Але воно у вас навік,без забуття.

І сила волі скута у кулак.

Керівники, як ваші матері,

Леліли вам і ласку і відвагу…

Чому тоді так сумно на душі,

А в серці зібрана краплина страху?

Ніколи ви нічого не боялись

І по життю ішли, не спотикались.

За це вклоніться низько до землі

Своїм батькам, які вам не дали

Упасти низько, коли було важко,

Представте як їм завжди було тяжко,

Адже бажали тільки одного

Для вас – прекрасного й найкращого.

Вклоніться також рідним вчителям,

Які дали освіту добру вам,

Які за вас завжди переживали,

Коли контрольні ви писали.

Не забувайте й в серці бережіть

Ось цю останню і прекрасну мить.

Ви вже дорослі, кінчилось шкільне життя,

Але воно у вас навік,без забуття.

 

♥*********************♥

 

 

Не знаю що із нами сталось,

Нічого наче й не мінялось

І вітер сильний не гудів,

Що розірвав вир почуттів.

 

В думках про тебе я ночами

І сонце вже не світить днями,

Чекаю квіточку свою,

Без тебе вже я не в раю.

 

Яке це щастя і яка удача,

Коли без тебе – це зрадлива вдача,

Коли життя летить немов у прірву…

Без голоса твого я серце вирву.

 

Тебе уже три дні не бачу,

Здається, що нічого і не значу,

Здається,що вже пролунав наш час.

Та я не хочу вірити…і враз,

 

Коли без голоса твого засну,

Прокинусь о пів ночі й потону

У згадках…я твій голос прошепчу:

“Зі мною ти, зі мною”, і мовчу.

 

Хоч слів багато, хочеться мовчати

Й ніколи більше від себе не відпускати,

Тримати твою руку у руці,

В моєму обручальному кільці.

 

♥*********************♥

 

 

Поставити у віршуванні точку

І розірвати всі свої листи,

Забути що було спочатку

І від минулого втекти.

 

Та ж як втекти, коли шляху не бачу,

Завис в розпутті і тихенько плачу,

Та сліз своїх не покажу,

Лише паперу й ручці розкажу.

 

Я розкажу про сум мого кохання,

Про всі невдачі і тупі признання,

Про те, як серце людям відкривав,

Допоки зради не впізнав.

 

 

Коли ти віриш, ждеш, чекаєш чуда,

А в результаті горб як у верблюда,

В якому зібрані всі обіцяння –

Твої зрадливі зізнання.

 

Я все прийму, не бійсь моєї болі,

Не всемогучий щоб втекти від долі,

Та сили досить щоб це пережити –

Тебе у спокої лишити.

 

Лише одне питаннячко цікавить,

Навіщо про дітей було брехати,

Мене коханим називати,

Щоб потім в землю затоптати?

 

Не думай, зла тримать не буду,

Але тебе ніколи не забуду,

І тільки літньою порою

Тебе зрівняю із зорьою.

 

З тієй далекою, але такой прекрасной,

Нікому не доступною,безвласной,

Яка, як ти, далеко світить і палає,

Та не для мене… і це добре знає.

 

♥*********************♥

 

 

Я не такий яким був вчора,

Я не такий…прости, пробач,

Довіра згинула…не плач,

Я не такий яким був вчора.

 

Я гордий та в коханні не тиран,

Любов моя вся вишита із ран,

Які мені невинно дарувала,

Коли ласкала, обіймала й цілувала.

 

Колись вважав що віднайшов себе в тобі,

Але лиш боляче зробив собі,

Не хочу більше я нікому довіряти,

Розбите серце тяжко врятувати.

 

У ньому більше вогник не палає,

Воно холодне і все більше замерзає,

Воно кохало і те ж саме чуло,

Але нажаль це все раніше було.

 

Серце щімить і сил не вистачає,

Душа тебе лиш бачити благає,

Але того що було нам не повернуть!

Я набрехав… Тебе не зможу позабуть.

 

♥*********************♥

 

Прости меня – не тот что был когда-то,

Не мучу я тебя, уже не злюсь.

Сижу у одиночестве й боюсь –

Что не дано нам все вернуть обратно.

 

Когда в полночный звук ты тихо спишь,

Я на луну смотрю и тихо плачу,

Весь мир застынет и получит сдачу

Тот миг шальной что нас разъединил.

