Вторинне групування платників податків за віком по двох районах

Лекція № 3. Зведення і групування показників податкової діяльності

Поняття статистичного зведення та його види

Поняття і види групувань

Прийоми статистичних групувань

Ряди розподілу, їх види, принципи побудови

Статистичні таблиці

1. Отримані на стадії статистичного спостереження за податковою діяльністю дані про одиниці сукупності характеризують кожну одиницю окремо. Статистика пови­нна охарактеризувати сукупність в цілому, тобто узагальнити результати спостере­ження.

Другий етап статистичного дослідження називається статистичним зведенням. Його суть полягає в науковій обробці, систематизації, підрахунку матеріалів стати­стичного спостереження, тобто перехід від часткового до загального. Зведення може бути простим і складним.

Просте зведення — підрахунок одиниць сукупності, підсумок первинного ста­тистичного матеріалу про податкову діяльність.

Складне зведення містить такі операції наукового опрацювання даних, як їх групування, розробка системи показників для характеристики груп і сукупності в цілому, підрахунок результатів по групах і в цілому по сукупності, виклад резуль­татів у таблицях.

Зведення проводять за заздалегідь розробленим планом і програмою. У програмі зведення подається необхідний перелік груп, на які повинна бути поділена сукуп­ність за окремими ознаками, їх межі, перелік показників, які використовуються для характеристики сукупності, макети таблиць.

У плані зведення зазначаються послідовність і терміни виконання окремих його частин, виконавці та порядок викладу результатів. Залежно від організації зведення може бути централізоване і децентралізоване.

При централізованому зведенні усі первинні дані спостереження збираються в центральному органі і там опрацьовуються, систематизуються. Частіше його засто­совують при опрацюванні даних спеціально організованих статистичних спостере­жень.

При децентралізованому зведенні органи, що ведуть спостереження, самі опрацьовують первинні дані і надсилають у центр підсумовані звіти в масштабі да­ної території для подальшого зведення.

2. Групування — найважливіший етап статистичного зведення. Воно являє собою метод дослідження масових явищ, що відбуваються в сфері податкової діяльності, шляхом об'єднання одиниць сукупності в однорідні групи за істотними ознаками.

Воно дає змогу в первинному статистичному матеріалі відокремити суттєві риси від несуттєвих, відчути перехід кількісних змін у якісні, у багатьох випадковостях виявити необхідність у виді тих або інших закономірностей досліджуваного явища.

Крім того, метод групувань створює умови для наукового застосування інших статистичних методів аналізу: методу середніх, відносних величин, індексного ме­тоду тощо.

Щоб здійснити науково обґрунтоване групування, необхідно дотримуватися та­ких вимог:

• групуванню повинен передувати попередній якісний аналіз, що дає можли­вість чітко уявити досліджуване явище і з'ясувати основні типові риси й особливо­сті одиниць сукупності;

• слід чітко визначити істотні ознаки, на підставі яких проводитиметься групу­вання;

• необхідно мати об'єктивно обґрунтоване визначення групування, щоб у групи були об'єднані однорідні одиниці сукупності, а групи істотно відрізнялися.

Зміст групувань має важливе значення у соціально-правових дослідженнях, оскільки дає змогу: виявити якісно однорідні сукупності, типи явищ; охарактеризу­вати структуру сукупності та структурні зрушення; дослідити взаємозв'язок між економічно залежними показниками.

Відповідно до цих завдань статистика застосовує три основні види групувань: типологічні, структурні та аналітичні.

Під типологічним групуванням розуміють розподіл досліджуваної сукупності на якісно однорідні типи явищ і процесів (групування підприємств за формами власності; населення за суспільними групами; податкові платежі за різними ознаками та ін.). Прикладом типологічного групування може бути розподіл надходження різних видів податкових платежів до дохідної частини бюджету держави (табл.1).

