analysis): державне регулювання

Існує багато інструментів аграрної політики, які може застосувати уряд з метою підвищити соціальний добробут. Поки що для ілюстрації як welfare analysis може бути використаний з метою оцінки ефективності аграрної політики, розглянемо загальновідому форму державного регулювання що зветься контроль за цінами, тоді як у наступному підрозділі мова піде про застосування welfare analysis для дослідження ефектів, які спричиняють окремі інструменти державного впливу на добробут суспільства, внаслідок їх імплементації.

Контроль за цінами звичайно застосовується у випадках, коли законодавці вбачають ринкову ціну як таку, що не виконує своїх регулятивних функцій щодо продавців чи покупців. Результат – у встановленні державної ціни з певною верхньою або нижньою межею.

Цінова стеля – законодавчо встановлена максимальна ціна, за якою може продаватися товар. Рисунок 5.6 ілюструє ефекти верхньої цінової межі.

 

 

Ціна S

 

 

Ціна B

рівноваги P₀

A C

 

P _max Максимально допустима ціна

Нестача D

 

Q₁ Q₀ Q₂ Кількість

Кінцева Кінцевий

пропозиція попит

 

Рис. 5.6. Економічний ефект від встановлення максимально допустимої

ціни (цінова стеля)

 

Тут P₀ і Q₀ є відповідно початкова ціна рівноваги і початкова кількість товару, яка могла бути продана на ринку до випадку державного втручання. Уряд, однак, вирішує що ціна P₀ є занадто високою і визначає, що така ціна не може бути вищою максимально допустимої верхньої межі, яка позначена P_max.

Що в результаті? З новою, зниженою ціною, виробники (і особливо ті хто має високі витрати) продукують менше товару, і пропозиція буде позначатися як Q₁. З іншого боку, при зниженні ціни збільшується попит на товар, і кількість яку споживачі готові купити становить Q₂. Таким чином, попит перевищує пропозицію, виникає нестача, відома як надлишковий попит (excess demand). Об’єм такої надлишкової нестачі становить Q₂ - Q₁.

Які зміни у надлишку споживача і у надлишку виробника? Частина споживачів більше не купує товар на ринку внаслідок такого цінового контролю, виробництво і продажі знижуються з Q₀ до Q₁. Ті споживачі, які все ще мають змогу купувати товар, можуть тепер платити за нього менше, тобто отримують підвищення у надлишку споживача, який ілюструється прямокутником А. Однак, частина споживачів не може надалі купувати товар. Їх зниження у надлишку споживача показує трикутник В. Таким чином, нетто зміна у надлишку споживача це різниця (А – В). На рисунку 5.10 прямокутник А є більшим аніж трикутник В, тобто нетто різниця у надлишку споживача є позитивною.

З іншого боку, ті виробники, які все ще залишаються на ринку і виробляють кількість товару Q_1, тепер отримують меншу ціну. Вони втратили частину надлишку виробника, що визначається прямокутником А. Однак, загальний об’єм виробництва теж знизився. Це репрезентує додаткові втрати у надлишку виробника, що зображені трикутником С. Таким чином, підсумкова зміна у надлишку виробника є (–A –C). Очевидно, що виробники втрачають внаслідок приведеного цінового контролю.

Чи заміщуються згадані вище втрати виробників від цінового контролю підвищеними надходженнями на користь споживачів (згадаймо попередньо розглянутий принцип компенсації)? Ні, оскільки, як свідчить рис. 5.10, встановлення максимальної цінової межі спричинило нетто-втрати в загальному надлишку споживачів і виробників, і ці втрати ми назвемо безповоротними втратами. Згадаймо, що зміни у надлишку споживача є (А – В), а зміни у надлишку виробника є (– A – C), тобто підсумкова зміна у добробуті споживачів і виробників виглядає як (A – B) + (– A – C) = (– B – C). У кінцевому результаті маємо безповоротні втрати, які показані двома трикутниками – В і С. Ці безповоротні втрати ще можна назвати економічною неефективністю, яка спричинена ціновим контролем; втрати у надлишку виробника перевищують надходження у надлишку споживача.

