Визначення гранулометричного складу грунту

 

Гранулометричним складом грунту називають віднсний по масі вміст груп частинок або фракцій грунтурізноівелечини, вираженої у відсотках до загальної маси абсолютно сухого грунту. Для його визначення проводиться так званий гранулометричний аналіз, що складається з розділення наважки грунту на його складові фракції частинок та уламків та подальше визначення відсоткового вмісту кожного компоненту фракції до маси наважки.

Гранулометричний склад є однією з найважливіших характеристик грунт, що має визначне значення для оцінки його фізикомеханічних властивостей при використанні йог в якості основи, середовища і матеріала для будівництва дорог.

7. Визначення вологості грунту

 

Не маючи спеціальних вимірювальних приладів, визначити оптимальні строки і норми витрати води при зрошенні важко. Так чи інакше, для цього важливо якомога точніше знати, яка вологість грунту (у тому числі у відсотках польової вологоємності).

У книзі Дж. Дженіка «Основи садівництва» є таблиця, яка може допомогти садівнику оцінити «на дотик» вологість грунту середнього та легкого механічного складу.

З неї випливає, що суха грунт порошкоподібних, польова вологоємність її практично дорівнює 0.

Іноді грунт розсипається і не скочується в грудку. Значить, вона має критичну вологість - польова вологоємність її менш 25%.

Коли грунт скочується в грудку, то при декількох кидках він розсипається, це означає, що польова вологоємність 25-50%, грунт помірно волога і настав термін поливу.

Майте на увазі: на піщаних грунтах скатані грудки більш пухкі й ламкі при будь-якій з перерахованих ступенів вологості.

При 50-75% польової вологоємності ступінь вологості грунту хороша. У цей час грунт скочується в грудку. І навіть якщо ви п'ять разів його кинете, він не розсипається. При здавлюванні грунту вона злегка буде липнути до рук.

Відмінна ступінь вологості при 75-100% польової вологоємності. Про неї можна судити з того, що грунт скочується в міцний клубок, дуже податлива при стисненні, легко злипається. Якщо грунт здавити сильніше, до пальців прилипне досить великий грудочку.

І зовсім погано, якщо грунт занадто вологий, вище польової вологоємності. Іноді при сильному стисненні з грудки можна вичавити трохи води. Поливати при такому її стані не тільки марнотратно, але навіть шкідливо.

8. Визначення об’ємної і питомої маси грунту

Питома маса грунту — це маса в грамах 1 см3 сухого грунту, тобто грунту без пор, води і повітря.

Циліндричний метод.

У грунт з непорушною структурою врізати металевий циліндр 10см і об'ємом Ідм.

Відкопати грунт навколо циліндра, обережно відрізати його знизу і вийняти циліндр.

Обережно обрізати грунт, що виступає з циліндра, в рівень з його краями.

Циліндр треба закрити кришкою так, щоб грунт не висипався з нього. Після цього циліндр з ґрунтом треба зважити.

Зважити порожній циліндр разом з кришкою.

З ґрунту, що досліджується, взяти зразок для визначення вологості.

Знаючи вагу порожнього циліндра і вагу його із ґрунтом розрахувати вагу взятого об'єму ґрунту.

Знаючи вологість ґрунту, обчислити вагу абсолютно сухого ґрунту.

Об'ємною масою частинок грунту (уч, г/см3) називається відношення маси частинок грунту, висушеного при температурі 100-105 ° С до сталості маси, до їх обсягу. На відміну від визначення об'ємної маси скелета грунту при визначенні об'ємної маси частинок враховують тільки їх обсяг без об'єму пор в грунті Об'ємну масу частинок грунту визначають за ГОСТ 5181-64, а при початкових стадіях проектування приймають значення цієї характеристики рівними (в г/см3): для пісків 2,65, супісків 2,67, суглинків 2,70, глин 2,74.

Про щільності грунту можна судити також за його пористості. Під пористістю розуміють обсяг пір в одиниці об'єму грунту, виражений в долях одиниці. Пористість може бути також оцінена відношенням об'єму пор до об'єму частинок у зразку. Це відношення називається коефіцієнтом пористості.

