Конспект уроку з Медико-санітарної підготовки ( Захист Вітчизни ) Тема: Догляд за хворими з гострими захворюваннями органів дихання

Тема: Догляд за хворими з гострими захворюваннями органів дихання

Мета: догляду за хворими з гострими захворюваннями органів дихання, виховування патріотичних відчуттів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Хід уроку

1. Організаційний етап

2. Актуалізація отриманих знань та вмінь людини.

3. Мотивація навчальної діяльності.

4.Вивчення нового матеріалу

У повсякденному житті під доглядом за хворими (зрівняєте – доглядати, піклуватися) звичайно розуміють надання хворому допомоги в задоволенні їм різних потреб. До них ставиться їжа, питво, умивання, рух, звільнення кишечника й сечового міхура. Відхід має на увазі також створення хворому оптимальних умов перебування в стаціонарі або будинку – тиші й спокою, зручний і чистої постелі, свіжого натільної й постільної білизни й т. д. Значення догляду за хворими важко переоцінити. Нерідко успіх лікування й прогноз захворювання цілком визначаються якістю відходу. Так, можна, бездоганно виконати ськладну операцію, але потім втратити хворого через прогресування застійних запальних явищ у легенях, що виникли в результаті його тривалого змушеного нерухливого положення в постелі. Можна домогтися значного відновлення ушкоджених рухових функцій кінцівок після перенесеного порушення мозкового кровообігу або повного зрощення кісткових отломков після важкого перелому, але хворий умре через пролежні, що утворилися за цей час внаслідок поганого відходу.

Догляд за хворими із захворюваннями органів подиху звичайно включає в собі й ряд загальних заходів, проведених при багатьох захворюваннях інших органів і систем організму. Так, при крупозній пневмонії необхідно строго дотримуватися всіх правил і вимог догляду за хворими, що морозять (регулярний вимір температури тіла й ведення температурного аркуша, спостереження за станом серцево-судинних і центральної нервової систем, догляд за порожниною рота, подача судна й мочеприемника, своєчасна зміна натільної білизни й т. д.) При тривалому перебуванні хворого й у постелі приділяють особливу увагу ретельному догляду за шкірними покривами й профілактиці пролежнів. Разом з тим догляд за хворими із захворюваннями органів подиху припуськає й виконання цілого ряду додаткових заходів, пов’язаних з наявністю кашлю, кровохаркання, задишки й інших симптомів.

Кашель являє собою сложнорефлекторний акт, у якому бере участь ряд механізмів (підвищення внутрігрудного тиську за рахунок напруги дихальної муськулатури, зміни просвіту голосової щілини т. д.) і який при захворюваннях органів подиху обумовлений звичайно подразненням рецепторів дихальних шляхів і плеври. Кашель зустрічається при різних захворюваннях дихальної системи – ларингітах, трахеїтах, гострих і хронічних бронхітах, пневмоніях і ін. Він може бути зв’язаний також із застоєм крові в малому колі кровообігу (при пороках серця), а іноді має центральне походження.

Кашель буває сух або вологим і виконує часто захисну роль, сприяючи видаленню вмісту із бронхів (наприклад, мокротиння). Однак сухий, особливої болісний кашель, стомлює хворих і вимагає застосування відхаркувальних (препарати термопсиса, і пекакуани) і противокашлевих засобів (либексин, глауцин і ін.). У таких випадках хворим доцільно рекомендувати тепле лужне тепло (гаряче молоко з боржомом або з додаванням ½ чайної ложки соди), банки, гірчичники).

Нерідко кашель супроводжується виділенням мокротиння: слизуватим, безбарвної, в’язанням (наприклад, при бронхіальній астмі), слизисто-гнійної (при бронхопневмонії), гнійної (при прориві абсцесу легені в просвіт бронха).

При наявності мокротиння необхідно визначати її добову кількість, що може коливатися від 10-15 мл (при хронічному бронхіті) до 1 л і більше (при бронхоектатичеськой хвороби). Хворий повинен спльовувати мокротиння в індивідуальну плювальницю, на дно яке наливають невелику кількість 0,5% р-ра хлораміну. Плювальниці щодня спорожняють, ретельно промивають, дезінфікують. Добова кількість щодня відзначають у температурному аркуші.

Дуже важливо домогтися вільного отхождения мокротиння, оськільки її затримка (наприклад, при бронхоектатичськой хвороби, абсцесі легені) підсилює інтоксикацію організму. Тому хворому допомагають знайти положення (так зване дренажне, на тім або іншому боці, на спині), при якому мокротиння відходить найбільше повно, тобто здійснюється ефективний дренаж бронхіального дерева. Зазначене положення хворої повинен приймати раз у день у плині 20-30 мінут.

При наявності у хворого мокротиння виникає в необхідність її повторних досліджень – мікроськопічних, бактеріологічних і т. д. Найбільш достовірні результати виходять у тих випадках, коли мокротиння одержують при бронхоськопії. При цьому в неї не попадає слина, мікроорганізми порожнини рота. Однак часто хворий сам здає мокротиння, спльовуючи її в чисту ськляну баночку. Тому перед збором мокротиння, таким чином, хворий повинен обов’язково почистити зуби й прополоськати рот. Мокротиння в кількості 4-5 мл збирають ранком, коли вона найбільш багата мікрофлорою.

Крім загального дослідження мокротиння, існують деякі обов’язкові аналізи, що передбачають певні особливості її одержання й доставці в лабораторія.

