На початку XXI ст., ери підприємництва, нових технологій та інформації, стає все актуальнішим ретельний та всебічний аналіз феномена підприємництва, який належить до недостатньо вивчених проблем сучасних суспільно-економічних та інших дисциплін.
Що ж таке підприємництво? Вид діяльності? Спосіб життя? Наука? Мистецтво? Виявляється, що і те, й інше. Є у ньому спільне із ризиком, спортом, культурою, поезією, злетом творчої думки. У підприємництві мають місце свої писані й неписані закони, принципи, етика взаємовідносин, латентні механізми, своя "вища математика" та "елементарна азбука".
У сучасних умовах переходу до ринкових відносин виникла нагальна потреба у вивченні підприємницької діяльності та її головного суб'єкта - підприємця. Традиційно склалася думка, що лідером у цьому напрямку виступає економічна наука, бо підприємництво відносять до явища економічного. Однак це - хибна думка. Економічна наука описує зміст підприємницької діяльності лише з економічної точки зору і деперсоналізовано - лишаючи поза увагою фігуру підприємця. Предмет пошуків у галузі теорії і практики підприємництва почав складатися у вітчизняній науці на зламі 80-90-х років, коли підприємницька діяльність привернула до себе увагу не тільки економістів, а й філософів, соціологів, психологів, культурологів.
Наука, котра вивчає весь спектр соціальних сторін підприємництва - з точки зору природи підприємництва, історії і проблем становлення, потреби, цінності та мотиви діяльності підприємців, моделі їх поведінки - є соціологія підприємництва.
Соціологія підприємництва перебуває на стику двох галузей знань: вона є частиною соціології як науки про суспільство і водночас - однією із "підприємницькознавчих" дисциплін, таких, як історія економічних вчень (зокрема, що стосується підприємництва), філософія та психологія бізнесу, етика та культура підприємництва. Зважаючи на специфіку свого предмета, вона має певний подвійний статус, який пов'язаний, з одного боку, із соціальним, а з іншого - з економічним у суспільному житті.
Соціологія розглядає, вивчає підприємництво як соціальний феномен. Вона вивчає його як нестандартну новаторську поведінку і діяльність великих і малих соціально-економічних груп і верств суспільства. Підприємництво як об'єкт і предмет соціологічного аналізу є сукупність соціальних структур, дій, процесів, пов'язаних із господарським функціонуванням суспільства на різних рівнях. Одна з головних теоретичних проблем соціології підприємництва - проблема визначення того, що саме належить до феномену "підприємництво". В соціологічному аспекті підприємець постає в кількох іпостасях:
■ як суб'єкт власності, носій певного соціального статусу (власник, співвласник, орендар тощо);
■ суб'єкт економічної діяльності, виконавець певних ролей та функцій, які випливають з її природи (інноваційних, організаційних, управлінських, комерційних);
■ як суб'єкт соціальної поведінки, тип людини, яка володіє певними природними та набутими властивостями, необхідними для заняття підприємницькою діяльністю;
■ носій особливих соціальних цінностей та культури.
Соціологія підприємництва - це типова соціологічна теорія середнього рівня. Вона вивчає підприємництво як одну із соціально-економічних підсистем, узагальнює відповідні емпіричні дані. Вона використовує вироблені нею поняття і методи, без яких неможливе пізнання соціально-економічної реальності, і, можливо, виступає головною з'єднувальною ланкою для тих наукових галузей, що займаються вивченням підприємницького феномена в різних його вимірах. Не лише соціологи, а й економісти, психологи, філософи, історики, культурологи так чи інакше в своїх дослідженнях торкаються підприємництва.
Щодо виникнення та розвитку соціології підприємництва, то вона, як і багато інших галузевих соціологічних дисциплін, до сьогодні не є чітко сформованою як наукова дисципліна. Справа в тім, що соціологія підприємництва не виникала з єдиного (одного-двох) джерела, а формувалася на засадах багатьох наукових галузей, перш за все теорії економічного розвитку та історії економічних вчень. Деякі явища, що вивчає "підприємницька наука", намагались висвітлювати ще в далекі античні та середньовічні часи.
