Становлення і розвиток німецького романтизму.
Романтизм у Німеччині пройшов 3 етапи розвитку.
1 етап - ранній (ієнський) – 1795 – 1805 р. У цей період була розроблена естетична теорія німецього романтизму і створені твори Ф. Шлегеля і Новаліса. Засновниками школи ієнського романтизму були брати Шлегелі – Фрідріх і Август Вільгельм. До кола ієзуїтських романтиків входили: поет і прозаїк – Новаліс, драматург – Людвіг Тік, філософ – Фіхте.
Німецький романтики наділяли свого героя творчим талантом: поет, музикант силою своєї фантазії перетворював світ, який лише віддалено нагадував реальність. Міф, казка складали грунт мистецтва ієнських романтиків. Естетична система ієнських романтиків характеризувалась намаганням відійти від показу реальної конкретно-історичної дійсності і зверненням до внутрішньго світу людини. Саме ієнські романтики першими зробили вагомий внесок у розробку теорії роману і зі своїх суб’єктивно-романтичних позицій передбачили його бурхливий розквіт у літ.19 ст.
2 етап – гейдельбергський з 1806 – 1815 р. Центром романтичного руху в цей період став університет у м. Гейдельберг, де навчались, а потім викладали К. Брентано, П. Арнім, Ейхендорф, які відіграли провідну роль у романтичному русі на другому його етапі Гейдельбергські романтики присвятили себе вивченню і збиранню німецького фольклору. У їхній творчості посилювалося відчуття трагічності буття, що мало історичний вплив і втілювалось у фантастиці. В гурток гейдельбергських романтиків входили відомі збирачі німецьких казок: брати Грімм. На різних етапах творчості до них був близький Гофман.
3 етап – пізній романтизм – 1815 – 1848 р. Центр романтичного руху перейшов до столиці Прусії – Берліна. З Берліном пов’язаний найплідніший період у творчості Гофмана, тут же вийшла перша поетична книжка Г. Гейне. Однак у подальшому через широке розповсюдження романтизму по всій Німеччині і за її межами Берлін втрачає свою провідну роль у романтичному русі, оскільки виникає ряд локальних шкіл, а головне – проявляються такі яскраві індивідуальності, як Бюхнер і Гейне, які стають лідерами в літературному процесі всієї країни.
Жанр національно-героїчної поеми у творчості А. Міцкевича.
Поезія Міцкевича стала могутнім каталізатором утвердження національної самосвідомості польського народу і водночас найяскравішим її мистецьким виразом. У поезії Міцкевича особливості естетичного світо: гляду нації, той найкращий художній досвід, який накопичувався століттями, передаючись з покоління в покоління, нарешті дістали найбільш органічну, повну і довершену форму свого розкриття.
Яскравою особливістю польського романтизму є його тісний зв'язок з національно-визвольною боротьбою поляків. Найвизначніші твори польського романтизму були написані не в Польщі, а в еміграції і присвячувалися патріотичній темі звільнення поляків від національного і політичного гніту..Центральним героєм була особистість, яка присвячує себе справі визволення своєї батьківщини з-під іноземного гніту. Постать самого поета для поляків асоціювалася з пророком-ясновидцем, на якого покладено високу і відповідальну суспільну місію: підіймати на боротьбу і вказувати шлях, який приведе поляків до визволення. Водночас поет намагався узагальнити минуле й сучасне Польщі у широкій філософській та історичній пер-спективі. Під час страждань народу під іноземним гнітом Міцкевич створює поему про героїчне минуле, про відчайдушний вчинок княгині Гражини, яка очолила литовське військо тоді, коли її чоловік перебував у горах на полюванні. В основу сюжету поеми «Гражина» покладений реальний епізод з історії Литви початку XV століття. Князь Новогрудка Литавор замислив зрадити литовського князя Вітольда через те, що той не хотів йому повернути місто Ліду, посаг його дружини Гражини. Вона бере зброю Литавора й стає до бою проти тевтонських лицарів, під час котрого гине. Литавор мстить за неї, убиває командора й спокутує свою провину, сходячи на багаття разом зі своєю дружиною. Історичний сюжет під пером Міцкевича набуває романтичного забарвлення. Він яскраво, пристрасно оспівав подвиг відважної героїні.
