Корекція гіперактивних дітей молодшого шкільного віку

Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лі­карів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педаго­гічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію.

Початкове визначення лікарем-невропатологом або лікарем-психіатром діагнозу і медикаментозної терапії доповнюється психоло­гічною і педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні ба­гатьох негативних проявів даного синдрому.

Збагатити та урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної ди­тини, допомогти їй опанувати елементарні дії самоконтролю і тим самим пом'якшити прояви підвищеної рухливої активності — означає змінити її взаємини з близькою дорослою людиною, і, перш за все, з мамою. Цьому будуть сприяти будь-які дії, будь-яка ситуація, подія, що спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне значення.

З метою корекції гіперактивної поведінки молодших школярів психолог повинен провести роботу з батьками гіперактивної дитини.

Оскільки сім’я – це перше соціальне середовище, в якому перебуває дитина, то гіперактивність дитини починає проявлятися, а можливо і формуватися у сім’ї. Тому батькам корисно дотримуватися певних правил у спілкуванні зі своєю непосидючою дитиною, цим самим допомагаючи і дитині справлятися з гіперактивністю, і собі у вихованні цієї дитини. Ми розробили рекомендації батькам, які свою дитину вважають гіперактивною.

· Перша група рекомендацій стосується зовнішніх проявів у поведінці близьких дитині дорослих людей.

Намагайтеся, по можливості, стримувати свої бурхливі афекти, особ­ливо якщо Ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емо­ційно підтримуйте дитину у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте у собі ін­терес до того, щоб якомога глибше пізнати і зрозуміти дитину.

· Друга група рекомендацій стосується організації середовища і умов праці дитини в сім'ї.

Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення. В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і поблизу дитини не має бути предметів, які відволікають увагу. Гіперактивна дитина сама неспроможна зробити так, щоб ніщо стороннє її не відволікало.

Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом із нею укладіть розпорядок дня і виявляйте гнучкість та наполегливість щодо його виконання.

Визначте для дитини коло обов'язків, а їх виконання тримайте під постійним спостереженням і контролем, але не занадто жорстоким. Частіше відзначайте та заохочуйте зусилля дитини, навіть якщо ре­зультати далекі від досконалості.

· Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з одним із батьків або іншою близькою дорослою людиною, на розвиток здатності як дорослої людини, так і дитини відчувати один одного, збли­зитися емоційно. Тут незамінною є найважливіша для дітей діяльність — гра, оскільки вона є близькою і зрозумілою для дитини. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини надасть обом учас­никам велике задоволення.

1. У своїх відносинах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допомагає зміцнити впевненість дитини у власних силах.

2. Говоріть стримано, спокійно. Не вдавайтеся до фізичного покарання. Будуйте ваші відносини на довірі, а не на страху. Спільно вирішуйте труднощі. Пам'ятайте! Ваш спокій - найкращий приклад для дитини.

3. Уникайте повторення слова «ні», «не можна».

4. Давайте дитині лише одне завдання на короткий проміжок часу, щоб вона могла його завершити.

5. Доручіть їй частину домашніх справ, які необхідно виконувати щодня і в жодному разі не виконуйте їх за неї.

6. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

7. Заохочуйте дитину за всі види діяльності, що вимагають концентрації уваги (робота з кубиками, розфарбовування, мозаїка та ін).

8. Введіть бальну чи знакову систему винагород (можна кожен вчинок відзначати зірочкою, а певну їх кількість винагороджувати солодощами, іграшкою та ін)

9. Уникайте підвищених чи понижених вимог. Ставте перед нею завдання, які відповідають її можливостям.

10. Визначте разом з дитиною рамки поведінки - що можна і чого не можна.

11. Привчайте дотримуватися чіткого розпорядку дня.

12. Уникайте великого скупчення людей, галасливих компаній.

13. Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером.

14. Оберігайте дитину від втоми, оскільки вона веде до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.

15. Давайте дитині витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

Висновок

Проблема гіперактивності дітей цікавить дослідників віддавна, сьогодні ця проблема стає дедалі значимою, тому що за статистикою кількість гіперактивних дітей зростає. При дослідженні причин гіперактивності називаються різні версії, але не всі дослідники сходяться в думці. Тому для розробки коррекцційних програм, необхідна діагностика проявів та причин гіперактивної поведінки.

Аналізуючи літературні джерела можна говорити, що дослідниками приділяється багато уваги проблемам корекції гіперактивності. Вони пропонують різні методи і методики залежно від причини, ступеня чи стадії гіперактивності.

У коррекційну роботу з проблем гіперактивності повинен брати участь психолог, педагог і гіперактивна дитина та її батьки одразу, бо лише комплексне лікування здатне позбавити дитину та її сім'ю від цього синдрому.