ІІІ етап(1882-1910) Велич письменника і мислителя

Творча еволюція Л.Толстого

І етап(1852-1863) Рання творчість

«Детство», «Отрочество», «Юность» «Утро помещика», «Севастопольские рассказы», «Казаки», ін.

Новизна тематики: роз’єднаність людей, трагедія російського дореформенного села, людина і війна, моральні цінності; художні знахідки: «діалектика душі», психологія людини на війні, майстерність жіночого портрета, тяжіння до епічності; світогляд: захопленнння ідеалом «природної людини»

ІІ етап (1863-1880) Розквіт творчості. Світова слава

«Война и мир», «Анна Каренина», «Азбука», «Книга для чтения»

Проблематика: особистість і народ, їхня роль в історії, шляхи розвитку пореформеної Росії, заклик до єднання, дослідження сімейних стосунків, місце жінки у суспільств;

художні знахідки: створення роману-епопеї, герої – люди свого часу, але не «зайві», впритул підійшов до «потоку свідомості», використання символу; світогляд: передчуття духовної кризи, переоцінка

ІІІ етап(1882-1910) Велич письменника і мислителя

«Исповедь», «Холстомер. История лошади», «Смерть Ивана Ильича», «Крейцерова соната», «Отец Сергий», «Воскресение» та ін.

Новизна тематики: статеве питання, духовне відродження, оновлення людини після гріхопадіння; засудження суддівства, духовенства та богослужіння.

світогляд: духовна криза і перелом; заперечення всіх форм державного, суспільного і релігійного життя,

Паспорт роману «Анна Кареніна»

Роман Л.М.Толстого «Анна Кареніна»

Країна: Росія.

Автор: Лев Миколайович Толстой (1828 -1910).

Напрям: критичний реалізм.

Назва, рік створення: «Анна Кареніна» (1873-1877).

Жанр: роман про кохання, соціальний роман.

Місце у спадщині: приніс світову славу, предтеча модерністських романів, «душевный переворот” Толстого.

Центральні теми: кохання; сімейні стосунки «дворянських гнізд» (Кареніних, Облонських, Щербацьких, Левіних, Вронських); криза всіх цінностей, що охопила російське суспільство після реформи 1861 року.

Головна думка: «мысль семейная».

Проблематика: роль сім’і в житті людини; пошуки основ міцних сімейних стосунків; право жити за порухами власної душі чи обов’язок перед родиною; відповідальність батьків за щастя своїх дітей; розорення «дворянських гнізд; моральні цінності суспільства.

Особливості композиції:дві паралельні сюжетні лінії (Левін і Анна); повтори ситуацій і образів; 8 частин, поділених на розділи, лише один з них має назву «Смерть». Роман тримається не на зовнішній фабулі і безпосередніх стосунках між героями, а на внутрішніх зв’язках.

Епіграф: «Мне отмщение, и Аз воздам» (Не вам судити її).

Місце дії: Москва, Петербург, помістя Левіна, Вронського, Італія, Німеччина.

Ключові епізоди: зустріч Анни і Вронського на вокзалі; кінні скачки; хвороба Анни, Анна в театрі «у позорного столба», таємне побачення з сином, зустріч з Левіним, монолог Анни перед самогубством, фінал роману.

Анкета роману Л.М.Толстого «Анна Кареніна» (1873-1877)

1.Історія створення.

Задум і створення роману - 70-і роки – розквіт творчих сил Толстого. В той час, коли він працював над здійсненням замислів, у його свідомості народжується нова художня ідея Письменник згадував: «Це було, як тепер: після обіду я лежав на дивані і курив. Чи замислився я, чи тільки боровся зі сном, не знаю, але несподівано переді мною промайнув оголений жіночий лікоть витонченої аристократичної руки. Я мимоволі став придивлятися до цього видіння. З’явилися шия, плечі й, нарешті, цілий образ вродливої жінки у бальній сукні, яка наче благала про допомогу, дивлячись на мене сумними очима. Видіння зникло, та я вже не міг звільнитися від його враження, воно переслідувало мене і вдень, і вночі, і, щоб позбавитися його, я повинен був знайти йому втілення».

