Чому компетенцію щодо надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС отримали саме місцеві суди? Закон № 4002-XII встановлює, що «до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України». Це свідчить про те, що за своєю природою спори, які є предметом розгляду МКАС, господарські. Більше того, вони виникають у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності між суб’єктами господарювання. Тому, на нашу думку, за національним законодавством ці спори можуть бути передані на вирішення лише спеціалізованому суду, а саме господарському.
На практиці те, що питання про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС вирішують місцеві суди, створює чимало проблем. Наприклад, уявімо, що відповідач є великим підприємством, має значний вплив у своєму регіоні, але зареєстрований у маленькому містечку. Якщо він не виконує рішення МКАС при ТППУ добровільно, позивачеві, щоб отримати відповідний дозвіл на примусове виконання рішення, потрібно звернутися до місцевого суду цього малого містечка. У цьому разі можливе навмисне затягування судом процедури отримання дозволу, що може ускладнити виконання рішення.
Слід зауважити, що жодних роз’яснень, крім тих, що базуються на старих нормах законодавства (листі Мін’юсту № 25-32/622, Роз’ясненні Мін’юсту № 27-3/1288, постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 12), місцеві загальні суди так і не отримали. Вони не мають практики розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання арбітражних рішень і до того ж дуже зайняті своїми справами.
Корисний досвід
Слід звернути увагу на Закон України «Про третейські суди» № 1701-IV (далі – Закон № 1701-IV), особливо на порядок виконання рішення третейського суду, визначений у Розділі VII цього Закону. Так, відповідно до ст. 56 Закону № 1701-IV заяву про видачу виконавчого документа потрібно подати до компетентного суду. Його визначення містить ст. 2 цього Закону: «Компетентний суд – місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом». Але, як сказано в цьому нормативному акті, він не застосовується до міжнародного комерційного арбітражу. Як бачимо, Закон № 1701-IV дуже вдало регулює виконання рішення третейського суду, залежно від складу сторін надаючи право розглядати заяву про видачу виконавчого документа або місцевому загальному, або господарському суду.
Для вдосконалення чинного законодавства, що регулює порядок і процедуру виконання арбітражних рішень, не обов’язково втілювати такий самий порядок, який передбачений для третейських судів. Але потрібно хоча б розуміти, що передача таких питань на розгляд місцевого загального суду значно ускладнює процедуру виконання арбітражних рішень. Місцеві загальні суди можуть не мати практики розгляду клопотання про видачу відповідних дозволів. Адже найчастіше предметом розгляду цих судів є невеликі суперечки, цивільні, кримінальні, сімейні справи, а справи про видачу дозволів на примусове виконання арбітражного рішення попадають до них раз на рік, а то й рідше.
Натомість якщо надати компетенцію вирішувати ці питання господарським судам, які є централізованішими, це дозволить їм накопичувати досвід, виробляти єдину судову практику і відповідно, приймати ефективні та несуперечливі рішення.
Цікаво, що Україна, яка тісно співпрацює зі Швецією з питань міжнародних комерційних арбітражів, досі не перейняла позитивний досвід цієї країни. Адже за законодавством Швеції обов’язок розгляду всіх клопотань про визнання та приведення до виконання арбітражних рішень покладено на один-єдиний суд, а саме на Апеляційний суд Свеа (Svea hovratt), який знаходиться в м. Стокгольмі.
Покладання цих функцій на один-єдиний суд в Україні призвело б до ефективнішого розгляду відповідних клопотань, набуття практичного досвіду та вироблення позитивної судової практики.
