Теорія була широко поширена у Древній Греції і рабовласницькому Римі, пізніше відродилась у період середньовічного абсолютизму. Біля її витоків стояв Аристотель, який розглядав державу як природну форму людського життя, поза якою існування людини неможливе. Будучи істотами суспільними, люди прагнуть до об’єднання та створення патріархальної сім’ї. Збільшення числа таких сімей, гуртування їх у роди призводять до утворення держави. Саме тому Аристотель стверджував, що державна влада є продовженням батьківської влади.
Патріархальна теорія була зручна для обґрунтування монархічної форми правління, оскільки влада монарха розглядалась як природне продовження влади батька (патріарха), що піклується про членів своєї родини і забезпечує їхню слухняність.
ІІІ. Договірна теорія, за якою держава виникла в результаті угоди між людьми, також сягає глибини століть. Ще у Древній Греції софісти вважали, що держава виникла в результаті договірного об’єднання людей з метою забезпечення справедливості. Але якщо у поглядах грецьких філософів ця теорія лише зароджується, то у працях блискучої плеяди мислителів XVII-XVIII ст. Г.Гроція, Т.Гобса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо та інших вона одержала повний свій розвиток.
Її прихильники виходили з того, що державі передує природний стан людини, який вони характеризували по-різному. Джон Локк вважав, що додержавний період – це «золотий вік», у якому люди володіють усіма природними правами та свободами. Для Гобса – це стан «війни всіх проти всіх». Потім заради миру і добробуту укладається суспільний договір між кожним членом суспільства і створюваною державою, за яким люди передають частину своїх прав державній владі і беруть зобов’язання підкорятися їй, а держава зобов’язується охороняти невідчужувані права людини: право власності, волю, безпеку. «Угода людей, – на думку Руссо, – основа законної влади». Суверенітет належить народу в цілому, а правителі – це лише уповноважені народу, які зобов’язані звітувати перед ним і змінюватися за його волею. Якщо ж умови угоди порушуються, то народ отримує право на революцію.
IV. Теорія насильства, прихильники якої стверджують, що держава виникла в результаті завоювання слабких і беззахисних племен сильнішими та організованішими. Яскравими представниками теорії були Л.Гумплович та К.Каутський.
«Саме у племенах, у їхній взаємній боротьбі, – пише Л.Гумплович, – ми можемо визнати головні, основні частини, дійсні наріжні камені держави, – у племенах, що помалу перетворюються в класи і стани. З цих племен створюється держава. Вони і тільки вони передують державі». Водночас обґрунтовувалось, що держава більш необхідна слабким племенам, ніж сильним. Будучи інструментом організації та управлінського впливу завойовників, вона стає могутнім засобом захисту завойованих від можливих зазіхань з боку інших сильних племен.
Оскільки теорія проповідувала культ насильства, завоювання, експлуатації, поневолення одних народів іншими, вона була сприйнята офіційною ідеологією нацистської Німеччини.
V. Психологічна теорія, за якою виникнення держави пояснюється властивостями людської психіки, потребою індивіда жити в колективі, його прагненням до пошуку авторитету, вказівками якого можна було б керуватися у повсякденному житті, природним бажанням людини владарювати і підкорятися. Для обґрунтування своєї ідеї прихильники цієї теорії посилаються на історичні приклади залежності людської свідомості від авторитету вождів, релігійних і політичних діячів, царів, королів та інших лідерів.
VI. Марксистська теорія, представниками якої є видатні мислителі К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін, вказує на те, що держава є результатом зміни соціально-економічних відносин, способу виробництва, підсумком виникнення класів і загострення боротьби між ними. За цією теорією, держава виступає засобом гноблення людей, підтримки панування одного класу над іншими. Зі знищенням класів держава має відмерти.
Марксистська теорія походження держави є однією з найсильніших та науково послідовних. Разом із тим, помилковим є її підхід до розуміння держави як засобу насильства одного класу над іншим, оскільки, як можна переконатися на прикладі сучасних держав, з часом класи відмирають, але держава продовжує існувати як засіб досягнення загального добробуту.
Отож, історія людства знає досить багато теорій походження держави .І кожна з них пропонує не лише пояснення того, як виникла держава, але й розкриває новий підхід до розуміння її сутності та призначення.
Яка з вказаних теорій найбільше відповідає твоїм уявленням про державу? Чому?
Проте, повертаючи свій погляд до історії, можна простежити процес виникнення перших держав, а також визначити основні причини, які призвели до такого виникнення. Серед них:
- Необхідність колективного виживання. У суворих природних і кліматичних умовах індивід не міг вижити самостійно. Окремо чи навіть невеликими групами, використовуючи примітивну зброю, люди не могли вбити на полюванні велику тварину чи загнати до прірви табун оленів. Подібний спосіб життя був під силу тільки громаді. Така громада переростає у рід, що відрізнявся послідовним колективізмом у виробництві, управлінні і розподілі добутих благ.
