Аналіз інституту президенства.

Виборча система ФРН являє собою форму пропорційного представництва, тобто кожен виборець має два голоси: один для обрання депутата бундестагу за своїм територіальним виборчим округом і один для голосування за партійними списками; таким чином, виборець може розділити свій голос між двома партіями. Голосувати і висувати свою кандидатуру на виборах до органів державної влади має право кожен громадянин, який досяг 18 років.

Одна половина депутатів бундестагу обирається простою більшістю голосів по територіальних виборчих округах; інша половина формується політичними партіями відповідно до результатів виборів за земельними списками партій, так що в цілому склад бундестагу відображає співвідношення сил між партіями в національному масштабі, який визначається за підсумками голосування за партійними списками. Такий механізм формування бундестагу забезпечує лідерам найбільших політичних партій депутатський мандат навіть у разі їх поразки по територіальних виборчих округах.

Політична партія не може бути представлена ​​в бундестазі, якщо вона не отримала мінімум 5% голосів виборців у масштабі всієї країни або 3 депутатських мандати в округах. Однак на виборах 1990 було зроблено виняток з метою дати більше шансів менш організованим партіям в східних землях, а отже і більше можливостей живуть там виборцям, оскільки вони становили всього 20% від загальної чисельності електорату об’єднаної Німеччини. Фінансову підтримку політичним партіям надає держава, але робить це у випадку, якщо партія при голосуванні за списками збирає не менше 0,5% голосів.

Німецькі виборчу систему називають "персоналізовано-пропорційною". Кажучи простіше, вона є змішаною: кожен виборець у Німеччині має, голосуючи на виборах до Бундестагу, два голоси, один з яких є вирішальнішим.

default

Право обирати парламент мають усі громадяни Німеччини, яким виповнилось 18 років. Той, кого обрали до Бундестагу, отримує від громадян мандат. Він є уповноваженим народу на певний час - доти, доки не буде обрано новий Бундестаг.

Під час виборів до Бундестагу виборці повинні прийняти два рішення. Тому німецькі виборчі бюлетені поділені на дві шпальти. Ліва шпальта стосується першого голосу (Erststimme), а друга шпальта - другого голосу (Zweitstimme). При цьому другий голос вважається вирішальним у виборах до Бундестагу.

Перший голос – прямий мандат

Перший голос є важливим для прямого обрання депутата від округу. Загалом Німеччина поділена на 299 виборчих округів. Кожен з них обирає свого депутата. Виграє той, хто отримає найбільше голосів. Як правило, в такий спосіб прямі мандати виборюють представники ХДС/ХСС чи СДПН. Відомі лише окремі випадки, коли прямі мандати отримували інші політики, а не представники християнських партій чи соціал-демократи.

Отже, першим голосом німецькі виборці голосують за прямі мандати, і в такий спосіб обирається половина депутатського складу Бундестагу - 299 парламентарів.

Другий голос – улюбленій партії

Решта 299 із загалом 598 депутатів Бундестагу визначаються на основі партійних списків. У кожної партії, яка бере участь у виборах, є свій список у кожній окремій федеральній землі. Саме за ці партійні списки й голосують німецькі виборці своїм другим голосом.

Другий голос важливіший за перший. Адже тут йдеться про вибір партії, а не окремої особи. У сумі другі голоси німецьких виборців вирішують, які партії будуть представлені в Бундестазі. У співвідношенні до дійсних других голосів визначається та частка депутатських мандатів, яка припадає тій чи іншій партії. Від цих загальних мандатів віднімаються потім прямі мандати, які вже отримала партія. І лише решта мандатів розподіляється згодом між кандидатами в партійних списках.

Окрім цього, 299 мандатів за партійними списками розподіляються пропорційно до кількості населення німецьких земель. У такий спосіб Бундестаг відображає ще й федеральну структуру Німеччини.

Плутанина й тактика

Для багатьох німецьких виборців нинішня змішана система обрання Бундестагу, з її двома голосами, є досить непростою для розуміння. Хоча другий голос є вирішальним, багато хто, через назву "другий голос" (Zweitstimme) вважає його не просто другим, а другорядним.

Є ще один момент у передвиборній кампанії, який заплутує німецьких виборів. Дві найсильніші німецькі партії ХДС/ХСС та СДПН започаткували традицію орієнтуватися на так званого кандидата в канцлери. Цей політик - головна фігура партії в передвиборних перегонах. Але, в принципі, саме визначення кандидата в канцлери є некоректним. Адже аж до оголошення результатів голосування невідомо, яка партія отримає стільки депутатських мандатів, щоб призначити канцлера. До того ж, у Німеччині канцлера поки не вдалося обирати зусиллями однієї партії. Їх завжди обирають партійні коаліції.

Виборці, які добре розбираються в політиці, використовують свої два голоси на виборах, як правило, з певною тактикою. Перший голос вони віддають представнику однієї з великих партій, як правило ХДС/ХСС чи СДПН, а другий голос - меншій партії, скажімо, лібералам чи Зеленим. При цьому вони також беруть до уваги можливу коаліцію.

