Поняття про метод "лекція". Види лекцій. Алгоритм підготовки лекції, її апробація. Читання лекції. Прийоми підтримки уваги під час лекції.
Поняття про метод "семінар". Варіанти підготовки і проведення семінарів.
Поняття про метод "практична робота". Види практичних занять. Порядок підготовки практичного заняття. Типова структура практичного заняття.
1. Лекція – метод усного викладу великого об‘єму теоретичних відомостей за певною темою. Проводити лекційні заняття, вести лекційні курси мають право, як відомо, лише професори і доценти. У чистому вигляді лекції зараз практикуються рідко. Сучасні лекції мають здебільшого комбінований характер. Можна назвати, зокрема, лекцію-консультацію, проблемну лекцію, лекцію-бесіду, лекцію-дискусію, лекцію з елементами практичного заняття та ін.
Свої тексти лекцій викладачі готують завчасно, апробують, удосконалюють, як правило, на протязі багатьох років, постійно оновлюючи і змінюючи його залежно від появи нових вимог, обставин, інформації, зміну стану відповідної науки тощо.
2. Підготовка тексту лекції відбувається переважно у такій послідовності:
Визначення теми – складання плану лекції – Опрацювання основної і додаткової літератури з конспектуванням, виписками тощо – Написання “чернеткового” тексту – Апробація тексту – Доопрацювання тексту лекції, його “шліфування” і удосконалення.
Тема: чітке і ясне формулювання однією-двома фразами
План: не більше 7-8 пунктів
Читання: переважно нової, але й раніше виданої фундаментальної літератури
Конспектування: чітка фіксація джерел і текстів цитат
Апробація: індивідуальне читання відповідального фрагмента лекції вголос для опрацювання техніки мови, можливо з записом на відео і наступним аналізом якості подання змісту.
Проведення лекції: Краще не просто читати текст лекції чи диктувати “пасажі” з неї, а “розповідати” її зміст, підтримуючи зоровий контакт, емоційність спілкування з аудиторією.
Прийоми проведення лекції: популяризація, збудження інтересу, ефект новизни, ефект особистості, несподіваний висновок, гумор, зворотній зв‘язок та ін.
3. Семінар: метод поширення і поглиблення теоретичних знань, отриманих на лекції, а також (у другу чергу) метод закріплення цих теоретичних знань і їх повторення. Після лекції або серії лекцій група отримує план семінару, список літератури та питань (бажано проблемних) для обговорення. На занятті викладач може спитати якого завгодно студента, попросити висловитися з приводу певного питання, проблеми, поняття, вислову, визначення, чиєїсь сформульованої письмово чи усно думки, продовжити думку, прокоментувати її тощо. Дуже важливо під час семінару викликати активну дискусію, обмін думками, створити проблемну ситуацію та ін., щоб семінар отримав ознаку активного методу навчання. Головна мета викладача на семінарі: розвиток професійного мовлення і мислення майбутніх фахівців.
Семинарские занятия как форма обучения имеют давнюю историю, восходящую к античности. Само слово "семинар" происходит от латинского "seminarium" - рассадник и связано с функциями "посева" знаний, передаваемых от учителя к ученикам и "прорастающих" в сознании учеников, способных к самостоятельным суждениям, к воспроизведению и углублению полученных знаний. Семинары проводились в древнегреческих и римских школах как сочетание диспутов, сообщений учащихся, комментариев и заключений учителей. С XVII в. эта форма обучения используется в Западной Европе, а с XIX в. - в российских университетах. Семинарские занятия носили практический характер и представляли собой школу того или иного ученого, под руководством которого студенты практически осваивали теоретический курс дисциплины, методику научного исследования. Семинарская форма обучения постоянно развивалась, все более четко реагируя на задачи высшей школы.
В современной ВШ семинар является одним из основных видов практических занятий по гуманитарным и техническим наукам. Он представляет собой средство развития у студентов культуры научного мышления. Семинар предназначен для углубленного изучения дисциплины, овладения методологией научного познания. Главная цель семинарских занятий - обеспечить студентам возможность овладеть навыками и умениями использования теоретического знания применительно к особенностям изучаемой отрасли. На семинарах решаются следующие педагогические задачи (по А. М. Матюшкину):
• развитие творческого профессионального мышления;
• познавательная мотивация;
• профессиональное использование знаний в учебных условиях:
а) овладение языком соответствующей науки;
б) навыки оперирования формулировками, понятиями, определениями;
в) овладение умениями и навыками постановки и решения интеллектуальных проблем и задач, опровержения, отстаивания своей точки зрения.
