, а також для інститутів відкликання, референдумів та народної законодавчої ініціативи є поняття виборчого права. Слід мати на увазі, що термін „виборче право” використовується в конституційному праві в двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному. Об’єктивне право це інститут конституційного права, який складається з правових норм, які регулюють порядок проведення виборів. На семінарському занятті необхідно виділити джерела об’єктивного виборчого права.

Суб’єктивне виборче право - це право конкретного громадянина стати учасником конституційно-правових відносин, які виникають при виборах. Розрізняють активне та пасивне виборче право.

Як суб’єктивне так і об’єктивне виборче право базується на комплексі принципів які, як правило, закріплюються в конституціях. Детальне регулювання виборчого права віднесене до прийняття спеціального, звичайного чи органічного закону. В більшості випадків конституції згадують такі принципи виборчого права – свобода волевиявлення, загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні.

Наступним важливим елементом виборів є виборчий процес. Це врегульована нормами виборчого права діяльність різних суб’єктів по підготовці, організації та проведенню виборів. Виборчий процес включає в себе цілий ряд стадій, які необхідно розглянути під час підготовки до семінарського заняття: призначення виборів; утворення виборчих округів; утворення виборчих дільниць; створення виборчих органів; реєстрація виборів та складання виборчих списків; висунення кандидатів; передвиборча агітація; голосування; підрахунок голосів і встановлення результатів виборів. Виборча система представляє собою сукупність встановлених законом правил, принципів та критеріїв, за допомогою яких встановлюються результати голосування.

Ті виборчі системи, які в основу визначення результатів голосування кладуть принципи більшості, називаються мажоритарними. Розрізняють три основних види мажоритарної системи – абсолютної, відносної та кваліфікованої більшості.

Більш демократичною, в порівнянні мажоритарною, є пропорційна виборча система. Вибори за цією системою являються виключно партійними та можуть проводитись в багатомандатних або загальнодержавних (національних) округах. За цією системою мандати розподіляються пропорційно до кількості голосів, поданих за кожну політичну партію чи блок партій. На семінарі слід розглянути різні способи розподілу мандатів, які застосовуються в світовій практиці при запровадженні пропорційної виборчої системи.

Однак як мажоритарна так і пропорційна виборча система мають свої плюси та мінуси. Тому в наш час в світі все частіше спостерігається тенденція об’єднання цих систем: частина депутатів парламенту чи колегіального органу місцевого самоврядування обирається по одній системі; а друга частина – по іншій. Така виборча система називається змішаною.

Референдум - це голосування виборців, шляхом якого приймається рішення державного або самоврядовчого характеру, які мають загальнодержавне або місцеве значення. Це рішення має закону силу, а іноді і більшу силу, чим звичайний закон, прийнятий парламентом, чи силу важливої постанови органу місцевого самоврядування. На семінарському занятті доцільно звернути увагу на питання пов’язані з організацією проведенням референдумів, їх види та правові наслідки. Доцільним буде зупинитись на спільних та відмінних рисах референдумів.

Народна законодавча ініціатива, подібно до виборів та референдуму, також є одним із способів здійснення безпосередньої демократії. Це право певної групи виборців запропонувати проект закону, який підлягає обов’язковому розгляду парламентом. Хоча останній має право прийняти будь-яке рішення: погодитись з проектом, внести до нього поправки чи взагалі відхилити.

Література: основна [1, 11, 14 ]; додаткова [17, 18, 32, 38, 39, 47, 51, 54, 57, 60, 79, 107 ]

Тема семінарського заняття № 8. Парламент в зарубіжних країнах

План семінарського заняття

1. Парламент, його структура (внутрішня та зовнішня).

2. Структура парламенту:

а) двопалатні парламенти;

б) однопалатні парламенти.

3. Способи формування палат двопалатного парламенту та однопалатного парламенту.

4. Правове становище депутата: депутатський імунітет та індемнітет.

5. Компетенція парламентів.

6. Законодавча процедура в парламентах та її основні стадії.

7. Контроль парламенту над діяльністю уряду в парламентських державах.

8. Діяльність парламенту в сфері економіки.

9. Зовнішньоекономічні та судові повноваження парламенту.

Методичні вказівки

Законодавча влада - це виключне право і можливість встановлювати найбільш загальні правила поведінки, видавати нормативно-правові акти, які мають вищу юридичну силу.