- Необхідність управління у колективному співжитті. Для координації відносин між індивідами необхідною була влада – система відносин між керівником і підвладним, у яких керівник підкоряє собі волю підвладного та скеровує його поведінку. Вищою владою у первісному суспільстві були народні збори всіх дорослих членів роду. Однак владними повноваженнями наділялися і ради старійшин, а також старійшини, вожді, воєначальники, служителі культу, які спочатку були першими серед рівних і не мали привілеїв.
- Перехід до моногамної сім’ї. На ранніх стадіях існування людства родина була полігамна. Усі чоловіки і жінки (включаючи батьків і дітей) належали один одному. Із соціалізацією суспільства коло тих, хто вступає у шлюб, звужувалося. Звичаї поступово забороняли шлюби між батьками і дітьми, потім між братами і сестрами, а пізніше і шлюби всередині роду.
- Поглиблення міжродових зв’язків. Дружні громади поєднували свої зусилля для полювання, рибного лову та інших виробничо-військових заходів, що вимагають великої кількості учасників. Такі об’єднання колективів називалися фратріями (братерствами). Згодом, з ускладненням міжродових відносин із систематичним проведенням спільних акцій, з’являються значно більші об’єднання – племена і союзи племен, якими упрявляли єдині органи влади.
Разом з тим, самі лише вказані вище передумови не могли призвести до утворення держави. Для цього потрібні були значно відчутніші поштовхи, якими стали:
І. Виникнення землеробства та скотарства. Коливання кліматичних умов, посилення ефективного, але хижацького полювання, призвели до такого зменшення загальної біомаси тварин, що виникла загроза їх відтворенню. Люди були змушені розширювати раціон харчування за рахунок рослинної їжі. Цьому сприяла зростаюча щільність населення, при якій громади вже не могли вільно кочувати, не вступаючи в конфлікти одна з одною. Багато племен стали займатися переважно землеробством.
Крім того, люди почали помічати, що у деяких регіонах набагато краще розводити, одомашнювати тварин, ніж полювати на них. Скотарство дозволяло мати не тільки постійне і досить надійне джерело харчування, але й давало додаткові блага – молоко, вовну тощо.
Так відбувся перший великий суспільний поділ праці. Люди стали спеціалізуватися на виконанні різних видів суспільно-корисної діяльності. Відбувся революційний перехід від присвоювальної економіки до економіки виробляючої, що докорінно змінило всю систему соціальних відносин первісного суспільства.
ІІ. Виникнення ремесла. Спеціалізація суспільно-необхідної роботи супроводжувалася удосконаленням знарядь праці, їхньою розмаїтістю. Ремесло виросло у самостійну галузь виробництва, призвівши до другого великого суспільного поділу праці.
ІІІ. Виникнення торгівлі. Заняття скотарством, землеробством і ремеслом вимагало від індивідів обміну результатами своєї праці. Якщо раніше мисливці і збирачі плодів обмінювалися сировиною і їжею лише епізодично, час від часу, то населення неоліту змушене було обмінюватися і харчовими, і ремісничими виробами систематично. Процес обміну переріс у цілу галузь суспільно-корисної діяльності, яким займалася значна частина населення – купці. Це був третій великий поділ праці.
ІV. Виникнення приватної власності. Індивідуалізація праці та одержання надлишкового продукту стали основою кардинальних змін у відносинах власності. Вона диференціювалася на приватну (створену особистою працею) і загальну власність, отриману від предків (земля). Основна маса приватної власності накопичувалася в осіб, які здійснювали владні повноваження, що спочатку пов’язувалося з необхідністю належного виконання управлінських функцій і носило епізодичний характер. Згодом це перетворилося в систему. Крім того, всі особи, наділені публічною владою, придбали різного роду особисті привілеї (на частину військової здобичі, на додатковий наділ і т.ін.).
V. Виникнення класів. Поступово, у зв’язку з ускладненням і зростанням обсягу управлінської діяльності, зростала чисельність родоплемінної верхівки. Публічна влада усе більше віддалялася від суспільства. Йшов процес її самоізоляції. Разом із тим розширювалися повноваження влади й управлінські можливості. Вона на свій розсуд починає розпоряджатися і засобами виробництва, що знаходяться у загальній, колективній власності. Іншими словами, утворюються класи – посилюється публічна влада і суспільство розшаровується на багатих і бідних, гнобителів і пригноблених.