Перші спроби теоретично осмислити феномен підприємництва були зроблені в ХУЛ ст. Проте, ще задовго до цього, вчені виявили відмінності між комерцією та іншими видами праці. Появу цих відмінностей можна віднести до XV ст. Одними із перших вчених, які прагнули обґрунтувати можливість розгляду підприємництва з наукових позицій, були Р. Кантільон, Ж. –Б. Сей, А. Сміт. Тоді саме почала формуватися теорія підприємництва. Р. Кантільон - французький економіст, мабуть, був першим теоретиком бізнесу. Йому належить широковідома книга, в якій дається перший систематизований опис підприємництва ("Essai sur lanature de comerceen general". L.1755). Саме він ввів у науковий обіг термін "підприємець". Англійський економіст Ж. –Б. Сей, як послідовник теоретико-економічної традиції, зробив наступний крок у цій галузі. Він ставив підприємця (робота "Трактат політичної економії") в центр процесу виробництва і перерозподілу, що надалі вплинуло на праці багатьох інших теоретиків-економістів. У роботах А. Сміта досить мало приділялося уваги персонам бізнесу. У його аналізі економічних процесів бізнесмени, як не дивно, відігравали незначну роль. Проте представник англійської класичної політекономії головним мотивом діяльності людини теоретично визначив економічний інтерес.
Д. Рікардо в своїх дослідженнях окреслив підприємця нового типу - капіталіста, який шукає прибуткового застосування для своїх коштів. Взагалі на той час в Англії було характерним поєднання власне підприємницьких та інженерно-новаторських функцій в одній особі.
Теорія підприємницької діяльності отримала подальший розвиток у аналізі класової структури суспільства в працях французького державного діяча та економіста А. Тюрго. У вивченні суб'єкта підприємництва він приділяв увагу як підприємницькій поведінці, так і наявності таких рис, як готовність до ризику, організаторські та творчі здібності. До кінця XIX ст. підприємець як об'єкт наукового аналізу не фігурував. Лише у другій половині XIX ст. стрімкий господарський розвиток у США та ряді країн Європи слугував імпульсом до вивчення підприємця. Виникла необхідність визначення відмінності між підприємцем та капіталістом. Економісти прагнули якомога чіткіше провести межу між підприємцем та капіталістом, але зіткнулися з певними теоретичними труднощами. Теоретичним розробкам у цьому плані не вистачало необхідної стрункості навіть після того, як Ф. Воппер - в Америці, А. Маршалл - в Англії, І. Мангольд - у Німеччині, та інші дослідники почали приділяти підприємству більше уваги. Водночас слід підкреслити плодотворність теоретичних ідей А. Маршалла щодо підприємця та його поведінки.
Інший напрям аналізу підприємця засвідчили історико-соціальні та культурологічні описові дослідження, які належали до сфери уваги німецької історичної та соціологічної шкіл. Великий внесок у подальший розвиток уявлень про підприємця і підприємництво зробив видатний німецький соціолог М. Вебер, котрий показав, як культурно-релігійні чинники стимулювали виникнення буржуазно-протестантського "підприємницького духу", який відіграв важливу роль у становленні промислового капіталізму (праці "Протестантська етика та дух капіталізму", "Історія господарства", "Нариси загальної та економічної історії"). Один з основоположників теорії "організованого капіталізму" - німецький економіст і соціолог В. Зомбарт, розвинув саме історико-соціологічний напрям у дослідженні феномену підприємництва (вершина його досліджень - робота "Буржуа: етюди з історії розвитку сучасної економічної людини", 1911).
Продовжуючи традиції М. Вебера і В. Зомбарта у "вивченні людського фактора" капіталізму, австрійський економіст Й. Шумпетер суттєво вплинув подальший розвиток економічної думки. Саме у нього особа підприємця та його характерні властивості стали стрижнем структурної логічної системи, яка творила капіталістичну економіку в цілому. У своїй відомій праці "Теорія економічного розвитку" (1912) він спробував пояснити феномен економічного зростання, формулюючи суть концепції розвитку підприємництва.
Значний внесок у подальший аналіз підприємництва зробили такі відомі вчені, як американський економіст Ф. Найт; представник "неоавстрійської" школи Ф. Хайєк, І. Кірценер - німецький економіст, патріарх політекономії К. Маркс, А. Коул та ін. Із російських та вітчизняних вчених (до 1917 p.), які певною мірою "відводили" місце підприємцю, слід назвати М. Туган-Барановського, С. Булгакова.
У вітчизняних соціоекономічних науках підприємництво тривалий час залишалося поза увагою. Протягом багатьох десятиліть підприємницька функція ототожнювалася із чужою для нас капіталістичною експлуатацією. В кінцевому результаті це призвело до відсутності в науковому обігу будь-яких згадок про підприємництво. Терміни "предприимчивый" та "предприимчивость", як правило, перекладалися як "заповзятливий" та "заповзятливість", що явно не відповідає змісту. Терміни "підприємництво", "підприємець" не мали тлумачень в універсальних наукових словниках. Лише порівняно недавно, разом з новими економічними, політичними та соціальними змінами у нашому суспільстві, цей термін, як і сама діяльність, "легалізувався".
