Розкрийте зміст техніко-економічного старіння та поясніть можливості його оцінки.

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес розрахованого за формулою

де b0, В1 — повна вартість (ціна) застосовуваного і нового засобу праці; По, П1 — відповідно продуктивність тих же засобів праці або витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв'язок

+Амортизація. Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартостіпродукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою

де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л — ліквідаційна вартість основних фондів; Ап —амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

Рис. 1. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

В сучасних умовах господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують декілька разів. Та якщо проведення першого капітального ремонту у більшості випадків економічно вигідніше придбання нової машини (здійснюється звичайно до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35-40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти коштують часто дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативних варіанти: перший — капітальний ремонт фізично спрацьованої машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; другий — заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. По кожному варіанту визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанту це будуть витрати на очікуваний ремонт Ri і перевищення експлуатаційних видатків по капітально відремонтованій машині над поточними витратами по новій машині Se, а для другого, — вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини Кн і втрати від недоамортизаціі діючої машини Sa. Крім того, повинні бути враховані відмінності у продуктивності і тривалості ремонтного циклу капітально відремонтованої та нової машини.

У загальному вигляді умова ефективності витрат на капітальний ремонт машини можна виразити нерівністю:

(5-1)

де α ~ коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;

β — коефіцієнт, що відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно тих же машин.

Для практичного застосування нерівність доцільніше перетворити у вираз, що характеризує ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт машини:

(5.2.)

де ер— коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт діючої машини.

Розрахункові коефіцієнти Єр можуть набувати плюсового, мінусового або нульового значення. При всіх плюсових значеннях коефіцієнта Єр капітальний ремонт слід вважати економічно виправданим, при мінусових — підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

При порівняно невеликих витратах і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей і збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує їх продуктивність на 30-50%, а пов'язані з нею витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий же, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися формулою, поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість видатків на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, здійснюваних одночасно,

(5.3.)

де М — витрати на модернізацію. При цьому величини α, β Se (5.3.), треба визначати за даними модернізованої та нової машини.