Поняття та види принципів екологічного права

Вступ

 

Екологічне право як система ґрунтується й реалізується на основі вироблених теорією та практикою принципів, що охоплюють загальні керівні заходи. Вони є науковою основою досягнення цілей правового регулювання в екологічній сфері.

Принципи екологічного права - це вихідні засади та загальнообов’язкові правила, зафіксовані в регулятивних і охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України і забезпечення завдань екологічного права. Вони спираються на загальноправові принципи, які враховуються при формуванні принципів екологічного права, і на екологічне законодавство або випливають із його змісту.

Серед правознавців немає одностайності щодо кількісного визначення і класифікації цих принципів. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює перелік принципів, які безпосередньо стосуються практичної діяльності щодо охорони довкілля (ст. 3). А оскільки ця діяльність регулюється екологічним правом, то відповідні принципи стосуються і його.

Окремі принципи екологічного права зафіксовані й в інших актах екологічного законодавства або випливають з них. Ці принципи нерідко переплітаються із загальноправовими принципами і становлять єдине ціле. Йдеться, зокрема, про принципи законності, єдності прав і обов’язків, юридичної відповідальності за правопорушення тощо. Ці принципи властиві як праву в цілому, так і екологічному праву зокрема.

Принципи екологічного права не є застиглими категоріями. Вони розвиваються разом із динамічним розвитком як національного, так і міжнародного екологічного права. У цьому процесі деякі принципи втрачають актуальність, інші, навпаки, набувають більшої важливості. Так сталося, зокрема, з принципом сталого розвитку, який набув провідного значення у сфері дії екологічного права з початку 80-х років минулого століття.

Поняття та види принципів екологічного права

 

Принципи екологічного права — це виражені в його нормах основоположні положення, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватися у законодавстві або виводитися з його змісту. Принципи екологічного права спираються на загальноправові приписи, які враховуються при формуванні принципів галузі права. Оскільки екологічне право сформувалося як самостійна галузь права, то воно базується на своїх принципах. Поряд з тим екологічне право розділяється на підгалузі права, складні і прості правові інститути й підінститути, тому підгалузі права і правові інститути мають такі свої принципи, які враховують певні специфічні ознаки у регулюванні відповідних видів екологічних відносин. Тому класифікація еколого-правових принципів може здійснюватися за різними ознаками, однак вона повинна спиратися на екологічне законодавство або виводитися з його змісту. Без урахування цього фактору проголошені принципи стають формою декларації держави або автора цих принципів. В останні роки в літературі стала приділятися підвищена увага дослідженню і класифікації еколого-правових принципів. Головним принципом є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи. Він складає основу для виникнення й формування інших принципів, які забезпечують гармонізацію суспільства і природи. Офіційно це положення закріплено у преамбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Гармонійна взаємодія суспільства і природи — це об’єктивно існуючий зв’язок суспільства і природи, який припускає узгоджену діяльність людей з урахуванням законів природи, екологічно нормального витрачання природних ресурсів, їх відтворення і охорони. Не випадково в літературі звертається увага на основні компоненти гармонізації ставлення суспільства до природи: раціональне природокористування; якість природного середовища; оптимальний соціально-економічний розвиток регіонів; рівень здоров’я населення; трудовий потенціал тощо. Правове забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи здійснюється за багатьма напрямками: встановлення екологічних нормативів на викиди в природне середовище; визначення лімітів на використання природних ресурсів; встановлення в правовому порядку правил використання природних ресурсів, їх відтворення, охорони тощо. Здійснення цього принципу разом з іншими принципами сприяє запобіганню згубних для природного середовища дій людини.

Аналіз українського екологічного права і чинного законодавства дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи.

Важливе значення має принцип правового закріплення належності природних ресурсів конкретним суб’єктам права для їх використання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інтересів у межах закону. Належність природних об’єктів виступає у двох основних правових формах — у праві власності і праві користування. Основним власником природних ресурсів є держава, яка здійснює свої правомочності в інтересах усього народу. Деякі природні ресурси, наприклад, земельні ділянки, можуть передаватися у власність колективам громадян або індивідам. Однак більша частина суб’єктів є природокористувачами. У законодавстві закріплено різні види природокористування, визначено права й обов’язки суб’єктів, форми захисту прав власників та природокористувачів.