Законодавча влада здійснюється перш за все загальнодержавним представницьким органом, а в суб’єктах федерації також місцевими законодавчими органами. Загальнодержавний представницький орган може мати різні назви (національні, народні, державні збори, конгрес, сейм тощо), але за ним встановлюється загальна назва парламент, яка застосовується нині і в деяких конституціях (Чехія, Казахстан).

Сучасний парламент - це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів і який здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади та вищих посадових осіб. Його значення в сучасному суспільстві дуже важливе.

За своєю структурою парламенти поділяються на одно та двопалатні (бікамеральні). Палати парламенту мають різні назви, але зазвичай їх прийнято називати нижньою і верхньою. На семінарському занятті слід розглянути питання про розмежування повноважень між палатами в бікамеральних парламентах та про їх реальне правове становище. На семінарському занятті доцільним буде розглянути способи формування палат парламенту, які є загальновідомими світовій парламентській практиці, а також обставини при яких припиняються повноваження парламенту.

Структурно до складу парламенту входять: внутрішні органи парламенту, органи при парламенті та апарат парламенту.

Внутрішні органи парламенту. До внутрішньої структури парламенту входять керівні органи – голова парламенту або палати (спікер) або колегіальні органи; партійні фракції (парламентські партії, депутатські групи); постійні комітети та комісії; тимчасові комісії тощо.

Органи при парламенті не входять до його внутрішньої структури, не являються внутрішніми органами палат, але допомагають парламенту здійснювати його повноваження чи діють за його дорученням. Сюди відносяться: органи, які здійснюють контроль за дисципліною, фінансовою та господарською діяльністю (рахункові палати, контрольні палати, генеральні контролери); парламентські комісари (уповноважені з прав людини, з прав національних меншин, з охорони навколишнього середовища); комісії цивільної (публічної) служби тощо.

Апарат парламенту складається з трьох видів органів та осіб: допоміжні служби парламенту, а також його палат та комісій (бібліотека, секретаріат, типографія, господарська частина тощо); консультанти парламенту; особисті помічники парламентарів, їх референти, секретарі.

При підготовці до семінару студенти та курсанти повинні засвоїти, що в залежності від повноважень розрізняють парламенти з необмеженими повноваженнями, парламенти з обмеженими повноваженнями та консультативні парламенти.

До основних груп повноважень парламентів належать: прийняття законів, в тому числі основних (конституцій); обрання, призначення, утворення інших вищих органів держави, формування їх цілком або частково; фінансові та бюджетні повноваження. Всі ці аспекти вимагають деталізації в ході семінарського заняття.

Діяльність парламенту проявляється в прийнятті рішень і їх здійснення, як правило, у сукупності утворює парламентську процедуру. Парламент здійснює свою роботу в різних формах: на відокремлених та спільних засіданнях палат; шляхом роботи постійних комісій та комітетів; діяльності депутатів у виборчих округах; через органи, які знаходяться при парламенті.

Головною формою роботи парламенту є сесія. Розрізняють чергові та позачергові (надзвичайні) сесії.

Основним і найважливішим в парламентській процедурі є законодавчий процес. Він являє собою більше половини часу роботи парламенту та складається з кількох етапів (стадій), в кожній із яких бере участь певне коло суб’єктів. Основними стадіями законодавчого процесу є: виявлення потреби в прийнятті закону та здійснення законодавчої ініціативи; обговорення законопроекту (в свою чергу складається з певної кількості стадій, в залежності від парламентського регламенту тієї чи іншої країни, а також характеру закону, який обговорюється); прийняття закону; видання закону. Ці питання потребують деталізації в ході семінарського заняття.

Вивчення та аналіз форм парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади вимагає конкретизації та деталізації в ході самостійної роботи.

Бюджетні повноваження парламенту в більшості країн зводяться до його активної участі у прийнятті бюджету та у здійсненні контролю за його виконанням: затвердження звіту про виконання бюджету (Японія, Польша). Іноді депутатам парламенту або іншим його внутрішнім органом законодавством надано можливість вираження законодавчої ініціативи.

До фінансових повноважень парламенту відносять прийняття рішення: про грошову емісію (Туреччина); про внутрішню та зовнішню позику (Мексика); про створення позабюджетних фондів (Індія).

Участь парламентів в економічному плануванні виражена у регулюванні питань щодо фінансування певних державних завдань (соціального, культурного та інших)

Також, парламент встановлює податки.

Література: основна [11, 14]; додаткова [ 7, 10, 20, 27, 28, 37, 40, 43, 45, 46, 49, 56, 71, 82, 84, 97, 112 ]