Проблеми економічного зростання в різних групах країн та в Україні

 

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджує досвід усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися практично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністративно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборю­вати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.

Країнам Центральної Європи — західним сусідам України — вдалося подолати спад протягом трьох—п'яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру.

Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва в Україні можна поділити на дві групи:

- ті, що склалися внаслідок перебування України у складі Радянського Союзу;

- ті, що виникли вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні прорахунки.

1. Україна, порівняно з іншими пострадянськими країнами, зробила перші незалежні кроки чи не за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів забрали життя понад 20 мільйонів українців.

Вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала ' від СРСР украй нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть — продукція, призначена для задоволення потреб споживачів.

Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. Ступінь її інтегрованості в колишній радянський господарський комплекс був набагато вищий, ніж економік держав Центральної й Східної Європи в економічний простір РЕВ. На момент здобуття незалежності в Україні вироблялося 15—20% кінцевої продукції промисловості, а в Росії — понад 70%. Тому розрив старих господарських зв'язків болюче відбився на вітчизняній економіці: численні чинники відтворення залишилися за межами країни. У господарській структурі переважають галузі, що мають потребу в державних дотаціях і тому важко піддаються перебудові.

Однією з суттєвих причин падіння обсягів виробництва в Україні є успадкований від імперії чималий військово-промисловий комплекс, який поки що не вдається перепрофілювати на виробництво цивільної продукції.

На стані української економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель. Це забруднення доповнюється промисловим, зокрема, в Донбасі та Придніпров'ї останнє у 20—30 разів перевищує допустимі норми.

2. Падіння обсягів виробництва зумовлене також чинниками, що почали діяти вже в роки незалежності. Йдеться передовсім про суб'єктивні прорахунки. При цьому важливо зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої національної економіки у стратегічному плані є правильним. Спрямований на утвердження державності України, створення економічних передумов реальної демократизації суспільства, вихід на вищий ступінь техніко-економічного розвитку, забезпечення якісно нових параметрів життя народу, цей курс не має альтернативи. Тому причини неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу.

У процесі ринкової трансформації економіки України недостатньо враховувалася ціла низка властивих їй специфічних передумов, до яких передовсім належать:

- відсутність на нас здобуття незалежності цілісної системи державних інституцій, необхідних для здійснення широкого комплексу заходів ринкової трансформації економіки;

- особливості функціональної структури економіки: висока концентрація базових галузей виробництва та галузей ВПК, що протягом тривалого часу були зорієнтовані на обслуговування потреб не лише економіки Радянського Союзу загалом, а й економіки країн РЕВ, і за самою своєю природою не могли швидко ввійти в режим ринкового самоврядування;

- підпорядкованість більшості великих підприємств загальносоюзним міністерствам і відомствам та фінансування їх з єдиного центру.

В економічній політиці не враховувалася необхідність таких заходів:

- використання на початковому етапі суто еволюційного шляху ринкової трансформації за одночасного здійснення широкого комплексу організаційних заходів, які б утверджували сильну виконавчу владу, та ефективних важелів державного регулювання економічних процесів;

- створення ефективного механізму входження сільського господарства в систему ринкових відносин і на цій основі — докорінне реформування цієї галузі;

- послідовного здійснення політики економічної лібералізації, приватизації та демонополізації.

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично внеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обгрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.

Згадані чинники викликали те, що нині обсяг національного виробництва становить трохи більше як третину від рівня 1990 р. Щоправда, нарешті вдалося зупинити падіння виробництва.

Перебудова структурної політики передовсім грунтуватиметься на визнанні пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, які ще до кінця не зруйновано і які в змозі зберегти здатність України ввійти у світовий економічний простір з високим технологічним потенціалом.

Особлива роль у відновленні економічного зростання належить земельній реформі, яка покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності та господарювання.

Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів — значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій — високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечли­ве і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін. Все це породжує песимістичні прогнози в інвесторів. Водночас внутрішні заощадження внаслідок малих доходів родин та небувало низького рівня використання виробничих потужностей більшості підприємств є недостатніми для потрібних обсягів капіталовкладень. До того ж є багато фактів "втечі капіталу" за кордон.