Не менш важливу роль відіграє принцип правового забезпечення стимулюваннявласників і користувачів природних об’єктів щодо раціонального й ефективного використання виділених їм природних ресурсів, їх відновленні й належній охороні природного середовища. Він виражається в юридичному закріпленні сукупності економічних заходів стимулювання за належне виконання суб’єктами своїх прав та обов’язків, проведенні необхідних екологічних заходів, у застосуванні санкцій за порушення екологічних вимог і законодавства. Стимулювання слід розуміти у двох аспектах — використання заохочувальних заходів і застосування санкцій. Стимулювання означає спонукання суб’єктів права до здійснення позитивних дій. Це в повному обсязі стосується і сфери екології. Тому в екологічному законодавстві закріплено систему заходів як заохочення, так і застосування відповідних видів відповідальності — майнової, адміністративної, дисциплінарної, кримінальної, що передбачена відповідно в екологічному, адміністративному, трудовому і кримінальному законодавстві. У поресурсовому законодавстві встановлено різні форми економічного стимулювання власників і користувачів природних ресурсів. Названі два аспекти стимулювання набули загального визнання й широко застосовуються на практиці.

Особливу роль відіграє принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання природних ресурсів усіма суб’єктами тобто власниками й користувачами (ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Складовими елементами цього принципу є: бережливе, економне ставлення до природних ресурсів у процесі їх використання; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню і виснаженню природних ресурсів, а також спрямованих на відтворення відновлювальних природних ресурсів; недопущення у процесі використання природних ресурсів їх негативного впливу на стан довкілля;

Раціональність екологокористування полягає втому, що кожен власник чи користувач природних ресурсів зобов’язаний у процесі їх використання додержуватися правових екологічних вимог, щоб не нашкодити навколишньому природному середовищу. В основі цього принципу лежить об’єктивний чинник — взаємозв’язок усіх природних об’єктів, які утворюють у сукупності екологічну систему. Економічна ефективність виражається в отриманні найвищих економічних показників при експлуатації природних ресурсів з найменшими затратами. Раціональність та ефективність використання останніх — поняття взаємопов’язані, однак не тотожні. Раціональність охоплює головним чином екологічний, а ефективність — економічний аспект. Ці два поняття слід розглядати стосовно будь-якого природного ресурсу, оскільки кожний природний об’єкт має свої специфічні риси, притаманні лише йому. При цьому за недодержання даного принципу екологічним законодавством передбачаються заходи правового впливу.

Важливим є також принцип правового забезпечення оптимального компенсування витрат держави на поліпшення якості природних ресурсів, їх відтворення, здійснення природоохоронних заходів та інших витрат у процесі забезпечення екологічної рівноваги на території України. Але досить складно визначити точні еквіваленти за використання природних ресурсів, забруднення довкілля, на поліпшення якості природних об’єктів та їх відтворення, оскільки природні об’єкти в силу законів природи самополіпшують свій біологоекологічний стан. Тому ця компенсація і не передбачає точності у таких підрахунках, хоча спеціалісти в певних випадках і можуть оптимально визначити їх розміри.

Принцип правового забезпечення цільового використання природних об’єктів полягає у визначенні в правових нормах цілей їх експлуатації всіма суб’єктами. Цей принцип об’єднує два основні чинники: а) об’єктивну необхідність задоволення вимог суспільства, колективів людей та індивідів у продуктах харчування, сировині, естетичних, господарських та інших вимог за рахунок використання природних об’єктів; б) необхідність підтримання екологічної системи (природного середовища) у нормальному стані. Цільове використання природних об’єктів визначається державою у правових нормах земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосфероповітряного, природно-заповідного та іншого законодавства, їх використання не за цільовим призначенням викликає застосування встановлених у законодавстві заходів правового впливу до винних осіб аж до вирішення питання про припинення права природокористування.

