Тема 10
1. Показники обсягу національного виробництва.
2. Показники рівня зайнятості й цін.
3. Показники сфери зовнішньоекономічних зв’язків.
4. Показники розподілу доходів та рівня життя.
1. ПОКАЗНИКИ ОБСЯГУ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
M акроекономіка досліджує усю сукупність економічних суб'єктів, тобто національну економіку в цілому. В національній економіці виробництво життєвих благ, що задовольняють потреби людей, відбувається в межах організаційного механізму, який називається економічною системою.
Макроекономіка вивчає ефективність функціонування економічної системи.
Maкроекономіка досліджує чотири основні сфери національної економіки — сфери виробництва, зайнятості, цін та зовнішньоекономічних відносин.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, як правило, року.
Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП
Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реаль ним ВВП.
Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП. За природної норми безробіття темп інфляції залишається практично сталим.
Різницю між природним і фактичним ВВП називають ВВП-розри вом.
Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами:
1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками — метод кінцевого використання);
2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами — розподільний метод);
3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями — виробничий метод).
Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.
Чистий експорт — це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт).
За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є: заробітна плата найманих працівників; рента; процент; прибуток. ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом: непрямі податки на бізнес та амортизаційні відрахування.
Існує низка взаємопов'язаних національних рахунків, які обчислюють на основі ВВП:
Валовий національний продукт (ВНП) — це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, незалежно від того, де використовувались ці фактори — в країні чи за кордоном.
Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань:
Національний дохід (НД) — це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються — у власній країні чи за кордоном.
У вітчизняній практиці національний дохід досі поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.
2. ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ЗАЙНЯТОСТІ Й ЦІН
Другою важливою сферою макроекономіки є сфера зайнятості.
Причини безробіття.
1. Глибокі структурні зрушення в економіці.
2. Спади і кризи в економіці.
3. Зміни в демографічній структурі населення.
4. Нерівномірне розміщення продуктивних сил.
5. Упровадження нових технологій.
6. Сезонні коливання рівня виробництва окремих галузей економіки.
Найчастіше рівень зайнятості в національній економіці характеризують за допомогою показника рівня безробіття.
Для обчислення цього показника все населення країни у вiцi вiд 16 рокiв подiляють на три групи: а) зайнятi; б) безробiтнi; в) тi, що не входять до робочоi сили.
Безробітні — це особи, що не мають роботи, але активно її шукають;до безробітних належать ті, хто тимчасово увільнений від роботи і чекає на виклик на роботу.
Зайняті та безробітні становлять робочу силу країни абоекономічно активне населення.
Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття
К оефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни:
Рівень зайнятості= зайняті/ доросле населення х 100%.
Існує 3 види безробіття:
Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення між регіонами й видами праці, а також із певними стадіями життя людей.
Структурне (технологічне) безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються. Така невідповідність найчастіше виникає внаслідок змін у структурі споживчого попиту.
У фрикційно безробітних є навички, які можна продати, тоді як структурно безробітні працівники не можуть отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а часом і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткостроковим, а структурне безробіття — тривалішим.
Циклічне (сезонне) безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків.
П овна зайнятість досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю.
Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття.
Сфера цін є третьою сферою макроекономіки.
Індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика в базовому періоді.
Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо.
Дефлятор ВВП — це відношення номінального ВВП до реального. Темп зростання реального ВВП = Темп зростання номінального ВВП - дефлятор ВВП.
Зведення номінального ВВП до реального відбувається шляхом інфлювання та дефлювання. Якщо дефлятор ВВП більший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням. Дефлювання — це зменшення номінального ВВП до розмірів реального. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням. Інфлювання — це збільшення номінального ВВП до розмірів реального.
3. ПОКАЗНИКИ СФЕРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Платіжний баланс — це систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з нерезидентами за певнийпроміжок часу, як правило, за рік
Він містить стандартні компоненти, які передбачає методика його обчислення, рекомендована МВФ. Складаючи платіжний баланс, розрізняють реальні і фінансові потоки. Рух товарів, послуг, матеріальних або інших не фінансових активів називають реальними потоками.
Рух вимог та зобов'язань, що виникають у зв 'язку з рухом реальних потоків, називають фінансовими потоками і відображають на рахунку капіталу та фінансів.
Платіжний баланс складається з двох підрозділів — дебету і кредиту. Для складання платіжного балансу використовують метод подвійного бухгалтерського запису. Суть цього методу полягає в тому, що кожна операція має два записи. Один з них реєструється як кредит із додатним знаком, інший — як дебет із від'ємним знаком. Тому платіжний баланс — сума дебету і кредиту — дорівнює нулю.
