Поняття і види цінних паперів. Завдання статистики цінних паперів

Ринком цінних паперів називається механізм, який зводить разом покупців (пред’явників попиту) і продавців цінних паперів. За ринкових відносин економіка вимагає постійних значних інвестицій для фінансування своєї діяльності. Одним з джерел такого фінансування є позички банків. Проте вони не в змозі забезпечити весь необхідний обсяг коштів, причому за помірними банківськими ставками. Іншим могутнім джерелом фінансування ринкової економіки є безпосередні інвестиції в акціонерні підприємства або в державний бюджет самим населенням.

Цінні папери — це грошові документи, які засвідчують майнове право або відношення позики власника цінного папера до емітента. Існують такі види цінних паперів: облігації, акції, векселі, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати.

Рис. 6.1. Класифікація основних видів цінних паперів

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо іншого не передбачено умовами випуску).

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, надає його власникові право на одер­жання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства.

Рис. 6.2. Загальна класифікація простих акцій

Рис. 6.3. Загальна класифікація привілейованих акцій

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобо­в’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Розрізняють вексель простий і переказний. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя піс­ля вказаного строку визначену суму; переказний вексель (тратта) — письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.

Казначейські зобов’язання — вид цінних паперів на пред’яв­ника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету, а також дають право на одержання фінансового доходу.

Випускають такі види казначейських зобов’язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одер­жання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника.

Для аналізу та прогнозу ринку цінних паперів велике значення має його групування. Група чи сегмент ринку може визначатися по-різному: або це особливим чином виокремлена частина ринку, або група інвесторів, або види цінних паперів чи емітентів. Тоб­то, сегментація (групування) будь-якого ринку може здійснюватись різними способами, за різними ознаками і параметрами, з урахуванням безлічі факторів.

Об’єктами сегментації є інвестори, види цінних паперів та емітентів. У даному разі загальна схема повинна передбачати сег­ментацію на різних рівнях і перехід від одного рівня до іншого.

Однією з найважливіших є сегментація за ознаками класифікації витрат інвесторів, тобто поділ суб’єктів купівлі цінних паперів. Тут виокремлюють такі групи інвесторів:

1) індивідуальні інвестори, представниками яких є індивідуаль­ні вкладники;

2) інституційні інвестори, деякі фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні союзи, інвестиційні фонди та компанії.

Залежно від цілей діяльності інвесторів можна поділити таким чином:

1) консервативні, мета — безпека вкладень;

2) помірно агресивні, мета — безпека плюс дохідність;

3) агресивні, мета — дохідність плюс зростання вкладень;

4) досвідчені, мета — дохідність плюс збільшення вкладень плюс ліквідність;

5) витончені, мета — максимальний дохід.

За психологічною стійкістю інвесторів розрізняють як:

1) нестійкі — навіювані (схильні до паніки);

2) стійкі — навіювані;

3) стійкі — аналітичні.

Диференціація попиту в зазначених групах відображає структуру цінних паперів.

Сегменти можуть бути багатоступінчастими, з виокремленням груп і підгруп за ознакою деталізації витрат.

Окремо формується сегментація інвесторів за інтенсивністю звертан­ня до ринку цінних паперів. При цьому виокремлюють такі сегменти:

1) інвестори, які не звертаються до ринку, в тому числі колиш­ні та потенційні інвестори;

2) інвестори, які звертаються до ринку, в тому числі новачки і ті, які регулярно звертаються.

У кожному сегменті вивчається інтенсивність звертання до ринку цінних паперів за допомогою різних показників. Фондові біржі й фінансові посередники враховують поведінку зазначених груп, зокрема можливість залучення потенційних інвесторів, адже кожна з цих груп вимагає різних маркетингових підходів. Інформацію, що характеризує сегментацію ринку цінних паперів, можна упорядкувати за допомогою матриці. Зокрема її можна зобразити матрицею А_ij, де i — види цінних паперів та емітентів, j — інвестори і т. ін. Найвигідніший сегмент, припустимо а_ij, повинен мати високу ліквідність, підвищені темпи зростання реалізації, значну норму прибутку та інші показники.

Перелічені класифікації та групування дозволяють вивчити механізм формування попиту та пропозиції на цінні папери з метою їх відображення між окремими елементами ринку (відповідно запитів інвесторів та емітентів), а також прогнозувати важливі зміни в майбутньому для повнішого задоволення запитів усіх учасників ринку цінних паперів.

Завдання статистики цінних паперів полягають у такому:

1) розробка програми статистичного спостереження за цінними паперами;

2) збір даних про цінні папери, їх розміщення та обіг;

3) розробка системи показників аналізу ринку цінних паперів;

4) розробка методології побудови узагальнюючих показників цінних паперів і виявлення за їх допомогою закономірностей, які виникають на ринку цінних паперів.