Принцип системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин. Цей принцип є визначальним для науково обгрунтованого формування галузі екологічного права і зумовлений закономірностями зв’язків у системі «людина — навколишнє природне середовище». Для цієї галузі він відіграє роль інтегруючого чинника. З ним також пов’язані повнота, всебічність і якість правового регулювання екологічних відносин;

Принцип сталого розвитку як основи гармонійного розв’язання соціальних, економічних і екологічних проблем. Цей принцип впроваджується в українське екологічне право в контексті прийнятого на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) «Порядку денного на XXI століття». Ідеї цього документа знайшли відображення, зокрема, в Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. У них зазначається, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід’ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку країни. Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основних напрямів — «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу»;

Принцип запобігання екологічній шкоді (ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). На реалізацію цього принципу спрямовані державні комплексні програми охорони навколишнього природного середовища, екологічні вимоги законодавства до проектів будівництва, планування та прогнозування, здійснення екологічної експертизи тощо;

Принцип пріоритетності права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Цей принцип випливає із загального конституційного принципу про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3 Конституції України);

 

Міжгалузеві:

Серед інших принципів особливого значення набуває принцип правового забезпечення пріоритетності екологічних вимог щодо підтримки екологічної рівноваги, що означає першочерговість у здійсненні необхідних екологічних заходів серед інших соціально-економічних заходів. Поряд із цим пріоритетність має бути розумною, такою, що повинна враховувати обставини в конкретній ситуації. Сутність даної проблеми полягає у забезпеченні оптимального поєднання екологічних та економічних інтересів держави, певного регіону, власників і користувачів природних ресурсів. Вищим пріоритетом виступає здоров’я людини, яке зараз багато в чому залежить від стану довкілля. Правовою основою екологічних пріоритетів є ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та відповідні норми інших законів щодо навколишнього природного середовища.

Принцип поєднання прав і обов’язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права (статті 55, 66 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Головна ідея цього принципу полягає, з одного боку, в оптимальному забезпеченні екологічних інтересів природокористувачів, а з іншого — у запобіганні споживацькому ставленню до природи, у забезпеченні законності й застосуванні до порушників екологічного законодавства юридичних санкцій;

Принцип правового забезпечення стабільного (тривалого) використання природних об’єктів;

Принцип правового забезпечення платності спеціальногоприродокористування (ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Положення екологічного права у цій частині спрямовані на розвиток економічного механізму у сфері раціонального природокористування й охорони довкілля. Вони також випливають із загальноприйнятого принципу «забруднювач платить»;

Принцип правового забезпечення комплексного підходу до використання і відтворення природних ресурсів, а також до охорони навколишнього природного середовища відкриває можливості використовувати як основні природні об’єкти, так і супровідні природні компоненти.

У законах про відповідні природні ресурси вимоги комплексного підходу конкретизуються з урахуванням особливостей кожного природного об’єкта. Необхідність комплексного вирішення питань обумовлено тим, що екологічна система складається з декількох екологічних елементів. Тому комплексний підхід зумовлений певними об’єктивними екологічними чинниками. Особливого значення набуває єдність при здійсненні всіх екологічних заходів по охороні природного середовища, необхідний перелік яких передбачається в державних, міждержавних, регіональних, міських та інших екологічних програмах (ст. 6 Закону).

Принцип правового регулювання екологічної безпеки сприяє підтриманню такого стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров’я людини. Екологічна безпека гарантується громадянам здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, екологічних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). В екологічному законодавстві визначено основні напрямки діяльності всіх органів управління, юридичних і фізичних осіб у здійсненні перелічених заходів (статті 51-59).

Принцип особливої охорони природних територій та об’єктів, що мають підвищену екологічну цінність (ст. 60 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Йдеться, зокрема, про природні території та об’єкти екосистеми. Особливість їх охорони полягає у встановленні для них спеціального режиму і підвищеної юридичної відповідальності за його порушення;

Принцип доступу фізичних і юридичних осіб до екологічної інформації (статті 9, 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ця інформація має бути повною і достовірною. Відповідно до Закону України «Про інформацію» (1992 р.) забезпечення саме такою екологічною інформацією є одним з основних напрямів інформаційної діяльності держави. Законодавчо встановлена юридична відповідальність посадових осіб, які порушують порядок надання екологічної інформації;

Принцип міжнародного екологічного співробітництва (статті 71, 72 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ці принципові засади національного екологічного права стимулюють розвиток міжнародного екологічного співробітництва України з іншими державами у рамках екологічної діяльності ООН, її органів і установ, інших урядових та неурядових міжнародних організацій, наукових центрів тощо. Важливою складовою цього співробітництва є гармонізація українського екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища.