В цивільному праві наявні випадки, коли законодавець не вважає доцільним настання відповідальності. Це такі випадки:
- провина кредитора;
- непереборна сила (випадок, форс-мажор);
- шкода, завдана при здійсненні права на самозахист або у стані крайньої необхідності;
- відсутність вини боржника.
Під підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності розуміються обставини, з якими закон або договір пов'язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення.
Відповідно до ч.4 ст.612 ЦКУ прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку (ч.1 ст.613 ЦКУ). Виходячи з цього можна зазначити, що боржник не нестиме відповідальність за порушення зобов’язання, коли кредитор вчинив протиправні дії чи має місце вина кредитора або наявний причинний зв'язок між діями кредитора і неможливістю виконання зобов’язання.
Стаття 617 ЦКУ передбачає, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На даний момент крім понять "непереборна сила" та "випадок" використовується ще й "форс-мажор", тому слід розглянути ці поняття більш детально.
Випадок (казус) - така подія або її результат (наслідки), яких могла б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх неможливо було передбачити і запобігти через раптовість їх настання. Отже, випадковою може бути подія, яка є причиною завдання шкоди, або сама шкода, як наслідок певної події. Випадковою визнається шкода, заподіяння якої особа не змогла відвернути, незважаючи на те, що вона вжила всіх залежних від неї заходів, спрямованих на її запобігання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вона вчинила усі необхідні дії для належного його виконання. Прикладом випадку може бути вихід з ладу стернового управління внаслідок "втоми металу" або відмова двигуна літака через попадання в сопло птаха.
Непереборна сила - це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву. Непереборна сила – це зовнішні обставини, на які боржник впливати не може, вона не залежить від його волі, свідомості і бажання.
Надзвичайним визнається явище, яке перевищує все ординарне, типове і звичайне. Надзвичайні явища мають велику потужність та руйнівну силу, а їх виникнення є екстраординарною, несподіваною подією. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості не тільки цій особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків, але і будь-якій іншій особі, враховуючи існуючий стан науки та техніки, навіть у ситуації, коли про виникнення непереборної сили відомо заздалегідь.
До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо). Вважається, що й суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше) можуть також визнаватися непереборною силою. Категорія «непереборна сила» має відносний характер. Це означає, що одне і те ж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому - ні. Головним у всіх цих ситуаціях є наявність причинного зв'язку між непереборною силою та негативними наслідками.
Форс-мажором визнається обставина (дія чи подія), що спричиняє неможливість виконання договірних зобов'язань у обумовлений сторонами строк. Форс-мажор як підстава звільнення від відповідальності найчастіше застосовується в зовнішньоекономічній діяльності. Форс-мажорні обставини діляться на дві групи – короткострокові та тривалі. Короткострокові – це зазвичай обставини непереборної сили, які фактично просто відстрочують виконання зобов’язання.
Слід наголосити, що для визнання обставин форс-мажорними, необхідне дотримання ряду умов:
- виникнення їх після укладення договору;
- неможливість виконання зобов'язання у період їх існування;
- закріплення цих обставин у договорі (перелік обставин зазначається у договорі і він є вичерпним).
Необхідно наголосити, що внаслідок непереборної сили чи випадку боржник звільняється як від договореної, так і позадоговірної відповідальності, а форс-мажорних обставин - лише від договірної.
Окремі правила встановлені у випадку заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності. За загальним правилом така шкода має бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Однак суд, враховуючи обставини, за яких вона була заподіяна, може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, котра заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.
Згідно з ст. 1169 шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.
Згідно з ч.1 ст. 614 ЦКУ особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором чи законом. Детальніше вину розглянуто в попередньому розділі.
Отже, законодавством передбачено випадки звільнення від цивільно-правової відповідальності. За наявності визначених законом підстав відповідальність не настає, хоча існують винятки.
Проблема розмежування таких понять, як «форс-мажорні обставини», «непереборна сила» та «випадок» виникла не сьогодні. Різні трактування призвели до ситуації, коли чітке врегулювання у цьому напрямі є не просто формальністю, а нагальною необхідністю.
Визначення наведених понять зустрічається у цілій низці нормативно-правових актів. Тут варто відзначити, що відсутність чіткого врегулювання на рівні кодифікованих актів чи законів, призвела до різного роду тлумачення досліджуваних понять на рівні підзаконних актів. Це є недопустимим і, в першу чергу, тоді, коли такі акти суперечать одне одному.
На теоретичному рівні немає одностайної позиції щодо розмежування чи ототожнення понять «непереборна сила», «форс-мажор» і «випадок». Так, деякі науковці (О.Г. Братель) припускають можливість об’єднання перелічених понять під поняття «надзвичайна ситуація». А. Лобков і І. Зайцев натомість стверджують, що «форс-мажор» охоплює й інші. Бобовик А. обґрунтовує тотожність «форс-мажору» і «непереборної сили». Відомий фахівець у галузі господарського та цивільного права І. Є. Красько відмежовує форс-мажор від непереборної сили.[9;42]
Першочерговим завданням є детальне розмежування обговорюваних понять. Це обумовлюється практичною необхідністю і спрямоване на захист інтересів сторони у зобов`язанні. Різні підходи у розумінні одного й того самого поняття, його сутності, значимості не сприяють вирішенню проблем практичного застосування.
Проаналізувавши низку нормативно-правових актів і наукових видань, можна виявити такі тенденції:
- форс-мажорні обставини охоплюють явища природи (непереборну силу), а також дії людини, а в деяких випадках і підміняють собою поняття «непереборна сила»;
- форс-мажорні обставини (як дії людини) відмежовують від обставин непереборної сили (явищ природи).
Особливої уваги заслуговує правова позиція Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України: форс-мажорні обставини - надзвичайна і непереборна за наявних умов сила, захист від дії якої не передбачено в проектній та іншій нормативній документації, дію якої неможливо попередити застосуванням високопрофесійної практики персоналу, дія якої може бути викликана:
- винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту);
- непередбаченими ситуаціями, викликаними діями сторони, що не є стороною відповідного договору (страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух);
- умовами, регламентованими відповідними органами виконавчої влади, а також пов’язаними з ліквідацією наслідків, викликаних винятковими погодними умовами і непередбаченими ситуаціями.
Щодо теорії відмежування форс-мажорних обставин та обставин непереборної сили, то в цьому блоці можна виділити:
Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», який не ототожнює поняття «форс-мажорні обставини» і «обставини непереборної сили». Тут маються на увазі різні процедури підтвердження й доведення кожної з підстав. Можна припустити, що в цьому нормативно-правовому акті йдеться про форс-мажорні обставини як такі, що передбачаються сторонами у договорі, тобто мають договірний характер. Натомість непереборна сила трактується як непереборні явища природи, котрі презюмують звільнення від відповідальності, навіть якщо у договорі чітко не визначений їх перелік;
Підводячи підсумки даного можна сказати, що найбільш вдалим підходом до розмежування обговорюваних понять є такий, за якого обставини форс-мажору можна вважати родовим поняттям щодо непереборної сили і випадку. Таке закріплення виглядає найбільш вдалим. Можна внести зміни щодо їх чіткого розмежування:
· форс-мажору за законом (непереборна сила);
· форс-мажору за договором (випадок - у найбільш виваженій формі закріплений в ч. 4 ст. 219 ГК: сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин). Скажімо, при укладенні договору поставки продукції постачальник і одержувач обумовили, що відповідальність не настане у разі призупинення руху на транспорті в напрямку доставки продукції. Такі обставини не можуть іменуватися непереборною силою, і в разі їх не включення до умов договору посилання на ст. 218 як гарантію звільнення від відповідальності не повинно братися до уваги.
Висновки
Розглянувши детально тему цивільно-правова відповідальність за порушення державного і комунального майна ми прийшли до висновків, що існує декілька проблемних питань з цієї теми, а саме:
По-перше, визначення поняття цивільно-правової відповідальності на сьогоднішній день відсутнє в законодавстві України. Тим більше, що ЦК не вживає термін «цивільно-правова відповідальність», а використовує тільки «відповідальність за порушення зобов’язання. Відповідно до цієї проблеми, ми бачимо що цю тему не до кінця розгортає найважливіше джерело цивільного права – ЦКУ. Також ЦКУ зовсім не врегульовав питання про пошкодження державного і комунального майна та відповідальність за це. І вирішення цієї проблеми - внесення доповнень до чинного законодавства. Натомість визначення поняття цивільно-правової відповідальності дається в літературі.
По-друге, аналізуючи визначення цивільно-правової відповідальності на сторінках літератури можна зауважити, що більшість із них не враховують основні ознаки, які характерні для даної відповідальності.
На нашу думку, при визначенні поняття цивільно-правової відповідальності необхідно врахувати такі особливості:
· настання несприятливих наслідків майнового характеру для правопорушника;
· співвідношення санкції і цивільно-правової відповідальності;
· забезпеченість цивільно-правової відповідальності державним примусом;
· підставу виникнення цивільно-правової відповідальності.
По-третє, дуже часто за таке правопорушення (пошкодження державного та комунального майна) законодавство передбачає кримінальну чи адміністративну відповідальність, вважаючи її більш доцільною. В цьому випадку необхідно згадати головну особливість цивільно-правової відповідальності, що відрізняє її від інших, а саме - майновий характер (відшкодування шкоди, пеня, неустойка), тобто вона спрямовується на майнову сферу правопорушника, а не на його особистість, як це властиво, наприклад, для кримінальної чи адміністративної відповідальності. Розглядаючи цю проблему, ми прийшли до висновку, що навіть якщо в діях особи відсутній склад злочину чи правопорушення, передбачених статтями КК чи КаАп, це не означає, що особа не повинна відшкодовувати шкоду (збитки) нанесені державному та комунальному майну в рамках цивільного права та в порядку цивільного процесу.
Ми з’ясували, що за пошкодження державного і комунального майна настає позадоговірна цивільно-правова відповідальність. Тобто відповідальність, яка настає у разі заподіяння шкоди одним суб’єктом цивільного права іншому. Вона застосовується коли правопорушник та потерпілий не перебували між собою у договірних відносинах, як в нашому випадку.
Існує також таке поняття, як звільнення від цивільно-правової відповідальності. Згідно із ст. 1176, 1187 ЦК України цивільно-правова відповідальність не настає за відсутності складу правопорушення, крім випадків, коли боржник не звільняється від відповідальності за відсутності вини. Загальними підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила, які ми детально розглянули в роботі.
Отже, ми бачимо, що на даний момент наше чинне законодавство, зокрема ЦКУ чітко і точно не врегульовує деякі проблемні та спірні питання. Саме тому ми пропонуємо внести зміни та доповнення до ЦКУ.
Література:
1. Конституція України- Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
2. Цивільний кодекс України- Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15
3. Закон України «Про власність» - Електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/697-12
4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення в комунальному господарстві» - Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2924-17
5. Закон України «Про захист прав споживачів» Електронний ресурс: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12
6. Цивільне право України: Навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р.О. Стефанчука. — К.: Прецедент, 2005. — 448 с.
7. Цивільне право України (в запитаннях та відповідях): Навчальний посібник / Є.О. Харитонов, А.І. Дрішлюк, О.М. Калітенко та ін.; За ред. Є.О. Харитонова А.І. Дрішлюка, О.М. Калітенко. — X.: ТОВ «Одіссей», 2005.— 576 с
8. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. -К., 1996. С. 587
9. Красько І.Є. Корпоративне право. Вибрані статті.— К., 2004.— Ст. 64.
10. О. С. Іоффе, Курс цивільного права. Вид. ЛДУ, стор. 250.
[1] Конституція України.
[2] Цивільний кодекс України.
