Причини правопорушень та шляхи їх подоланн.

 

Причини правопорушень – комплекс явищ об'єктивного й суб'єктивного характеру, що здатні детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.

Говорячи про причини правопорушень, доцільно вказати на деяку несхожість понять причини в філософії і кримінології. В філософії причиною називають явище, яке при визначених умовах з необхідністю викликає (обумовлює) інше явище (наслідок). Зв’язок між причиною і наслідком носить закономірний характер, який означає, що дана причина в відповідних умовах кожен раз викликає визначений наслідок. Таким чином, зв’язок між причиною і наслідком характеризується поняттями необхідності, неминучості. Під причиною в кримінології розуміють явище чи їх сукупність, яке породжує інше явище, що розглядається як наслідок. Причини створюють можливість визначеного наслідку, для появи якого необхідні допоміжні умови, що не породжують даний наслідок, але створюють відповідні обставини для реалізації дії причини. В кримінології зв’язок між причиною і наслідком не розглядається як необхідний і зобов’язальний.

Причини правопорушень пояснюють біосоціальні теорії злочинності. Серед цих теорій причин найбільш розповсюджені теорія небезпечного стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія психопаталогічних причин, спадкові та расові теорії, теорії конституціональної схильності:

1) Небезпечний стан - перманентна (змінююча) і іманентна (внутрішньо присутня) людині схильність до здійснення злочинів. Небезпечний стан - це явище не юриспруденції, а медицини.

2) Фрейдистські теорії злочинності отримали розповсюдження з початку ХХ століття під впливом лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда. Суть цієї теорії полягає в тому, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху - з моральнимиустановками особи. З цим пов’язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють злочинність неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці. Відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.

3) Теорія психопатологічних причин. Головна теза цієї теорії - злочинець завжди психопатична або розумово відстала особа.

4) Спадкові теорії - вважають причиною злочинності, яка передається по спадщині. Ця причина знаходиться в хромосомах, генетичному коді людини, яка має схильність до антисоціальної поведінки. Іноді її називають "теорія сімейного дерева". Ця теорія практично не підтверджуються, хоча вона в окремих випадках такі приклади можуть бути.

5) Теорія конституціональної схильності (Е. Кречмер, нім. проф. медицини). Її суть полягає в тому, що між будовою тіла і психологічними рисами особи, особливо її характером, є прямий зв’язок. Чим більш рання злочинність, небезпечна і регулярна, тим значніша роль біологічних факторів. Це, по суті, антропологічна теорія.

6) Правові теорії. Їх суть полягає в тому, що окремі раси людей більш схильні до антисоціальної поведінки, ніж біла раса. Разом з тим на злочинність більш впливають соціально-економічні фактори, а також національність, відношення суду до підсудних тощо.

Існують і інші теорії і підходи до причин і умов злочинності. Деякі дослідження і висновки про причини антисоціальної поведінки були виказані ще Ш. Монтескьє і І. Бентамом, які пробували інтерпретувати правопорушення і, перш за все, злочинність з точки зору впливу на людину географічного середовища, клімату, стану здоров’я, а також деяких соціальних факторів. Чарльз Ломброзо висунув теорію "уродженого" злочинця, в якій на перший план поставив антропологічні, біологічні, психобіологічні фактори злочинності, а його послідовник Феррі Е. пробував поєднати антропологічні, фізичні і соціальні фактори антисоціальної поведінки в одну класифікацію. Існують також психологічні, правові і політичні підходи тощо.

Для більшості кримінологів немає доказів того, що біологічні фактори обумовлюють злочинність. В кожній расі є біологічно неповноцінні представники, які схильні до правопорушень. Підводячи підсумок, можна сказати, що існують різні причини і умови злочинності і правопорушень - як соціальні, так і біологічні, психологічні, ідеологічні,економічні і політичні та інші причини і умови.

Таким чином причини правопорушень можна поділити на:

1) за значущістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

- основні – соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам; протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп і окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади, недоліки законодавства);

- неосновні – явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним статусом стосовно свідомості конкретної особи:

- об’єктивні – явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів); вони створені іншими поколіннями або природними силами. Типовими умовами, [11]що сприяють зростанню злочинності у сучасному світі, визнаються урбанізація, екологічні проблеми, інші тіньові сторони цивілізації та технічного прогресу; [12]

- суб’єктивні – явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб’єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від’ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку, алкоголізм, наркоманія, пропаганда в засобах масової інформації і мистецтві насильства, розпусти).

Розглянемо ж сукупність найбільш поширених об’єктивних і суб’єктивних факторів, які обумовлюють подальше зростання злочинності в Україні.

Найважливішим об’єктивним чинником слід визнати зниження життєвого рівня більшості населення. Звичайно, далеко не всі знедолені виживають за допомогою злочинних дій, але не викликає сумніву і те, що деяка частина, особливо молодь, вирішує свої проблеми не завжди в злагоді з кримінальним кодексом.

Спад економічної активності обумовив появу офіційно визнаного безробіття. В важкому становищі опинилися працівники, які фактично втратили роботу, але не зареєструвались як безробітні. Не можуть знайти роботи і молоді люди. Велика кількість з них стали безробітними відразу після закінчення навчальних закладів. Навряд чи викликає сумніви припущення, що багато безробітних ідуть у тіньову економіку або кримінальне середовище. Також усі ці труднощі, невпевненість в завтрашньому дні породжують конфлікти, ведуть до наркоманії, самогубств.

