IV. Роман «1984» Дж.Оруєла як класична англійська антиутопія

Досвід побудови нового суспільства в СРСР і фашизм у Німеччині безжалісно висміяний у класичних англомовних антиутопіях Олдоса Хаксли «Чудовий новий світ», Джорджа Оруелла «1984», «Звіроферма». У цих творах, поряд з неприйняттям комуністичної - і всякої іншої - тиранії, виражена загальна занепокоєність можливостями бездушної технократичної цивілізації.

ОРУЕЛЛ Джордж, - англійський письменник, есеїст. Вихованець Ітона й Оксфорда, Оруелл, як і багато його побратимів по перу, так звані "оксфордці", у 30-е рр. вірив у прийдешню перемогу соціалізму. Його ранні твори ("Дорога на Риган-Бенкет", 1937; "Нехай геранька цвіте", 1936; "Дочка священика", 1935) описують убогість англійської промислової півночі, робочих кварталів Лондона, бичують соціальну несправедливість. Визнаючи бідність своєї уяви, Оруелл називав себе "памфлетистом". Письменник брав участь у війні проти фашистської Іспанії, що зробило його не тільки супротивником ідей фашизму, але й тоталітарного соціалізму - переконання, що відбилися в його книзі "На честь Каталонії" (1938). В історії літератури Оруелл залишився своїми знаменитими антиутопіями, що ввійшли в число найбільш примітних книг ХХ сторіччя: повістю "Звіроферма" (1945) і романом "1984" (1948). Хоча в цьому жанрі в нього були талановиті попередники (Е.Замятін, О.Хакслі), саме Оруелл перетворив жанр антиутопії в грандіозну сатиричну притчу. Тоталітаризм як придушення духовної незалежності людини, перетворення його у гвинтик Системи, викорінювання всякого інакомислення, поневолення приватного, інтимного життя людини, нарешті, виродження революції в диктатуру - всі ці сутнісні риси тоталітарної держави відтворені Оруеллом з вражаючою силою сатиричного узагальнення, політичного провидіння. Його книги стали на довгі роки зразком соціальної антиутопії, що розкрила характерні прикмети страшної хвороби ХХ століття. У повісті "Звіроферма" і романі "1984" Оруеллу вдалося органічно з'єднати талант "памфлетиста" і художника-сатирика, природа дарування якого безумовно сходить до Свифту.

«1984» - роман про небезпеку тоталітаризму. Життя в трансатлантичній державі Океанія, де Британія є лише злітно-посадочною смугою номер один», будується на принципах Ангсоца (англ. соціалізму). За їхнє виконання відповідає Внутрішня партія, що підкоряється главі держави, міфічному Старшому братові, чиї портрети й риторика нагадують про Сталіна. Оруелл, як і Хакслі, показує, як мало значить особистість в Океанії. В романі «1984» держава контролює не тільки сьогодення, постійно підігріваючи військову істерію, і залякуючи громадян зовнішньою погрозою; настільки ж строгому контролю підлягає й минуле, нескінченним ретушуванням якого у відповідності з останніми вказівками партії займається центральний персонаж роману - співробітник Міністерства Правди Уїнстон Сміт. Він боєць ідеологічного фронту, і тому його злочин є не пробачним. Сміт починає вести особистий щоденник, у який заносить особисті враження, тобто намагається думати, що є «мыслепреступлением».

Механізми тоталітарної пропаганди виражені у демагогічні гасла: Війна – це мир; «Свобода - це рабство», «Незнання - сила».

Примітивізації мови в Океанії (як одному з найважливіших способів контролю за мисленням) і перетворенню його в «новояз» присвячений додаток до роману. Роман Оруелла став не тільки посібником, по якому Захід складав уявлення про СРСР. Він поряд з антиутопіями інших авторів нагадує, до чого веде бездуховність, а також байдужість людей до поділу соціуму на «резервації» для богатих і «світ мас», яких задовольняють тільки примітивні потреби.

