Порівняння типологій – соціоніка та психософія.

ІНДЕКС УДК

Володимир Бородаєвський

Порівняння типологій – соціоніка та психософія.

· соціоніка;

· психософія;

· типологія;

· функції.

Соціоніка – це інформаційна типологія, відносно молода психологічна теорія, заснована литовською дослідницею Аушрою Аугустінавічюте в кінці 70-х років ХХ століття. В основі соціонічної теорії знаходяться опис психологічних типів Карла Густава Юнга, психоаналіз Зігмунда Фрейда та праця Антона Кемпінського про інформаційний метаболізм [1(7)]. Теорія поєднала в собі соціологічний та інформаційний підходи, що дало можливість вивчати інтертипні відносини, тобто відносини між різними типами інформаційного метаболізму (ТІМ).

Соціоніка знайшла практичне застосування в питаннях особистого життя, виховання дітей, профорієнтації, кадрової роботи, особистісного розвитку і здоров'я. Однак, досі в інформаційній типології є уразливе місце – шляхи правильного визначення типу, адже потрібно врахувати досить велику кількість деталей у поведінці людини.

У 1986 році, Олександр Юрійович Афанасьєв, прочитавши одну з перших робіт Аушри Аугустінавічюте [2], розробив свою типологію пріоритетів [3], яку він початково назвав психе-йогою. Насьогодні він змінив термін на «психософія». У цій типології є 24 типи людей.

В обох типологіях, так чи інакше, треба визначити тип людини. В процесі визначення типу по будь-якій з систем зустрічаються якості, які в іншій системі теж мають значення. Таким чином, значення в одній системі накладаються на результат роботи за іншою. І кожна з двох систем залежать одна від одної. Багато соціоніків, займаючись типуванням, зустрічалися і з яскравими, і з маловираженими представниками різних соціонічних типів. Перш за все, це пов’язано з тим що соціоніка не охоплює усіх властивостей особистості. Однак для того, щоб поєднувати соціоніку з іншими типологіями (зокрема психософією), поки накопичено дуже мало статистичного матеріалу. До теперішнього часу в масштабних емпіричних дослідженнях спроб кореляції цих двох систем не проводилося.

Для достовірної статистики буде потрібно типування 600-800 тисяч людей, а це потребує міжнародної програми. До такого визнання соціоніки та психософії можна чекати невизначений термін, тому назараз доцільніше проводити теоретичні теоретичні розробки. Тим більше, що трохи більше ніж двадцять років - вік для визнання науки зовсім не значний.

Можна провести зв'язок різних дихотомій і функцій в одній та іншій системі. Для початку наведемо основні поняття, котрими керуються в кожній з типологій. В соціоніці вони наступні[4]:

· Екстраверсія – схильність людини спиратися на об'єктивні дані, що приходять з об'єктів навколишнього світу, підпорядковувати стосунки вимогам навколишнього світу.

· Інтроверсія – схильність людини спиратися на відносини між об'єктами навколишнього світу, підпорядковувати об'єкти навколишнього світу відносинам між ними.

· Сенсорика – схильність до кращого орієнтування в просторі, в актуальномц самопочутті, направленість на матеріальні предмети навколишнього світу.

· Інтуїція - схильність людини краще орієнтуватися в часі, в перспективах і можливостях майбутнього.

· Логіка – здатність людини розбиратися в об'єктивних закономірностях навколишнього світу, виділяти головне і другорядне.

· Етика – здатність людини відчувати емоційний стан оточуючих, через сприйняття емоцій реагувати і впливати на світ, відчувати, як люди та інші предмети відносяться один до одного.

· Раціональність – направленість людини на чітку систему поведінки, життя з прийнятими рішеннями, стійкими традиціями.

· Ірраціональність – направленість людини на безпосереднє сприйняття дійсності, здатність реагувати і впливати на обставини без попередньої підготовки до них.

На основі комбінації цих дихотомічних аспектів, в представника того чи іншого типу утворюється певний порядок функцій інформаційного метаболізму.

В психософії, в свою чергу, розглядаються чотири функції: Воля, Фізика, Емоція і Логіка. Воля як функція відповідає силі духу, відчуттю свого місця в ієрархії суспільства. Фізика – це почуття власності, власного фізичного існування, тілесні відчуття. Емоція – почуттєві переживання, людські стосунки, акторські здібності. Логіка – розум, інтелект.

