Буржуазно-демократичні реформи Олександра

СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА – 1861р
У січні 1857 року Олександр ll заснував Секретний комітет з селянської справи, що складався в основному з консервативно налаштованих сановників.

Починаючи з кінця 1957 року в Росії було створено низку комітетів і комісій, основним завданням яких було вирішення питання звільнення селянства від кріпосної залежності. Проекти, складені в губернських комітетах, повинні були підготувати єдиний проект селянської реформи для всієї Росії. На початку 1859 року для підсумовування та опрацювання проектів комітетів були створені Редакційні комісії. Значну роль у комісіях грали ліберально налаштовані діячі - Ростовцев, Мілютін, представники дворянства Самарін, Черкаський. Вироблений ними проект був переданий в державні органи. 16 лютого 1858 Секретний комітет був перейменований у Головний комітет з селянської справи.

19 лютого 1861р., Після обговорення в Головному комітеті та Державній раді, Олександр ll видав маніфест "Про всемилостиве дарування кріпосним людям прав стану сільських обивателів", а також "Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності".

За цими документами російські селяни отримували особисту свободу і більшість загальногромадянських прав, вводилося селянське самоврядування, в обов'язки якого входив збір податків і ряд судових повноважень. Проте збереглася селянська община і общинне землеробство; селяни, як і раніше повинні були платити подушний подати і нести рекрутську повинність. Як і раніше, по відношенню до селян застосовувалися тілесні покарання.

Поміщики зберігали власність на всі належні їм землі, проте зобов'язані були надати у користування селян наділ землі. За користування надільної землею селяни повинні були відбувати панщину або платити оброк і не мали права відмовитися від неї протягом дев'яти років. Селянам надавалося за угодою з поміщиком право викупу землі, до здійснення цього вони іменувалися тимчасовозобов'язаними селянами.
Термін тимчасовозобов'язаних відносин встановлений не був, за користування землею тимчасовозобов'язаних несли повинності. Поміщик був "піклувальником" сільського суспільства, отримував в ньому права вотчинної поліції, міг вимагати зміни сільських старост та інших адміністративних осіб. 28 грудня 1881р. був виданий закон про обов'язковий викуп наділів тимчасовозобов'язаних селян з 1 січня 1883 року.
Уряд вважав, що нормальний розвиток аграрного сектора дає можливість співіснувати двом типам господарств: великому поміщицькому і дрібному селянському. Проте селянам дісталося землі під наділи на 20% менше тих ділянок, якими вони користувалися до звільнення. Це дуже ускладнило розвиток селянського господарства, а в ряді випадків звело його нанівець. За одержану землю селяни повинні були виплатити землевласникам викуп, що перевищує її вартість у півтора рази; це було нереально, і тому 80% вартості землі поміщикам виплачувало держава. Селяни стали боржниками держави і повинні були виплатити цю суму протягом 50 років з відсотками. Загальна викупна сума за селянські наділи була визначена в 867 млн. рублів. З 1862 по 1907гг. колишні поміщицькі селяни виплатили казні 1540570 тис. рублів викупних платежів і ще залишалися їй повинні. Викупні платежі були скасовані з 1 січня 1907р. в результаті подій революції 1905-1907 рр..

Селянська реформа 1861 року - буржуазна реформа, яка сприяла перетворенню Росії в буржуазну монархію. Однак вона не дозволила соціально-економічних протиріч в Росії, зберегла поміщицьке землеволодіння і ряд інших феодально-кріпосницьких пережитків.

