ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ОЗДОРОВЧО-РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ І КОНТРОЛЬ ЗА ЇХ ОЗДОРОВЧИМ ЕФЕКТОМ
План вивчення теми
1. Поняття про провідний вид діяльності, характеристика провідного виду діяльності для кожної з основних вікових груп населення.
2. Критерії визначення особливостей змісту рекреаційно-оздоровчих занять.
3. Контроль за ефективністю застосованих рекреаційно-оздоровчих впливів.
Рекомендована література:
1. Виноградов П. А. Основы физической культуры и здорового образа жизни: учеб. пособие / П. А. Виноградов, А. П. Душанин, В. И. Жалдак. – М.: Советский спорт, 1996. – 120 с.
2. Круцевич Т. Ю. Методы исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания / Т. Ю. Круцевич. – К.: Олимп, л-ра, 1999. – 232 с.
3. Матвеев Л. П. К теории построения спортивной тренировки / Л. П. Матвеев // Теория и практика физ. культуры. – 1991. – № 12. – С. 11–20.
4. Паффенбаргер Р. С. Здоровый образ жизни / Р. С. Паффенбаргер, Э. Ольсен. – К.: Олимп, л-ра, 1999. – 320 с.
5. Платонов В. Н. Сохранение и укрепление здоровья людей – приоритетное направление современного здравоохранения / В. Н. Платонов // Спортивна медицина. – 2006. – № 2. – С. 3–14.
6. Состояние здравоохранения в мире // Действия общественного здравоохранения в целях улучшения здоровья детей и всего населения: – Женева: Всемирная организация здравоохранения, 2005. – 153 с.
7. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: [підр. для студ. ВНЗ фіз.. виховання і спорту] / Богдан Шиян. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – Ч. 1. – 272 с.
Поняття про провідний вид діяльності, характеристика провідного виду діяльності для кожної з основних вікових груп населення
Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Розвиток людини відбувається за кілька періодів, що послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов’язковим і передбачуваним. Під віковим періодом необхідно розуміти відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку та має характерні та відносно стійкі якісні особливості.
У межах кожного з періодів розвитку індивіда відбуваються кількісні та якісні зміни фізичного розвитку, фізичної підготовленості, психіки, інтелектуального розвитку, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку – фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії – фаза новонародженості).
Визначення періодів, стадій, фаз психічного, фізичного та особистісного розвитку суб’єкта рекреаційної діяльності необхідне для виявлення провідного (домінуючого) виду діяльності, його характеру та спрямованості для створення оптимальної системи оздоровчо-рекреаційних заходів, застосування якої забезпечать відновлення психофізичного стану та забезпечить отримання максимального задоволення від змістовного активного дозвілля.
Для планування змісту оздоровчо-рекреаційних занять важливого значення набуває розуміння зв’язку між періодами та стадіями розвитку, оскільки набуті знання й навички на попередній стадії переходять у наступну та використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості з суспільним середовищем.
Здавна педагоги та психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ Аристотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, що згодом перетворюються на реальність і поєднують людину із зовнішнім світом.
На сучасному етапі розвитку науки існують різні підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними критеріями, що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст і форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень свідомості й самосвідомості особистості (табл. 1).
Таблиця 1
Вікова періодизація (за А. А. Маркосяном)
| Віковий період | Роки | |
| Чоловіча стать | Жіноча стать | |
| Новонароджений | до 10 днів | |
| Грудний вік (немовля) | 10 днів – 1 рік | |
| Раннє дитинство | 1–3 роки | |
| Перше дитинство | 4–7 років | |
| Друге дитинство | 8–12 років | 8–11 років |
| Підлітковий вік | 13–16 років | 12–15 років |
| Юнацький вік | 17–21 рік | 16–20 років |
| Перший зрілий вік | 22–35 років | 21–35 років |
| Другий зрілий вік | 36–60 років | 36–55 років |
| Похилий вік | 61–74 роки | 56–74 роки |
| Старечий вік | 75–90 років | |
| Довгожителі | 91 років і більше |
Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції тощо. Виділяють 3 основні вікові періоди:
· період бурхливого розвитку – провідний вид діяльності – ігрова, навчальна, виробнича;
· період відносної стабілізації – провідний вид діяльності – виробнича;
· період інволюції – провідний вид діяльності – побутова, дозвільнева.
Від народження до 25 років триває період бурхливого розвитку, що характеризується суттєвими морфо-функціональними перебудовами організму людини. Згідно вікової періодизації В. Крутецького, період бурхливого розвитку поділяється на окремі періоди: період новонародженості (до 10 днів); немовляти (до року); ранній дитячий вік (1–3 роки); переддошкільний період (3–5 років); дошкільний (5–6 (7) років); молодший шкільний (6 (7)–11); підлітковий (ювенільний) (11–15 років); постювенільний (15–18 років); юнацький вік (19–25 років).
Період відносної стабілізації охоплює вік від 26 до 45 років та характеризується поступовими, ледь помітними процесами зменшення показників функціонування організму людини. У періоді інволюції – від 46 до 65–75 років відбуваються процеси, що пов’язані з суттєвим зниженням функціональних можливостей організму людини, зумовлені старінням. Вік понад 75 років вважається старчим, а дослідження особливостей його перебігу відноситься до розділу науки геронтології.
Необхідно враховувати, що перехід від попереднього періоду розвитку до наступного часто має кризовий характер. Вікова криза – нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами. Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки, тимчасового зниження працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення в розвитку особистості. В онтогенезі людини виділяють:
· кризу першого року життя;
· кризу трьох років;
· кризу 6–7 років;
· підліткову кризу (10–11 років);
· кризу юнацького віку (17–18 років);
· кризу періоду дорослішання (23–24 роки);
· кризу середнього віку (44–45 років);
· кризу передпенсійного віку (55–56 для жінок та 59–61 для чоловіків).
Отже, врахування вікових особливостей розвитку, провідного виду діяльності, кризових періодів, а також індивідуальних особливостей суб’єктів рекреаційної діяльності дозволяє забезпечити науково обґрунтоване планування змісту та реалізацію оздоровчо-рекреаційних заходів для кожної з вікових груп.