25 лютого 1870 року С.А. Толстая (дружина) записала в своєму щоденнику: «Вчера вечером он мне сказал, что ему представился тип женщины из высшего общества, замужней, но потерявшей себя. Он говорил, что задача его сделать эту женщину жалкой и не виноватой, и что как только ему представился этот тип, так все лица…нашли себе место и сгруппировались вокруг этой женщины». Але тільки через три роки автор від задуму перейшов до створення роману. Сама дійсність ніби штовхала Толстого до втілення видіння у твір. У січні 1872 р. кинулася під поїзд на станції Ясенки Анна Пирогова, позашлюбна дружина поміщика Бібикова. Сім’я Толстого дуже добре знала загиблу жінку.

Роман «Анна Каренина» створювався в період з 1873 по1877 р.. З часом задум суттєво змінювався: змінювався план роману, розширювалися і ускладнювалися його сюжет і композиція, змінювалися герої та їхні імена. Анна Кареніна, якою сьогодні її знають мільйони читачів, мало схожа на свою попередницю із початкових редакцій

В перших редакціях роману (в одній із самих ранніх він мав іронічний заголовок «Молодец-баба») героїня була зображена як фізично, зовнішньо, так і душевно, внутрішньо, непривабливою. Набагато симпатичніше виглядав її чоловік.

Від редакції до редакції Толстой духовно збагачував свою героїню і морально звеличував її, роблячи все більш привабливою. Натомість образи її чоловіка і Вронського (в перших варіантах він мав інше прізвище) змінювалися у зворотному напрямку, тобто їхній духовний і моральний рівень знижувався. Всього було 4 редакції твору.

Задум сюжету роману пов’язаний з сюжетом пушкінського «Євгенія Онєгіна»: «Очевидно, что “Анна Каренина” начинается тем, чем “Евгений Онегин” заканчивается. Толстой полагал, что вообще рассказ нужно начинать с того, что герой женился или героиня вышла замуж <…>. В гармоническом мире Пушкина равновесие брака сохраняется. В смятенном мире толстовского романа — рушится. Все же и в “Анне Карениной” эпос побеждает трагедию. Поиски смысла жизни, не дающие покоя Левину, лежат, однако, не только за пределами любви, но даже и семьи, хотя Лев Толстой вдохновлялся в этом романе “мыслью семейной” (Громова-Опульская Л. Д. А. С. Пушкин у истоков «Анны Карениной»: Текстология и поэтика. С. 170—171.)

Прототипи Анни Кареніної. Один із них — Марія Олександрівна Гартунг (1832–1919), донька Пушкіна. Але нагадує вона Анну «не характером, не життям, а зовнішністю». Другий прототип — Анна Степанівна Пирогова, яку нещасливе кохання призвело до загибелі — вона кинулася під товарний потяг.

У одному з початкових варіантів роман мав назву “Два шлюби”. І хоча заголовок автор згодом змінив, у композиційному плані збереглася ця головна паралель первинного задуму: в ній виразно простежується послідовність і поєднання двох сюжетних ліній - лінії Анни Кареніної, її шлюб був нещасливий і призвів до трагічної розв’язки, і лінії Костянтина Левіна, сімейне життя якого склалося цілком щасливо. Але створені художником образи тим і прекрасні, що сповнені життя і не вкладаються в рамки простої схеми. Щасливий сім’янин Левін страждає, зневірюється, відчуває відчуження від життя, тому що маленьке сімейне щастя не може його задовольнити, він шукає шляхи до загального щастя і справедливості.

2.Жанр: роман про кохання, соціальний роман. А. Чехов зазначив, що в романі Толстого хоча й не вирішено жодного питання (оскільки це і не входить до завдань художника), але (і це головне), «усі питання порушені» і порушені «правильно». У цьому розумінні «Анну Кареніну» можна розглядати як соціально-психологічний. Толстой розширив межі сімейно-побутового роману, поглибивши психологічну, морально-етичну лінії, зробивши певні філософські узагальнення й роздуми про природу щастя і нещастя людей, про природу суспільних відносин взагалі. І в результаті твір перетворився на великий соціально-психологічний роман із глибоким морально-філософським змістом.