Таблиця 1

Надходження податкових платежів до дохідної частини бюджету держави

Види податкових платежів	Абсолютна сума	% до підсумку
Податок на додану вартість	18 384,6	30,0
Акцизний збір	18 078,2	29,5
Податок на прибуток підприємства	17 158,9	28,0
Податок з доходів фізичних осіб	7660,3
Разом

Структурне групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за певною ознакою з метою вивчення структури (складу) типово однорід­них груп, наприклад податкових платежів.

Отже, типологічне групування передує структурному.

Прикладом структурного групування може бути подальший розподіл непря­мих податкових платежів до дохідної частини бюджету держави (табл. 2).

Таблиця 2

Структура надходження непрямих податків, платежів до бюджету

Види непрямих податкових платежів	Абсолютна сума	% до підсумку
Податок на додану вартість	1255,5	15,5
Акцизний збір		25,0
Мито (експорт)		15,0
Мито (імпорт)	1482,3	18,3
Інші	2122,2	26,2
Разом

 

Аналітичне групування уможливлює виявлення взаємозв'язку досліджуваних явищ і процесів. В основу аналітичного групування покладено щонайменше дві ознаки: факторну і результативну.

Факторною називається така ознака, під впливом якої змінюється інша ознака, що називається результативною.

Предметом групувань можуть бути численні дані, що показують залежність, на­приклад, між формою власності підприємства та розміром сплати податкових пла­тежів, розміром отриманих валових доходів та розміром непрямих податків, кількі­стю платників податків, які працюють за спрощеною системою, та розміром отриманих податкових платежів бюджетом.

Аналітичне групування будують за факторною ознакою й у кожній групі визна­чають середнє значення результативної ознаки або результативну ознаку, у свою чергу, поділяють на групи. Наприклад, у табл. 3 наведена залежність розміру отриманих податкових платежів до державного бюджету від форми власності суб'єкта оподаткування, а в табл. 4 — між віком платників податків і терміном сплати податків.

Таблиця 3

Залежність розміру отриманих податкових платежів до державного бюджету від форми власності суб'єкта оподаткування

Форми власності суб'єкта оподаткування Податкові платежі	Держава	Корпоративна	Приватна	Змішана
Податок на додану вартість	54,3	40,7	63,4	50,5
Податок на прибуток підпри­ємства	73,5	69,8	59,7	37,7
Державне мито	0,5	0,1	0,6	0,2

 

У деяких випадках у податковій статистиці аналітичне групування — єдиний метод виявлення наявності або відсутності зв'язку. Три види групувань тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного і часто застосовуються одночасно.

 

 

Таблиця 4

Залежність між віком платників податків і строком сплати податків

Строк сплати податків, місяців	Кількість платників податків	Вік платників податків
18—24	24—32	32 і старше
1—2				—
2—3				—
3 і більше			—
Разом

 

Мета тієї чи іншої аналітичної розробки зумовлює різні варіанти групувань по­казників, що характеризують ті чи інші методи оподаткування. Групування подат­ків за їх видами дає змогу встановити структуру податкової системи країни, вияви­ти частку кожного виду податку в загальній їх кількості, проаналізувати над­ходження до бюджету.

Окремо у податковій статистиці виділяють класифікації податкових платежів за різними ознаками. Класифікація — це фундаментальне, стійке групування статис­тичної сукупності на певні класи, розряди, категорії за атрибутивною ознакою. Во­ни розробляються на тривалий час і мають фундаментальне значення (прямі та не­прямі податкові платежі, платники податків).

3. Метод групувань не можна уявити як набір певних правил, що рекомендуються для різноманітних сукупностей. У застосуванні методу групувань визначальним є розуміння суті, природи досліджуваних явищ або процесів. Залежно від сутності досліджуваних явищ і поставлених перед дослідженням завдань у процесі прове­дення групування слід вирішити такі питання:

· вибір групувальної ознаки;

· визначення кількості груп і розміру інтервалів;

· визначення показників, які повинні характеризувати групи.