Якщо законодавці вище цінують надлишок споживача аніж надлишок виробника, ці безповоротні зміни можуть бути не такими важливими. Однак, результати такого державного втручання в значній мірі залежать вд еластичності кривих попиту і пропозиції, тобто інколи соціальна група, яку уряд мав наміри захистити, може навіть опинитися ще у гіршому становищі.

Інший метод, який може застосувати уряд, і який широко використовується для підтримки цін на сільськогосподарську продукцію, є встановлення мінімально допустимої ціни. Це законодавчо встановлена ціна, нижче якої заборонено продавати товар. Після встановлення мінімальної ціни можливі два результати: 1)мінімальна ціна не є стримуючою, якщо встановлена нижче ціни ринкової рівноваги; 2) мінімальна ціна стає обов’язковою, якщо вона встановлена вище ринкової ціни, призводячи до надлишку. Мінімальна ціна попереджує попит і пропозицію від руху до ринкової ціни рівноваги. У випадку, якщо ринкова ціна падає до рівня мінімально встановленої ціни, вона не може надалі знижуватися, і ринкова ціна дорівнює мінімальній ціні. На рисунку 5.7 ілюструється ефект від встановлення мінімальної ринкової ціни, що є початково вищою від ціни рівноваги.

На цьому рисунку P_min означає мінімальну ціну встановлену урядом. Пропозиція тепер дорівнює Q₂, нове значення попиту – Q₃, різниця презентує кількість непроданого товару. Тепер спробуємо прослідкувати відповідні зміни у надлишках споживача і виробника.

Ті споживачі, які продовжують купувати товар, тепер змушені платити вищу ціну і тому мають збитки, які показані прямокутником А. Деякі споживачі із-за високих цін взагалі пішли з ринку, що ілюструється трикутником В. Звідси загальна зміна у надлишку споживача виглядає так:

CS = – (A + B)

Очевидно, що така державна політика є збитковою для споживачів.

З іншого боку, виробники тепер отримують вищу ціну за кожну одиницю свого товару. Це призводить до збільшення їх надходжень, і показано прямокутником А (прямокутник А демонструє перерозподіл грошей від споживачів до виробників).

 

Ціна

S

P_min

_{A B}

P_{0 C}

 

_D

D

 

 

Q₃ Q₀ Q₂ Кількість

 

Рис. 5.7. Економічний ефект від встановлення мінімальної ціни

 

Однак, зменшення обсягів продажів від Q₀ to Q₃ призводить до втрати доходів, на рисунку це зображено трикутником С. Нарешті, розглянемо витрати виробників при розширенні виробництва від Q₀ to Q₂. Оскільки вони в змозі продати тільки Q₃ одиниць товару, не існує надходжень щоб покрити витрати на виробництво (Q₂ - Q₃₎). Ці витрати показані площею нижче кривої пропозиції на проміжку від Q₃ до Q₂, і представлені трапецією D. Таким чином, доки виробники не відреагують на зниження продажів шляхом згортання виробництва, загальна зміна у надлишку споживача буде виглядати наступним чином:

 

PS = A - C - D

 

Враховуючи, що трапеція D може бути досить великою за об’ємом, встановлення мінімільно допустимої ціни призводить, тільки у випадку з виробниками, до їх нетто збитків. Таким чином, подібна форма державного втручання може знизити прибутки товаровиробників, як наслідок витрат на надлишкове виробництво. Тобто, мінімально допустима ціна спричиняє нецінове нормування, як альтернативний механізм нормування випуску товарів, використовуючи дискримінаційні критерії.

Ті ж самі принципи welfare analysis можуть бути використані для оцінки інших типів аграрних політик уряду. Про це, разом із окремими інструментами аграрної політики, піде мова у наступному підрозділі.