3.Місце у спадщині: приніс світову славу, предтеча модерністських романів, період духовних пошуків Толстого.

4.Головна думка: «думка сімейна».

5.Особливості композиції: дві паралельні сюжетні лінії (Левін і Анна); повтори ситуацій і образів; 8 частин, поділених на розділи, лише один з них має назву «Смерть». Роман тримається не на зовнішній фабулі і безпосередніх стосунках між героями, а на внутрішніх зв’язках.

Лев Толстой пише свої твори за принципом контрапункту: це мелодія, яка супроводжує головну мелодію. Такою головною мелодією в романі є сюжетна лінія Анни, а супроводжує її «голос» Левіна.

6.Епіграф: «Мне отмщение, и Аз воздам» (Не вам судити її). Епіграфом до роману Толстой вибрав слова Бога із біблійної книги Второзаконня в церковнослов’янському перекладі: «Мне отмщение, и Аз воздам». Спочатку епіграф мав такий варіант «Мне отмщение»- «Я винен».

Остаточний варіант змінено, і тепер, йдучи за авторською думкою, можемо розуміти так: «Ти винен і будеш покараний». Але, може, все-таки Толстой, дописавши «Аз воздам», хотів підкреслити, що саме в Божій волі виносити вирок Анні, і не вам судити її, не тим, хто сам у скверні гріха. Сам письменник з цього приводу писав: «Много худого люди делают сами себе и друг другу только оттого, что слабые, грешные люди взяли на себя право наказывать других людей. «Мне отмщение, и Аз воздам». Наказывает только Бог и то только через самого человека»

7.Місце дії: Москва, Петербург, помістя Левіна, Вронського, Італія, Німеччина.

8.Герої. Анна Кареніна, її чоловік Олексій Каренін, коханець – Олексій Вронський, син Анни і Кареніна – Сергій Каренін, донька Анни і Вронського – Анна, Стіва Облонський (брат Анни Кареніної), Доллі (дружина Стіви); Костянтин Левін, Кітті Щербацька (його дружина). Образ Левіна автобіографічний. Недаремно прізвище героя утворив від свого імені: Лев — Левін.

9.Ключові епізоди: зустріч Анни і Вронського на вокзалі; кінні перегони; хвороба Анни, Анна в театрі «у позорного столба», таємне побачення з сином, зустріч з Левіним, монолог Анни перед самогубством, фінал роману.

10.«Сюжетний ланцюжок» роману. Розлад, конфлікт у домі Облонських. → Левін отримує відмову Кіті. → Анна втрачає спокій. → Вронський іде з Москви й зустрічає Анну на заметеній снігом станції → Левін сидить у своєму маєтку на самоті. → Кіті мандрує курортними містечками Германії. → Вронський і Анна разом. → Вронський програє на кінних скачках. → Анна переживає за нього й, не маючи сил приховати свої почуття, зізнається чоловікові у зраді → Анна залишається в домі Кареніна, чекає дитину. → Вронський служить у полку. → Левін живе в Покровському. → Усі обплутані «павутиною брехні» → Анна народжує дівчинку, тяжко хворіє. → Левін освідчується Кіті → Кареніна їде із Вронським в Італію. → Левін одружується з Кіті й везе її в Покровське. → Каренін віддався на волю тих, хто опікується його справами → життя родини Левіна в селі. → Вронський з Анною та дочкою теж їдуть у село. → Будинок Облонського в селі руйнується → у Левіна народжується син; → Анна, яку не приймають у світі, не знаходячи сенсу життя, під впливом ревнощів накладає на себе руки → роздуми Левіна, його пошуки «позитивної програми».

11.Центральні теми: кохання; сімейні стосунки «дворянських гнізд» (Кареніних, Облонських, Щербацьких, Левіних, Вронських); криза всіх цінностей, що охопила російське суспільство після реформи 1861 року.

12.Проблематика. Сім’ї, шлюбу (роль сім’ї у життя людини («мысль семейная» (Л. Толстой); пошуки основ міцних сімейних зв’язків: «усі щасливі сім’ї схожі між собою, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму»). Кохання. Взаємин батьків і дітей (право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов’язок перед членами своєї сім’ї, відповідальність батьків за щастя своїх дітей — доля Сергія Кареніна та маленької Ані). Місця людини в суспільстві. Сенсу буття. Життя та смерті. Обов’язку та відповідальності.

