Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства

Подальшій сталінізації країн Східної Європи поклала край смерть Й. Сталіна. Перші ознаки змін з'явилися в СРСР, не могли вони не відгукнутися у «соціалістичному таборі». Але зміни, ініційовані в СРСР «згори», в інших східноєвропейських країнах блоку доповнилися небаченими після другої світової війни подіями: виступами проти самої соціалістичної системи робітників та інтелігенції. Особливо несподіваною для ідеологів соціалізму була участь у цих виступах робітників. Адже соціалістичні революції здійснювалися від імені пролетаріату й заради приведення його до влади. Практика соціалізму не підтверджувала цю ідеологічну тезу ні в СРСР, ні в Східній Європі. Але опір «пролетарському ладу» з боку пролетаріату почався саме у Східній Європі.

Першим його виявом стали події в Берліні червня 1953р. Будівельникам у столиці НДР підвищили норми виробітку, вони вийшли на демонстрацію, а до них приєдналися інші робітники. 17 червня такі ж демонстрації пройшли в інших містах НДР. На вулиці Східного, або, як його тоді називали, «демократичного», Берліна були виведені радянські танки, поліція НДР. Пролунали постріли, загинули і радянські солдати, і поліцейські, і демонстранти. Ці придушені зброєю протести вперше після закінчення другої світової війни засвідчили той факт, що радянська модель соціалізму потребує підтримки Радянської Армії.

Тим часом у травні 1955 р. було створено Організацію Варшавського договору. Безпосереднім приводом для цього послужив вступ ФРН до НАТО. Тепер присутність радянських військ у країнах Східної Європи могла виправдовуватися не тимчасовими обставинами повоєнного врегулювання, а умовами Договору.

Величезний резонанс не тільки в СРСР, а й в усьому «соціалістичному таборі» мав XX з'їзд КПРС, і насамперед славнозвісна доповідь на ньому М. Хрущова, в якій було розвінчано Й. Сталіна і засуджено репресивний стиль його керівництва, злочини й насильство, які він санкціонував. Таким чином увесь світ почув про те, про що і в СРСР, і в Східній Європі більшість людей знала або здогадувалася.

Оскільки «молодші Сталіни» в усіх країнах «табору» в період сталінізації змагалися між собою, хто краще скопіює радянську модель соціалізму, їхнє становище в країнах стало ще неприйнятнішим, ніж раніше.

«Угорським Сталіним» був М. Ракоші. Як і інші керівники угорських комуністів, кілька десятків років він провів в СРСР. Загалом після поразки комуністичної влади в Угорщині в 1919 р. багато комуністів емігрували в радянську Росію, брали участь у громадянській війні, а потім — у соціалістичному будівництві.

Ракоші встановив жорсткий «сталінський» режим в Угорщині. Він не раз визнавав, що планує приєднати Угорщину до СРСР. У Радянському Союзі усвідомлювали, що продовження курсу Ракоші небезпечне. В червні 1953 р. на посаду прем'єр-міністра був призначений учений-економіст Імре Надь. Але М. Ракоші не залишив спроб повернутись до влади. І в 1955 р. І. Надя було усунуто з посади у зв'язку з обвинуваченням у «дрібнобуржуазному ухилі».

Улітку 1956 р. обстановка в Угорщині знов загострилася й залишалася вибухонебезпечною до осені. В СРСР Ракоші продовжували вважати «надійним». Але в партії, в країні зростала кількість прихильників І. Надя.

Події в Польщі стали стимулом для угорських виступів. Не допомогло й те, що з липня 1956 р. угорських комуністів очолив прихильник Ракоші Е. Гере. В жовтні 1956 р. масові демонстрації на вулицях Будапешта почали переростати у збройне повстання. За повну відмову від спадщини Сталіна - Ракоші виступали студенти, інтелігенція, до них приєдналися військові підрозділи та робітники.

Демонстрація студентів і мешканців Будапешта біля будинку парламенту 23 жовтня була розстріляна військами державної безпеки Угорщини. Це викликало нове загострення ситуації. На вулицях почалися самосуди над тими, кого підозрювали в належності до держбезпеки, спалювалась марксистсько-ленінська література, був зруйнований пам'ятник Й. Сталіну. Щоб заспокоїти маси, І. Надя терміново призначили на посаду Голови Ради Міністрів. Але революція тривала. 24 жовтня в події втрутилися введені в Будапешт радянські війська. На широкий опір вони тоді не натрапили, але політична боротьба загострилася. І. Надь зажадав виведення радянських військ із Будапешта і поставив навіть у попередньому плані питання про нейтралітет Угорщини та її вихід з Варшавського договору. Водночас він запевняв, що Угорщина має намір зберегти соціалізм і дружні відносини з Радянським Союзом. 25 жовтня біля парламенту знов почалася стрілянина, на цей час на майдані були присутні радянські військові. Лідером Угорської партії праці було обрано замість Гере Я. Кадара, але водночас почався процес відродження тих партій, які в перші роки після другої світової війни входили в коаліцію з комуністами. Ракоші виїхав до СРСР. ЗО жовтня радянські війська покинули Будапешт.

Тим часом міжнародна обстановка несподівано загострилася через агресію Великобританії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту. США не підтримали своїх союзників. СРСР погрожував застосувати ракети, щоб захистити Єгипет. США, з одного боку, підтримували угорські виступи проти радянського домінування, навіть заохочували їх, з іншого — вони не були готові надати цим виступам реальну підтримку, і це розуміли в Радянському Союзі.

Ще до згаданого виведення радянських військ із Будапешта, 27 жовтня, командування Радянської Армії почало підготовку нової операції. В Угорщину були терміново перекинуті нові військові підрозділи. Посольство СРСР в Угорщині, яке очолював Ю. Андропов, характеризувало перебіг подій у країні як «контрреволюцію», хоча насправді вони являли собою виступ народу проти тоталітаризму, за суверенітет і більш прийнятну модель соціалізму.

Друге радянське воєнне втручання відбулося 4 листопада. І. Надь спробував припинити його підготовку, загрожуючи виходом Угорщини з ОВД і зверненням до ООН. Не допомогло. Радянські війська здобули Будапешт, великі міста країни. В Будапешті точилися запеклі бої за кілька ключових пунктів, де зосередились озброєні повстанці. Революція угорського народу була придушена силою. Останнім упав 11 листопада комбінат «Чепель». І. Надь спробував знайти притулок на території югославського посольства, яке підтримувало його боротьбу з залишками сталінізму. Згодом його заарештували радянські представники. В 1958 р. після судового процесу над І. Надем та його співробітниками всі вони були страчені. Новий уряд очолив Я. Кадар. Радянська Армія залишилася в країні. З 23 жовтня 1956 р. до січня 1957 р. з угорської сторони загинуло 2502 особи, з радянської — померли від ран, пропали безвісти 720. Тільки в січні 1957 р. припинився загальний страйк підприємств. У перші місяці після придушення повстання Угорщину залишило 200 тис. чоловік, головним чином молодь, спеціалісти.

Угорські події мали вагомий резонанс у США та Західній Європі. З компартій вийшла значна кількість відомих діячів культури, акторів, письменників, які вступили в їхні лави під час антифашистської боротьби і притягували до партій симпатії населення.

Так завершився 1956 рік.