Вибір групувальної ознаки — найскладніше питання в теорії групувань. Групувальною ознакою називається ознака, покладена в основу групування. Існують три основні правила вибору ознаки.

1. Керуючись знанням суті та законів розвитку певного явища, відібрати найістотніші ознаки, що відповідають завданням дослідження.

2. Виходити з конкретних історичних і територіальних умов, у яких відбуваєть­ся процес розвитку досліджуваного явища, тому що зміна конкретних умов може зумовити і зміну групувальної ознаки.

3. При вивченні явищ, на які впливають кілька різних закономірностей, групу­вання проводять за кількома ознаками у комбінації.

Групування одиниць сукупності за однією ознакою називається простим гру­пуванням.

Групи, утворені за однією ознакою, можна поділити на підгрупи за іншою озна­кою, а ті, у свою чергу, за третьою ознакою. Це комбінаційне групування.

Групувальні ознаки поділяються на чотири види: якісні (атрибутивні), кількісні, простору і часу.

Якісні (атрибутивні) ознаки характеризують якість, властивість досліджувано­го явища і виражаються словами (стать, освіта, професія тощо). Кількісні ознаки мають числове вираження і можуть бути дискретними й інтервальними. Дискретна ознака — це ознака, що приймає тільки певні значення, на­приклад, кількість дітей у сім'ї, отриманих оцінок на іспитах, судимостей тощо. Інтервальні ознаки приймають будь-які значення у визначених межах, виражають­ся цілими чи дробовими числами, реєструються з визначеним ступенем точності.

При вивченні розподілу по території того чи іншого явища використовується групувальна ознака простору (кількість осіб, що ухилилися від сплати податків за областями України).

Вивчаючи зміни явищ учасі, групування роблять за ознаками часу (кількість несвоєчасної сплати податків за 1999—2004 рр.).

Важливим моментом при проведенні групування є визначення кількості груп і розміру інтервалу, які залежать від виду групувальної ознаки.

Якщо групування проводиться за атрибутивною ознакою або ознакою простору, то кількість груп, на які поділяється досліджувана сукупність, визначається кількіс­тю різновидів атрибутивної ознаки.

При вирішенні питання про кількість груп при групуванні за кількісною озна­кою слід виходити з конкретних завдань дослідження. Бажано, щоб груп було не занадто багато, але й не занадто мало і щоб у кожну групу потрапило велике число одиниць, що забезпечить репрезентативність статистичних показників.

У питанні про кількість груп потрібно зважати на розмах коливань ознаки, що являє собою різницю між максимальним і мінімальним її значенням. Чим більший розмах, тим, як правило, більше груп утвориться. Враховується і чисельність дослі­джуваної сукупності: якщо вона не дуже велика, то не можна утворювати багато груп, тому що в групах не буде достатньо великого числа одиниць сукупності, от­же, характеристики цих груп можуть виявитися недостатньо типовими.

Далі постає питання вибору довжини інтервалу, тобто різниці між найбільшим і найменшим значенням ознаки в кожній групі. Кількість груп і розмір інтервалу взаємопов'язані: чим більше груп, тим меншим буде інтервал, і навпаки. Інтервали можуть бути рівні і нерівні. Рівні інтервали застосовуються у разі, якщо ознака змі­нюється більш-менш рівномірно в певних межах. Розмір рівного інтервалу визна­чається за формулою:

,

де x_max-x_min – діапазон варіації значень ознаки, m – кількість груп.

Припустимо, навантаження на одного працівника податкової інспекції колива­ється в межах 20—80 справ. Необхідно групувати податкових працівників залежно від навантаження, створивши три групи з рівними інтервалами.

Визначимо інтервал групування:

h =80-20= 20 справ.

20 + 20 = 40; 40 + 20 = 60; 60 + 20 = 80.

Отже, одержуємо такі групи податкових працівників за кількістю досліджува­них справ: від 20 до 40; від 40 до 60; від 60 до 80.