Отже, три великих суспільних поділи праці, що ознаменували перехід суспільства до виробляючої економіки, виникнення приватної власності та класів, дали поштовх до формування держави як особливого прояву публічної влади.
Однак процес формування держави в різних країнах йшов по-різному. У праці «Походження родини, приватної власності і держави» Ф.Енгельс виділяє три основні форми її виникнення: афінську, давньоримську і давньогерманську.
Виникнення держави в Афінах йшло класичним шляхом, тобто у внутрішніх суперечностях. Етапне значення в цьому процесі мали реформи Тезея, Солона і Клисфена. Тезей заснував центральну владу і поза залежністю від родової приналежності поділив населення на три класи: евпатридів (шляхетних), геоморів (хліборобів) і деміургів (ремісників). Шляхетні при цьому наділялися виключним правом заміщення посад. Солоній в основу розподілу громадян на чотири класи поклав майновий ценз (розмір і прибутковість землеволодіння). Управлінські посади могли займати лише представники трьох вищих класів, а найбільш відповідальні – тільки представники першого. Четвертий клас мав лише право виступати і голосувати на народних зборах. Клісфен розділив усю територію Аттики на сто самоврядних громад-округів (демів), на чолі яких стояли старійшини (демархи).
Формуванню держави древніх римлян сприяла боротьба між патриціями, що становили корінну римську аристократію, і плебеями, безправним населенням, що не допускалося до управління суспільством.
Виникнення держави древніх германців прискорилося завоюванням величезної території Римської імперії, для управління якою органи влади родового ладу не були пристосовані. У тих історичних умовах не можна було ні прийняти численне населення імперії у родові об’єднання, ні панувати над ним. Об’єктивно постала необхідність створення іншої організації публічної влади, яка стоїть над суспільством і володіє розгалуженим апаратом управління.
Ступінь впливу різних чинників (поділ праці, приватна власність, класи) на формування держави різних народів виявляється по-різному. Якщо в Афінах цей сукупний вплив був максимальним, то у країнах Азії та Давнього Сходу ні приватна власність, ні класи не мали істотного впливу на виникнення держави. Навпаки, саме держава стала могутнім каталізатором формування привілейованих груп і верств.
У цих країнах основною умовою виживання родоплемінних громад було скоординоване виконання ними грандіозних іригаційних та інших суспільних робіт. Міжобщинні органи управління цими роботами та общинні адміністратори склали основу апарату державної влади.
Таким чином, часто виділяють два основні шляхи виникнення держави: західний та східний. За першим, держава виникла в результаті боротьби класів за своє панування, за другим – у результаті необхідності колективної організації праці.
Функції держави
Очевидно, що кожна річ, яка існує на землі, відіграє якусь роль, для чогось призначена. Іншими словами – виконує якусь функцію. Скажімо, годинник показує час, будинок служить помешканням для людини, одяг захищає її від вітру, сонця та дощу. Однак чи має якесь корисне призначення держава? Очевидно, що так, у зв’язку з чим можна вести мову і про функції держави.
Функції держави – це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності. У функціях держави виражається її сутність та призначення.
. Загалом, функції держави можна поділити на такі групи:
- За соціальним значенням – на основні та неосновні
- Основні функції – оборони, підтримання зовнішніх відносин, охорони правопорядку, регулювання економіки, забезпечення екологічної безпеки, підтримання і розвиток культури, забезпечення освіти населення та ін.
- Неосновні функції – напрями діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління державним майном, правосуддя і юридичні функції, збирання і розповсюдження необхідної для управління інформації тощо.
- Залежно від територіальної спрямованості – внутрішні та зовнішні.
- Внутрішні: регулювання економіки, підтримання та розвиток культури, охорону та захист усіх форм власності, соціальний захист населення, забезпечення екологічної безпеки, охорону правопорядку та ін.
- Зовнішні: організація співробітництва з іншими суб’єктами міжнародних відносин, захист державного суверенітету, підтримка миру в регіоні, культурний та освітній обмін тощо.
- За часом здійснення – постійні та тимчасові.
- Постійні функції – напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку. Більшість здійснюваних державою функцій є постійними
- Тимчасові функції – напрямки діяльності держави, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. Напприклад, функції стабілізації економіки у перехідний період, подолання наслідків аварії на ЧАЕС чи повені у Закарпатті
- За сферами суспільного життя - гуманітарні, економічні та політичні.
- Гуманітарні функції: забезпечення, охорона та захист основних прав людини; охорона природного середовища; здоров’я; соціальне забезпечення; освіта, виховання, розвиток культури тощо.
