Одним із обов’язків сім’ї і дошкільних установ є підготовка дітей до школи, від якої залежатиме їхні успіхи в навчанні, подальший розвиток. Діти, старшого дошкільного віку розуміють, що їх чекає у школі, вони володіють необхідними для навчання навичками, легко вживаються у шкільне середовище і, вважаються, психологічно готовими до навчання в школі.
Під психологічною готовністю Ніколова В. розуміє необхідний і достатній рівень розвитку дитини для опанування шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків [21, с. 2]
Психологи і педагоги визначають готовність до школи насамперед тим, наскільки дитина бажає йти до навчального закладу, а також рівнем розвитку певних параметрів інтелектуальної, соціальної та психофізіологічної зрілості дівчинки та хлопчика [4, с.15]. На думку Л.Виготського, бути готовим до шкільного навчання – означає вміти узагальнювати й диференціювати у відповідних категоріях предмети та явища навколишнього світу [23, с. 43].
Поніманська Т. І. розглядає такі основні компоненти загальної (психологічної) готовності до школи:
1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.
2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування, виявляється у самостійності, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов’язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Саме цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов’язана, із сформованістю особистісної позиції дитини.
3. Розумова готовність дитини виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети.
4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності – це важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності.
Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями [24,с.429].
Разом з тим не всі діти дошкільного віку безболісно долають етап адаптації до школи, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності. Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою соціальної зрілості дитини, адже йдучи до школи, вона опиняється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов’язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.
В. Ніколова стверджує, що у дітей, не готових до систематичного навчання, набагато важче і триваліше відбувається адаптація, у них частіше виникають різні труднощі в навчанні, серед таких дітей значно більше невстигаючих і не тільки в першому класі, а й у старших класах і саме в них у більшості випадків відмічається порушення стану здоров’я, насамперед психоневрологічної сфери [23, с. 2].
Науковець Сливка. Г. виділяє три основні групи труднощів, з якими стикаються неготові до школи діти. Перша група труднощів стосується системи взаємин і взаємодії з однолітками (невміння слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії), друга – сфери спілкування з дорослим (не розуміння умовності запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування), третя – сфери власної самосвідомості (завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ’єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя). Ці три групи труднощів відбивають основні сторони психологічної готовності дитини до школи і шкільного навчання [27,с.6].
Саме тому такі діти вимагають особливого підходу й особливої уваги вчителя, а запобігти подібним ускладненням учитель може лише в тому випадку, якщо буде знати і враховувати особливості розвитку дитини, зможе здійснити диференційований підхід до таких дітей за умови розвитку учнівського колективу, за колективних темпів роботи. Тому поняття «готовність дитини до школи» розглядається як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі царини життя дитини.
Отже, готовність дитини до навчання, залежить від її бажання йти до навчального закладу, а також від рівня розвитку мотиваційної, емоційно-вольової, розумової та психологічної зрілості дошкільника. Першокласник, який не можу опанувати ці рівні переживає ряд труднощів, які відбивають основні сторони психологічної готовності до школи і шкільного навчання. Для запобігання цього вчителеві потрібно здійснювати диференційований підхід до кожного з учнів, що сприятиме покращенню готовності дітей до навчання.
