Злочини, що вчиняються групою осіб, завжди являють собою більшу суспільну небезпеку, ніж аналогічні діяння, що вчиняються окремими індивідами. Вчинення злочинів групою злочинців вносить певну специфіку в механізм та інші складові кримінальної діяльності, а також тягнуть за собою, як правило, настання більш тяжких наслідків[1]) [223, с. 295]. У юридичній літературі використовуються терміни "груповий злочин", як злочин, що вчиняється групою осіб (два або більше учасники)[2]) [23, с. 43-44; 39; 46; 148, с. 46-55], "вчинення злочину групою осіб"[3]) [47], "групова злочинність"[4]) [81].
Статистична звітність свідчить, що серед усіх щорічно реєстрованих в Україні злочинів 25-30% – групові, тобто вчинені групами[5]) [78, с. 195]. Фактично кожний четвертий злочин в Україні вчиняється в групі, характеризується груповою поведінкою її учасників. Злочинна діяльність відрізняється системою стійких антисоціальних норм та поведінкових шаблонів. Міжособистісні стосунки в злочинній групі ґрунтуються на суперництві, егоїстичному розрахунку, утвердженні вищості лідерів засобами грубої фізичної сили[6]) [70, с.107].
Спільна злочинна діяльність декількох осіб має певні соціально-психологічні особливості. В літературних джерелах робилися спроби дослідити дану проблему[7]) [6, с. 314-326; 166, с. 147-160; 70, с. 106-110; 122, с. 64-76; 211, с. 5-12; 224, с. 7-25].
Дослідження психології вчинення злочину у складі групи передбачає визначення її поняття. В етимологічному розумінні "група" – це "сукупність людей, об’єднаних спільністю інтересів, професії, діяльності та ін."[8]) [146, с. 127], або "сукупність осіб, об’єднана спільною метою, ідеєю, працею та ін."[9]) [42, с. 200]. У соціальній психології група – це обмежена в розмірах спільність людей, яка виділяється з соціального цілого на підставі певних ознак (характеру виконуваної діяльності, соціальної або класової належності, структури, композиції, рівня тощо)[10]) [160, с. 84; 206, с. 42-50]. Соціальна група являє собою відносно стійкі сукупності людей, які мають загальні інтереси, цінності і норми поведінки, що утворюються в межах історично визначеного суспільства[11]) [36, с. 317]. В психології вирізняють також малу соціальну групу – відносно нечисельну спільність людей, які перебувають між собою у безпосередньому особистісному спілкуванні і взаємодії[12]) [106, с. 69]. Відносно особи мала група розглядається як соціальне середовище, яке жорстко детермінує поведінку та особливості особи, а стосовно всього суспільства мала група виступає аналогом, своєрідною моделлю суспільних відносин[13]) [190, с. 10].
Злочинна група відповідає усім ознакам малої неформальної соціальної групи, яка являє собою відносно невелику кількість контактуючих індивідів, що об’єдналися відповідно до загальних цілей і завдань[14]) [160, с. 85], і є порівняно сталим об’єднанням. Цілі і завдання визначають усі інші параметри малих груп: їх кількісний склад, організаційну структуру, доцільну стійкість і зв’язаність учасників групи[15]) [118, с. 4]. Оскільки соціальні групи утворюються насамперед для виконання певного виду діяльності, то і в груповій свідомості провідними виступають ідеї і уявлення, які відображають мету, завдання і цілі того чи іншого виду діяльності. Групова свідомість не зводиться до простої арифметичної суми поглядів окремих членів групи, вона становить нову якість як відбиток найістотніших рис колективної свідомості всієї групи[16]) [102, с. 48].
Найменшою реальною групою в психологічному розумінні є діада, тобто два взаємодіючих індивіда[17]) [160, с. 86]. Тому не можна погодитись з думкою А. Ф. Зелінського, що двоє, пара – не група, група завжди більше двох. На цій підставі автор робить таку заяву: групова злочинна поведінка являє собою спільну злочинну діяльність учасників злочинних груп, тобто організованих об’єднань трьох і більше осіб[18]) [78, с. 198]. Зазначений підхід суперечить положенням соціальної психології.
