Анулювання Брестського миру і наступ військ РСФРР на Україну

Викладач. Восени 1918 р. покотилася хвиля робітничих страйків. У середині липня 1918 р. розпочався загальноукраїнський страйк залізничників, у якому взяло участь понад 2000 тис. чол.

Селянська боротьба в Україні набрала широкого розмаху влітку 1918 р. у Звенигородському і Таращанському повітах на Київщині, коли повстання охопило десятки тисяч селян. Активна повстанська боротьби розгорнулася на Чернігівщині. Керував повстанням штаб на чолі з полковником М.Кропив’янським. У повстанні на Чернігівщині, як і на Київщині, брали активну участь представники різних соціалістичних партій, у т. ч. більшовики.

Перші збройні напади під керівництвом Н. Махна на представників гетьманської влади, військові загони і місцевих поміщиків відбулися у вересні 1918 р. А в ніч на 16 жовтня повстанці захопили Гуляйполе. Це був перший успіх махновців, який підвищив їхній авторитет серед селянства.

У листопаді 1918 р. махновці стали помітною військовою силою, на яку гетьманські власті й німецьке командування змушені були серйозно зважати.

За умов кризи гетьманського режиму, що особливо загострилась восени 1918 р., в Україні активізувалися ті політичні партії і групи, які виступали за відновлення Української Народної Республіки й усунення від влади консервативних елементів. Ще у серпні 1918 р. у Києві було створено Український національний союз (УНС). Союз перебував в опозиції до гетьманського режиму та його союзників в Україні.

У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР, до складу якої ввійшли В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, О. Андріївський. А. Макаренко. Незадовго до засідання УНС й обрання Директорії С. Петлюра виїхав до Білої Церкви, де оголосив себе отаманом республіканських військ. 15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши при цьому демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам.

17 листопада Директорія підписала угоду з представниками окупаційних військ про їх нейтралітет у подіях. Директорії вдалося завоювати масову підтримку селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу. На її бік перейшла частина гетьманських військ. Під селом Мотовилівкою 18 листопада гетьманські війська, значну частину яких становили російські офіцерські дружини, були вщент розбиті. Через три тижні становище гетьмана стало безнадійним.

14 грудня Скоропадський зрікся влади. У телеграмі на ім’я міського голови говорилось: «Я гетман всея Украины, в течение 7,5 месяцев все свои силы клал для того, чтобы вывести страну из того тяжелого положения, в котором она находится. Бог не дал мне сил справиться с этой задачей. Ныне в силу сложившихся условий, руководствуясь исключительно благами Украины, от власти отказываюсь». Рада міністрів передала владу Директорії.

18 грудня 1918 р. Директорія УНР вступила до Києва.

Історик О. Мироненко називає Скоропадського «політичним перевертнем», мотивуючи це так: коли Україна була під Росією, Скоропадський ставав росіянином, коли під німцями — німцем, якби під Туреччиною, то вбачав би себе турком, а під Китаєм — китайцем. І. Усенко зазначає, що політичні погляди Скоропадського пройшли довгий шлях еволюції: від проросійсько-монархічних до переосмислення життєвих орієнтирів, зближення з національним рухом, спроби відшукати своє місце в ньому і прислужитися Україні — спочатку як військовий, потім як керівник держави. Він щирий патріот України. Яку б оцінку діяльності Скоропадському дали ви? Хто він був «щирим українцем» чи «політичним перевертнем»?

VІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Скласти історичний портрет П. Скоропадського.