 

Ты не моя, моей ты и не была,

Уж не уверен что меня любила,

Но сердце билось, а душа страдала –

На миг спасла, на вечность потеряла.

 

“Моя прекрасная мадам ” –

Любил у краткой говорить я вам,

А вы меня шутя орангутангом звали,

Как будто грязь в глаза бросали.

 

Я с вами не скучал, не спорю,

Моя любовь была как буря морю,

Тебе готов пол жизни я отдать,

Но как тебя, её боюсь я потерять.

 

♥*********************♥

 

Коли б тебе не було в каламуті

Усіх перепетій мого життя,

Тоді б згорав в жорстокій люті

Де нема місцю каяття.

 

Але ти є – тому життя прекрасне,

З тобою моє серденько не гасне,

Ну а душа лише цвіте й палає,

Із твоїм голосом світанки всі вітає.

 

Ти моє небо, я твоя земля,

Тону в тобі, ти з мене вирина.

“Я тільки твій” – скажу я із даля,

“А я твоя… Єдина і одна!”

 

 

Люблю тебе, усмішка твоє небо,

Ти завжди зверху, зіткана із хмар,

А я із низу, і в мені туман.

Та разом ми не відчуваєм ран.

 

Хоч відстань є та сили досить

Щоб разом її подолать

Й ніколи більше не страждать

А лиш в пориві пристрасті палать.

 

Для нас яскраве сонечко палає,

Вночі зоря два серця зігріває.

Нам долею призначено прожити,

До скону літ кохати і любити.

 

Можливо щось в запалі я сказав,

Але тебе безмежно покохав

І більш ніколи я не розлюблю –

Тебе одну я сонечко люблю.

 

♥*********************♥

 

НЕБО І ЗЕМЛЯ

Коли хтось думає що люблячі серця

Повинні бути разом навіка,

І їм ніхто не зможе заважати

Любити один одного й кохати.

 

Саме для вас я зараз розповім

Що буть щасливим суджено не всім,

Що є випадки де це не можливо –

Коханим душам битись воєдино.

 

Ще за часів творіння всіх стихій

Припало закохатись двом владикам,

Які не знаючи про вир земних подій

Тепер навіки підданії мукам.

 

Їх імена всі знають на зубок –

Це Небо і Земля… і їх урок,

І їх нездійсненні бажання

Я розповім в своєму віршуванні.

 

Ще за часів коли не було динозаврів

І гори укривали суходіл,

Владика Небо взрів незриму казку

Землю прекрасну, що страждала в самоті.

 

Він посміхнувся хмарками своїми,

Вона для нього квіткой зацвіла,

Він зніс всі гори грозами своїми,

Щоб не страждала, а завжди цвіла.

 

 

Вони любили – це було прекрасно,

Але зустрітись так і не могли,

Вони хотіли і це було ясно,

Та не могли, о Боже, не могли.

 

Коли вночі обоє засинали,

Він обливався гіркими слізьми,

Що зранку на Землі росою застивали

Й були жорстоко стоптані людьми.

 

Коли зима на землю насувала

І холодом своїм її морила,

Він посилав біленьке покривало,

Яке кохану теплим снігом гріло.

 

 

А коли літом, у жарку пору,

Вона зсихала і без тями тліла,

Він сльози й злість із себе виривав.

Що кров’ю були у землених жилах.

 

Страждали восени удвох вони,

Коли не було їхньої у цьом вини,

Робота людська змучила кохану,

Нанесла тяжку і глибоку рану.

 

На це все дивлячись не міг здержати сліз,

Він лише плакав і кипів від гріз…

Але нічого поробити він не міг…

Не дано бути разом, ось в чім гріх.

 

 

Постійно молячись у Бога благав,

Хотів він вітром стати, щоб пархав

І милу свою ніжно обіймав…

Та Бог не міг і це не дарував.

 

Зате в замін він дарував весну –

Пору прекрасну, та всього одну.

В цей час Земля цвіла йому квітками,

А він її ласкав ігривими вітрами.

 

Це був прекрасний час, але короткий,

Та вони звикли до цих перепетій,

Найголовніше що хоч так разом,

Лише розкуті вітром і простором.