Проте, як уже зазначалося, соціологія підприємництва формується з різних джерел. Паралельно із розвитком підприємницьких знань створювалася й управлінська наука - менеджмент, яка тісно пов'язана з теорією підприємництва і тому відігравала значну роль у формуванні науки про підприємництво.
Що стосується управлінських підходів, то найбільш приваблює своєю близькістю до соціолого-психологічних елементів підприємництва ситуаційний підхід, який набув досить значного поширення в останні десятиліття. Соціологія підприємництва - досить специфічна наука, яку тільки зараз вчені намагаються логічно окреслити на міждисциплінарній основі, беручи до уваги всі теорії, підходи, напрями, школи в підприємницькій та управлінській теоріях, філософії та психології підприємництва, теорії лідерства та інші галузі економіки, управління, соціології, психології.
Доречно відзначити вагомий внесок у формування цього напряму таких західних вчених, як: П. Верханд, Т. Веблен, Д. Макклелланд, К. Маккміллан, Дж. Мілл, А. Шапіро, Лі Яккокка та інші.
Значної масштабності досягли дослідження російських колег у галузі соціального аспекту підприємництва. Великої уваги заслуговують роботи Г. П. Чернишова "Предприниматель - кто он", М. Яковлева "Конструктивное предпринимательство", В. Бонштановського, Ю. Самаганова "Игра без правил, или кто есть кто в русском бизнесе", "Честная игра: Нравственная философия и этика предпринимательства", С. А. Варламова "Социальные источники предпринимательства", Кузьмічьова А. Д. "Оттечественное предпринимательство: почерки истории"; В. В. Марченка "Социальная психология предпринимательства", А. Безгодова "Очерки социологии предпринимательства" та багатьох інших.
Перші конструктивні дослідження вітчизняних соціологів почалися порівняно недавно, на початку 90-х років. Вагому роль у формуванні бази соціології підприємництва відіграють такі наукові роботи:
Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения. – К.: Ін-т соціології, 1993.
Пилипенко В. Є. Підприємництво в Україні: суб'єкти, цінності, економічна просвіта. – К.: Ін-т соціології., 1995.
Арсеенко А. Л. Социально-экономический механизм регулирования трудовых отношений. – К.: Ін-т соціології, 1995.
Наш деловой человек / С. Донченко, С. Злобина, В. Тихонович. – К.: Ін-т соціології, 1995.
Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / Отв. ред. Ворона В. М., Суименко Е. И. – К.: Ін-т соціології, 1995.
Предприниматель Луганщины: становление в условиях общественного кризиса / И. Кононов и др. – Луганск, 1996.
Пилипенко В., Шевель І. Соціологія підприємництва. – К., 1996.
Бондаренко О. В. Историко-философско-социологический экскурс в предпринимательство-Запорожье, 1997.
Герасимчук А. А., Тимошенко 3.І., Шейко С. В. Філософські основи менеджменту та бізнесу. – К., 1998.
Сірий Є., Фареник С. Соціологія підприємництва: крок перший. – К., 2000.
Пачковський Ю. Ф. Соціопсихологія підприємницької діяльності і поведінки, – Львів, 2000.
Що ж таке підприємництво? Для початку розглянемо його природу. Виходячи з класичного розуміння, основними факторами або першоджерелами економічного розвитку є праця, земля та капітал. Підприємництво в цій системі є четвертим спонукальним фактором економічної активності населення, котрий ініціює рух економічної системи в цілому. Підприємництво як економічне явище, що виступає як ініціативна, самостійна, господарська діяльність людей, становить зміст суб'єктивного фактора економічного розвитку. В цій якості воно не може бути інакше виражене, як самостійне джерело росту, рушійна сила, "локомотив" ринкової економіки та економічних змін також.
Структурно феномену підприємництва властиві такі ознаки: раціоналізм – як принцип підприємництва, котрим керується господарський суб'єкт; підприємливість - як властивість, здатність господарського суб'єкта; підприємницька діяльність - як діяльний прояв усіх пов'язаних ланок певного організму підприємництва, господарсько-активного суб'єкта.
Виходячи із прояву різних сторін підприємницької діяльності, її цілісної природи, можна дати визначення підприємництву.
Підприємництво - особливий вид діяльності, націлений на досягнення додаткового продукту (додаткової вартості) шляхом творчих дій (комбінацій) по організації наявних засобів, ресурсів. Об'єктом підприємництва, якщо залишатися в рамках найзагальнішого підходу, є певна діяльність. Результати підприємництва матеріалізуються у виробленій продукції (послугах), а також у відповідному доході. Величина останнього багато в чому залежить від того, як діючий у підприємництві суб'єкт зумів організувати свою діяльність, врахував всю сукупність факторів.