У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки.

Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.

Соціальна політика має спрямовуватися на створення необхідних умов підвищення кожним трудівником свого добробуту, передовсім за рахунок особистого трудового внеску, ділової активності. Для цього потрібно скасувати штучні обмеження фонду споживання, проводити політику стимулювання трудової та підприємницької діяльності і на цьому грунті розширяти платоспроможний попит.

Реформа заробітної плати має забезпечити перехід від наявної І моделі, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частку безплатних соціальних послуг, до нової, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг високооплачуваними категоріями населення.

Розвиток економіки - основа реальних позитивних зрушень в соціальній сфері.

Виконано доручення Президента України щодо підвищення та відновлення, хоча й частково, диференціації в умовах оплати праці працівникам бюджетної сфери.

Протягом року помітно покращився стан справ з виплатою заробітної плати. В цілому заборгованість скоротилася майже на 2,2 млрд. грн., або на 44%. В цілому по Україні в минулому році заробітної плати виплачено на 11,7 млрд. грн. більше, ніж в 2000 році.

Все це дозволило на 27% збільшити надходження до Пенсійного фонду, підвищити протягом року середній розмір пенсій на 43%. При цьому реальний рівень трудових пенсій виріс на 26,4%. Стабілізується ситуація на ринку праці, пожвавлюється економічна активність населення, знижується рівень зареєстрованого безробіття, майже на третину зросло працевлаштування незайнятого населення, збільшилися обсяги та якість громадських робіт, майже наполовину скоротилась кількість працівників, що були в неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації, на 30% перевиконано завдання Уряду щодо працевлаштування незайнятого населення.

Програма подолання бідності.

Минулий рік, без перебільшення, можна назвати роком соціального страхування. За відносно короткий, вдалося суттєво покращити ситуацію з соціальним захистом працюючих. Вперше всі потерпілі на виробництві в повному обсязі отримали належні їм поточні виплати за ушкоджене здоров'я. При цьому, на 118 млн. грн. скоротилась заборгованість з цих виплат за минулі роки, вдвічі скоротилася заборгованість з виплати по тимчасовій непрацездатності, зокрема, в сільському господарстві. Зроблено відчутні кроки і в пенсійному реформуванні. Обидва базові закони з пенсійного страхування прийнято в першому читанні. Завершується персоніфікація обліку внесків до Пенсійного фонду, передача йому функцій з призначення і виплати пенсій, формуються механізми функціонування майбутньої пенсійної системи.

Рівень життя.

Позитивні зрушення щодо підвищення рівня загальних доходів населення, зокрема оплати праці, пенсійного забезпечення, інших соціальних виплат незаперечні. Але вони поки що не дозволили досягти кардинальних змін в рівні життя населення.

Найголовнішою складовою доходів населення України залишається оплата праці. Важливо, що протягом року питома вага її в загальних доходах зросла з 47 до 51,6%.

Найнижчою, згідно статистики, залишається оплата праці в сільському, лісовому, рибному господарстві, громадському харчуванні, торгівлі. Такий рівень доходів населення, підкреслив Міністр, перш за все оплати праці є не виправданим ні з соціальної, ні з економічної, ні з політичної точок зору. Протягом поточного року треба змінити цю ситуацію.

Проблеми подолання бідності.

Цей напрямок роботи залишається найпріоритетнішим. Програма роботи на поточний рік сформульована. Підсумком її реалізації має бути ліквідація найгостріших проявів бідності, реальна стабілізація рівня життя найбідніших родин в кожному з регіонів.

Найвищий рівень бідності в Миколаївській, Херсонській, Луганській областях. Водночас, в Криму, і у Вінницькій, Волинській, Хмельницькій та інших областях ситуація навіть різко погіршилася. І якщо відсутність позитивних змін в першому півріччі ще можна якось пояснити, то після затвердження Стратегії подолання бідності такий стан просто недопустимий. Більш того, в кожному регіоні, вже за підсумками року, ситуація має суттєво змінитися на краще. Комплексне вирішення цих проблем в регіонах неможливе без чіткого, системного плану дій, тобто без регіональних програм подолання бідності.