 

Мені здається, що коли кохають,

То хоч маленький шансик мають

Щоб бути поруч і завжди любити,

Один за одним все життя глядіти.

 

Коли на них дивлюсь, то розумію,

Що людям ще до них рости й рости,

Вони не зможуть пронести

Як Небо і Земля крізь віки свою надію.

 

Знайшов з чим зрівнювати силу почуттів,

Мені, можливо, хтось уперто скаже.

Та я у відповідь лишусь без аргументів –

Землі кохання саме все покаже.

 

♥*********************♥

З тобою дуже тяжко,

З тобой мені не легко,

Та серце з твоїм голосом

Взлітає й тихо меркне.

 

Якщо мене кохаєш,

Якщо мене цінуєш?

Чому це не покажеш,

Не скажеш що сумуєш?

 

Чому про тебе мрії,

Чому в тобі надії,

За що тебе кохаю

Часом і сам не знаю.

 

 

Чому коли з тобою,

Здається що собою

Я вже не управляю,

А просто відкриваю

 

Я пристрасті дверцята,

Які як дивна м’ята,

Мені дурман прислала

Й безщадно закохала.

 

За що тебе кохаю

Часом і сам не знаю,

Але в тобі я бачу

Свою прекрасну вдачу.

 

В тобі мої всі мрії,

Лихії безнадії,

В тобі моє життя,

Слова без каяття.

 

Мене в полон забрала,

Нещадно обікрала

Із серця мого перли,

Які мов вогник вмерли.

 

За що тебе кохаю

Часом і сам не знаю,

Але в тобі я бачу

Свою прекрасну вдачу.

 

♥*********************♥

У чомусь сильний, в дечому слабкий.

Не ідеал, але і не дурний,

Бажаю щастя, в дружбі вірний я,

Єдина радість – це любов моя.

 

Я імпрессивний, в цей же час простак,

Багато хто вважає що дурак,

Я не такий про кого мріють дами,

Життя моє обколоте шипами.

 

За модою ніколи я не гнався,

Та в що попало я не одягався,

Людей судив лише по їх думкам,

Які в себе вбирав я по ковткам.

 

 

Любив тварин, тому що вони справжні,

Одні слабкі, а інші – це відважні,

Які стоять за стаю свою будуть

І їх образника ніколи не забудуть.

 

У небесах думки мої літали,

Довіри людям серце часто рвали,

Я завжди вірив, завжди сподівався,

Допоки повністю у них розчарувався.

 

Чому так часто люди просирають

Усіх близьких, що поряд завжди мають,

Вони упевнені що їх ніхто не кине,

У ложі правди душа не загине?

 

Я став сильнішим втративши наївність,

Моя душа – це певна абразивність:

Для когось вона пристрасно палає,

Ну а для інших – в холод й затухає.

 

♥*********************♥

Одне скажу, одне я знаю –

Тебе навіки відпускаю

Та пам'ять в серці полишу

І лиш у Бога попрошу

 

Щоб дав надію і відраду,

Я не такий що зроблю зраду,

Та тебе в спокої лишу

З свого життя я відпущу.

 

Молитися не перестану.

Час не злікує мою рану.

Серце в крові, воно вмирає,

В моїм житті тебе немає.

 

Ще вчора був “над паном пан”,

Та промайнув в мить ураган,

Що розірвав твою любов,

Яку я вишив з дивних снов.

 

Прощу тебе і побажаю

Щоб опинилася у раю,

В якім щасливою ти будеш

Й мене ніколи не забудеш.

 

♥*********************♥

 

 

В голові каша та знаю напевно.

Що люблю тебе дуже сильно, безмежно,

Що буду з тобою назавжди, навіки,

Що в серці моєму закохані крики.

 

Ти тільки моя і ти це розумієш,

Без мене не так, ти без мене не мрієш,

Вважаю що вчора мені не брехала,

Відверто і чесно любов показала.

 

Я більше не буду від тебе скривати,

Всі вчинки свої ладен я розказати,

Кохання мого мені не приховати –

«Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ» всьому світу кричати.

 

Я більше не буду робити погано,

Зі мною відчуєш себе ти бажанно,

Зі мною ти будеш безмежно щаслива,

Безмежно прекрасна, небесно вродлива.