Кровохаркання являє собою виділення мокротиння з домішкою крові, домішаної рівномірно (наприклад, “іржава” мокротиння при крупозній пневмонії, мокротиння у вигляді “малинового желе” при раку легені) або розташованої окремими прожилками). Виділення через дихальні шляхи значної кількості крові (з кашлевими поштовхами, рідше – безперервним струменем) зветься легеневої кровотечі.

Кровохаркання й легенева кровотеча зустрічається найчастіше при злоякісних пухлинах, гангрені, інфаркті легені, туберкульозі, бронхоектатичеськой хвороби, травмах і пораненнях легені, а також при митральних пороках серця.

При наявності легеневої кровотечі його іноді доводиться диференціювати зі шлунково-кишковою кровотечею, що проявляються блювотою з домішкою крові. У таких випадках необхідно пам’ятати, що легенева кровотеча характеризується виділенням пінистої, червоної крові, що має лужну реакцію й що свертиваются, тоді як при шлунково-кишковій кровотечі (правда, не завжди) частіше виділяються згустки темної крові, по типі “кавової гущавини” змішані зі шматочками їжі, з кислою реакцією.

Кровохаркання й особливо легенева кровотеча є досить серйозними симптомами, що вимагають термінового встановлення їхньої причини – проведення рентгенологічного дослідження органів грудної клітки, з томографією, бронхоськопією, бронхографією, іноді – ангіографії.

Кровохаркання й легенева кровотеча, як правило, не супроводжуються явищами шоку або колапсу. Погроза для життя в таких випадках звичайно буває связанна з порушенням вентиляційної функції легенів, у результаті влучення крові в дихальні шляхи. Хворим призначають повний спокій. Їм варто додати напівсидяче положення з нахилом убік ураженої легені щоб уникнути влучення крові в здорову легеню. На цю же половину грудної клітки кладуть міхур з льодом. При інтенсивному кашлі, що сприяє посиленню кровотечі застосовують противокашлевие засобу. Для зупинки кровотечі внутримишечно вводять вікасол, внутрівенно – хлористий кальцій, епсилон амінокапронову кислоту. Іноді при терміновій бронхоськопії вдається тампонувати посудина, що кровоточить, спеціальною кровоспинною губкою. У ряді випадків встає питання про термінове хірургічне втручання.

Одним з найбільш частих захворювань дихальної системи є задишка, що характеризується зміною частоти, глибини й ритму подиху. Задишка може супроводжуватися як різким частішанням подиху, так і його урежением, аж до його зупинки. Залежно від того, яка фаза подиху робить утрудненої, розрізняють инспираторную задишку (проявляється утрудненням вдиху, наприклад, при звуження трахеї й великих бронхів), експіраторну задишку (характеризуються утрудненням видиху, зокрема, при спазмі дрібних бронхів і ськупчення в їхньому просвіті грузлого секрету) і змішану.

Задишка зустрічається при багатьох гострих і хронічних захворюваннях дихальної системи. Причина її виникнення в більшості випадків виникає зі зміною газового ськладу крові – підвищенням змісту вуглекислого газу й зниженням змісту кисню, що супроводжується зрушенням p крові в кислу сторону, наступним подразненням центральних і периферичних хеморецепторов, порушення дихального центра й зміни частоти й глибини подиху.

Задишка є провідним проявом дихальної недостатності – стан, при якому система зовнішнього подиху людини не може забезпечити нормальний газовий ськлад крові або коли цей ськлад підтримується лише завдяки надмірній напрузі всієї системи зовнішнього подиху. Дихальна недостатність може виникати гостро (наприклад, при закриття дихальних шляхів стороннім предметом) або протікати хронічно, поступово наростаючи протягом тривалого часу (наприклад, при емфіземі легенів).

Раптово виникаючий напад сильної задишки зветься ядухи (астми). Ядуха, що є наслідком гострого порушення бронхіальної прохідності – спазму бронхів, набряку їхньої слизуватої оболонки, нагромадження в просвіті грузлого мокротиння, називається нападом бронхіальної астми. У тих випадках, коли обіг внаслідок слабості лівого желудочка прийнято говорити про серцеву астму, що іноді переходить у набряк легенів.

Догляд за хворими, що страждають задишкою, передбачає постійний контроль за частотою, ритмом і глибиною подиху. Визначення частоти подиху (по русі грудної клітки або черевної стінки) проводять непомітно для хворого (у цей момент положенням руки можна імітувати певні частоти пульсу). У здорової людини частота подиху коливається від 16 до 20 в 1 мінуту, зменшуючись під час сну й збільшуючись при фізичному навантаженні. При різних захворюваннях бронхів і легенів частота подиху може досягати 30-40 і більше в 1 мінуту. Отримані результати підрахунку частоти подиху щодня вносять у температурний аркуш. Відповідні крапки з’єднують синім олівцем, утворю графічну криву частоти подиху.

З появою задишки хворому надають піднесене (напівсидяче) положення, звільняючи його від одягу, що стиськує, забезпечують приплив свіжого повітря за рахунок регулярного провітрювання. При вираженому ступені дихальної недостатності проводять оксигенотерапію.

Під оксигенотерапією розуміють застосування кисню в лікувальних цілях. При захворюваннях органів подиху кисневу терапія застосовують у випадку гострої й хронічної дихальної недостатності сопровождающейся ціанозом (синюшність шкірних покривів), частішанням серцевих ськорочень (тахікардія), зниженням парціального тиску кисню в тканинах, міні 70 мм рт. ст.

Закріплення

Опитування учнів, їх відповіді на питання до почутого на уроці.

Основні принципи?

6. Підсумок уроку. Домашнє завдання.