Кроме того, в ходе семинарского занятия преподаватель решает и такие частные задачи, как:
• повторение и закрепление знаний;
• контроль;
• педагогическое общение.
В современной ВШ наиболее распространены семинарские занятия трех типов:
1. Просеминар.
2. Собственно семинар.
3. Спецсеминар.
Просеминар - занятие, готовящее к семинару, проводится на первых курсах. Цель - ознакомление студентов со спецификой самостоятельной работы, с литературой, первоисточниками, методикой работы над ними. Опыт показывает, что студенты первого курса не умеют работать с несколькими источниками и, прочитав список рекомендуемой литературы, не знают, как отобрать необходимый материал, максимально его синтезировать и изложить в соответствии с темой. Поэтому особое внимание следует обратить на развитие навыков работы с литературой, на творческую переработку материала, предостеречь от компиляции и компилятивного подхода к решению научных проблем, которые развиваются именно при неправильной подготовке к семинару. Второй этап работы в просеминаре - подготовка рефератов на определенные темы, чтение и обсуждение их с участниками просеминара с заключением руководителя.
Более серьезные учебные и воспитательные задачи решаются на семинарах 2-4-х курсов и особенно на спецсеминарах 4- 5-х курсов, которые формируют у студентов исследовательский подход к материалу.
В ВШ практикуется 3 типа семинаров:
1. Семинар, имеющий основной целью углубленное изучение определенного систематического курса и тематически прочно связанный с ним.
2. Семинар, предназначенный для основательной проработки отдельных наиболее важных и типичных в методологическом отношении тем курса или даже одной темы.
3. Семинар исследовательского типа с тематикой по отдельным частным проблемам науки для углубленной их разработки.
Форма семинарских занятий: а) развернутая беседа по заранее известному плану; б) небольшие доклады студентов с последующим обсуждением участниками семинара. Эти формы нет нужды противопоставлять, они перетекают друг в друга.
Выступления в беседе - уже краткие доклады. Метод докладов предполагает обмен мнениями, т.е. момент живой беседы.
Семинар - это всегда непосредственный контакт со студентами, установление доверительных отношений, продуктивное педагогическое общение. Семинарские занятия могут запомниться на всю жизнь за товарищескую близость, атмосферу научного сотворчества, взаимопонимание. Такой семинар часто перерастает в систематическую научную работу дружного коллектива.
Опытные преподаватели, формируя атмосферу творческой работы, ориентируют студентов на выступления оценочного характера, дискуссии, сочетая их с простым изложением подготовленных тем, заслушиванием рефератов. Преподаватель дает установку на прослушивание или акцентирует внимание студентов на оценке и обсуждении в зависимости от тематики и ситуации.
Учитывая характерологические качества студентов (коммуникативность, уверенность в себе, тревожность), преподаватель управляет дискуссией и распределяет роли. Неуверенным в себе, некоммуникабельным студентам предлагаются частные, облегченные вопросы, дающие возможность выступить и испытать психологическое ощущение успеха.
В организации семинарских занятий реализуется принцип совместной деятельности, сотворчества. Согласно исследованиям совместной учебной деятельности процесс мышления и усвоения знаний более эффективен в том случае, если решение задачи осуществляется не индивидуально, а предполагает коллективные усилия. Поэтому семинарское занятие эффективно тогда, когда проводится как заранее подготовленное совместное обсуждение выдвинутых вопросов каждым участником семинара. Реализуются общий поиск ответов учебной группой, возможность раскрытия и обоснования различных точек зрения у студентов. Такое проведение семинаров обеспечивает контроль за усвоением знаний и развитие научного мышления студентов.
Спецсеминар.
Семинар на старших курсах постепенно готовит студентов к спецсеминару, представляющему собой школу общения начинающих исследователей по определенной научной проблеме. Здесь успех в большей мере зависит от опыта ведущего. Спецсеминар, руководимый авторитетным специалистом, приобретает характер научной школы, приучает студентов к коллективному мышлению и творчеству. В ходе спецсеминара важную роль играют соответствующая ориентация студентов на групповую работу и ее оценка, использование специальных приемов, например моделирования ситуаций. На итоговом занятии преподаватель, как правило, делает полный обзор семинаров и студенческих научных работ, раскрывая горизонты дальнейшего исследования затронутых проблем и возможности участия в них студентов.
