Теорія фінансів у вченні неокласичної школи.

Формування неокласичної економічної теорії (теорії граничної корисності) розпочалося на другому етапі маржинальної революції, що знайшло відображення у творах представників кембриджської та американської шкіл. На противагу класичній політичній економії, спрямованій на аналіз глобальних динамічних процесів та закономірностей розвитку ринкової економіки, неокласики прагнули сформулювати закономірності оптимального господарювання та визначити принципи рівноваги на мікрорівні за умов вільної конкуренції. Фундатор неокласичної теорії, Альфред Маршалл написав 82 праці. Основний твір вченого — "Принципи економікс" (1890), саме цією працею вчений започаткував неокласичний напрям в економічній науці.

Вагомий внесок у розвиток неокласичних ідей здійснив учень і послідовник Альфреда Маршалла, представник Кембриджської школи неокласики Артур Пігу (1877—1959). Основні ідеї вченого знайшли відображення у праці "Економічна теорія добробуту" (1932), яка започаткувала новий напрям економічних досліджень та перші спроби теоретичного обґрунтування економічних функцій держави.В основі їх бачення розвитку ФінСистеми та ФінНауки є аналіз з позиції індивідуума, окремого суб’єкта (мікрорівень). Фін категорії вони розглядають з позицій угод між державою і приватними особами. На їх думку, гран корисність держ витрат повинна співпадати з гран кор.-тю податків.

Маршалл досліджував вплив зміни под-х ставок на рівень цін і обсяги проп-ції товарів на ринку. розробив основи теорії опод-ня в умовах теорії „економіки добробуту” і теорії „перекладання под-го тягаря”. Пігу став засновником важливої для суч фін науки „концепції зовнішніх побічних ефектів”. Зміст її звод-ся до того, що зовн ефекти виникають, Якщо вир-во або спож-ня окремих продуктів окремими індивідами має позитивний або негативний вплив на 3-х осіб або на середовище.

Оголосивши предметом економічної науки так звану "чисту економіку ", незалежну від суспільної форми її організації, неокласики зосередились на аналізі поведінки "економічної людини " (споживача, підприємця, найманого робітника), яка завжди прагне максимізувати вигоду (дохід, корисність) і мінімізувати витрати (зусилля). Керуючись маржиналістськими принципами економічного аналізу, представники неокласичного напряму намагались дослідити так звані "природні" закони, які визначають цінність (ціну) товарів споживчого та виробничого призначення, а також розподіл доходів у суспільстві.

Термін "неокласична теорія" першим запровадив у науковий вжиток видатний американський економіст Т. Верлен. Обґрунтовуючи внутрішню стійкість капіталістичної економіки, заснованої на дії конкурентних сил, неокласики висунули теорію загальної економічної рівноваги. Вони стверджували, що механізм вільної конкуренції та ринкового ціноутворення забезпечує "алокаційну ефективність" (повне використання економічних ресурсів) і "справедливу" винагороду факторів виробництва. Водночас у рамках неокласичної теорії було започатковане дослідження нових явищ, породжених "провалами ринку" (екстерналій або зовнішніх ефектів, монополій, виробництва суспільних благ тощо), які викликають необхідність державного втручання в економічне життя.

На відміну від своїх попередників А. Пігу аналізував не статичну ринкову рівновагу, а відхилення від неї. Порушення досконалого ринкового механізму, викликані розбіжностями приватних і суспільних інтересів, вчений пов'язував: — з виникненням монополій, які порушують підвалини ринкової конкуренції, перешкоджаючи вільному переміщенню ресурсів. Аналізуючи цю проблему, А. Пігу вперше запровадив терміни "недосконала" та "монополістична конкуренція"; — існуванням зовнішніх, позаринкових ефектів для третіх осіб, а відповідно, і для суспільства в цілому.

Стверджуючи, що приватна підприємницька діяльність, яка забезпечує відповідний чистий продукт, може приносити суспільству як вигоди, так і втрати, вчений започаткував сучасну теорію зовнішніх ефектів (екстерналій). Він виокремив:

• Позитивні зовнішні ефекти, за яких "граничний приватний чистий продукт менший за відповідний суспільний продукту з тієї причини, що побічні послуги отримує деяка третя сторона, якій технічно важко оплатити ці послуги"

• Негативні зовнішні ефекти, за яких "...граничний приватний чистий продукт перевищує суспільний чистий продукт".

Обґрунтував необхідність доповнення економічної політики "laissez faire" державним регулюванням економічного життя.

А. Пігу виокремив дві форми державного втручання в економічне життя: — пряму, виправдану за умов монополізації економіки і пов'язану з контролем держави над цінами та обсягом виробництва;— непряму (опосередковану), виправдану за умов вільної конкуренції і пов'язану з механізмом оподаткування.