Будь-яка злочинна група як один із різновидів малих соціальних груп людей не є простим (механічним) складанням деякого числа індивідів, що спільно вчиняють злочин. Кожна злочинна група, з точки зору психології та соціологічної теорії "малих груп", об’єднує на основі спільного здійснення суспільно небезпечної діяльності декількох людей з явним прагненням до досягнення злочинної мети, з тим або іншим ступенем організованості, фактично перетворюючись на єдиний суб’єкт кримінальної діяльності[19]) [151, с. 149].
Незалежно від особливостей окремих видів групових злочинів (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади, шахрайство, викрадення автомобілів та ін.) членами таких груп (в умовах розподілу злочинної "праці") використовуються більш продумані, підготовлені і небезпечні способи вчинення і приховування спільних злочинних акцій, колективно обирається або готується відповідна сприятлива для злочинної діяльності обстановка[20]) [224, с. 8]. Злочинна група виступає як єдине ціле, об’єднане однією метою і планом спільних дій учасників. У психології міжособистісних стосунків зазначається, що одна з основних умов існування групи є її цілісність, яка виявляється в поведінковій, емоційній та колективній єдності, що досягається за рахунок оцінок, почуттів та вчинків. Тією чи іншою мірою відбувається уподібнення індивідів – членів однієї групи. Останнє передбачає наявність достатньо тривалого терміну взаємодії, певного ступеня "закритості", "замкненості" групи[21]) [143, с. 85].
О. Г. Ковальов зазначає, що в процесі спілкування люди взаємно впливають один на одного. Під час взаємодії емоції одного зменшуються чи збільшуються під впливом думок або переживань іншого. Особистість тим більше впливає на інших людей і в цілому на групу, чим авторитетніша вона в очах інших[22]) [91, с. 58-59]. Багато злочинців, які стали членами злочинного формування, діють активніше, оскільки така діяльність зміцнює їх авторитет. Злочинність перетворюється на свого роду ремесло, спосіб життя із своєю ідеологією, психологією, субкультурою[23]) [206, с. 43].
Результати анкетування та інтерв’ювання слідчих прокуратури та МВС України свідчать про необхідність врахування певних психологічних явищ під час розслідування злочинів, що вчиняються ОЗГ. На думку опитаних треба враховувати конформність (зазначили 62% респондентів); наслідування (28%); навіювання (32%); лідерство (74%); референтність (18%).
Вчинення злочинів групою осіб передбачає наявність такого психологічного явища, як наслідування. Наслідування – це найпростіша форма відбиття і відтворення однією особою думок, почуттів і поведінки іншої[24]) [143, с. 85]. Наслідування – особлива форма поведінки, яка полягає у відтворенні – більш чи менш трансформованому – дій, ідеалів, рис характеру, манери творчості тощо інших осіб. Наслідування може бути як несвідомим, мимовільним, так і свідомим, цілеспрямованим[25]) [102, с. 99]. Наслідування особливо характерне для вчинення групових злочинів неповнолітніх.
На підставі наслідування формуються й інші регулятори взаємних впливів – навіювання, конформність і переконання. Для психології вчинення злочину у складі злочинної групи характерним є явище конформізму[26]) [211, с. 21]. В літературі з психології конформність визначається як податливість людини реальному або уявному тиску групи, що виявляється в зміні її поведінки та установок відповідно до позиції більшості, що раніше нею не поділялася[27]) [160, с. 175]. У цьому зв’язку М. М. Обозов зазначає, що конформність – це явище свідомої зміни поглядів, оцінок. Ситуативно і свідомо конформність дозволяє підтримувати і погоджувати уявлення (норми) з приводу подій у житті і діяльності людей, що відбуваються[28]) [143, с. 86]. Конформізм являє собою соціально-психологічну позицію особистості, що проявляється у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприйняття готових стандартів оцінок, поведінки[29]) [102, с. 83]. Ступінь конформізму, його спрямованість залежать від змісту соціальних норм, що існують у тій чи іншій групі, а також від свідомості самої особистості[30]) [40, с. 106]. На залежність індивіда – члена злочинної групи та його конформність указує А. Ф. Зелінський. На думку вченого, ця залежність може бути настільки сильною, що вільне волевиявлення особи суттєво обмежується[31]) [78, с. 203].
