Зародження та становлення телефонного зв'язку у Києві
Перші телефони у Києві
Перші телефони в Києві було встановлено ще в 1884 році. Ці передвісники телефонізації знаходились в ресторані "Семаден" та в магазині Попова, та використовувались лише для внутрішнього зв'язку. А в 1885 році в місті розпочали створення першої телефонної станції в приміщенні поштової контори за адресою: вулиця Хрещатик, будинок № 24/26.
Відкриття першої повноцінної телефонної станції в Києві
Днем народженням київського телефонна стало перше квітня, 1886 року, коли урочисто була відкрита перша телефонна станція Києва. В день відкриття станції запрацювало 60 телефонів, а до кінця року їх було вже 175 номерів із яких 10% складали квартирні телефони, а 55% -- торгівельні фірми, промислові заклади і адміноргани. Трохи згодом, в Києві були відкриті 5 "говорильних" пунктів, де за 25 копійок можна було придбати 3-х хвилинну розмову з будь-яким абонентом. З 1895 року плату за розмови знизили до 15 копійок. В 1892 році в Києві нараховувалось вже 409 абонентів та 479 телефонних апаратів, а станція мала 9 комутаторів і все це господарство обслуговувалось 37-ми працівниками. На кожен комутатор приходилось до 200 з'єднань за добу. В 1893 році була споруджена ще одна станція на Подолі, що мала 300 номерів. Історичною для Києва стала весна 1901 року, коли вперше монтувалась телефонна каналізація. В траншеї укладались циліндричні бетонні труби на 12 та 24 канали, діаметр кожного з них складав 90 міліметрів. Колодці телефонної каналізації будувались "серйозно та на довго".
Будинок почтово-телеграфної контори на Хрещатику, де розташувалась перша телефонна станція
В подальші роки модернізація продовжувалась. В 1904-1912 роках ємність кабельних мереж зросла до 4000 пар, а ємність станції до 4200 номерів. Покращилась, також, і якість зв'язку. Але попереду очкували нові ускладнення - попит на телефонній зв'язок значно перевищував технічні можливості телефонної мережі і вже в 1912 році всі ємності були вже задіяні та технічні можливості для розвитку вичерпано. На той час телефонна щільність складала 0,9 телефонів на 100 киян. Новим етапом розвитку електрозв'язку було закладення фундаменту нового приміщення Міської телефонної мережі, замість старого за тією ж адресою. Сталося це 12 липня 1912 року. Слід зазначити, що ця будівля стоїть і досі та розміщується там Державна Радіокомпанія України. Роботу з реконструкції приміщення було закінчено в 1914 році, в жовтні. Незабаром якість зв'язку поліпшилась та й попит значною мірою був забезпечений. В цьому ж році телефонна щільність вже склала 1,6 апарати на 100 мешканців Києва. Киян тоді було всього 261 тисяча, а телефонів в мережі - 4178. Наступними роками телефонна галузь розвивалась досить повільно та кволо - громадянська війна не сприяла розвитку та й телефонне господарство до 1919 року не мало єдиного органу управління, а знаходилось під керуванням різних установ та приватних осіб. За роки першої п'ятирічки кількість абонентів Києва зросла з 5467 до 8416. Останній показник міг бути і більшим, але в 1930 році монтована ємність центральної телефонної станції була повністю задіяна і в Києві наступив, так званий "телефонний голод", коли нові абонентські запити не задовольнялись. Щоб якось вийти проблемної ситуації, управління телефонної мережі прийняло рішення про будівництво підстанцій. В 1931 році в експлуатацію було здано дві телефонні підстанції ручного обслуговування системи ЦБ. Підстанцію ємністю 300 номерів було змонтовано на вул. Червоноармійська, та іншу - на вул. Грушевського. Але такі заходи не дали очікуваного результату - попит значно перевищував можливості мережі. В 1926 році в Києві радіопередача транслювалась телефонними дротами. Мережа радіопередачі дуже швидко зростала та заважала телефонному зв'язку. Тільки з 1930 року радіопередача проводилась вже за допомогою окремої трансляційної мережі. З такими заходами зменшилась кількість перешкод на лінії.