- Економічні функції: створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва; програмування та організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об’єктами державної власності; організація та стимулювання наукових досліджень.
- Політичні функції: створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об’єднань («демократизаторська» функція); забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави; охорона і захист державно-).
Форма держави
Форма держави – містить у собі три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного режиму.
Форма державного правління визначає структуру вищих органів державної влади, порядок їх створення і розподіл повноважень між ними.
Монархія – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється одноособово і, як правило, переходить у спадщину.
Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства. За феодалізму вона була основною формою державного правління. У демократичному суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні риси монархічного правління.
Абсолютна (необмежена) монархія – форма правління, за якої верховна державна влада за законом цілком належить одній особі. Характерні риси: ліквідація чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, наявність у його безпосередньому підпорядкуванні та розпорядженні постійної армії, поліції і розвинутого бюрократичного апарату.
Яскравим прикладом абсолютної монархії була Франція за часів Людовика XIV (1638-1715). Його правління - апогей французького абсолютизму (легенда приписує Людовику XIV вираз: «Держава - це я»). Проте численні війни, значні витрати королівського двору, високі податки викликали народні повстання, а відтак і повалення абсолютизму.
Конституційна (обмежена) монархія – влада монарха значно обмежена представницьким органом. Зазвичай таке обмеження визначається конституцією, затверджуваною парламентом. Монарх при цьому не в праві змінити основний закон. Конституційна монархія буває парламентською (Великобританія, Бельгія, Данія). та дуалістичною (державна влада носить подвійний характер: юридично і фактично розділена між урядом, який формує монарх, та парламентом. Уряд у дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідальний перед ним. Подібна форма правління існувала в кайзерівській Німеччині (1871-1918), Королівство Марокко, держава у Північно-західній Африці з населенням близько 30 млн. чоловік. Марокко – конституційна монархія. Глава держави – король. Законодавчий орган – палата представників.
У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але й релігійне управління країною. Такі монархії називаються теократичними (Саудівська Аравія).
Республіка – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється органами, обраними населенням на певний строк. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані
Парламентська республіка – верховна роль в організації державного життя належить парламенту. (Австрія, Швейцарія, Ісландія, Ірландія).
Уряд формується парламентським шляхом з кола депутатів, що належать до партій, які володіють більшістю голосів у парламенті. Уряд залишається при владі доти, поки в парламенті має підтримку більшості. Глава держави в подібних республіках вибирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією.
Президентська республіка – повноваження глави держави і глави уряду поєднуються у руках президента. (США, Російська Федерація).
Характерні риси
позапарламентський метод обрання президента та формування уряду, відповідальність уряду виключно перед президентом, ширші, ніж у парламентарній республіці, повноваження глави держави
Змішаною республікою є держава, у якій поєднуються риси президентської та парламентської республіки. Президент обирається народом, проте не має значних повноважень щодо впливу на діяльність виконавчої.
Форма державного устрою – це національна та адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер взаємин між її складовими частинами, центральними і місцевими органами державного управління та влади.
Унітарна держава – це єдине, цілісне державне утворення, адміністративно-територіальні одиниці якого підкоряються центральним органам влади і не володіють ознаками суверенітету. (Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.)
Характерні риси
- єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі та судові органи
- одну конституцію, єдину систему законодавства, єдине громадянство
- відсутність державного суверенітету у складових частини держави (областей, округів, провінцій, графств)
- усі зовнішні міждержавні зносини здійснюють центральні органи, які офіційно представляють країну на міжнародній арені.
Федерація – це добровільне об’єднання відносно самостійних державних утворень в одну союзну державу. (США, Бразилія, ФРН, Російська Федерація)
Характерні риси
- територія федерації складається з територій її окремих суб’єктів: штатів, республік
- верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам, хоча суб’єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи
- існує союзне громадянство та громадянство федеральних одиниць
- у парламенті є палата, що представляє інтереси членів федерації
- зовнішньополітичну діяльність тут здійснюють союзні органи, які офіційно представляють федерацію у міждержавних відносинах.
Російська Федерація — приклад федеративної держави. До її складу входять 88 суб’єктів федерації: республіки (21), краї (6), області (49), міста федерального значення Москва та Санкт-Петербург, автономна область та автономні округи (10).
Конфедерація – це юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення їхніх загальних інтересів. (Конфедераціями були Німецький союз (1815-1867), Швейцарський союз (1815-1848), США на початковому етапі заснування. Тепер прикладом конфедерації може бути Європейський Союз.)
Характерні риси
- на відміну від федерації, не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів
- не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету
- зберігає громадянство держав-суб’єктів
Форма державного режиму – це сукупність методів здійснення влади державою. Державні режими можуть бути демократичними та недемократичними (тоталітарними, авторитарними).