Ступінь організації, у свою чергу, визначається характером комбінації різних ресурсів. На початковому етапі необхідна оцінка можливості займатися підприємством у певній сфері В подальшому здійснення нових комбінацій, по суті, є головною справою для суб'єкта підприємництва.
Наступним об'єктом вивчення соціології у сфері підприємництва є суб'єкт підприємницької діяльності - підприємець.
Підприємець – це суб'єкт вільної, ініціативної, господарської самодіяльності, котра включена в систему відносин приватної власності, здійснюється завдяки механізму ринкової конкуренції, спаяна з ризиком та відповідальністю, спрямована на виробництво нових товарів, надання послуг або освоєння нових технологічних та організаційно-економічних способів їх вдосконалення з метою отримання максимально можливого для даних умов прибутку чи особистої самореалізації.
Сьогодні майже в усіх індустріально розвинутих країнах проводяться соціологічні дослідження, присвячені відтворенню образу підприємця та його місця в сучасному суспільстві. У цілому образ підприємця в очах громадськості неоднозначний: не позитивний, але і не негативний. Це питання викликає великий інтерес як у вчених, так і в професійних колах. І ті, й інші сподіваються, крім того, виявити риси та фактори, котрі відрізняють вдалого підприємця від інших людей.
У багатьох дослідженнях класифікувалися індивідуальні властивості і будувалися різні типи підприємців. Наприклад, Р. Станвор і Л. Куран визначили три типи підприємців: "ремісники", "власники", "менеджери". В. Уебстер запропонував п'ять категорій підприємців, В. Гартнер висунув вісім підприємницьких архетипів, К. Веспер вніс у список одинадцять типів підприємця.
Навіть коротке знайомство з багатьма роботами різних дослідників переконує, наскільки складною та психологічно багатогранною є підприємницька діяльність і якою своєрідністю повинна відрізнятися особистість підприємця. Певною мірою кінцевим результатом дослідження стала розробка "профілю підприємця", який використовується тепер для вияву підприємницького потенціалу в різних країнах. Дослідження дозволило сформувати перелік із 21 особистісної характеристики, які притаманні вдалим підприємцям. Десять найважливіших властивостей структуруються таким чином:
■ пошук можливостей та ініціативності;
■ завзятість та наполегливість;
■ готовність до ризику;
■ орієнтація на ефективність та якість;
■ залучення в робочі контакти;
■ цілеспрямованість;
■ прагнення бути поінформованим;
■ систематичне планування та спостереження;
■ здатність переконувати та встановлювати зв'язки, контакти;
■ незалежність та самовпевненість.
Вивченню образу підприємця, починаючи із "класичних часів" і дотепер, приділяється велика увага. Аналізуючи різні теоретичні підходи до образу підприємця, можна дійти висновку, що останній ініціює в собі досить широкий спектр різноманітних і водночас суперечливих властивостей. У ньому втілені соціокультурні цінності різних епох, починаючи від часів античності, а також синтезовані нові підприємницькі якості, які стали рушієм економічного зросту та НТП в XX ст.
Підприємець ототожнюється із економічним лідером і належить до особливого типу, поведінка та господарська діяльність якого принципово відрізняється від поведінки та мотивації господарської діяльності "простого господаря". Суперечливість, а також, на перший погляд, відчуженість і несприйнятгя суспільством таких властивостей, як надмірний ризик, вміння передбачати, нестандартність мислення, дій, оперативне планування, чітке організаторство (організаційні здібності) і навіть поєднання ролей "гравця", "завойовника", "купця" та ін., підводять до думки, що підприємці - це не нормальні люди, якщо за нормальність вважати прийняття та наслідування загальноприйнятих стандартів поведінки, підпорядкування більшості умовностям, традиціям, табу, ритуалам. Соціологічна наука називає такий тип відхилення від норми - девіантною поведінкою. Підприємці є новатори, носії дійсно девіантної поведінки, але не негативного, а позитивного плану, що не знижує актуальної форми соціальної життєдіяльності, а навпаки, стимулює її позитивний розвиток.
Зробимо короткий огляд історії розвитку та становлення вітчизняного підприємництва.
Підприємництво зародилося ще в часи Київської Русі - у своїй торговельній формі у вигляді промислів. Руські купці були першими масовими представниками вітчизняного підприємництва, котрі "ходили" у Візантію, на Кавказ, в Багдад. Наприкінці XI ст. на Русі з'явився перший документ, який регулював "підприємницьку діяльність" і відносини між підприємцями та суспільством. Це був кодекс "Руська правда", складена Ярославом Мудрим. Однак ще задовго до цього, блискучу перемогу, що її можна назвати грандіозним підприємницьким кроком, отримав київський князь Олег у переговорах з Візантійським імператором: укладеним договором (907 р.) передбачалася безмитна торгівля руських купців у Царграді.