Поряд з цим процвітає корупція та розкрадання коштів у банках та інших установах. Дрібні підприємства захоплюють рекрути та грабіжники. Тіньова економіка використовується злочинцями для вкладення та примноження коштів, здобутих злочинним шляхом; всіляко уникає оподаткування.

Таким чином, складні економічні умови життя більшості громадян України об’єктивно сприяють зростанню кількості правопорушень.

Суб’єктивні причини необхідно шукати у правовій освіті та вихованні. Люди погано знають закони, через це важко вимагати виконувати їх норми, що сприяє збільшенню кількості правопорушень. Правопорушення може зумовити темперамент, наявність певних психічних відхилень.

На жаль, великого поширення сьогодні набули такі соціальні лиха, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, перелюбство, аморальність та інші. Ці умови діють завжди і всюди. У багатьох випадках вони сприяють скоєнню правопорушень, а то й виступають їх головними причинами.

Серед суб’єктивних умов зростання злочинності в незалежній Україні слід назвати також байдужість значної частини населення до державних справ взагалі і, зокрема, до правопорядку. Люди стурбовані переважно своїм становищем (нерегулярна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення; цим держава вільно чи невільно провокує нестабільність правомірної поведінки). А тому сприяти скоєнню правопорушень можуть певні суб'єктивні причини та соціально-психологічні особливості (наявність психічних відхилень, темперамент, вік, риси характеру, фізичні вади тощо).

Слід відмітити, щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідна розвинута економіка, стабільний демократичний політичний режим, дотримання законності всіма посадовими особами та громадянами, високий рівень правової культури.

Отже, серед причин і умов, які можуть визначати скоєння правопорушень або сприяти їм, є:

• дефекти сімейного виховання (жорстокість, відсутність моральних принципів, культ грошей);

• безробіття і майнова нерівність у суспільстві;

• пияцтво і наркоманія;

• вплив певних творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, у яких популяризуються жорстокість, аморальність, насильство);

• низький рівень правосвідомості й правової культури, правовий нігілізм.

Впливають на скоєння правопорушень і факти недосконалості чинного законодавства (високі податки на суб'єктів господарської діяльності, відсутність ліцензування певних видів діяльності, відсутність прогресивного податку на власність та ін.). Однак правопорушення, як правило, зумовлюються не якоюсь однією причиною, а відразу багатьма.

Висновки

 

Дослідження суті, ознак, видів та причин правопорушень дає змогу зробити наступні висновки.

Правопорушення – це юридичний факт, який має місце за наявності всіх його ознак, а саме: суспільна небезпечність діяння, протиправність діяння, винність особи, що скоїла протиправне діяння, деліктоздатність суб'єкта правопорушення, покарання і стягнення.

Правопорушення слід розрізняти як юридичний факт і склад правопорушення, як наявність конкретних елементів, що їх закріплюють у законі, як модель правопорушення. Склад правопорушення передбачає наявність об'єкта та об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.

Основними видами правопорушень є: за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості) – проступок та злочин; залежно від характеру цивільно-правового порушення – договірні та позадоговірні правопорушення; за сферами громадського життя – у сфері соціально-економічних відносин, у суспільно-політичній, у сфері побуту і дозвілля; за колом осіб – особисті та групові; за галуззю права – адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові; тощо.

За ступенем суспільної небезпечності правопорушення характеризуються як злочини, до яких відносяться кримінальні правопорушення і провину, що включають адміністративні, цивільні та дисциплінарні правопорушення. Злочином визнається передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння, що посягає на особистість, права і свободи громадян, правопорядок, економічну систему, власність, державне управління та інші значущі суспільні відносини.

Основними рисами злочину є: злочини - найбільш суспільно небезпечні правопорушення; суб'єктом злочину можуть бути тільки фізичні особи, юридичні особи не можуть скоювати злочини і нести кримінальну відповідальність; перелік усіх злочинів зазначений у кримінальному законі – Кримінальному кодексі. Правопорушення за своїми ознаками, хоча і підпадають під злочин, але не зазначені у кримінальному кодексі, не є злочинами; соба, яка вчинила кримінальне правопорушення, є злочинцем. Воно підлягає кримінальному покаранню, визнається судимою, що тягне для нього певні негативні наслідки. Наприклад, судимість враховується при призначенні покарання при вчиненні нового злочину; кримінальні правопорушення вчиняються незалежно від того, чи правопорушник у правових або інших відносинах з тим юридичною чи фізичною особою, щодо якої скоєно злочин.

Причини правопорушень – комплекс явищ об'єктивного й суб'єктивного характеру, що здатні детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права. Основними причинами правопорушень є: фактори суб'єктивного характеру (низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин); конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства; недоліки в правотворчості і правозастосуванні (суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін.

Правопорушення закладено в аномаліях громадського життя і в недосконалості самої людини. Живильним середовищем для різного роду правопорушень слід назвати перш за все економічні, політичні, соціальні та моральні відносини в суспільстві. Разом з тим, оскільки правопорушення нерозривно пов'язані із суспільством і людиною, вони будуть існувати постійно. Але у міру здійснення людини, розвитку суспільних відносин, поліпшення матеріального і духовного благополуччя людей, посилення їх соціальної захищеності, поглиблення політичної зрілості обсяг неправомірної поведінки звужується, створюються необхідні умови для зниження кількісного і якісного рівня правопорушень у суспільстві.