Утворені інтервали називаються закритими. Інтервали, у яких зазначена тільки одна межа (верхня або нижня), називаються відкритими. При дослідженні економі­чних явищ частіше застосовуються нерівні (прогресивно зростаючі або спадаючі) інтервали, тому що явища змінюються нерівномірно й у великих межах.

Після вибору групувальної ознаки, встановлення кількості груп та їх меж, про­водять добір показників для характеристики груп, розробляють макети таблиць та графіків. Добір показників слід проводити так, щоб у результаті групування були виділені найістотніші риси й ознаки досліджуваного явища відповідно до постав­леного завдання.

Статистичні групування проводять, головним чином на основі первинного ста­тистичного матеріалу, тобто за даними спостереження. Таке групування називаєть­ся первинним.

Але у податковій статистиці застосовують і так звані повторні, або вторинні, групування, тобто перегрупування раніше складених груп. Необхідність вторинно­го групування виникає, коли вже згруповані дані не задовольняють дослідників щодо кількості груп або ці групування не можна безпосередньо порівняти.

Наприклад, є групування платників податків за віком по двох районах (табл. 5, 6).

Безпосередньо ці групування зіставити не можна, оскільки наведені різні інтер­вали. Перегрупуємо сукупності і приведемо до порівнянного виду. Одне із попере­дніх групувань можна прийняти за основу (район 1) і перегрупувати тільки дані однієї групи (район 2), збільшуючи інтервали або виділяючи певну частку одиниць первинного групування.

 

Таблиця 5 Район 1 Таблиця 6 Район 2

Вік платників податків, років	Кількість платників податків		Вік платників податків, років	Кількість платників податків
18—20 20—25 25—30 30—50 50 і більше		До 18 18—25 25-40 40—50 50 і більше
Разом		Разом

 

До першої групи (18—20) увійдуть платники податків віком до 18 років (10 чо­ловік), а також 2/7 від кількості платників податків віком від 18 до 25 років (14). Ра­зом 24 особи.

Щоб вирахувати частку, треба встановити, в якому відношенні нова межа інтер­валу поділяє первинний інтервал. Різниця між 18 та 25 дорівнює 7, а різниця нової межі 18—20 становить 2. Відношення 2 до 7 дорівнює 2/7, тобто 2/7 від 50 чоловік увійдуть до нової групи (табл. 7).

Таблиця 7

Вторинне групування платників податків за віком по двох районах

 

Вік платників податків, років	Кількість платників податків
Район 1	Район 2
18—20		10 + 2/7х50 = 10 + 14 = 24
20—25		50-14 = 36
25—30		1/3х40 = 13
30—50		(40-13)+15 = 27+15 =42
50 і більше
Разом

Після перегрупування дані стали порівнянними.

4. У процесі зведення первинних статистичних матеріалів одержують ряди цифро­вих показників, що характеризують окремі сторони досліджуваних явищ або їх змі­ну в часі. Такі ряди називаються статистичними і за своєю суттю поділяються на два види: розподілу і динаміки.

Ряд розподілу — групування одиниць сукупності за однією ознакою.

Якщо в основу ряду розподілу покладена атрибутивна ознака, то і ряд назива­ється атрибутивним. Якщо ряд розподілу утворений за кількісною ознакою, то він називається варіаційним.

Варіаційні ряди розподілу складаються з двох елементів — варіантів і частот. Варіантами називаються окремі значення групувальної ознаки.

Частоти — це числа, що показують, скільки разів зустрічаються ті або інші ва­ріанти в ряду розподілу.

За побудовою варіаційні ряди поділяються на дискретні й інтервальні. Прикла­дом можуть бути табл. 8, 9.

Варіанти можуть виражатися числами додатними і від'ємними, абсолютними і відносними. Частоти можуть бути виражені абсолютними і відносними величинами.