Досі традиційними для Німеччини урядовими коаліціями були чорно-жовта (ХДС/ХСС плюс ліберали) та червоно-зелена (СДПН плюс Зелені). На виборах 2013-го року ліберали, однак, не потрапили до парламенту, вони не подолали п'ятивідсоткового бар'єру. Найбільше голосів дістав блок християнських партій - 41,5 відсотка і отримав право на формування правлячої коаліції. На другому місці соціал-демократи (25,7%), на третьому - Ліві (8,6%), на четвертому - Зелені (8,4%).

6,Партійна система.

Сучасна партійна система виникла в кінці 1940-х рр. після звільнення Німеччини від фашистського ярма. Крім німецьких антифашистів в її становленні брали участь представники окупаційних властей, які врахували минулий трагічний досвід і впроваджували в суспільно-політичне життя ідеали демократії, вільнодумства, політичного плюралізму. Тому були створені умови для запобігання пропаганди фашизму і тоталітаризму. Діяльність нацистської партії, поширення фашистської ідеології, вихваляння Гітлера і Третього рейху заборонені законом.

Правовий статус партії регламентується Основним законом (ст. 9, 21) і федеральним законодавством, у тому числі Законом про політичні партії 1967 р. (з наступними змінами і доповненнями).

Німецькі партії сприяють формуванню політичної волі парода. Вони утворюються вільно на основі індивідуального добровільного членства. Їх внутрішня організація повинна відповідати демократичним конституційним принципам. Партії є рівними перед законом. Політичні партії, які за своїми цілями чи дій прагнуть заподіяти шкоду основам вільного демократичного ладу або поставити під загрозу існування Федеративної Республіки, є антиконституційними. Питання про конституційність партії вирішує Федеральний Конституційний суд.

Існує державне фінансування партій під час виборчих кампаній. У ФРН діють сильні ліві й лівоцентристські партії. У парламентських виборах 2009 р. брало участь 27 політичних партій (блоків), які подолали п'ятивідсотковий виборчий бар'єр лише п'ять.

У сучасних умовах не можна з достатньою визначеністю виявити тип партійної системи. Можна з великою часткою впевненості стверджувати, що вона як і раніше є "двухсполовинной", тобто в суспільно-політичному житті домінують дві основні партії - Християнсько-демократичний союз (ХДС) (в Баварії Християнсько-соціальний союз (ХСС), Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). Вони правлять, як показує досвід минулих десятиліть, утворюючи парламентські коаліції з однією з двох невеликих партій - Вільної демократичної партії Німеччини (Вдп) або "Союз 90 - Зелені".

Після вересневих виборів 2005 р. через зразкового рівності політичного впливу ХДС-ХСС і СДПН ці партії утворили велику парламентську коаліцію при деякому верховенство християнських демократів, які отримали відповідальну посаду федерального канцлера. Мета цього рішення - забезпечити впевнене депутатська більшість у бундестазі та політичну стабільність в суспільстві і державі. Вищеназвані партії скорегували деякі важливі положення своїх передвиборних програм і відмовилися від ряду важких гасел і вимог. В результаті успішних виборів 2009 р. в бундестаг християнські демократи (ХДС-ХСС) знову утворили традиційну для них парламентську коаліцію з лібералами - Вільною демократичною партією - і зайняли чільне місце в уряді та бундестазі.

Особливу роль у партійній системі Німеччини грає Християнсько-демократичний союз, Християнсько-соціальний союз (ХДС-ХСС) - провідна буржуазна центристська політична організація, формально складається з двох частин - власне ХДС і ХСС, який діє тільки в однієї, але великої та економічно розвинутої південно-німецької землі - Баварії. Вони знаходяться в парламентській та організаційно-ідеологічної унії, у федеральному парламенті існує єдина фракція ХДС-ХСС. Ця провідна права партія в сучасному вигляді сформувалася до початку 1950-х рр., через деякий час після закінчення війни. У її створенні взяли активну участь преследовавшиеся нацистами прихильники Католицької партії центру, що діяв під час Веймарської республіки.

Соціальна база - широкі верстви дрібної, середньої і великої буржуазії, державні службовці. Лідери християнських демократів зіграли видатну роль у створенні нової післявоєнної Німеччини та її об'єднання в 1990 р. Більшість федеральних президентів і канцлерів, починаючи з 1949 р. були вихідцями або керівниками ХДС.

ХДС-ХСС проповідує традиційні ліберально-консервативні цінності, враховуючи, однак, німецьку специфіку (свобода особистості, непорушність приватної власності і приватного підприємництва, особлива роль християнського вчення, доктрина "соціально-орієнтованого ринкового господарства", прагнення до побудови єдиної Європи, пріоритет відносин з США та ін). З кінця 2005 р. це опозиційна партія.

Давнім союзником християнських демократів виступає невелика центристська Вільна демократична партія (Вдп), створена в 1948 р. Вона розширила свій вплив у 1990-е рр., проте все ще поступається за "політичною вагою" ХДС-ХСС і СДПН. Партія пропагує вчення німецького лібералізму і по більшості внутрішньополітичних питань, як правило, блокується з християнськими демократами.

