Ультразвукова допплерографія

Електроенцефалографія

Електроенцефалографія (ЕЕГ) – метод дослідження функціонального стану головного мозку, заснований на реєстрації його біоелектричної активності через неушкоджені покривні тканини голови.

Електроенцефалографія дозволяє:

1 Диференціювати патологічний дифузний процес (судинний, запалювальний) від вогнищевого ураження (пухлина, гематома, абсцес).

2 Встановити бік ураження за наявності меж півкульової асиметрії.

3 Локалізувати первинне вогнище в одній з півкуль.

4 Встановити ступінь виразності та характер загальномозкових порушень.

5 Виявляти епілептогенний корковий фокус та характер загальномозкових порушень в ньому.

6 Виявляти характер загальної реактивності кори мозку за допомогою вивчення змін ЕЕГ при проведенні різних функціональних проб.

7 Оцінювати терапевтичний ефект тих чи інших лікарських засобів.

8 Визначати динаміку перебігу процесу методом порівняльного аналізу даних, зареєстрованих у різний час.

Дослідження повинне проводитися у світло- та звукоізольованому приміщенні. У процесі реєстрації біострумів мозку пацієнт перебуває в кріслі в зручному положенні (напівлежачи). При цьому йому не можна: а) бути під впливом седативних засобів; б) бути голодним (у стані гіпоглікемії); в) бути в стані психоемоційного порушення.

Записана крива, що відбиває характер біострумів мозку, називається електроенцефалограмою

Електроенцефалограма відбиває сумарну активність великої кількості клітин мозку й складається з багатьох компонентів. Аналіз електроенцефалограми дозволяє виявити на ній хвилі, різні за формою, сталістю, періодами коливань і амплітудою (вольтажу).

Емоційно-психічне збудження, звичайно, супроводжується виникненням швидких ритмів. У процесі переходу від дитинства до дорослого стану характер нормальної ЕЕГ поступово змінюється. У ранньому дитячому віці на ній відбиті, головним чином, повільні коливання, які поступово змінюються більш частими, і до 7 років формується альфа-ритм. Повністю процес еволюції ЕЕГ завершується до 15-17 років, набуваючи до цього віку риси ЕЕГ дорослої людини.

Нормальна ЕЕГ являє собою помірковано організовану криву, що має певні зональні розходження за розподілом ритмів і адекватно змінну при функціональних навантаженнях. У своїй основі нормальний ритм відбиває загальну організацію електричної активності мозку.

За даними ЕЕГ можна відрізнити дифузійне ураження мозку від локального патологічного процесу, установити сторону й деякою мірою локалізацію патологічного вогнища, віддиференціювати поверхово розміщене патологічне вогнище від глибинного, розпізнати коматозний стан і ступінь його вираженості; виявити фокальну й генералізовану епілептичну активність.

Інформативність електроенцефалограми підвищується, якщо запис її виробляється у пацієнта, що перебуває у стані сну. Особливо значущі дані ЕЕГ у діагностиці епілепсії, можлива їх певна роль у розпізнаванні пухлин внутрішньочерепної локалізації, судинних, запальних, дегенеративних захворювань головного мозку, коматозних станів. ЕЕГ із застосуванням фотостимуляції або стимуляції звуком може допомогти віддиференціювати явні розлади зору й слуху або симуляцію таких розладів.

 

Реоенцефалографія

Реоенцефалографія (від греч. reos – потік, encephalon – мозок, grapho – писати) – метод вивчення мозкового кровообігу шляхом виявлення змін електричного опору вмісту черепа, обумовленого в основному об’ємними коливаннями кровонаповнення і станом швидкості кровообігу в мозкових й екстракраніальних судинах при проходженні через нього змінного струму високої частоти.

Реоенцефалографія (РЕГ) подає непряму інформацію про показники інтенсивності кровонаповнення судин головного мозку, про стан тонусу й еластичності мозкових судин і венозного відтоку з порожнини черепа. Метод заснований на графічній реєстрації змін величини змінного електричного опору (імпедансу) тканин голови, обумовлених пульсовими коливаннями їх кровонаповнення.