До Ілам відносяться глинисті грунти, що утворилися в початковій стадії свого формування як структурний осад у воді при наявності мікробіологічних процесів і мають у природному складення вологість, що перевищує вологість на кордоні плинності.

У глинистих грунтів четвертинного віку різного походження, крім еолових і моренних утворень, коефіцієнт пористості змінюється в межах: для супісків 0,45 - 0,75, суглинків 0,45-1,00, глин 0,55-1,05. Він дорівнює або більше у мулів супіщаних 0,9, суглинних 1,0 і глинистих 1,5.

 

 

9. Родючість – головна властивість грунту

 

Родю́чістьґру́нту — характеристика ґрунту, що визначає його здатність підтримки великої кількості рослинного життя, термін найчастіше використовується для опису земель сільськогосподарського призначення.

Родючий ґрунт зазвичай характеризується такими властивостями:

- Багатий на головні елементи, необхідні для живлення рослин: азот, фосфор і калій.

- Містить достатньою кількість мікроелементів, таких як бор, хлор, кобальт, мідь, залізо, магній, марганець, молібден, сірка і цинк.

- Містить органічну речовину ґрунту, що покращує його структуру та допомагає утриманню вологи.

- Кислотність в діапазоні pH від 6,0 до 6,8.

- Добра структура, що забезпечує необхідний дренаж.

- Набір мікроорганізмів, корисних для росту рослин.

- Велика товщина верхнього шару ґрунту.

В сільському господарстві родючі ґрунти зазвичай отримуються за допомогою ряду мір збереження та меліорації ґрунтів.

Підвищення родючості ґрунтів досягається за рахунок прове-дення меліорації (вапнування, гіпсування), науково обґрунтовано-го застосування органічних та мінеральних добрив, ґрунтозахис-них технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Для забезпечення рослин достатньою кількістю поживних ре-човин з урахуванням біологічних і сортових особливостей, вели-чини запланованого врожаю, агрохімічних та інших властивостей ґрунтів необхідним є додержання конкретної системи. Ця систе-ма складається з таких ланок: 1) визначення необхідності прове-дення хімічної меліорації, внесення певної кількості органічних і мінеральних добрив, меліорантів з урахуванням запасу поживних речовин і прогнозування родючості ґрунтів; 2) розподіл ресурсів засобів меліорації; 3) розроблення системи і плану застосування добрив, які забезпечують виконання планів виробництва сільсько-господарської продукції і відтворення родючості ґрунтів; 4) скла-дання проектно-кошторисної документації на застосування засобів хімізації; 5) здійснення авторського нагляду і контролю за викори-станням засобів хімізації; 6) визначення ефективності застосуван-ня засобів хімізації, частка їх у досягнутому рівні врожайності.

 

Список используемой литературы

 

1. Багаутдинов Ф.Я., Хазиев Ф.Х. Состав и трансформация органического вещества почв. Уфа: Гилем, 2000. 210 с.

2. Хабиров И.К., Габбасова И.М., Хазиев Ф.Х. Устойчивость почвенных процессов. Уфа: БГАУ, 2001. 360 с.
3. Кольцова Г.А., Хазиев Ф.Х., Габбасова И.М. Фосфатное состояние почв Башкортостана. Уфа: Гилем, 2001. 212 с.
4. Мукатанов А.Х. Лесные почвы Башкортостана. Уфа:Гилем, 2002. 260 с. Габбасова И.М. Деградация и рекультивация почв Башкортостана. Уфа: Гилем, 2004. 283 с.
5. Мукатанов А.Х. Особо ценные почвы Башкортостана. Уфа: Гилем, 2004. 178 с.
6. Хазиев Ф.Х. Методы почвенной энзимологии. М.: Наука, 2005. 252 с.
7. Герасимов И.П., Глазовская М.А. Основы почвоведения и географии почв. – М.: Изд-во географической лит-ры. – 1960. – 490 с.
8. Глазовская М.А. Почвы зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Высш. школа, 1983. – 312 с.
9. Добровольский В.В. География почв с основами почвоведения. М.: Изд-во Владос. – 1999. – 383 с.
10. Кауричев И.С. Почвоведение. – М.: Агропромиздат, 1989. – 179 с.