Функції можуть вибудовуватися в будь-якому порядку. Перша по порядку функція є базовою, тобто за О.Ю. Афанасьєвим, є надлишковою – людина не потребує позицій інших щодо неї, самостійно діє в її рамках та не схильна змінювати власної думки. Друга функція – сбалансована. Людина добре орієнтується у відповідній до функції сфері життя, відкрита до взаємодії по ній – постійно шукає для себе щось нове, ділиться інформацією з іншими та прагне отримувати її в обмін і розвивається. Третя функція – дефіцитна. По ній людина відчуває в себе очевидну нестачу, котра стає больовим моментом у її взаємодії з оточуючим світом. При цьому по третій функції людина часто стає в «опозицію» – відмовляється приймати від оточуючих допомогу щодо неї. Четверта функція – ігнорована. Вона не має вагомого значення для людини, не несе значного інтересу. Відповідно – людина також погано орієнтується в цій сфері життя, однак спокійно сприймає прояви по цій функції в інших.

Тепер порівняємо функції інформаційного метаболізму в інтерпретації їх значень за Прокоф'євою (10) з психософічними функціями:

· Чорна Логіка – технологія, дія, вчинок, факт, знання, користь, вигода, метод, інструмент, доцільність, ефективність. Її можна віднести не стільки до функції Логіки Афанасьєва, скільки до Фізики, а окремі якості пов’язані з Волею.

· Біла Логіка – система, аналіз, інструкція, структура, класифікація, ієрархія, параметр, закономірність, закон, обов'язки. Переважна кількість значень відноситься до Логіки, за винятком значення "ієрархія", що відноситься до Волі.

· Чорна Етика – емоції, ентузіазм, романтизм, тривога, радість, екстаз, враження, настрій, переживання. Всі значення відносяться до функції Емоції.

· Біла Етика – симпатії/антипатії, почуття, моральність, порядність, релігія, ставлення. Частину можна віднести до Емоції. Частину - до Волі.

· Чорна Інтуїція – потенційні можливості, здогадка, невизначеність, інсайт, багатозначність, уміння бачити суть, цілісне сприйняття, винахід, шанс. Майже все ближче всього до Логіки.

· Біла Інтуїція – час, подія, минуле/майбутнє, еволюція, прогноз, історія, план, пунктуальність, розвиток, процес, стратегія. Деякі значення можна віднести до психософічної Волі і Логіки.

· Чорна Сенсорика – сила, влада, воля, вплив, бажання, тактика, зовнішній вигляд, форма, колір, краса, територія, реалізація. Воля і Фізика – в рівній мірі.

· Біла Сенсорика – комфорт, затишок, здоров'я, насолода, якість, практика, самопочуття, гармонія, зручність. Цілком відноситься до Фізики.

Окрім цього, можна вказати на ще один спільний момент між цими двома типологіями – в обох з них детально розглядається інтертипні відносини, з теоретичним виділенням малих груп з представників тих чи інших типів.
Як висновок, між соціонікою та психософією можна вказати наступні спільні риси:

1. В обох теоріях розробляється типологія людей згідно психічних функцій.

2. В обох теоріях досліджуються інтертипні відносини.

3. Функції цих двох теорій корелюють між собою.

Однак, треба не забувати, що соціоніка займається структурою людської психіки, а саме: об'єктивно існуючої властивості психіки людини сприймати, переробляти і видавати ззовні інформацію. Психософія, в свою чергу, вивчає пріоритети людини, тобто важливі і неважливі для неї сфери буття, його суб'єктивні уявлення про свій внутрішній світ і свої можливості [5].

Література

1. Прокофьева Т. Н. Соционика: Алгебра и геометрия человеческих взаимоотношений. Учебно-практическое пособие. – М.: Гном-Пресс, 1999. – 108 с.

2. Аугустинавичюте А. Теория интертипных отношений. – Челябинск, 1991. – 104 с.

3. Афанасьев А. Ю. Синтаксис любви. – М.: Остожье, 2000. – 352 с.

4. Букалов А. В., Бойко А. Г. Соционика: Тайна человеческих отношений и биоэнергетика. – К: Соборна Україна, 1992. – 80 с.

5. http://www.психософия.com/psihosofia_socionika.html

6. Каганець І. В. Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика. – Київ-Тернопіль: Мандрівець, 1997. – 204 с.