Земська реформа – 1864р
Селянська реформа спричинила за собою і перетворення всіх сторін суспільного і державного життя. Проект земської реформи розроблявся комісією, очолюваною спочатку Н.А. Мілютін, а потім П. А. Валуєвим. 1 січня 1864 Олександром Ⅱ були затверджені "Положення про губернські і повітові земські установи". Земська реформа поклала початок всесословном виборному представництву і при цьому забезпечувала більшість дворянства. У повітових земських зборах дворяни становили 42%, в губернських земських управах дворян було 89,5%. Вперше представництво в органах місцевого самоврядування отримало селянство - 38%.
Низовим ланкою було повітове земство, яке обиралося представниками усіх станів. Повітові земства, у свою чергу, в губернське земське зібрання. Депутати земств отримали назву голосних. Очолювали ці збори ватажки дворянських зборів - органів самоврядування дворянства. Виконавчими органами на місцях стали земські управи, які формувалися земськими зборами. Сфера компетенції земств була хоч і обмежена, але досить широка: вони мали право збирати податки для місцевих потреб і наймати службовців, відали господарськими питаннями, школами, медичними установами, а також питаннями благодійності. У межах цієї компетенції земства перебували під контролем місцевої і центральної влади - губернатора і міністра внутрішніх справ, які мали право призупинити будь-яку постанову земського собору (з'їзду). І хоча виконавчою владою земства не мали, в житті країни вони зіграли величезну роль. Це і організація місцевого кредиту шляхом утворення селянських ощадно-позичкових товариств, і пристрій пошт, і дорожнє будівництво, і організація в селі медичної допомоги, народної освіти. До 1880 р. в селі було створено 12 тисяч земських шкіл.
Земська реформа проводилася поступово. Незважаючи на обмеженість, вона сприяла розвитку місцевої ініціативи, буржуазного господарства, буржуазної культури і була кроком перетворення феодальної монархії в буржуазну.

МІСЬКА РЕФОРМА – 1870р
Слідом за земської реформою послідувала реформа міська (1870 р.). Ця реформа мала на меті підняти господарство міст і залучити до управління ними велику фінансову і торгову буржуазію. Реформа заміняла колишні станові думи всесословнимі міськими установами місцевого самоврядування. Розпорядчими органами ставали міські думи, а виконавчим - обрані думами міські управи. Члени міських дум вибиралися на чотири роки і називалися "голосними". Правом вибору в міські думи користувалися лише особи, які досягли 25-ти років і які володіли нерухомою власністю, власники промислових і торгових підприємств, купці. У компетенції міського управління було зовнішнє благоустрій міста, торгівля, промисловість, охорона здоров'я, освіта.

СУДОВА РЕФОРМА – 1864р
Найбільш радикальною і послідовною була судова реформа, серед авторів якої були прогресивні юристи - С. І. Зарудний, Д. А. Ровинський, Н. А. Буцковскій. Вона проводилася на основі судових статутів, прийнятих 20 листопада 1864г. У них було відображено ряд буржуазних принципів судоустрою і судочинства: відділення суду від адміністрації, незмінюваність суддів і слідчих, створення суду присяжних, установа адвокатури, проголошення гласності та змагальності процесу, виборність деяких судових органів. Голови та члени окружних судів і судові слідчі повинні були мати вищу юридичну освіту. Голови та члени окружних судів і судових палат затверджувалися імператором, а світові судді - Сенатом. Разом з тим судова реформа зберегла ряд елементів колишнього станового суду: участь у процесі станових представників, особлива підсудність справ вищих посадових осіб, збереження селянських, "інородческіх" і духовних судів та ін
Судова реформа мала прогресивне значення, так як нова система замінила собою дуже роздроблену систему судів (судів по станам, за родом справ, з безліччю інстанцій, при закритих дверях і т.д.). Ця реформа була піддана корінному перегляду (контр-реформи 1870-х років) раніше інших реформ 60-х років.

Цензурна реформа – 1865р
Над першим проектом закону про цензуру працювала комісія під головуванням кн. Д.А. Оболенського при Міністерстві народної освіти (А. В. Головніна), а другий проект складений нової комісією Д. О. Оболенського при МВС (П. А. Валуєва). Закон був введений в дію 1 вересня 1865 р. у двох містах імперії - Петербурзі і Москві - частково змінювалися порядок і умови виходу в світ книг та преси. Серйозні наукові книги і дорогі періодичні видання могли бути видрукувані без попередньої цензури з дозволу міністра внутрішніх справ. У разі виявлення в них "шкідливого" напрямку, винні (автор, видавець, перекладач або редактор) переслідувалися судом. Було запроваджено систему адміністративних стягнень - застереження міністра внутрішніх справ з правом призупинення періодичного видання на термін до 6 місяців або остаточного його заборони за найвищим рішенням.
В історичній літературі реформи 60 - 70-х рр.. XIX ст. отримали визначення "революції згори", яке в цілому вірно відображає найбільший поворот у житті країни. Дореволюційна історіографія оперувала також поняттям "великі реформи". Закоріненим також теза про незавершеність реформ, їх половинчастості і непослідовності.