13.Основний конфлікт розвивається на прикладі сімейних пар: Анна − Каренін, Долі − Облонський, Кіті − Левін. Анна обирає кохання, руйнуючи родину. Долі, дружина її брата Степана Облонського, чинить навпаки. Заради щастя і благополуччя дітей пробачає зраду чоловіку. Костянтин Левін, одружившись з молодшою сестрою Долі, Кіті Щербацькою, прагне духовного й чистого шлюбу.

14.Художні засоби: «діалектика душі» («психологічна рентгеноскопія»), внутрішні монологи, виразна художня деталь, художній паралелізм, зв’язок зі станом душі героїв і описами природи.

Антитези роману: брехня—правда, любов—ненависть, щастя—нещастя, істинне–фальшиве, добро–зло, моральне – аморальне, чуттєве—раціональне, вірність–зрада, “пристрасть тіла” — “пристрасть душі”, матеріальне—духовне

Символічні образи

Залізниця символізує загальне зло, антигуманні сили, які загрожують людству.

Коханню Анни і Вронського передує погана прикмета: смерть чоловіка під колесами поїзда, що стає прообразом гибелі героїні, смерті кохання.

Коли Анна поверталася до Петербурга і на станції зустрілася з Вронським, була сильна заметіль. Ця природна стихія теж є неначе попередженням бурі, що сколихне життя Анни.

Після розмови Анни з Вронським у вітальні Бетсі, коли героїня зрозуміла, що кохає Вронського, вона піднімається сходами, повертаючись додому: «Лицо ее блестело ярким блеском; но блеск этот был не веселый,— он напоминал страшный блеск пожара среди темной ночи». Це і є образ-символ кохання Анни і Вронського. Але воно осяяло життя героїні не вранішнім світлом, а спалахами пожежі у пітьмі. У цій пітьмі їй і судилося померти.

Сцена перегонів є уособленням аморального, абсурдного життя, де триває жорстока боротьба, в якій беруть участь усі герої роману (Каренін, Вронський, Анна та інші). Окрім того, ця сцена надає сюжетові роману катастрофічного темпу, зображаючи тривогу життя, атмосферу доби.

Сни Анни виявилися «віщими», оскільки попереджали її про ті складні перипетії долі, які очікують героїню.

Свічка: «И свеча, при которой она читала исполненную тревог, обманов, горя и зла книгу, вспыхнула более ярким, чем когда-нибудь, светом, осветила ей все то, что прежде было во мраке, затрещала, стала меркнуть и навсегда потухла». Образ свічки — це символ кохання Анни, що спалахнуло в її житті й швидко згасло.

Прекрасна перламутрова мушля, в яку з’єдналися хмари, які побачив Левін, стали символом переміни не тільки поглядів героя на життя, а й змін у його долі. Адже саме цього дня він побачив Кіті та відмовився від своїх думок про одруження із селянкою, зрозумів, що все ще кохає дівчину і вирішив боротися за неї. Левін також утвердився у своїх думках про загальне благо.

Небо: «Уже совсем стемнело, и на юге, куда он смотрел, не было туч. Тучи стояли с противной стороны. Оттуда вспыхивала молния и слышался дальний гром. Левин прислушивался к равномерно падающим с лип в саду каплям и смотрел на знакомый ему треугольник звезд и на проходящий в середине его Млечный Путь с его разветвлениями. При каждой вспышке молнии не только Млечный Путь, но и яркие звезды исчезали, но, как только потухала молния, как будто брошенные какой-то меткой рукой, опять появлялись на тех же местах. “Ну, что же смущает меня?” — сказал себе Левин, вперед чувствуя, что разрешение его сомнений, хотя он не знает еще его, уже готово в его душе».

Високе небо означає, що Левін стоїть на порозі важливого рішення, він зрозумів моральний закон, що допоміг йому вийти з душевної кризи.

16.Авторська позиція - неприхована, відкрита; єдиний персонаж, до якого Толстой не висловлює свого прямого ставлення, — це Анна Кареніна.