Основні причини неуважності.

Багато школярів часто жаліються на власну розсіяність: «Не звернув уваги», «Не чув». Де, як не в школі, відома ціна такої розсіяності. «Пробіг очима» - і мусить другий раз перечитувати завдання, знову витрачати час. А якщо пропустив важливе місце в задачі, то і неправильно її розв’язав, замість віднімання в прикладі виконав додавання – знову помилка. І не рідко допущені помилки виникли не через незнання ходу розв’язування, а тому, що при виконанні завдання учень був не уважним, виявив розсіяність.

Розсіяність психологи ділять на справжню і мниму (несправжню), в основі якої лежить нерівномірність розвитку окремих якостей уваги. Справа в тому, що різні якості уваги – об’єм, розподілення, переключення, стійкість, концентрація в незначному ступені залежні один від одного. Увага, добре розвинена в одному відношенні, може мати цілий ряд недоліків в іншому.

Справжню розсіяність характеризує високе переключення і низька стійкість. Таким чином спрацьовує філософський принцип: багато – значить нічого. Щоб уникнути цього, на уроці краще розглядати одну проблему, але з різних сторін. Це і пошук іншого способу розв’язування задачі, це і складання обернених задач та ін.

Мниму розсіяність (несправжню) іноді називають «професорською» (згадаємо раніш описаний приклад з філософом Сократом). Зовні мнима розсіяність може бути схожа на справжню: учень не відразу відповідає на поставлене запитання, не звертає уваги на те, що відбувається навколо, не відразу встає, коли його викликають. Але його внутрішні механізми зовсім інші, ніж в першому випадку. Якщо справжня розсіяність – це результат сильного переключення зі слабкої зосередженості, то мнима розсіяність, навпаки, пов’язана з через мірною зосередженістю на своїх думках, почуттях, переживаннях і низьким переключенням на інші предмети, думки, почуття.Увагу учня з мнимою розсіяністю можна привернути більш сильним подразником: це і яскрава наочність, технічні засоби, зміна тону голосу, а іноді навіть досить просто замовкнути, щоб привернути увагу.

Наявність двох протилежних видів розсіяності доводить, що за зовні схожими проявами в поведінці людини можуть стояти зовсім різні психологічні фактори.

Іноді буває важко з’ясувати, за рахунок якої саме якості досягаються успіхи в навчанні. Коли про дитину говорять як про уважного учня, то мають на увазі не окрему якість, а цілісну характеристику його особистості.

В житті нерідко зустрічаються люди, які просто не звикли бути уважними з дитинства. Вони дивляться навколо, але мало що бачать. Звідси друга причина розсіяності, тобто неуважності – відсутність звички спостерігати. Якщо учня попросити детально згадати і описати щось з пам’яті (наприклад, зовнішність людини, чи приміщення актової зали), то виявиться, що на деякі деталі він просто не звернув уваги. Можна дивитися і не бачити, слухати і не чути. Дивитися і спостерігати, ось що потрібно. На думку спадають рядки з вірша Паустовського:

… Здесь мало услышать –

Здесь вслушаться нужно…

… Здесь мало увидеть –

Здесь нужно всмотреться,

Чтоб яркой любовью

Наполнилось сердце.

Парадоксально, але часто мати (а хто як не вона бажає своїй дитині добра) сама виробляє у дитини відсутність звички спостерігати, коли під час прогулянки в колисочці дає дитині «пустушку». Дитина зосереджується на смоктальному русі, не помічаючи нічого навколо. А саме черезмірно затягнутий смоктальний рефлекс гальмує розумовий розвиток дитини. Згадую, коли я вперше взяла клас дітей із затримкою психічного розвитку, то в першому класі вони всі смоктали пальці.

Не слід перевтомлювати увагу і пам'ять багатьма незначними подробицями. Однак для успішного навчання уважність і спостережливість потрібні і повинні стати звичкою, рисами характеру, якостями особистості.

Уважність передбачає і певне відношення до оточуючих людей. Уважність накладає відбиток на проходження всіх пізнавальних процесів і розумову діяльність в цілому, позитивно впливає на її результат.

Здатність до підтримки активної уваги пов’язана і зі станом нервової системи людини. І тому третя причина неуважності - в порушенні психогігієни уваги. Справа в тому, що перезбудження в одній ділянці кори головного мозку приводить до гальмування інших ділянок. Так, якщо на уроці всю свою увагу учні зосередили на слуханні вчителя (тобто збільшене збудження в слуховій зоні кори головного мозку), то до певного рівня знижується їх «зорова» увага (знижується збудження в зоровій зоні). В цьому плані велика роль відводиться тренувальним вправам.

Людина, яка з дитинства звикла працювати в «тепличних» звукових умовах, не зможе деякий час повноцінно займатися в залі публічної бібліотеки, їй постійно заважатимуть люди, які приходять, тихій шепіт і т.д. навпаки, якщо дитина звикла працювати там, де є незначні подразники, навчатися в «тепличних» умовах їй буде заважати тиша.

Цікаво відмітити, що ця закономірність використовувалася в Древній Греції в філософській школі Аристотеля, яка отримала назву «прогуливающихся», бо навчання проходило під час прогулянок. Засновники цієї школи вважали, що фізична активність відбивається на зосередженості уваги, на інтелектуальній діяльності: коли «тіло розігріто прогулянкою», то і «думка стає живішою».

Відповідні звичні рухи, які не вимагають особливої уваги або великого напруження сил, позитивно впливають на працездатність, на зосередженні уваги. Дуже часто на уроці, під час пояснення матеріалу вчителем, учень не може всидіти на стільці, чи крутить в руках ручку, чи гризе її. На перший погляд – це шкідлива звичка, але з іншого боку, як писав І.П.Павлов, «для довгочасного зосередження кори великих півкуль необхідна мінімальна сума подразників». Ось чому важко довго зберігати зосередженість уваги в повній тиші (згадайте «легкий шумок» на уроці) в пасивному бездіяльному положенні тіла. Згадаймо наше вчительське: «сіли рівно», «руки - на парти». Я вважаю, що учні повинні сидіти так, як їм зручно (за винятком роботи під час письма, читання). Навіть дорослому важко висидіти 40 хвилин в одному положенні, навіть якщо це зручна поза! Увазі необхідні «підкріплюючі враження».

Звичні паралельні рухи мають бути автоматичними, а звукові подразники не повинні привертати увагу своїм змістом. Тому, коли я використовую касету (диск) в якості легкого подразника, то це спокійна мелодія, а не пісня, не текст.

Отже, правильна організація уваги має велике значення для психічної діяльності людини, сприяє підвищенню якості навчально-виховного процесу.