Певна роль в системі фінансового контролю відводиться відомчому контролю. Необхідність його застосування на місцевому рівні зумовлена належністю установ, підприємств та організацій комунальної власності до різних галузей з особливою організацією фінансів.
Відомчий контроль здійснюються контрольно-ревізійними службами міністерств та відомств в установах, підприємствах й організаціях, які належать до їх підпорядкування, і спрямовується на попередження та виявлення фактів відхилень у використанні фінансових і матеріальних ресурсів від встановлених правил.
Перевагою відомчого контролю є можливість використання специфічних прийомів та методів, які дозволяють виявляти характерні для певних галузей порушення. Так, контрольно-ревізійні служби Міносвіти, Мінохорони здоров’я застосовують спеціальні методики проведення ревізій та перевірок в освітніх закладах, установах охорони здоров’я, які утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Питання розмежування повноважень та функцій державного і відомчого контролю є об’єктом дискусій вчених-економістів. Однак, на нашу думку, це необхідно розглядати в сукупності із нормативно-правовим обґрунтуванням цієї проблеми, так як без цього неможливо дійти до спільного знаменника у вирішенні поділу функцій кожного виду контролю.
В.Г. Мельничук вважає, що система державного фінансового контролю «складається з двох однаково важливих частин: внутрішнього (урядового) державного фінансового контролю. Він відзначає, що внутрішній (урядовий контроль) здійснюється через урядові органи, наділені правом фінансового контролю, такі як Міністерство фінансів, Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, інші контролюючі органи».
М.В. Бариніна-Закірова, наголошує що: «Відносно міністерства, бюджетної установи чи одержувача бюджетних коштів органи контрольно-ревізійної служби є зовнішніми контролерами, а відносно уряду – внутрішніми, оскільки функціонують у системі центральних органів виконавчої влади, а ГоловКРУ підпорядковується Кабінету Міністрів України, який спрямовує і координує діяльність ГоловКРУ через міністра фінансів».
Ф.Ф. Бутинець пропонує відомчий контроль характеризувати як внутрішньо системний, основною метою якого є «об’єктивне вивчення фактичного стану справ суб’єктів господарювання, виявлення та попередження тих явищ, що негативно впливають на виконання управлінських рішень і досягнення поставленої мети, а також доведення цієї інформації до органу управління».
І.Б. Стефанюк, розподіляючи фінансовий контроль на спеціалізований позавідомчий і спеціалізований відомчий, по-суті відокремлює відомчий контроль від урядового та наголошує, що: «спеціалізований позавідомчий фінансовий контроль підприємницької діяльності в Україні сьогодні здійснюють Рахункова палата, органи державної податкової й державної контрольно-ревізійної служб, Державне казначейство України, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку й Фонд державного майна України, а спеціалізований відомчий фінансовий контроль – контрольно-ревізійні підрозділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади».
На нашу думку, розмежування контролю має здійснюватися за відношенням до гілок влади – президентський, парламентський і урядовий. Відомчий контроль, який представлений контрольно-ревізійними службами, підпорядковується уряду, до якого належать контрольно-ревізійні управління міністерств і відомств, органи муніципального контролю.
Враховуючи комплекс проблеми, вважаємо необхідно сформувати такий комплекс нормативно-правових документів, який дасть можливість чітко розмежувати повноваження й завдання контролюючих органів, усунути дублювання в роботі органів Державної фінансової інспекції та відомчого контролю, а також забезпечить більш високу ефективність їхньої діяльності. На нашу думку, розподіл контролюючих дій на контроль органів законодавчої й виконавчої влади має перспективи, оскільки:
– по-перше, будуть розділені конкретні контрольні повноваження і функції між двома основними гілками державної влади й чітко виражений відокремлений контроль;
– по-друге, такий розподіл сприятиме зникненню або мінімізації дублювання однієї й тієї самої роботи різними контролюючими органами;
– по-третє, не буде пріоритетності у ролі того чи іншого контролюючого органу, тому що розподіл контрольних повноважень автоматично ліквідує ці суперечності.
Немає сумніву, що органи, на які покладено виконання функцій фінансового контролю, зокрема урядового й підконтрольного йому відомчого, відіграють значну роль у досягненні впорядкованості руху фінансових потоків. Їх завдання полягає в забезпеченні проведення єдиної фінансової, кредитної та грошової політики, а також захист фінансових інтересів суб’єктів господарювання.