Поведінка в групі пов’язана з навіюванням. Навіювання – в загальному розумінні – будь-який психічний вплив однієї людини на іншу (прохання, наказ, переконування), що має за мету актуалізацію або зміну певних установок, ціннісних орієнтацій чи вчинків у людини, яка виступає об’єктом навіювання. У більш вузькому розумінні психологічний механізм навіювання полягає в тому, що у сприймаючої людини певна дія викликається не в результаті логічних міркувань, а переважно шляхом зовнішнього провокування в свідомості уявлення про її настання[32]) [102, с. 96-97]. Важливим є те, що навіювання (сугестія) – це процес впливу на психічну сферу людини, пов’язаний зі зниженням свідомості та критичності при сприйнятті і реалізації навіюваного змісту, з відсутністю цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу і оцінки з співвідношенням з минулим досвідом і даним станом суб’єкта[33]) [160, с. 57]. М. В. Костицький пише, що під навіюванням розуміють вплив, який призводить до некритичного сприйняття чужої позиції, прийняття її як своєї власної. Навіювання може бути прямим і непрямим[34]) [103, с. 251-252].
Поведінка члена злочинної групи визначається мотивами діяльності цієї групи і тим місцем, яке він посідає в її структурі. Рядовий член групи поступається психологічному тиску лідера і скоює вчинки, притаманні цій групі[35]) [211, с. 21].
Лідерство в злочинній групі має важливе значення. Під лідерством прийнято розуміти один із процесів організації та управління малою соціальною групою, що сприяє досягненню групових цілей в оптимальні строки та з оптимальним ефектом, детермінований у суспільстві соціальними відносинами[36]) [154, с. 302]. Лідерство передбачає існування такої фігури (декількох фігур), як лідер.
Лідер – це член групи, за яким вона визнає право приймати відповідальні рішення у значущих для неї ситуаціях, тобто найбільш авторитетна особа, яка реально відіграє центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків у групі. В психології розрізняють таких лідерів: 1) за змістом діяльності (лідер-натхненник, лідер-виконавець); 2) за характером діяльності (універсальний лідер і ситуативний лідер); 3) за спрямованістю діяльності (емоційний лідер і діловий лідер)[37]) [160, с. 190].
У літературі з психології зазначається, що лідер – це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної і, як правило, достатньо значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної, колективної діяльності людей для найбільш швидкого і успішного досягнення загальної мети. Для висунення на роль лідера групи людина повинна мати певну сукупність особистих соціально-психологічних якостей, зокрема достатньо високий рівень ініціативи і активності, досвід і навички організаторської діяльності, зацікавленість у досягненні групових цілей; бути поінформованою про справи групи, а також достатньою товариською та мати особисту привабливість, із високим рівнем престижу та авторитету в групі, що відповідає цим якостям[38]) [154, с. 302-303].
Лідер злочинної групи практично виконує ті самі соціально-психологічні функції, що й лідер будь-якої малої групи, але в кримінальному варіанті. Саме від лідера залежить характер і "ефективність" злочинної діяльності, рівень її жорстокості, а також живучість кримінальної групи[39]) [156, с. 298]. В літературних джерелах зазначається, що лідер виконує такі функції: планує злочинну діяльність групи; визначає способи і засоби досягнення мети; координує діяльність групи при підготовці, вчиненні злочину і "замітанні" слідів, а також під час слідства і суду; контролює основні канали інформації і внутрішні зв’язки членів групи; представляє групу в злочинному середовищі; заохочує і карає членів групи; здійснює функції арбітражу і посередництва тощо[40]) [156, с. 298]. М. І. Єнікєєв пише, що суттєвий вплив на поведінку злочинної групи справляє лідер групи. Він ініціює, планує та організує групові дії, намічає способи їх виконання, контролює реалізацію, у необхідних випадках вдається до застосування погроз, фізичного і психічного насильства[41]) [70, с. 108-109]. В. Л. Васильєв зазначає, що психологічна структура групи є потужним каталізатором індивідуальної поведінки, наприклад, угруповання рецидивістів, де всі зв’язки і взаємостосунки підкорені аморальним, злочинним цілям. Нормальними вважаються стосунки, коли рядовий учасник зобов’язаний виконувати будь-який злочинний наказ ватажка[42]) [40, с. 107-108].
