Це хвороби, що спричиняються паразитичними червами (гельмінтами).

ГЕЛЬМІНТОЗИ

(аскаридоз, ЕНТЕРОБІОЗ, СТРОНГІЛОЇДОЗ, ТРИХІНЕЛЬОЗ,

ТРИХОЦЕФАЛЬОЗ, ТЕНІАРИНХОЗ, ТЕНІОЗ, ЕХІНОКОКОЗ,

АЛЬВЕОКОКОЗ, ОШСТОРХОЗ)

Це хвороби, що спричиняються паразитичними червами (гельмінтами).

 

Паразитування гельмінтів в організмі хазяїна називаю її інвазією.

Розрізняють 2 типі гельмінтів, які паразитують в організм людині: круглі та плоскі черви. Круглі утворюють єдиний клас - власне круглі черви, а плоскі поділяються на 2 класи: стьожкові і присисні. Відповідно, зі належністю збудників до того чи іншого класу гельмінтози поділяють на нематодози, цестодози і трематодози.

За епідеміологічними особливостями виділяють біогельмінтози, геогельмінтози і контактні гельмінтози.

При біогельмінтозах перший період розвитку паразитів відбувається в організмі людини, а подальші - в організмі тварин. Для біогельмінтозів належать опісторхоз, трихінельоз, теніаринхотеніоз, ехінококоз, альвеококоз.

Геогельмінтози - це хвороби, при яких паразити починають розвиватися в організмі людини, а далі - виносяться до якого небудь неживого субстрату довкілля без участі проміжних хазяїв (найчастіше — у грунт). Класичними представниками геогельмінтозів є аскаридоз і трихоцефальоз. Якщо ж яйця і личинки гельмінтів виділяються з організму людини зрілими і не потребують розвитку в проміжному хазяїні чи довкіллі, а відразу здатні інвазувати ту ж чи іншу людину, творять про контактні гельмінтози. До них належать ентеробіоз.

Актуальність. Гельмінтози досить розповсюджені в усіх країнах світу. Найзначнішу частину серед інвазованих займають діти. Усі гельмінтози негативно впливають на здоров'я людей, а деякі з них (аскаридоз, стронгілоїдоз, трихінельоз, теніоз) можуть мати й летальний вислід. Тому через масовість поширення ці інвазії набувають великого соціально-економічного значення.

Етіологія. Збудник аскаридозу - круглий глист аскарида {Lacaris lumbricoisaes), Паразитує у тонкій кишці людини, де живе близько 1 року. Статевозрілі самки виділяють у добу понад 200 000 яєць, що виводяться з калом. Якщо водночас із самками в організмі паразитують самці, то виводяться запліднені яйця. За певних температури (вище 12°С) і вологості (вище 8 %) у них розвиваються личинки. За сприятливих умов такі яйця можуть зберігатися у грунті до 10 років. При температурі вище 37°С і нижче, 10°С, а також низькій вологості (менше 4 %) яйця гинуть швидко.

Ентеробіоз зумовлений гостриками {Enierobius uermicuiaris), що також належать до круглих червів. Вони паразитують у нижньому відділі тонкої кишки й у товстій кишці. Запліднені самки уночі виповзають з анального отвору і відкладають яйця (до 12 000) у складках періанальної ділянки, у яких вже через 4-6 год дозрівають личинки. Хоча тривалість життя цих гельмінтів невелика (біля місяця), внаслідок постійного самозараження інвазія може продовжуватись декілька років. Яйця гостриків досить стійкі (при кімнатній температурі виживають до 35 діб).

Стронгілоїдоз спричиняється роздільностатевими круглими глистами, які паразитують у тонкій кишці. Личинки, що виділяються з фекаліями, за певної температури і вологості дозрівають у ґрунті стаючи інвазивними. Вони дуже чутливі до різких перепадів температури (нижче 0°С і вище 60°С)_!, дезінфектантів, мінеральних добрив.

Трихінельоз спричиняється трихінелою зкласу круглих червів, її личинки здатні активно проникати через стінку кишок у поперечно-смугасті м'язи, де вони інкапсулюються. У такому стані личинки зберігаються в організмі роками

Трихоцефальоз зумовлений волосоголовцем зкласу круглих червів. Статевозрілий глист паразитує в товстій кішці. Самка паразита виділяє яйця, що виводяться з фекаліями і надалі дозрівають у грунті при температурі від 15 до 40 °С. Життєздатні яйця у грунті зберігаються до 1-2 років.