 

Не бійся нічого, усе добре буде,

У щасті безмежнім дітей троє буде,

Таких же чудових як мама і тато,

Які у любові втопають занадто.

♥*********************♥

 

 

Навіщо сонце в світлих днях,

Навіщо місяць світить в небі,

Навіщо я тобі у снах,

Навіщо, лиш скажи навіщо?

 

Навіщо всі оці слова

Що ми є разом і навіки,

Від них йде кругом голова…

Та розлили кохання ріки.

 

Тебе люблю – сама це знаєш,

Але мене ти не кохаєш…

Тоді ж навіщо серце краєш:

Не любиш і не відпускаєш.

 

Навіщо плачу по ночам,

Клянусь що тебе не віддам,

Ні зорям, ні страшним вітрам,

Адже для тебе я лиш “гам”.

 

Для тебе я лиш звук вночі,

Прошу у серця “не кричи”…

Та воно любить і страждає,

Як холод твій його вбиває.

♥*********************♥

 

 

Якщо уже комусь поклявсь в коханні

І світ безмежний ти пообіцяв,

Не одягай слова у різні вбрання,

А йди до того що в словах бажав.

 

Не можна ці слова по світу розкидати,

Не можна обіцяти і чим дужч тікати,

Не можна йти по полю почуттів,

Не бачачи при цьому злих вітрів.

 

Якщо наступить враз болючий час.

То ти його промчи у раз,

Не піддавайся холоду і злим морям,

Це все лиш шлях у райський храм.

 

І на спокусу інших не ведись,

Лишень красиво перед нею обернись

І йди чим дуж, тікай від неї,

Від пристрасті богині Паладеї.

 

Якщо вже покохав, то не втікай,

А своє щастячко до себе пригортай

І більш його від себе не пускай,

А все життя в своїх руках тримай.

♥*********************♥

 

 

Багато часу для досягнень цілі,

Та ми уже давно не милі,

Щоб з посмішкою усього досягати,

Із боєм будем в свої руки владу брати.

 

Ми не маленькі діти щоб кричати,

Ми будем битись, плакати, ридати,

Та свою мрію будем захищати,

Щоб більш її нікому не віддати.

 

І не важливо сильний ти, чи ні,

Найголовніше не згоріти у вогні,

Котрий палає, коли ти в азарті,

Лише твої думки усього варті.

 

Одні твої думки – це твоя віра.

Якщо упав і свічка ця згоріла,

І думаєш що вже не запалає?

То ти слабак… душа твоя вмирає.

 

Якщо поставив ціль – іди до неї,

Наше життя як різні галереї:

Одні прекрасні, другі чимсь ворожі,

Та на твої думки безмежно схожі.

♥*********************♥

 

 

Куди іду,куди?незнаю...

Все на шляху своїм втрачаю

І за собою залишаю

Лиш серця слід і маячню.

 

Тебе люблю - звучить банально,

Ти серце рвеш моє реально,

Без тебе день на морок схожий,

В цім світі я простий прохожий.

 

Ніхто,і звуть мене ніяк,

Відверто й щиро - я мудак,

Програв бої за щастя в цьому світі,

Без тебе нема сенсу жити!

 

Якщо знайшла когось,то місця не знайду,

Біситись буду,в злості я згорю,

Але молитися не перестану,

Тебе люблю й любить не перестану!

 

Ти - найпрекрасніше що коли-небудь мав,

Та з злістю я не впорався,програв,

Прогнав тебе!Пробач,прости!Дурак...

Життя на кон - без тебе я у прах!

♥*********************♥

 

Я НЕ МОГУ

Я не могу тебя забыть,

Я не могу с тобой расстаться,

Я не могу всю вечность ждать,

Я не могу уже влюбляться.

 

Я не могу в час ночной,

Когда звезда осветит путь,

Идти за млечною тропой,

Я не могу тебя вернуть.

 

Я не могу при свете дня

Лучами солнца любоваться,

Из сказки отыскать коня,

Что бы к тебе в тот час примчаться.

 

Я не могу перевести часы,

Мне не подвластна времени хода,

Я не могу перебрести бездонные пруды,

Что разлучили нас тогда.

 

Я не могу забыть твои глаза,

Я не могу забыть твои объятья,

Я не могу забыть свои слова,

Которыми обрек двоих нас на страданье.

♥*********************♥