Протягом майже п'яти століть все залишалося без змін, без будь-якого прогресу. Прояви підприємництва зводилися лише до сільського промислу та торгівлі. Історики свідчать, що великоруським підприємцям тієї епохи були властиві поєднання розважливості та фантазії, напруженої праці, прагнення бути собою, глибокий та жорсткий самоаналіз. Лише у XV7-XVII ст. починається зародження торговельно-промислового підприємництва. Епоха Петра І дала великий імпульс для розвитку підприємництва на Русі. Саме в ті часи з'являються покоління підприємців Строганових, Демідових та ін. Подальше розгортання підприємництва в Росії пов'язане із скасуванням кріпацтва, проведенням реформ. Наймасовішими групами підприємців стають багаті селяни, ремісники, торговці.
До початку XX ст. підприємництвом у Російській імперії займалося близько кількох мільйонів чоловік (якщо брати до уваги всіх вищезгаданих представників). Можемо пишатися такими іменами, як: Морозов, Третьяков, Терещенки та ін. Брати Яхненки та Симиренки, цукрозаводчик Лелін – перші українські підприємці-цукровики, заводи котрих посідали перші місця в Росії в бурякоцукровому та рафінадному виробництві, і не було їм рівних у другій половині XIX ст. Крім того, в дореволюційній Росії, яка станом на 1910 р. мала близько 400 комерційних закладів, де навчалося близько 77,5 тис. чол., до комерційної діяльності допускалися лише ті, хто пройшов спеціальну підготовку. Особливу роль в історії розвитку "вітчизняного" підприємництва відіграла у 20-х роках нова економічна політика (НЕП), яка дала змогу заново реалізувати природні властивості справжнього господарника, комерсанта.
Що стосується сучасного вітчизняного підприємництва, то воно в застійні роки існувало виключно в своєму тіньовому варіанті. Підприємницька діяльність до життя "проривалася" в різних формах. Основними чинниками появи та відтворення пропідприємницьких відносин були як цілком природні господарські прагнення багатьох людей саме "заробляти", так і певні соціально-економічні умови (в даному випадку їх можна було назвати умовно-сприятливими, оскільки сприятливими з точки зору політичної системи та правової бази СРСР вони ніяк не були). "Активна" частина населення використовувала всі формальні та неформальні можливі умови для реалізації своїх намірів з життєвою установкою: "все, що не заборонено, – дозволено". Пропідприємницькі форми господарювання при цьому проявлялися і в системі функціонування недержавних артілей добування золота, рибацьких артілей прибалтійських республік і так званої "шабашки" (наймасовіше явище) – від комсомольсько-молодіжних будівельних загонів до щасливих шукачів "довгого карбованця". Це свідчить про те, що країна ніколи не була бідною на таланти і у сфері підприємництва.
Структуруючи соціальну типологію "пропідприємницьких" суб'єктів часів застою, можна їх умовно об'єднати в кілька підтипів. Сюди можна віднести і тип підприємливого державно-партійного керівника, і тип підприємливих людей, суб'єктів економічного новаторства, "пригнічених" рамками соціалістичного ладу, і тип "пасивних підприємців" - людей, які володіли немалим підприємницьким потенціалом і терпляче очікували "свого часу" в мовчазній опозиції до існуючого режиму, і тип своєрідних "бунтарів" щодо підприємницької орієнтації, які активно виступали з ідеями економічного розкріпачення. З падінням соціалістичного ладу подібні "пропідприємницькі" елементи різним чином прийшли в рух і зазнали певних трансформацій. Безініціативні опинилися в тяжкому становищі, формуючи клас "соціально незадоволених" та "економічно ображених". "Новатори" без особливих труднощів перейшли із державних у підприємницькі структури, сформувавши "середній клас" у "підприємницькому суспільстві". "Пасивні" все більш активізуються в діапазоні від дрібного посередництва до великих справ. Більшість "бунтарів" проявляє себе в уряді та парламенті, маючи при цьому пряме відношення до бізнесу. Що стосується тіньовиків та своєрідних мафіозних елементів, то, відмивши свої капітали та влившись у систему корупції, вони трансформувалися в супереліту суспільства, представників "вищих" "верішуючих" структур.
"Радянська система" "ростила" свої кадри підприємців. З одного боку, майже кожен керівник підприємства був поставлений в умови, де був змушений будь-якою ціною виконати планове завдання, не маючи при цьому належних можливостей, звідси - зусилля скоректувати план, "вибити" фонди, приховати явні ресурси, підвищити ціни на продукцію, а також - приписки, хабарі та багато інших "хитрощів", які характеризуються вченими як підприємливість із знаком "мінус".