Теніаринхоз спричиняється бичачим, або неозброєним, ціп'яком зкласу стьожкових гельмінтів. Статевозрілий паразит живе у тонкій кишці. Від тіла гельмінта, що складається з члеників, щодня відокремлюється до 10 члеників, які виділяються назовні з калом або виповзають активно, У зрілих члениках знаходиться до 150 000 яєць, що містять зародок (онкосферу). Подальший розвиток гельмінта відбувається при попаданні (звичайно з кормом) онкосфер в організм великої рогатої худоби, де вони осідають у сполучній тканині і перетворюються в личинки - цистицерки (фінни). Фінни зберігають життє­здатність 1-2 роки.

Збудник теніозу - свинячий, або озброєний, ціп'як, що належить до класу стьожкових червів. Статевозрілий гельмінт паразитує в тонкій кишці. Цикл розвитку цього глиста подібний до циклу бичачого ціп'яка.

Ехінококоз і альвеококоз спричиняється дрібними стьожковими гельмінтами, що складаються з 3-4 члеників. Зрілі членики, подібно до попередніх гельмінтів містять онкосфери, які інвазують тварин (травоїдних і свиней), а також людей. Онкосфери досить стійкі у довкіллі, можуть перезимовувати і зберігають життєздатність до 1 року.

Збудник опісторхоз у - котяча, або сибірська, двоустка, що належить до класу присисних глистів. Котяча двоустка, паразитуючи в жовчних і панкреатичних хо­дах, у жовчному міхурі, спричиняє виникнення холецистохолангіту і дискінезії жовчних шляхів. Цикл розвитку цих паразиті її може реалізуватися лише за умови попадання разом з фекаліями яєць опісторхісів у прісноводні водойми, заселені молюсками і карповими рибами,

Джерелом, збудника вважають організм кінцевого хазяїна (людина або тварина). Аскаридоз, ентеробіоз, трихоцефальоз, стронгілоїдоз - типові антропонози. Єдиним їх джерелом є інвазована людина. Джерелом опісторхозу, крім людини, можуть бути ще й м'ясоїдні тварини. Хворі становлять безпосередню епідемічну небезпеку протягом усього періоду хвороби, оскільки виділяють яйця цих гельмінтів разом з фекаліями. Разом з тим, слід зазначити, що

яйця аскарид, волосоголовців і котячої двоустки виділяються на не інвазійній стадії. Тому інвазована людина не передає аскаридоз, трихоцефальоз і опісторхоз безпосередньо здоровій. Збудники цих гельмінтозів повинні дозріти в довкіллі (у ґрунті).

При теніаринхозі й теніозі кінцевим хазяїном, а, отже, й джерелом також є людина, котра виділяє у довкілля членики з яйцями. У свою чергу епідемічне небезпечними для людині є проміжні хазяї - велика рогата худоба (при теніаринхозі) та свині (при теніозі).

Джерелом трихінел для людини є свійські й дикі м'ясо- й усеїдні тварини (свині, дикі кабани, ведмеді), у м'язах яких містяться личинки збудників. У свою чергу, вони найчастіше заражаються, поїдаючй трупи щурів і мишей.

Кінцевим хазяїном ехінококів є собаки, кішки та інші хижі ссавці, при контакті з якими може заразитися людина. Проміжним хазяїном, крім людини, можуть бути свійські та синантропні тварини: вівці, кози, свині, велика рогата худоба (поїдаючи їхні органи, заражаються кінцеві хазяєва).

Хворі на трихінельоз, ехінококоз і альвеококоз люди є епідемічним тупиком (безпечні для оточуючих).

Механізм і шляхи передачі. Єдиний механізм передачі аскаридозу, ентеробіозу, трихоцефальозу, ехінококозу й альвеококозу - фекально-оральний.

Основними чинниками передачі при аскаридозі є грунт (особливо удобрений незнезараженнми фекаліями людини), пилюка, вода, термічно не оброблені овочі й фрукти. Важливу епідеміологічну роль відіграють брудні руки й мухи, за допомогою яких забруднюються харчові продукти.

Першорядне значення для зараження при ентеробіозі мають руки хворих, забруднені яйцями гельмінтів (хворий розчухує шкіру періанальної ділянки, яка інтенсивно свербить при цій інвазії). З рук яйця можуть попадати на харчові продукти або заноситися безпосередньо в рот, спричиняючи нове зараження. З тіла хворого яйця можуть потрапляти й на білизну або предмети побуту, які в разі порушення елементарних санітарно- гігієнічних норм також стають чинниками передачі ентеробіоз переважно в сім'ях.