На семинарских занятиях предпочтительней обсуждать:
1) узловые темы курса, усвоение которых определяет качество профессиональной подготовки;
2) вопросы, наиболее трудные для понимания и усвоения. Их обсуждение следует проводить в условиях коллективной работы, обеспечивающей активное участие каждого студента.
http://www.pedagogics-book.ru/articles/5-2-1.html
Зовсім не варто практикувати семінари з простим викладом питань, а надто з наперед розподіленими питаннями для виступів, бо такі псевдосемінари не дозволяють реалізовувати основну мету методу “семінар”.
2.1. Практичні заняття з іноземних мов
Поняття про метод "практична робота"
Практичне заняття, поряд з лекційним і семінарським, є однією з основних організаційних форм навчання іноземної мови у вищих навчальних закладах. На такому занятті провідним методом навчання є “практична робота” – головний метод із групи практичних методів навчання. А у немовних вишах цей метод взагалі єдиний у процесі викладання іноземної мови. Зауважимо, що викладачі, які не мають наукового ступеня, мають право проводити лише практичні заняття.
2.2. Види практичних занять
Перш за все, слід розрізняти поаспектні і комбіновані практичні заняття. До поаспектних належать такі методичні варіанти практичних занять, у яких має місце повне домінування якогось одного виду мовленнєвої діяльності чи мовного матеріалу:
- практичне заняття з розвитку усного мовлення (вимови, говоріння і аудіювання)
- практичне заняття з (практичної) граматики
- практичне заняття з аудиторного читання
- практичне заняття з домашнього читання
- практичне заняття з аналітичного читання
- практичне заняття з письмової творчості (креативне письмо)
На комбінованому практичному занятті має місце поєднання одразу кількох аспектів.
Поаспектний поділ практичних занять переважає в мовних ВНЗ, комбіновані практичні заняття переважають у немовних ВНЗ.
2.3. Порядок підготовки практичного заняття
Практичне заняття варто готувати переважно у такій типовій послідовності:
1. Формування задуму і плану заняття.
2. Складання або вибір завдань, вправ, мовного матеріалу для заняття.
3. Повідомлення або роздавання завдань студентам.
4. Організація виконання завдань (індивідуально, в парах, мікрогрупах, в групі).
5. Надання допомоги і консультування по ходу заняття (навчальна взаємодія студентів між собою і з викладачем).
6. Контроль: прослуховування і оцінювання усних відповідей, перевірка і оцінювання письмових робіт.
Примітка: Великі за обсягом письмові роботи викладач, як правило, перевіряє після заняття (до наступного заняття з цього предмету у цій групі).
2.4. Типова структура практичного заняття
Можна запропонувати наступну схему практичного заняття з іноземної мови, складовими частинами якого повинні бути: 1) тема та тип заняття, його місце в тематичному циклі; 2) цілі заняття: практичні, виховні, загальноосвітні, розвиваючі; 3) структура заняття: початок, основна частина, завершення заняття; 4) зміст заняття: етапи заняття в їх послідовності, співвідношення тренувальних і мовленнєвих вправ, допоміжні засоби навчання, прийоми подачі нового мовного матеріалу, прийоми активізації дій студентів, види поточного контролю використання мовленнєвого матеріалу студентами; 5) підведення підсумків заняття: визначення відповідності рівня сформованості мовленнєвих навичок та вмінь поставленим цілям, узагальнення набутого студентами на занятті, оцінювання роботи студентів на занятті та виставлення оцінок, пояснення домашнього завдання.
Структура практичного заняття, тобто набір і послідовність дій викладача і студентів, залежить від теми і цілей заняття. Але в усіх випадках діє правило: “Вправляються в оволодінні іноземною мовою студенти, а не викладач”, тобто, наприклад, обсяг мовленнєвої роботи студентів на практичному занятті з розвитку усного мовлення має займати значно більше часу ніж мовлення викладача.
З практичних методів навчання (група практичних методів - головна для практичного заняття) на практичному занятті переважають вправи, особливо тренувальні. Для найбільш інтенсивного тренування умінь і навичок варто створювати ситуації спілкування, організовувати одночасну усну роботу в парах, практикувати хорове промовляння нової лексики під час її семантизації та ін.
Початок заняття має бути “розминочним”. У швидкому темпі треба провести, наприклад, питально-відповідну вправу на актуалізацію матеріалу минулого заняття або серії попередніх занять, активізувати лексику, перевірити факт виконання домашнього завдання і перейти до тренувальних вправ або введення нового мовного матеріалу.