Прийоми побудови рядів розподілу такі самі, як і статистичного групування. Ряди розподілу дають первинну характеристику масової статистичної сукупності, вони визначають межі й можливості застосування інших статистичних методів (се­редні, мода, показники варіації тощо). У цьому і полягає значення рядів розподілу.

Таблиця 8 Таблиця 9

Групування справ Групування платників податків

за кількістю осіб, за строком настання терміну

що не сплачують податки сплати податків

Кількість осіб, що не сплачують податки	Кількість справ		Строк сплати податків, роки	Кількість платників податків
		До 1 1—2 2—3 3—4 4—5 5—8 8—10 10—15
Разом		Разом

5. Результати статистичного зведення і групування оформляють у вигляді таблиць. Статистична таблиця — це форма найраціональнішого, наочного і систематизова­ного викладу результатів зведення та групування статистичного матеріалу.

Перевагою статистичних таблиць є виразність, компактність, наочність наведе­них у них даних.

Зовнішньо вона являє собою комбінацію вертикальних колонок (граф) і горизо­нтальних рядків, у яких розташовуються числа, тобто звичайна матриця. Колонки і рядки позначаються заголовками, з котрих видно, про що йдеться. Статистичні таблиці складаються з підмета і присудка.

Підметом статистичної таблиці є об'єкт дослідження, який характеризується ря­дом числових показників, розташованих у лівій частині таблиці у колонках (графах).

Присудок — це показники, які характеризують підмет. Вони розташовані пра­воруч від підмета у графах таблиці. Тобто підмет — це те, що характеризує табли­ця, а присудок — чим характеризується підмет.

Залежно від побудови підмета статистичні таблиці поділяють на прості, групові, комбінаційні.

Проста — це таблиця, у якій підмет немає групувань. Вона буває переліковою, територіальною, хронологічною.

Групова — таблиця, у якій підмет поділений на групи за однією ознакою (ряди розподілу).

Комбінаційною називається статистична таблиця, у якій підмет поділяється на групи за однією ознакою і на підгрупи за іншою (аналітичні групування).

При оформленні таблиці потрібно дотримуватися таких вимог:

1. Заголовок кожної графи повинен розташовуватися безпосередньо над нею.

2. Усі колонки і рядки повинні мати заголовки.

3. Заголовок таблиці має бути стислим і відображати її зміст.

4. Заголовки колонок (граф) пишуть з великої літери, а підзаголовки — з малої.

5. При перенесенні таблиці на інші сторінки заголовок розміщують тільки на першій сторінці, на наступних пишуть слово «Продовження». Якщо в тексті кілька таблиць, зазначають: «Продовження табл. 1», «Продовження табл. 2» тощо.

6. У таблиці не повинно бути порожніх колонок (граф). Дані, що повторюються в кожному рядку колонки (графи), виносяться в тематичний заголовок.

7. Не варто включати в таблицю окрему колонку (графу) «Одиниці виміру». За­гальну для всіх даних одиницю виміру вказують у відповідному рядку.

8. Текст рядків починають з великої літери.

9. Особливу увагу необхідно звертати на розташування цифрових даних: оди­ниці слід розташовувати під одиницями, десятки — під десятками тощо.

10. Примітки складають у таблиці окрему колонку (графу), якщо вони стосу­ються даних усіх або більшості рядків.

11. Таблиця повинна бути якомога компактнішою.

12. Якщо показників підмета і присудка в таблиці багато, то рядки і колонки (графи) слід пронумерувати.

13. При заповненні таблиці доцільно використовувати такі умовні позначення:

/ — / — явище відсутнє;

/... / — відсутні дані про величину явища;

/ х / — клітинка не заповнюється.

14. Дані в межах однієї колонки (графи) повинні бути округлені з однаковою точністю.

15. У таблиці підводяться необхідні підсумки за групами (разом) і в цілому (усього).

Читати статистичну таблицю потрібно з підсумків. Аналіз проводять від загаль­ного до часткового: спочатку дається загальна характеристика сукупності за підсу­мками, потім окремих груп і підгруп.