З іншого боку, в густій тіні державної економіки завжди існувала економіка "чорного ринку", без якої дана система ніколи не змогла б звести кінці з кінцями. Практично кожен радянський керівник, господарник повинен був ознайомлюватися з її "вовчими законами", освоювати логіку обміну, в якому роль еквівалента далеко не завжди відіграють гроші. Крім цього, зазначити, що життя в умовах "чорного ринку" потребувало значно більшої спритності та обачності.
Слід підкреслити, що в суспільстві завжди була певна кількість енергійних, підприємливих людей, котрих притягували "ризиковані" та "активні" професії. В силу свого характеру ці особи так чи інакше прагнули реалізувати свій енергетичний потенціал, "ризикованість", навіть у "найзадушливіші" часи застою. Вони використовували комсомольсько-молодіжні та партійні канали. Ресурси минулих партійних і комсомольських функціонерів становили те багатство, яке називають в західній соціології "соціальними мережами", а відомий французький соціолог П. Бурд'є назвав його "соціальним капіталом". Це: зв'язки, особисті контакти, знання неформальних законів, за якими функціонує державний механізм. Поняття "соціальна мережа" у нашому суспільстві має своєрідний синонім - "кумівство". Потрібно додати, що "кумівство" широко поширене саме в країнах низької культури та низького цивілізованого рівня.
"Кумівські" соціальні мережі досить добре сформувалися і збереглися у сучасний ринковий час. Більш того, вони є одним із домінуючих факторів у становленні та розвитку вітчизняного підприємництва.
Кооперативний рух, який сприяв інтенсивності появи та формуванню підприємницьких елементів. Свого часу преса писала: "В кооперативний рух кинулися, по-перше, найсміливіші, найвітчайдушніші, навіть авантюрні. В другій хвилі, подивилися, почали помалу, з меншою швидкістю вживатися в цей рух". Тоді вони вже були контингентом потенційних підприємців. Серед них можна виділити "підготовлених" підприємців. До даної категорії належать всі ті, хто підготовлений до заняття підприємницькою діяльністю.
Слід відзначити і той факт, що залучення до бізнесу переважно пов'язано із попередньою посадою або соціальним становищем підприємця. Так, за даними білоруських соціологів (1993 p.), близько 15% підприємців були в минулому "керівниками". За результатами дослідження українських соціологів (1993 p.), частка підприємців з досвідом колишньої керівної роботи значно вища.
Водночас соціологічні спостереження свідчать, що в бізнес втягується все більше зовсім не підготовлених до підприємництва людей. Цю категорію умовно можна назвати "непідприємцями". Вони майже ніколи не проявляли себе в організаційно-управлінській діяльності, не бачили себе в майбутньому підприємцями. До бізнесу вони потрапили цілком з "випадкових" причин.
Крім того, підприємців можна поділити ще на дві групи (беручи за основу характер залучення до бізнесу). До першої групи належать позитивно-мотивовані підприємці, котрі характеризуються бажанням перевірити себе в творчій діяльності, задовольнити свої матеріальні і духовні потреби, реалізувати свої творчі навики, знання, вміння через підприємництво. Друга група кількісно переважає першу. їх можна назвати "підприємцями не з волі". Це люди, котрі ще не набули або вже втратили своє коріння в початкових суспільних структурах. Це "скорочені", молодь, котра не може найти собі роботу, місце в суспільстві. Американські дослідники Д. Еванс і Л. Лінгтон також відзначають, що "найчастіше свою справу відкривають бідні робітники найманої праці, безробітні, низькооплачувані і ті, хто часто міняє роботу". Ця точка зору притаманна соціологам, які вважають, що "невдахи" частіше залучаються до бізнесу. Всупереч поширеній думці про так звану "професійну непридатність" вітчизняних підприємців виявляється, що вони досить легко адаптуються на Заході, де нерідко роблять кар'єру в бізнесі. Результати ряду проведених досліджень підприємців свідчать про те, що освітній та кваліфікаційний рівень сучасних підприємців відносно вищий, ніж у населення в цілому. Хоча серед новоявлених мільйонерів є особи без вищої освіти, це ще раз підкреслює роль виключно особистісних властивостей людей, здатних мобільно реагувати на нові можливості. Багато з них відрізняються високим інтелектуальним потенціалом, досвідом організаційної роботи, схильністю до обачної напруженої роботи. Цікаво й те, що 3/4 (опитуваних підприємців) вважають себе підприємцями, підкреслюють, що вони становлять еліту суспільства.
