Для спілкування, реалізації власних інтересів і потреб, розв'язання будь-яких проблем, зокрема суспільних, молодь завжди об'єднувалася і об'єднується в організації.
Загалом молодіжна політика реалізується через молодіжний рух, який у суспільстві, особливо демократичному, може бути представлений різними молодіжними структурами, насамперед організаціями, об'єднаннями. Ці структури є:
• виразником молодіжних надій, сподівань;
• посередником між державними органами та молоддю;
• організатором розв'язання більшості молодіжних проблем;
• інструментом залучення самої молоді до розв'язання як власних так загальнодержавних соціальних проблем;
• підґрунтям підготовки нових кадрів у розв'язанні політичних та економічних проблем суспільства [1].
Молодіжний рух це певна складова одиниця політичної системи суспільства, яка включає в себе такі три підсистеми: інституційну або організаційно-інституційну (це державні та громадські структури, які розв'язують проблеми молодіжної політики); регулятивну або нормативну (це відношення законодавства щодо молодіжного руху, а також програмні та статутні документи самих організацій); комунікативну або інформаційну (це молодіжні засоби масової інформації, інші молодіжні видання).
Суспільствознавець Є. Косенко, стверджує, що " під молодіжним рухом зазвичай розуміють масову організовану соціально-політичну активність, яка спрямована на реалізацію як специфічних вимог і цілей молодого покоління, так і цілей інших громадських груп, об'єктивні інтереси яких відповідають інтересам молоді ". Організована політична активність, — стверджує автор, — виявляється у формі участі молоді в широких соціальних рухах. Вузькоцільові молодіжні рухи, звичайно, мають чітко обмежену молодіжну базу і спрямованість на відбиття безпосередніх інтересів молоді, є необхідною і важливою формою «боротьби молоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасне залучення до політичної боротьби [1, с.207].
В. Барабаш зауважує, що молодіжний рух — це складне явище, яке складається з організованої молоді, яка юридично оформлена у свої громадські об'єднання, та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, "молодіжної субкультури", які взаємно доповнюються.
До організованої частини молодіжного руху належать: молодіжні партії, молодіжні секції, філії, "крила" при "дорослих" громадських об'єднаннях, партіях; громадські молодіжні організації (союзи, спілки, асоціації, рухи тощо), які різняться за назвою, масштабами діяльності, але обов'язково мають чотири головні ознаки:
– офіційно оформлене членство (видача членських квитків, нагрудних значків тощо);
– участі членів об'єднання у створенні його матеріальної бази, наприклад, сплати вступних і членських внесків; участі в самоуправлінні об'єднання;
– наявності статуту об'єднання, іноді програми чи іншого програмного документа;
– різноманітних громадських молодіжних і дитячих фондів; любительських клубів за інтересами, що різняться як за напрямами (культурологічні, спортивні тощо), так і за формами діяльності; релігійних молодіжних об'єднань тощо.
На думку В. Барабаша, до неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи належать ті молодіжні об'єднання, які не мають чітко вираженої організаційної структури, програмних документів або, як їх іще називають, "неформальні групи", "молодіжні субкультури". При цьому такі формування потрібно оцінювати не так, як це робилося у другій половині 80-х років, коли "неформальними" називали майже всі молодіжні об'єднання, крім комсомольської та піонерської організацій, а виходити із соціологічного визначення цього поняття [1].
На думку російської дослідниці О. Ареф'євої, молодіжний рух у суспільному значенні "є масовою формою вираження соціальної активності молоді, яка спрямована на зміну (або збереження і зміцнення) системи існуючих громадських відносин"
Молодіжний рух більшість учених розглядають як складне суспільно-соціальне явище, завдяки якому не лише реалізується молодіжна політика, інтереси самої молоді, а й забезпечується суспільний прогрес. При цьому молодіжний рух завжди є розмаїтим, неоднозначним, плюралістичним.
Відомий спеціаліст з молодіжної проблематики В. Луков (м. Mосква) розглядає молодіжний рух "як засіб самодіяльної участі молоді в процесі зміни і спадкоємності поколінь через специфічні колективні форми її соціальної активності".
Українськівчені О. Корнієвський і В. Якушик так визначають поняття " молодіжний рух": Це один із компонентів суспільно-політичної системи, представлений певним чином організованими молодіжними групами (в тому числі й політичними силами), які тією чи тією мірою усвідомлюють свою власну специфічність — особливості свого місця і ролі в суспільстві і власних (групових, стартових) інтересів, здійснюють певну діяльність, спрямовану на реалізацію цих інтересів, а також на утвердження своєї специфічної і власної ролі у суспільстві " [1, с.212].
Характерними рисами сучасного молодіжного руху є:
1) демократичний характер, оскільки переважна більшість молодіжних і дитячих об’єднань створена самою молоддю;
2) різноманітність за напрямами діяльності і політичними уподобаннями: в Україні діє близько 60 молодіжних об’єднань, що претендують на статус всеукраїнських, і кілька сотень регіональних місцевих організацій;
3) нерівномірність розвитку громадських молодіжних та дитячих організацій в різних регіонах України;
4) прагнення до консолідації громадських структур.