Ліберали утворювали урядові коаліції не лише з ХДС-ХСС, але навіть з соціал-демократами (1968-1982 рр..). Її соціальну основу складають дрібні й середні підприємці, частина селянства, кваліфікованих робітників, ремісники. З кінця 2009 р. Вдп входить в парламентську й урядову коаліцію з християнськими демократами.

Впливовою і найстарішою політичною силою є Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). Вона бере початок з 1869 р., коли була створена перша німецька організація соціалістів-робітників - СДРП. Серед духовних вождів - відомі теоретики робочого руху Фердинанд Лассаль (1825-1864), Август Бебель (1840 - 1913), Вільгельм Лібкнехт (1826-1900). Партія вела активну антифашистську боротьбу й переслідувалася нацистами. Відновлена в західних землях Німеччини в 1946 р.

У післявоєнний період партія виступає не з узкоклассовых ("пролетарських"), а з загальнонародних позицій і проповідує концепцію демократичного соціалізму і такі традиційні цінності демократичного суспільства, як свобода, гуманізм, справедливість, солідарність. Вона підтримує гасла "соціального партнерства" і виступає за активну державну соціальну та екологічну політику. У своїй практичній діяльності вона виходить з досвіду німецького і міжнародного робочого руху. Її традиційна соціальна опора - кваліфіковані робітники, профспілковий актив, частина державних і муніципальних службовців, дрібних підприємців. У 1998-2005 рр. - це правляча партія, основа лівоцентристської коаліції. На виборах 2005 р. вона набрала менше голосів, ніж християнські демократи, але брала участь у парламентській коаліції з ХДС-ХСС. Виборча кампанія 2009 р. для соціал-демократів пройшла невдало. За цю стару партію проголосувало лише 23% виборців - найнижчий показник за всю історію існування СДПН. З кінця 2009 р. вона є провідною опозиційною силою. З новим керівництвом і оновленим політичним курсом німецькі соціалісти (СДПГ) мають намір повернути довіру виборців.

З 1970-х рр. у ФРН діє кілька самостійних екологічних політизованих організацій. Найбільш великі з них після об'єднання Німеччини створили нову партію "Союз 90 - Зелені". Вона представлена у федеральному парламенті й у 1998-2005 рр. входила в парламентську лівоцентристську коаліцію, в якій домінували соціал-демократи, і відповідно до складу уряду. Центральне місце в діяльності цієї партії займають питання охорони навколишнього середовища і сталого соціально-економічного розвитку, гасла "екологічного гуманізму". Серед її членів поширені антивоєнні настрої і пацифізм. Партія не має сталої соціальної бази.

У східних землях помітним впливом користується Ліва партія, що виникла в 2005 р. на базі Партії демократичного соціалізму та відкололася від СДПН, лівого крила (лівоцентристських організацій всередині Соціал-демократичної партії, незадоволених угодовською позицією тодішнього партійного керівництва). Нова партія змогла розширити свій вплив і в ряді західних земель Німеччини. Вона вдало виступила на парламентських виборах 2005 та 2009 рр.

Ліва партія визнає багато традиційні соціалістичні й демократичні цінності, виступає за розширення форм демократичного волевиявлення громадян, проти засилля в економіці великих німецьких і закордонних (переважно американських) концернів, захист пересічних платників податків і працівників найманої праці.

Партія широко використовує концепцію "третього шляху" між капіталізмом і соціалізмом, яка, однак, навряд чи може бути реалізована. Серед її активістів багато членів колишньої партії східнонімецьких комуністів - Соціалістичної єдиної партії Німеччини. Її соціальна база - кваліфіковані робітники, частина службовців, дрібних підприємців, фермерів, сільськогосподарських робітників, безробітні. На регіональному (земельний) рівні вона співпрацює з соціал-демократами і "зеленими".

В деяких землях певною популярністю користується нове громадське об'єднання - Піратська партія Німеччини. На виборах до міської парламент Берліна (вересень 2011) їй вдалося набрати майже 9% голосів і отримати 15 депутатських мандатів. Її керівники та активісти виступають за вільний обмін інформацією в державі та Інтернеті, проти бюрократизації державного і соціального життя, пропонують переглянути застарілі, з їх точки зору, закони про авторське право та інтелектуальної власності.

На крайньому правому фланзі діють невеликі суспільно-політичні організації - Республіканська, Націонал-демократична партії, Німецький народний союз, проповідують відверто націоналістичні погляди. Багато їх лідери та активісти залучалися до різних видів юридичної відповідальності за порушення законів і екстремістські дії (переслідування іноземців, вихваляння Гітлера і Третього рейху і т. д.). За даними засобів масової інформації, у ФРН па обліку спецслужб знаходиться близько 130 невеликих праворадикальних організацій (число їх прихильників наближається до 50 тис.) і вплив їх невелика.

7,Регіональні структури влади та місцеве самоврядування.