Зараження при трихоцефальозі відбувається через об'єкти довкілля (ґрунт, добрений незнешкодженими фекаліями, овочі фрукти, зелень), на яких яйця льмінтів розвиваються до інвазійної стадії.

Чинником передачі при ехінококозах є руки, забрудненні онкосферами під час контакту з тваринами (найчастіше собаками), інвазованими ехінококами. Велика та мала рогата худоба, у свою чергу, інвазується на пасовиськах, трава яких забруднена онкосферами ехінококів. У разі поїдання органів цих тварин хижаками (собаками) відбувається зараження останніх. Зараження людини стронгілоїдозом відбувається шляхом активного проникнення личинок крізь непошкоджену шкіру чи слизові оболонки. Основним чинником передачі є грунт.

Трихінельоз, теніарінхоз і теніоз можуть виникнути у разі вживання недостатньо термічно обробленого (відповідно «трихінельозного» чи «фінозного») м'яса тварин (окіст, ковбаси, сало шпик тощо), у любителів сирого м"яса (фаршу). Якщо ж через забруднені руки або харчові продукти людина проковтує яйця свинячого ціп'яка, виникає цистицеркоз (інкапсуляція личинок внутрішніх органах і м'язах).

На опісторхоз людина може заразитися, вживаючи сиру малосолену, свіжо в'ялену чи заморожену рибу.

Прояви епідемічного процесу, На аскаридоз, ентеробіоз і трихоцефальоз частіше хворіють мешканці сіл, ніж міст, і переважно діти, що пов'язано з особливостями харчування і недостатнім рівнем санітарно-гігієнічних навичок. Сезонність при аскаридозі і трихоцефальозі (як і при більшості кишкових інфекцій) - літньо осіння, при ентеробіозі - відсутня.

На стронгілоїдоз найчастіше хворіє сільське населення, а також люди, професійно пов'язані із земляними роботами (шахтарі, землекопи). Захворювання виникають у теплу пору року.

Інтенсивність епідемічного процесу при трихінельозі, теніаринхозі й теніозі залежить від рівня інвазованості домашніх і диких тварин (свиней, великої рогатої худоби). Погіршенню епідемічної ситуації сприяють відсутність ветеринарно-санітарного контролю за реалізацією м'яса цих тварин. Сезонність не має особливого значення, але в ендемічних районах інвазованість може зростати в період масового забою худоби.

Ехінококоз і альвеококоз можуть розглядатися як професійні хвороби. Вони поширені переважно в районах, де практикується вівчарство з використанням сторожових собак та розвинене свинарство, а також серед мисливців і працівників звіроферм. Розпиток епідемічного процесу пов'язаний з недостатнім ветеринар­ним наглядом за забоєм худоби та інтенсивним контактом людей і дикими м'ясоїдними тваринами.

Опісторхоз характеризується ендемічним поширенням (Придніпров'я і Придністров'я). Хворіють частіше рибалки. Провідну роль у захворюваності відіграє звичка їсти сиру рибу.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При аскаридозі, ентеробіозі, трихоцефальозі виявляють контактних із хворим осіб (члени сім'ї, товариші дитини, вихованці дитячого закладу) і за допомогою мікроскопа шукають у калі яйця глистів. Доцільно здійснювати гельмінтологічне обстеження ґрунту, овочів і фруктів.

При трихінельозі, теніозі, теніаринхозі та опісторхозі необхідно виявити
чинники передачі шляхом вивчення особливостей харчування інвазованого,
наявність осередків цих гельмінтозів і обстежити гельмінтологічне обстеження
інших людей, котрі вживали такі ж продукти (відповідно сиру чи напівсиру рибу,
недостатньо термічно оброблену свинину, м'ясо диких тварин чи великої рогатої
худоби, мають звичку куштувати сирий м'ясний фарш). У разі потреби
здійснюють гельмінтологічне обстеження в сім'ї й колективі (опитування,
клінічний огляд, лабораторні дослідження). Лабораторна діагностика
трихінельозу ґрунтується на мікроскопічному дослідженні біоптатів уражених
м'язів, серологічних реакціях і шкірно-алергічній пробі., теніаринхозу і теніозу - на виявленні члеників ціп'яка в калі й овоскопії зішкребків, забраних біля
анального отвору. При опісторхозі здійснюють мікроскопічний пошук яєць у
дуоденальному вмісті та випорожненнях.