Демократичний режим має такі ознаки:
- базується на законах, що відображають об’єктивні потреби розвитку особистості та суспільства
- основними принципами діяльності державної влади визнаються плюралізм думок та свобода слова
- реально забезпечуються права і свободи громадян
- реалізується ефективна система контролю населенням державної влади
- гарантується незалежне правосуддя.
Недемократичному режиму притаманні такі ознаки:
- повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальним і культурним життям
- одержавлення усіх суспільних організацій (профспілок, молодіжних та спортивних організацій тощо)
- позбавлення людини більшості суб’єктивних прав (хоча формально вони можуть проголошуватися)
- порушення законності, ліквідація правових засад суспільного життя
- мілітаризація громадянського життя
- ігнорування інтересів національних меншин
- відсутність свободи совісті та релігійних переконань.
Недемократичний режим може встановлюватися як за монархічної, так і за республіканської форми правління, однак, будучи запереченням принципів парламентаризму, він не може співіснувати з парламентською монархією чи республікою.
Завдання самоконтролю
1. Яка група перерахованих нижче ознак найкраще відображає основні ознаки держави:
a. суверенітет, територія, грошова одиниця, система податків
b. апарат управління та примусу, територія, суверенітет
c. судова влада, законодавча влада, виконавча влада
d. територія, апарат управління та примусу, грошова одиниця, система податків.
2. Термін «державний суверенітет» означає:
a. відсутність у державі влади
b. владу народу та забезпечення прав людини
c. верховенство влади держави на своїй території
d. повну самостійність і відокремленість державної влади
3. У якому із зазначених випадків має місце прояв сімейної влади?
a. директор школи звільнив з роботи охоронця за прогул
b. мати заборонила синові виходити на прогулянку
c. керівник гуртка юннатів встановив порядок чергування по догляду за тваринами
d. священик заборонив громаді вживати м’ясо та тваринний жир під час посту.
4. Найбільш вірогідними причинами виникнення держави були
a. поява надлишкового продукту,патріархальної сім’ї та приватної власності
b. три великі поділи праці
c. утворення класів та неспроможність суспільної влади врегулювати класові суперечності
d. усі відповіді правильні
5. Яка з визнаних теорій походження держави лягла в основу зародження і розвитку конституціоналізму та демократії більшості держав світу:
a. теологічна
b. патріархальна
c. договірна
d. марксистська
6. Основною ознакою, на основі якої відбувається виділення феодального типу держав, є:
a. наявність в державі монархічного правління
b. зубожіння народних мас
c. натуральне господарство як основа економічного устрою
d. наявність феоду як основного капіталу
7. Функції держави це –
a. основні завдання держави, виконання яких покладається на державні підприємства та установи
b. основні напрями її діяльності, в яких відображаються та конкретизуються завдання і мета держави
c. безпосередні види діяльності, яку здійснюють державні підприємства, установи та організації
d. усі відповіді правильні
8. За формою держави Україна є:
a. унітарною державою з автономним утворенням
b. унітарною державою з демократичною формою державного устрою
c. президентсько-парламентською республікою
d. унітарною президентсько-парламентською демократичною республікою
9. Міра забезпечення прав та свобод є основним критерієм класифікації:
a. державного режиму
b. форми держави
c. державного правління
d. державного устрою
10. За формою правління держави поділяються на:
a. президентські, парламентські та унітарні
b. демократичні та тоталітарні
c. монархічні та президентські
d. республіки та монархії
11. В основі поділу держав на президентські та парламентські лежить:
a. ступінь впливу парламенту чи глави держави на виконавчу владу
b. виборність вищих органів держави
c. ступінь юридичної відповідальності глави держави перед парламентом
d. позапарламентський метод обрання президента
12. Складовими державного апарату виступають:
a. державні органи
b. державні підприємства
c. державні установи
d. усі відповіді правильні
13. Державними органами влади в Україні є:
a. Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Президент, Верховний Суд
b. прокуратура та міліція
c. обласні та районні державні адміністрації
d. усі відповіді правильні.
14. Правова держава – це:
a. організація політичної влади, при якій забезпечуються права людини і громадянина та обмежується за допомогою права державна влада
b. форма державного устрою, при якій за допомогою права забезпечується оптимальне виконання функцій держави
c. організація політичної влади, при якій за допомогою права обмежується виконання державними органами функцій держави
d. така організація суспільства, ознаками якої є різноманіття форм власності та забезпечення права людини і громадянина, свобода преси, легітимність влади та обмеження її за допомогою права.