Реоенцефалограма являє собою криву, синхронну з пульсом. При аналізі РЕГ звертають увагу на величину амплітуди й форму реографічних хвиль (анакрот), які визначаються ступенем кровонаповнення в досліджуваній ділянці судинного русла, на час розвитку висхідної й спадної частин хвилі, додаткової хвилі, їх виразність і розміщення на спадній частині основної хвилі.

 

Ультразвукові методи

Ультразвук являє собою механічні хвилі із частотою, вищою, ніж у чутного звуку (більше 18 кГц). Він має здатність проникати в тканині й залежно від їх особливостей у тому або іншому ступені ними поглинається або відбивається. На величину відбитого сигналу, крім коефіцієнта відбиття, істотно впливає форма поверхні, що відбиває. За допомогою методів ультразвукового дослідження, звичайно, виявляють взаємодію різних тканин, зокрема тканин черепа і його вмісту, з різним акустичним опором на основі ехолокації. Під акустичним опором середовища мається на увазі його здатність проводити ультразвукову енергію.

Безпечною для пацієнта визнається інтенсивність ультразвуку, що являє собою кількість енергії, що проходить за 1 с через 1 см² площі, що не перевищує 0,05 Вт/см².

Ехоенцефалографія

Ехоенцефалографія (Ехо-ЕГ) – метод, заснований на реєстрації ультразвуку, відбитого від меж внутрішньочерепних утворень і середовищ із різним акустичним опором (кістки черепи, мозкова речовина, кров, ЦСЖ).

З ехосигналів від внутрішньомозкових структур найважливішим є сигнал з найбільшою амплітудою – М-ехо, відбитий від серединних структур головного мозку, розміщених у сагітальній площині (III шлуночок і його стінки, прозора перегородка, великий серпоподібний відросток, міжпівкульова щілина, епіфіз); розміщені по боках від М-еха додаткові сигнали значно меншої амплітуди, у нормі, звичайно, є відбиттям від стінок бічних шлуночків. У нормі структури, що утворюють М-ехо, розміщені строго в сагітальній площині й перебувають на однаковій відстані від симетричних точок правої й лівої сторін голови, тому на ехоенцефалограмі за відсутності патології сигнал М-ехо рівною мірою віддалений від початкового й кінцевого комплексів. Відхилення серединного М-ехо більш ніж на 2 мм в одну зі сторін повинне розглядатися як прояв патології. Найбільш інформативним показником наявності у супратенторальному просторі об’ємного патологічного вогнища (пухлина, абсцес, локальний набряк мозку, внутрішньочерепна гематома) варто вважати зміщення серединного М-ехо убік, протилежний розміщенню цього вогнища.

Ультразвукова допплерографія

У цей час УЗДГ може розглядатися як метод графічної реєстрації лінійної швидкості кровообігу і його напрямку в магістральних артеріях голови.У процесі дослідження виробляється локація в певних проекціях магістральних судин (екстракраніальна допплерографія) за допомогою ультразвукових датчиків з різною частотою випромінювання (2, 4, 8 МГц). Режими випромінювання ультразвукового сигналу безперервний та імпульсний. Безперервний сигнал дозволяє вимірювати лінійну швидкість кровообігу на відносно більших глибинах, імпульсний режим дає можливість визначити глибину залягання судини й об’ємну швидкість кровообігу. У результаті в процесі УЗДГ вдається одержати інформацію про стан і функцію екстракраніальних відділів сонних і хребетних артерій (екстракраніальна допплерографія). За характером кровообігу в судині (ламінарний, турбулентний) можна визначити наявність стенозу артерії і його ступінь. У результаті УЗДГ, оцінюючи функціональний стан судини (об’ємну швидкість кровообігу та ін.), не можна визначити стан самої судини й виявити звуження його просвіту, що не перевищує 60 %.

 

Краніографія

Краніографія – рентгенологічне дослідження черепної коробки.

Використовуються оглядові і прицільні знімки черепа. Виявлені з їхньою допомогою зміни можуть бути первинними (наприклад дефекти розвитку черепа), травматичними, а також вторинними, які поділяються на загальні і місцеві.