Виявлення хворого на стронгілоїдоз потребує додаткового обстеження на цю інвазію усіх членів його сім'ї, а в закритих колективах - усіх контактних осіб. Здійснюють епідеміологічне обстеження з метою встановлення чинників передачі цієї інвазії. Під мікроскопом у фекаліях і осаді вмісту дванадцятипаллої кишки, а також у харкотинні (при легеневій формі) інвазованих осіб знаходять личинки, які інтенсивно рухаються.

При ехінококозі й альвеококозі епідеміологічне обстеження спрямоване на виявлення джерела збудника інвазії. Особливу увагу звертають на безпосередній контакт хворого з собаками, лисицями, песцями, перебування у природних осередках альвеококозу. Лабораторна діагностика грунтується на імунологічних методах дослідження.

Протиепідемічні заходи спрямовані у першу чергу на нейтралізацію джерела збудника і розрив механізму передачі.

При аскаридозі, трихоцефальозі та стронгілоїдозі виявлених хворих лікують у денних стаціонарах. Гельмінтів, які виділили хворі, знезаражують хлорним вапном або окропом. В епідемічнії осередках фекалії підлягають обов'язковому тривалому (мінімум 1 рік) компостуванню.

Хворім на ентеробіоз необхідно вранці і ввечері підмиватися теплою водою з милом. Натільну білизну у них слід змінювати щоденно, а ліжкову - кожні 2-3 дні з наступним її кип'ятінням і прасуванням. Дитячі іграшки періодично ошпарюють.

При теніаринхозі, теніозі та опісторхозі випорожнення слід знезаражувати окропом або хлорним вапном. Після дегельмінтизації за пацієнтами здійснюють диспансерне спостереження протягом 1 року.

Хворі на трихінельоз, ехінококоз і альвеококоз епідеміологічно безпечні й потребують госпіталізації за клінічними показаннями.

Величезне значення у профілактиці гельмінтозів (аскаридозу, стронгілоїдозу, трихоцефальозу, теніарннхозу й теніозу) мають санітарно-гігієнічні заходи: впорядкування вбиралень і недопущення забруднення ґрунту випорожненнями хворих. Удобрення городів допускається лише після компостування фекалій. Сирі овоч і й фрукти перед уживанням слід ретельно мити й обдавати окропом.

З метою недопущення ентеробіозу здійснюють масове обстеження дітей в організованих колективах і дегельмінтизацію виявлених хворих.

У профілактиці теніаринхозу й теніозу провідну роль відіграють медико-санітарні заходи, спрямовані на виявлення інвазованих осіб, з їх наступною дегельмінтизацією і диспансеризацією. Працівників ферм потрібно обстежувати гельмінтологічно, а при виявленні інвазованих бичачим чи свинячим ціп'яком - не допускати до роботи до повною їх виліковування. Туші забитих тварин підляга­ють суворому ветеринарно-санітарному контролю.

Запобігання трихінельозу у людини полягає у недопущенні інвазії свиней. З цією метою треба домагатися їх стійлового утримання, а на території ферм здійснювати систематичні дератизаційні заходи. Свинина, яка надходить у продаж, обов'язково досліджується на наявність трихінел (трихінелоекопія 24 зрізів м'яса). У разі виявлення хоча б однієї трихінели усе м'ясо утилізують.

Профілактика ехінококозу й альвеококозу досягається ветеринарно-санітарним контролем за забоєм худобі й обов'язковим знищенням уражених органів. Бездомних собак слід знищувати., а домашніх - періодично обстежувати на наявність інвазії і при потребі - лікувати. Контактувати з тваринами можна, лише дотримуючись правил особистої гігієни.

Основним заходом запобігання опісторхозу є охорона прісних водойм від фекального забруднення. Для цього каналізаційні стоки необхідно обов'язково пропускати через очисні споруди, на пристанях і в портах впорядкувати гро­мадські туалети. В осередках інвазії масово обстежують населення на опісторхоз, авиявлених хворих лікують. Рибу дозволяється вживати лише після ретельної термічної обробки. Важливо контролювати дотримання технології засолювання і копчення риби, а також заборонити годування свиней і домашніх звірів сирими рабо продуктами, особливо в ендемічних районах.

Важливе значення має санітарно-гігієнічна освіта населення.

Специфічна профілактика гельмінтозів не розроблена.