ФІНАНСОВІ РЕФОРМИ – 1864р
Потреби капіталістичного розвитку країни і розлад фінансів в роки Кримської війни вимагали упорядкування всього фінансового справи. Підготовка і проведення селянської реформи 1861р. викликали необхідність установи Держбанку і освіти в міністерстві фінансів Головного викупного установи для проведення викупних операцій. Всі відомства повинні були щороку складати кошториси за встановленою формою з докладними вказівками витрат. Загальна розпис бюджету держави складалася міністерством фінансів, потім затверджувалася Державною радою і імператором, після чого ставала законом. У 1864-68гг. всі державні доходи були зосереджені в касах Державного казначейства міністерства фінансів. З них у відповідності з бюджетними кошторисами вироблялися витрати. Фінансові реформи 1860-х років були непослідовними. У системі прямих податків зберігся основний податок російського феодальної держави - подушна подати, не була реалізована грошова реформа 1862г. і т.д.

РЕФОРМИ В ОБЛАСТІ ОСВІТИ І ДРУКУ – 1860-1864рр
Не були обійдені засоби масової інформації та навчальні заклади. У 1863 і 1864 рр.. були введені нові університетські статути, що повернули їм автономію (надання більшої господарської та адміністративної самостійності, безпосередню участь викладачів і студентів у вирішенні питань внутрішньої організації), і введено нове положення про шкільних закладах, за яким турботу про них брали на себе держава, земства і міські думи, а також церква. Освіта проголошувалося доступним для всіх станів і конфесій.
У 1865 р. була знята попередня цензура на публікації та відповідальність за вже вийшли статті покладалася на видавців. Для них вводилася "каральна" цензура - застосування різних санкцій вже після публікації, аж до закриття видавництва.

ВІЙСЬКОВА РЕФОРМА – 1864-1874рр
Армія традиційно відігравала важливу роль в суспільно-політичному житті Росії. Поразка в Кримській кампанії оголило багато слабкі сторони російської армії, її технічну і тактичну відсталість. Європейські держави швидко збільшували свій військовий потенціал, що в умовах складних військово-політичних союзів не могло не представляти загрозу безпеці Росії. Під військовими реформами 1860-70-х років розуміють перетворення збройних сил Росії під керівництвом військового міністра Д. А. Мілютіна. Росія була розділена на п'ятнадцять військових округів. Видозмінювалися військові навчальні заклади та військово-польовий суд (було прийнято новий військово-судовий устав). В армії скасовувалися тілесні покарання. Реформа внесла багато нового в підготовку офіцерства: створювалися юнкерські училища для підготовки молодших офіцерів, військові академії для середнього та вищого командного складу.
З 1874 р. замість рекрутських наборів вводилася загальна військова повинність. В армії була введена система пільг залежно від освіти, що у свою чергу повинно було його стимулювати. Однією з цілей військової реформи було створення навченого резерву - запасу, а також утворення військово-окружний системи управління, переозброєння армії нарізною стрілецькою зброєю й артилерією.

ЗНАЧЕННЯ БУРЖУАЗНИХ РЕФОРМ
1. Реформи безумовно відповідали основним тенденціям розвитку провідних світових держав. Вони значно просунули Росію шляхом економічної і політичної модернізації. Проте Росія як і раніше залишалася самодержавної монархією.
2. Реформи носили характер компромісу. Тому вони одночасно викликали критику, а в ряді випадків повне неприйняття як з боку радикалів, так і з боку консерваторів.
3. Більшість істориків вважає, що з середини 60-х рр.. у діяльності уряду починають домінувати консервативно-охоронні тенденції, а реформаторський потенціал виявляється майже вичерпаним.
Поступки, зроблені насамперед в інтересах великої буржуазії анітрохи не порушували дворянських привілеїв. Нові органи місцевого управління,школа і друк були підпорядковані царської адміністрації.

У політиці Олександра Ⅱ поєднуються і реформаторські і реакційні тенденції. Останні уповільнювали хід реформ. Проводячи реформи самодержавство разом з тим застосовувало старі адміністративно - поліцейські методи управління, що підтримують клановість у всіх сферах суспільно - політичному житті країни.

ВИСНОВОК
Ці реформи, що отримали назву "великих", призвели суспільно-політичний устрій Росії у відповідність до потреб другої половини Ⅹ Ⅸ століття, мобілізували всіх представників суспільства на вирішення загальнонаціональних завдань. Був зроблений перший крок до формування правової держави і громадянського суспільства.
Росія вийшла на новий, капіталістичний шлях свого розвитку.