Говорячи про сьогоднішнього вітчизняного підприємця, необхідно відзначити і деякі його негативні риси. Певною мірою вони обумовлені об'єктивними обставинами. Поява ринкових відносин викликала підприємницький інтерес у багатьох людей. Вже на перших етапах відбувся своєрідний розподіл підприємців на так званих "фарцу" і "ділових людей". "Фарца" - багаточисленна категорія "шахраїв", які здобули досить легко свої капітали. На жаль, від цієї реальності нікуди не дітися. Можливість добре "заробити" на спекуляціях - "найспокусливіша", що її почали використовувати навіть ззовні досить респектабельні спільні підприємства. Експертні оцінки свідчать про те, що не менше 2/3 загальної кількості спільних підприємців не нехтують спекулятивними операціями. На початкових етапах розвитку підприємництва в багатьох країнах також були поширені шахрайство і нечесність у справах, бо вони в тих умовах давали прибуток. Ділова людина відрізняється від "фарци" за характером отримання, використання доходу, а також суто зовнішніми поведінковими рисами. Визначити баланс позитивних та негативних оцінок стосовно підприємців - непросто. Головна негативна риса підприємців, як свідчать соціологічні опитування, – прагнення до наживи будь-якою ціною, непорядність, нечесність, самореклама, хвастощі.
Ще однією особливістю характеризується процес формування підприємця. Його становлення відбувається, як відомо, в стані аномії, тобто, за визначенням Е. Дюркгейма, за такого стану суспільства, коли вагома частина його членів, знаючи про існування обов'язкових моральних норм, ставляться до них негативно або байдуже. Це має місце при ігноруванні законів, податків, при монополізації, в шахрайстві та у багатьох інших явищах. При цьому Е. Дюркгейм вважав, що аномія породжена переходом від традиційно-колективістського суспільства до індивідуалістського, буржуазного. Багато західних дослідників також виявили у підприємців міцну тенденцію (схильність) до ігнорування багатьох соціальних норм. На думку українських соціологів, ці ж тенденції мають місце і серед вітчизняних підприємців.
Із вищевикладеного випливає, що чималої специфіки набуває процес формування у вітчизняній господарській практиці нового прошарку підприємців, або бізнес-прошарку. Поки що дослідники не мають спільної думки щодо розуміння суті, структури і статусу цього прошарку в нашому суспільстві - занадто розмиті і невизначені функції та ознаки тих суб'єктів економічної активності, котрих можна було б зарахувати до нього. Вчені погоджуються лише з двома найочевиднішими характеристиками, на основі яких можна було б віднести того чи іншого працівника до цього прошарку: діяльність у господарській сфері з метою отримання прибутку; економічна свобода або наявність прав та обов'язків, які пов'язані із самостійним прийняттям рішень та особистою відповідальністю за результати господарювання.
Але і на основі вказаних ознак важко навіть приблизно визначити склад і межі підприємницького прошарку. За одну з найпереконливіших спроб зробити це взялася російський соціолог Т. І. Заславська. В її аналізі фігурує кілька підгруп працівників, які становлять бізнес-прошарок деяких країн СНД - Росії та України:
■ менеджери-співвласники - це господарські керівники дрібних та середніх акціонованих підприємств, які працюють за наймом, але володіють значними пакетами акцій цих же підприємств;
■ наймані менеджери, тобто господарські керівники, які керують державними, рідше приватними підприємствами або фірмами "за зарплату";
■ підприємці - власники та директори переважно дрібних підприємств та фірм;
■ самостійні працівники, особи, зайняті дрібним підприємництвом на базі індивідуальної трудової діяльності за допомогою власних засобів виробництва (переважно спеціалісти та кваліфіковані працівники);
■ бізнесмени-менеджери - це наймані директори малих та середніх підприємств, переважно акціонованого та приватного секторів, які поєднують управлінську роботу за наймом з веденням власного бізнесу;
■ напівпідприємці - до них належать "рядові", тобто керівні працівники переважно акціонованого та приватного секторів економіки, поєднують роботу за наймом із різними видами підприємництва, включаючи індивідуальну трудову діяльність.
Резюмуючи, слід підкреслити, що у вітчизняного підприємця багато спільного із "класичним" та сучасним підприємцем, але є і різниця. Наш підприємець ще не повністю сформований, він перебуває на початкових етапах свого розвитку.
Крім того, специфіка умов розвитку підприємництва (а це швидкоплинність, протилежна спрямованість і непослідовність у розвитку економічних, політичних, соціальних та інших відносин) створює особливий сценарій розвитку і формування вітчизняного підприємця.
