Проблема органічної і середовищної обумовленості психічного розвитку.
Однією з головних проблем вікової психології є питання про те, що більше визначає психічний і поведінковий розвиток дітей: дозрівання і анатомо-фізіологічний стан організму або вплив зовнішнього середовища. Цю проблему можна позначити як проблему органічної та середовищної обумовленості психічного і поведінкового розвитку людини.
З одного боку, це розвиток, безумовно, залежить від організму, від анатомо-фізіологічного пристрою людського мозку. Поки достатньо не дозріє мозок дитини, у нього неможливо сформувати вербальну мову і багато інших пов'язані з нею здібності. Аномалії в анатомо-фізіологічному стані організму, що виникли генетичним шляхом або в результаті серйозного захворювання, позначаються на психічному розвитку, затримуючи його.
З іншого боку, психічний і поведінковий розвиток організму залежить і від середовища. Однак точно сказати, якою мірою психічний розвиток дитини на тому чи іншому його етапі залежить від організму або середовища, не представляється можливим. У цьому і полягає суть обговорюваної проблеми.
Друга проблема стосується впливу стихійного і організованого навчання і виховання на розвиток дітей. Під стихійним навчанням і вихованням розуміється те, яке здійснюється без свідомо поставлених цілей і продуманих методів під впливом перебування людини в суспільстві серед людей. Організованим називається таке навчання, яке цілеспрямовано здійснюється системами освіти. У цьому випадку чітко визначені цілі розвитку, програми і методи навчання і виховання дітей.
Безсумнівно, що людина психологічно розвивається під впливом стихійних і організованих впливів середовища, але яке з них надає більший вплив на його поведінку, досі залишається проблематичним.
Наступна проблема: співвідношення задатків і здібностей. Її можна представити у вигляді ряду приватних питань. Що таке задатки, від яких залежить розвиток здібностей дитини? Чи входять до них тільки генотипически обумовлені особливості організму, або до їх числа слід також включити деякі придбані психологічні та поведінкові властивості людини? Від чого більшою мірою залежить розвиток здібностей дитини: від наявних задатків або правильно організованого навчання і виховання? Чи можна сформувати високорозвинені здібності у дитини до певного виду діяльності, наприклад музичні, якщо він з народження не мав для цього виражених задатків, скажімо, абсолютного слуху?
Четверта проблема стосується порівняльного впливу на розвиток еволюційних, революційних і ситуаційних змін у психіці та поведінці дитини.
Дійсно, що розуміти під розвитком: тільки те, що являє собою глибокі перетворення революційного і еволюційного характеру, або також включати в нього те, що відбувається під впливом ситуації. У цьому і полягає суть четвертої проблеми.
П'ята проблема полягає у з'ясуванні детермінант загального психологічного розвитку дитини. Що його більшою мірою визначає: вікові зміни особистості дитини або інтелектуальне зростання? Чи може сам по собі зростання рівня інтелектуального розвитку вести до зміни особистості дитини, і навпаки; чи здатні особистісні зміни впливати на інтелектуальний розвиток?
Всі перераховані проблеми і питання складають коло проблематики вікової психології, однак повного задовільної відповіді на всі ці питання в даний час в науці не існує.
Кризи вікового розвитку (поняття, вплив, значення на різних етапах).
Криза психічного розвитку - явище загострення психічних суперечностей, що супроводжується різкою і кардинальною перебудовою самосвідомості індивіда та його взаємин з навколишніми людьми. Нормативні кризи ще називають кризами розвитку
Людина може переживати як нормативні, вікові кризи, так і ненормативні. Вікові кризи мають типовий характер, тому що характеризуються однаковими віковими рамками перебігу, чинниками та симптомами. Науковці виокремлюють наступні вікові кризи психічного розвитку:
Вікові кризи — особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами і нею перешиваються.
Традиційно виокремлюють кризи дитинства, підліткового, юнацького, похилого віку, зрілості. Крім кризових періодів, психологія вивчає кризові стани. Щодо них теж побутують різні погляди. Наприклад, сучасний вітчизняний психолог Наталія Максимова виокремлює такі кризові стани у підлітковому віці: філософська інтоксикація (інтенсивна інтелектуальна діяльність, спрямована на самостійне розв'язання "вічних" проблем — сенсу життя, призначення людства тощо); криза втрати сенсу життя (супроводжують ЇЇ висновки про безглуздість життя взагалі, що підвищує ризик підліткового суїциду); афективно-шокові реакції (виникають у відповідь на зовнішню психотравмуючу ситуацію — напад бандитів, смерть родичів тощо, тривають, як правило, недовго і можуть спричинити реактивну депресію, посттравматичний стрес).
За твердженням Е. Еріксона, протягом життя людина переживає вісім психосоціальних криз, які є специфічними для кожного вікового періоду, а їх сприятливий або несприятливий перебіг зумовлює розвиток особистості в соціумі (нормальну чи аномальну лінію): криза довіри — недовіри (перший рік життя); автономія — сором та сумніви (два — три роки); ініціативність — почуття провини (три — шість років); працьовитість, старанність — комплекс неповноцінності (сім — дванадцять років); особистісне самовизначення, ідентифікація — індивідуальна сірість, конформізм (дванадцять — вісімнадцять років); інтимність, комунікабельність — ізольованість, замкненість на собі (близько двадцяти років); турбота про виховання нового покоління — "занурення в себе" (тридцять — шістдесят років); задоволення від прожитого життя — відчай (за шістдесят). У контексті цієї концепції становлення особистості є зміною етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу індивіда, змінюються його стосунки з навколишнім середовищем, а криза вікового розвитку — деяким узгодженням індивідуальних, біологічних чинників із соціальними. Саме в кризові моменти загострюється боротьба між позитивною та негативною ідентичністю, що може спричинити аномальну лінію розвитку.
