Таємниця лікарської помилки. Гласнiсть та права пацiєнтiв

Американці невесело жартують: люди в білих халатах у дев’ять тисяч разів небезпечніші за пістолет. У США працюють 700 тис. лікарів і щорічно реєструють близько 1500 смертей, пов’язаних із лікарськими помилками. Водночас на руках знаходиться 80 млн. одиниць вогнепальної зброї. І щороку фіксують близько 1200 смертей, пов’язаних із її застосуванням. Оскільки далеко не в кожного є пістолет, а лікуються абсолютно всі, американці прийшли до такого невтішного висновку.

Зрозуміло, це всього лише чорний гумор, але народився він саме тут не випадково. Щорічно лікарські помилки обходяться бюджету США в 29 млрд. доларів. Із завидною постійністю уряд країни заявляє про необхідність комплексного аналізу кожного випадку, а тим часом активісти опублікували навіть цілу книгу лікарських помилок.

Зате жителів пострадянського простору відвертими у цьому питанні не назвеш. Коли представники ВООЗ зажадали у російських лікарів звіт про те, як часто вони помиляються, імениті професори заявили, що такий стриптиз їм ні до чого. Мовляв, факти ці — надбання лише закритих медрад й оприлюднювати їх безрозсудно.

В Україні статистики допущених медиками помилок також не знайдеш у жодному лікувальному закладі. Практикуючі лікарі, які наважуються говорити на цю тему, ставлять неодмінну умову — анонімність. Прийняття Етичного кодексу, що регулював би цю проблему, з року в рік відкладають «на потім». А про свої права пацієнтам залишається лише здогадуватися, адже закону, який би регулював їхні взаємовідносини з лікарями, досі немає. Оприлюднюють лише справді голосні випадки. Наприклад, багато хто пам’ятає, як у Донецькій області померла восьмимісячна дитина через те, що нетвереза медсестра не надала вчасно допомогу і до того ж ввела прострочені ліки. На стоматологічному кріслі у Сумах від передозування знеболювального зупинилося серце семирічної дівчинки. У Черкаській лікарні лікарі під час операції допустили «огріх», і півтора року пацієнтка проходила із «забутою» в животі медичною лопаткою. Вражає й переливання зараженою ВІЛ-інфекцією крові, і те, як «швидка» возила пацієнта в критичному стані з однієї лікарні до іншої. Коли ж його, нарешті, привезли до реанімації — було вже пізно.

Цікаво, що у більшості цих (і цілої низки подібних) випадків ніхто нічого так і не зміг довести. Юристи признаються, що подібних справ намагаються уникати, оскільки виграти їх без допомоги фахівця в білому халаті майже неможливо. Ось, наприклад, і на обговоренні «сумської справи» ніхто з лікарів не викликався допомогти матері померлої дитини і посприяти тому, щоб провину стоматолога було доведено. У кулуарах медики кажуть, що лише одиниці можуть відступитися від мушкетерського девізу. І навіть усвідомлюючи злочинну недбалість колеги, не свідчитимуть проти нього в суді. Тому, говорить голова Миколаївської лікарської асоціації, що займається захистом прав пацієнтів, Віктор Глуховський, у більшості випадків справа закінчується в кабінеті головного лікаря. Щоправда, заради справедливості слід відзначити, що минулого року в Миколаєві двом пацієнтам все ж вдалося досягти успіху. Але, зі слів В. Глуховського, зважаючи на відсутність у країні незалежного етичного комітету, який займався б розглядом скарг на лікарські помилки, шанси на перемогу у позивача мізерні. В Ізраїлі, наприклад, до таких питань зуміли підійти ефективно. Там, в етичному комітеті у розгляді скарги беруть участь шість осіб — два лікарі (один з них — працiвник звинуваченої установи), юрист, психолог і представник громадської або релігійної організації. Це дозволяє обговорювати питання не тільки мовою медичних термінів, але й етики та моралі.

До речі, за відсутності в Україні чіткого визначення поняття «лікарська помилка» керуватися часом доводиться виключно нормами моралі. Спираючись на практику, сьогодні під лікарською помилкою розуміють неправильно постановлений діагноз і вибір методів лікування, які у результаті заподіяли шкоду пацієнту. Звідси бачимо, що безуспішність лікування аж ніяк не є лікарською помилкою. Навіть якщо медик поставив неправильний діагноз, але при цьому призначене ним лікування не погіршило стан, пацієнт не може висунути жодної претензії.

Наприклад, якщо хворий якийсь час самостійно боровся з болями у спині, а потім прийшов до лікаря, виклав кругленьку суму, але не отримав результату, то жоден юрист не візьметься за цю справу.

А для доказу того, що саме лікар винен у погіршенні стану хворого, необхідно підняти всю історію хвороби, рецепти, чеки, порівняти дати... Американці, які приділяють питанню лікарських помилок підвищену увагу, констатують, що останнім часом рішення не на користь пацієнта почастішали. І це зважаючи на те, що й американські пацієнти, і німецькі (у Німеччині щорічно фіксують у середньому 200 тисяч скарг на лікарську помилку) свої права знають. Починаючи з того, що можуть самостійно обирати лікувальний заклад і лікаря, та закінчуючи тим, що жодне рішення або дія лікаря не можуть залишатися для хворого таємницею.

Вимогу відвертості лікаря перед пацієнтом, до речі, зафіксовано у проекті українського Етичного кодексу. Його автор — президент всеукраїнського лікарського товариства, академік АМНУ Любомир Пиріг вважає, що причини лікарських помилок у нашій країні переважно об’єктивні. Адже всім відомо, що щонайменше половина всього діагностичного обладнання вже давно повинна «піти на заслужений відпочинок». Звідси неправильний діагноз, невірно підібране лікування і невтішний результат. Крім цього, вважає Л. Пиріг, лікарні повинні вести чітку статистику помилок — притому розмежовуючи їх на об’єкт