Все це в свою чергу впливає і на формування його потреб, інтересів, цінностей, мотивів.
Вивчення мотиваційної структури підприємців – також одне із завдань соціологічної науки. Мотиви підприємництва вкрай різноманітні і проявляють свою силу за певних умов, комбінуючись між собою. їм властиві споживчий характер, множинність, ієрархічність, різка стійкість і інтенсивність впливу на підприємницьку поведінку.
Всю багатовимірність цих мотивів можна звести до кількох основних груп:
■ матеріальна заінтересованість;
■ прагнення до свободи та незалежності;
■ любов до творіння та творчості, змістовної праці;
■ прагнення до комплексної самореалізації особи.
Більшість підприємців вважає, що смисл їх діяльності найрізноманітніший. Свою справу вони цінять, виходячи із реалізації не одного критерію, а багатьох. Нижченаведений ряд таких критеріїв-установок:
"Свобода";
"я можу керувати своїм часом, контролювати, коли і що мені робити";
"отримувати винагороду за час, що я роблю";
"можливість перевірити свої задуми та задоволення від споглядання результатів своєї праці";
"гордість від того, що те, що я роблю, – потрібно людям, відчуття самооцінки";
"можливість повністю розпоряджатися своїм професійним життям".
Способи досягнення мети - стати підприємцем якомога швидше - різноманітні. Беручи до уваги різноманітність життєво-професійних особливостей потенційних підприємців, є підстави говорити про певний стиль підприємницької поведінки, якщо можна вирізнити у специфічні підприємницькі прототипи: "новатор", "нетерплячий", "ремісник". Це вже поведінковий аспект підприємницької діяльності, що вивчає соціологія.
"Новатор", як правило, стурбований ідеєю про виробництво або реалізацію якогось товару, послуги, котра, як він розуміє, до нього нікому в голову не приходила. Щоправда, підприємець-новатор рідко буває винахідником; талант винахідника не завжди поєднується з відчуттям комерції. А для підприємця важлива не стільки оригінальність, скільки діловий успіх.
"Нетерплячий", як правило, швидко вловлює похибки або неточності в організації чи системі. Це - ентузіаст. Не обмежуючись аналізом, він намагається зайнятися налагодженням справ у своїй бригаді, службі, фірмі. А оскільки не всім подобається активність таких людей, останні часто йдуть шукати застосування своєму таланту деінде.
"Ремісник", як правило, має ту перевагу, що знає добре виробництво.
З іншого боку, якщо підприємницьку поведінку розуміти як своєрідну гру, то підприємців можна згрупувати у дві категорії гравців: одні є швидше "шахістами", інші - "гравцями в покер". Перші будують споруди, кладучи камінь за каменем. Але з огляду "гравців у покер", зріст може бути забезпечений за допомогою стрімкої сміливої операції. їх більше цікавить слушний випадок, ніж попередньо розроблена стратегія. Вони спочатку "купують", а "сортують" потім. Дехто із них навіть роз'яснює, що між "доставкою піцци", "перевезенням пального" та "бюро подорожей" є взаємодоповнення, яке створює певний зв'язок.
Але, як завжди, істина десь посередині - "шахісти" і "гравці в покер" цілком усвідомлюють те, що потрібно вміти грати і в тій, і в іншій манері.
Еволюція підприємництва як прояв людської культури опирається на прогрес економічної культури і свідчить, що процвітання в бізнесі повинно бути пов'язане із високою мораллю. Інакше бізнес не має майбутнього.
Підприємництво - це не тільки професія, але й покликання, навіть властивість душі або вроджена схильність, особливий спосіб мислення, поведінка, стиль.
Підприємництво - це культура. Культурна людина не зобов'язана бути підприємцем, але підприємець зобов'язаний бути культурною людиною, хоч би тому, що заінтересований у постійному успіху.
Щоб підприємництво "не спіткнулося", не дискредитувало себе в очах суспільства, не викликало у суспільстві негативних установок до себе, необхідно весь час привертати увагу до своєрідного співробітництва бізнесу та суспільства, що в кінцевому підсумку служить впорядкованості позицій підприємництва в повсякденному житті.
У співробітництві бізнесу та суспільства допомога першого мотивується тим, що в суспільстві благополучнішому із соціальної точки зору набагато сприятливіші й умови для підприємницької діяльності, тобто очевидні довгострокові переваги для організації бізнесу. В такому суспільстві складається привабливіший образ підприємництва, міняється на позитивне ставлення до нього, цінності, погляди. Іншими словами, для успішної підприємницької діяльності потрібно користуватися його соціально-економічною моделлю, визнавати його соціально відповідальним і залучати до виконання соціально-гуманістичної ролі.