Загальні зміни – найбільш характерні для гідроцефалії, підвищеного лікворного тиску, які виявляються у дорослих в основному в межах основи черепа, а у дітей – в межах кісток склепіння черепа: розбіжність швів черепа, поглиблення пальцевих втиснень і судинних борозен, деструкція спинки турецького сідла й ін.

До місцевих відносяться локальні атрофії кісткової тканини внаслідок тиску пухлини (звичайно менінгеоми) чи, навпаки, локальне стовщення й ін.

На рентгенограмах добре видно звапнування різних структур черепної коробки.

Розрізняють звапнування: Фізіологічного характеру, Патологічного характеру

Зсув фізіологічних звапнувань (шишкоподібна залоза і судинні сплетення бічних шлуночків) допомагає у виявленні об'ємних внутрічерепних процесів.

Для кращої ідентифікації локальних змін роблять прицільні знімки, наприклад, турецького сідла при підозрі на пухлину селярної чи супраселярної області (збільшення розмірів сідла, зміна форми і кісткової структури стінок і ін.), піраміди скроневої кісти для виявлення можливого розширення внутрішнього слухового проходу при пухлині переддвірно-завиткового нерва й ін.

 

Спондилографія

Спондилографія – рентгенологічне дослідження хребта.

У залежності від клінічних показань проводиться рентгенографія того чи іншого відділу хребта в двох стандартних проекціях: передньозадній і бічний.

При необхідності роблять знімки при різних функціональних положеннях (згинання, розгинання), що відноситься головним чином до шийного відділу хребта і може виявити ті чи інші зміни, наприклад кутовий кіфоз при нахилі голови, зсув тіла одного хребця стосовно іншого (підвивих по Ковачу) і ін.

Спондилографія виявляє кісткові аномалії: зрощення тіл чи хребців їхніх відростків (синостоз, подовжені поперечні відростки (додаткові ребра), незрощення дужок хребців (spіna bіfіda), сакралізацію L5 (синостоз із хрестцем і гребенем здухвинної кісти), люмбализацію S1, коли S1 відокремлюється від хрестця і стає як би шостим поперековим хребцем, і ін. Інша група змін - сегментарні дистрофічні і пов'язані з ними вторинні зміни (остеохондроз) у тих чи інших хрбецево-дисковых сегментах, що часто захоплюють і міжхрбецеві суглоби (спондилоартроз), або більш генералізовані зміни тіл хребців (гормональна спондилопатія) і ін. Можуть бути виявлені також адаптаційно-продуктивні процеси (спондилоз).

Спондилографія може виявити первинні чи метастатичні пухлини хребта, дати відомості про екстра медулярні пухлини (узури дужок), але тут по своїх можливостях вона значно уступає сучасним методам нейровізуалізації (комп'ютерній і, особливо, магнітнорезонансній томографії). Спондилографія незамінна для застосування в прийомному покої лікарень швидкої допомоги для виключення травматичних змін хребта, так само як і краніографія черепа.

 

 

КТ дозволяє одержати знімок визначеного поперечного шару (зрізу) людського тіла. При цьому організм можна досліджувати шарами кроком у 1 мм. При комп'ютерній томографії в неврології досліджуються в основному - голова і хребет. Ніякої особливої підготовки перед процедурою не проводиться. При поганій переносимості закритих просторів пацієнту за кілька годин дають заспокійливі засоби.

 

МРТ: Технологія МРТ досить складна: використовується ефект резонансного поглинання атомами електро-магнітних хвиль

МРТ краще візуалізує деякі структури головного і спинного мозку, а також інші нервові структури. У зв'язку з цим вона частіше використовується для діагностики ушкоджень, пухлинних утворень нервової системи, а також в онкології, коли необхідно визначити наявність і поширеність пухлинного процесу. Список захворювань, які можна знайти за допомогою МРТ, значний: запальні, дистрофічні, пухлинні ураження, паразитарні процеси й інша патологія.

МРТ не може також проводитися в тих людей, в організмі яких знаходяться різні металеві конструкції - штучні суглоби, водії ритму серця, дефибрилятори, ортопедичні конструкції, що утримують кісти і т.п.