У психологічних джерелах вирізняють певні джерела влади, які використовують організатори злочинних груп для збереження лідерства серед їх членів: 1) влада винагороди (її сила залежить від того, наскільки її вимоги задовольняють сподівання об’єктів влади (членів злочинної групи)); 2) влада примусу та покарання (її сила залежить від: а) репертуару можливих покарань; б) загрози покарання мінус вірогідність уникнути покарання завдяки слухняності); 3) влада еталона (заснована на ідентифікації члена групи з лідером і бажання члена групи бути схожим на лідера); 4) нормативна влада (мова йде про норми, згідно з якими лідер має право контролювати дотримання певних правил поведінки); 5) влада знавця (уся сила залежить від величини приписуючих лідеру з боку члена групи особливих знань, інтуїції або навичок, що відносяться до сфери злочинної діяльності, якою займається даний член групи); 6) інформаційна влада (виникає у тих випадках, коли лідер має доступ до інформації, невідомої членам групи, причому такої, яка є значущою для оцінки ситуації і корекції поведінки)[43]) [41, с. 374-375].
У соціальній психології виокремлюють так звані "референтні групи" – найбільш авторитетні групи, на які особа орієнтується і з якими співвідносить свою поведінку. Поняття "референтна група" вживається для позначення групи, з якою окрема людина вважає себе пов’язаною найтісніше і авторитет якої вважає для себе беззаперечним. У референтній групі індивід черпає норми, цінності й установки своєї поведінки[44]) [102, с. 137-138]. Референтною для тієї чи іншої особи може бути злочинна група, яка визначає її спрямованість і суттєво впливає на мотиви поведінки. Референтність необхідно враховувати при вивченні злочинної групи в криміналістичному розумінні[45]) [203, с. 151].
Експериментальні психологічні дослідження свідчать про те, що в групі люди схиляються до більш ризикованих вирішень проблемних ситуацій, ніж наодинці. Люди виявляють більшу схильність ризикувати разом, ніж окремо[46]) [52, с. 32]. Єдина думка в злочинних угрупованнях досягається не лише через конформізм рядових учасників групи, але й завдяки жорстокій дисципліні, яка ґрунтується на "блатних" традиціях і насильстві[47]) [78, с. 202]. І. П. Рущенко зазначає, що злодійська ідея реалізується в системі особливого роду інститутів, які мають силу в злочинному світі і виступають як один з регуляторів поведінки членів ОЗГ ("злодійський закон" та "злодійські поняття", "коронування", "злодій у законі", інститути старшинства, злочинної ієрархії, злодійський "общак", злодійська сходка, інститути "стигми")[48]) [147, с. 29-71]. В. Ф. Пирожков акцентує увагу на особливостях кримінальної субкультури, яка вторгається в культуру офіційну, зламує її, девальвує її цінності і норми, привносить в неї свої правила, атрибутику. Основу кримінальної субкультури складають чужі громадянському суспільству цінності, норми, традиції, ритуали[49]) [156, с. 109-111].
Одна з головних умов існування груп є їх цілісність, яка виявляється в поведінковій, емоційній і когнитивній єдності, що досягається за рахунок зближення думок і оцінок, почуттів і вчинків. Це, в свою чергу, може призводити до зближення інтересів і ціннісних орієнтацій, інтелектуальних і характерологічних особливостей[50]) [143, с. 85]. Відбувається процес уподібнення членів групи (у тому числі і злочинної групи).