Уїнстон уже був одного разу одружений. Його дружина, активний партійний робітник, дивилася на секс як на неприємний обов'язок, необхідний для держави. Коли ж Уїнстон не зміг зачати з дружиною дитину, вона його покинула. І ось до нього прийшло справжнє кохання, яке потрібно приховувати від сторонніх. Уїнстон та Джулія їдуть за місто, у тихе містечко, де стають коханцями. Разом вони проводять прекрасний день, ділячись секретами духовного життя. Джулія признається, що стала партійною активісткою із власних думок про небезпеку. У дійсності вона любить життя і ненавидить свою роботу. Вона іноді відвідує квартали відкинутої касти людей – пролів (пролы – низшие существа, как животные), дістає справжню каву і шоколад, зовсім не схожий на сурогатні замінники «Перемога!», що приписували всім рядовим членам партії.

Новаторство Оруелла:

• у романі «1984» письменник відштовхується не лише від великих традицій, але й від сучасності, яка давала багатий матеріал для антиутопічних настроїв;

• засобом сатиричного осмислення обрав гротеск: все у суспільстві «ангсоца» алогічно абсурдне. Наука і технічний прогрес служать лише знаряддям контролю, управління і пригнічування;

• сатира Оруелла охоплює всі інститути тоталітарної держави: ідеологію (партійні лозунги говорять: «війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила»), економіку (народ, крім членів внутрішньої партії, голодує, введені талони на тютюн і шоколад), науку (історія суспільства постійно переписується і змінюється), правосуддя (за жителями Океанії постійно шпигує «поліція думок»);

• зміст твору – це роман про кохання, яке вмирає: а) спочатку це історія кохання Уїнстона і Джулії, історія несміливого протесту, що переростає у бунт проти абсурду, б) тортури над героєм, знищення всього людського в ньому, в) герой повністю знищений, зрадив кохану, мозок пустий, душа знищена. Остання найстрашніша фраза роману: «Він любив старшого Брата»;

• роман витриманий у строгих тонах – простота викладу, незначні характеристики, лаконізм опису подій.

«Чудовий новий світ» Олдоса Хакслі. Основна проблема, яка цікавить Олдоса Хакслі: чи можна бути щасливим за умов тоталітарної системи. Виявляється, у Чудовому Новому Світі є одна нещаслива людина – Бернард Маркс. Він належить до вищої касти альфа-плюс, але від інших представників своєї касти різко відрізняється. Особливу увагу привертає незвичайна зовнішність і поведінка Бернарда: задумливий, меланхолійний, романтичний, на зріст трохи вищий за карлика. Тому, дізнавшись, що Лінда і Джон теж нещасливі у поселенні дикунів, він забирає їх з собою у цивілізований світ, сподіваючись хоч якось допомогти їм. Але й у Світовій Державі вони виявляються чужими суспільству, яке сприймає їх як модну дивину, дикунів. Джон відмовляється приймати сому, постійно цитує Шекспіра і протестує проти вільного «взаємокористування».

Життя в супер'європейській цивілізації Джона не захоплює, він як і раніше, відчуває, що Шекспір, страждання, материнство і Бог – це важливі людські цінності. Його дуже гнітить те, що мати перебуває постійно під сомою, але незважаючи на це він часто навідує її у госпіталі для вмираючих і не боїться проявляти свою синівську любов і прихильність. «Лінда лежала в довгому ряду ліжок останньою, під стіною. Опершись на подушки, вона дивилася півфінал чемпіонату з тенісу й тупо, безтямно посміхалася. На її блідому обрезклому обличчі застиг вираз ідіотського щастя». Але найбільше Джона вразило те, що його помираюча мати стала об'єктом кондиціювання дітей проти страху смерті. Восьмирічні діти-близнюки «товпилися у ногах ліжка, вдивляючись з дурнуватою цікавістю тварин» в обличчя Лінди, при цьому їм дали солодощів і змусили сміятися. «Близнята, близнята... Як черва, що опоганює все навкруг, вони роїлися, оскверняючи тайну Ліндиної смерті».

Вражений смертю матері, Джон йде на пункт видачі соми і вмовляє людей відмовитися від наркотику. Він намагається знищити коробки із сомою, але розгнівані дельти трохи не вбивають його.

Дикун, не сприйнявши людські пристрасті у Чудовому Новому Світі, вирішує піти від цивілізованого суспільства. Він поселяється на старому покинутому аеромаяку і веде усамітнений спосіб життя. Він робить собі лук і стріли для мисливства, розбиває територію під сад і час від часу батожить себе, коли відчуває пристрасний потяг до Лінайна.