Оппози́ция (від латів. oppositio "протиставлення, заперечення") в політиці - партія або група, що виступає проти пануючої партії або думки, підтримуваної більшістю. Також це політична діяльність партій, груп і рухів, супротивних урядовому курсу і ведучих з правлячою партією(партіями) боротьбу за державну владу.[1]
Опонент - учасник діалогу, причому, як правило, публічний, такий, що має протилежну точку зору по відношенню до інших його учасників.Зміст [прибрати]
Роль опозиції
У різних політичних системах опозиція грає різну роль. При тоталітарному правлінні влади, знищуючи всякі групи, що самоорганизующиеся, тим більше прагнуть подавити у зародку саму можливість організованої політичної опозиції; при авторитарному правлінні опозиція піддається переслідуванням, оскільки розглядається владою як загроза для себе і для стабільності існуючого режиму і подається пропаганді як деяке антидержавне явище. В умовах демократії опозиція є важливою складовою частиною політичного процесу, для нормального функціонування якого потрібна ротація партій у влади. Так, у Великобританії і ряду її колишніх колоній лідер найбільшої опозиційної партії(тобто партії, що зайняла друге місце на парламентських виборах) отримує королівську платню на рівні міністра, оскільки вважається, що він виконує важливу для суспільства і держави функцію; ця партія іменується "опозицією Її Величності" і формує так званий "тіньовий кабінет", "міністри" якого зайняті відстежуванням і критикою урядових заходів по своїм напрямом і розробкою опозиційних програм по них. У разі приходу партії до влади вони, як правило, автоматично займають відповідні місця в уряді.
Системна і позасистемна опозиція
У країнах Заходу традиційно виділяються два основні типи опозиції - позасистемна(структурна) і системна. До першого типу належать ліво- і праворадикальні партії і угрупування, програмні установки яких повністю(або частково) заперечують переважаючу систему політичних цінностей. Їх діяльність націлена на дискредитацію функціонуючих інститутів державної влади, підривання їх легітимності і порушення нормального ходу політичного процесу.
До другого типу відносяться абсолютна більшість ліво- і правоцентристських партій Заходу(ліберальних, соціал-демократичних, консервативних, християнсько-демократичних). Вони відштовхуються від визнання непорушності основних політичних, соціальних і економічних інститутів суспільства і розходяться діючою владою головним чином у виборі шляхів і засобів, досягнення спільних стратегічних цілей. Їх діяльність знаходиться у рамках політичної системи, що склалася, і не спрямована на підривання її засад, хоча перехід влади від однієї партії(чи коаліції партій) до іншої в результаті виборів в даному випадку зовсім не гарантує абсолютній спадкоємності політичного курсу.
У рамках російської політичної системи функціонують партії і інші організації різної політичної орієнтації: одні підтримують діючу владу безумовно, інші - лише частково, треті є повністю опозиційними їй. Це є нормою, оскільки відбиває неминучі відмінності в поглядах, орієнтаціях, соціально-політичних пристрастях людей, а також це є нормою і з точки зору теорії систем.
Також в Росії існують політичні організації позасистемної опозиції, які повністю заперечують легітимність існуючої влади і проявляють свою політичну активність у формі "вуличної демократії".
Демократична опозиція
Демократична опозиція(democratic opposition) - політичний термін, яким називають опозиційні партії що декларують боротьбу за введення або посилення демократичних принципів облаштування суспільства.
Як правило, такі партії діють в країнах з недостатньо демократичними або абсолютно недемократичними режимами; у демократичних країнах відношення до принципів демократії не є пунктом розбіжностей між правлячими і опозиційними силами. Демократична опозиція існує, наприклад, в Росії, Білорусі, Таджикистані, Казахстані, Азербайджані, на Кубі і інших країнах.
Альянси під назвою "Демократична опозиція" сформувалися в двох республіках колишньої Югославії, Словенії(1989) (en: Democratic Opposition of Slovenia) і Сербії(2000) (en: Democratic Opposition of Serbia) для боротьби з комуністичним режимом і режимом Милошевича; після падіння останніх ці альянси стали правлячими.
Слід зазначити, що в 1990-х роках в Росії в понятті "Демократична опозиція"(головним актором якої вважалася партія "Яблуко") визначення "демократична" нерідко використовувалося для протиставлення цієї опозиції не стільки недемократичності уряду, скільки недемократичному і патріотичному спектру опозиції ж.
Методи боротьби
Основна стаття: Протест
Опозиція застосовує у своїй діяльності найрізноманітніші методи і підходи.
Політичні
Критика уряду в органах влади і ЗМІ, виборчі компанії, спроби зміщення уряду шляхом парламентських комбінацій і винесення вотуму недовіри(у державах з парламентським правлінням), за наявності приводу - організація імпічменту президента.
Ненасильницький протест
Організація мітингів, ходів і пікетувань, страйку, акції громадянської непокори: блокування транспортних комунікацій і офіційних установ, різні символічні акції і ін. Найбільше поширення ненасильницький опір отримав в XX столітті. Найвідоміші випадки його застосування: боротьба за незалежність Індії (ок 1947), скидання комуністичних режимів в країнах Східної Європи(окрім Румунії- 1989), пригнічення серпневого путчу в СРСР(1991), скидання режиму Милошевича в Югославії(2000) і Шеварднадзе в Грузії(2003), помаранчева революція на Україні(2004).
У багатьох описаних випадках ненасильницькі дії поєднувалися з точковими діями(у тому числі насильницькими) спецслужб, як місцевих, так і іноземних.
Насильницькі
Окрім цього, опозиція також може застосовувати і насильницькі методи боротьби: озброєні повстання, партизанську війну, терористичні акти, військові перевороти(путчі) і ін. Найбільш відомі приклади насильницької опозиційної діяльності - це революції в країнах Європи, війна за незалежність і війна між Північчю і Півднем в США, революції 1905, лютого і жовтня 1917 в Росії, діяльність сепаратистів в Північній Ірландії, Країні Басків.
У ряді випадків, опозиційні партії комбінують легальну і насильницьку політичну боротьбу(теоретичне обгрунтування такій тактиці дав Ленін).
Коали́ция (від латів. coalitio - союз) - добровільне об'єднання декількох груп людей(наприклад, держав, організацій, політичних партій) для досягнення певної мети.
На відміну від деяких інших типів об'єднань, кожен з учасників коаліції зберігає самостійність в справах, не пов'язаних з метою коаліції. Після досягнення мети коаліція може розпастися.Зміст
Коаліції держав
Прикладом коаліції держав є військові коаліції. Такі коаліції виникають, коли є сильний загальний супротивник. З коаліцією має багато спільного військово-політичний блок, але ці поняття не співпадають. Наприклад, Організація Варшавського договору не є коаліцією, оскільки, по-перше, її члени тісно співпрацювали в дуже широких областях, а по-друге, її члени фактично повністю підкорялися СРСР, і спроба виходу з неї присікалася аж до інтервенції.
Найбільш відомі коаліції держав:
1.Антигітлерівська коаліція
2.Коаліції проти республіканської і наполеонівської Франції:
- Перша коаліція
- Друга коаліція
- Третя коаліція
- Четверта коаліція
- П'ята коаліція
- Шоста коаліція
- Сьома коаліція
- Коаліції партій
Коаліції партій діляться на передвиборні і парламентські.
Передвиборні коаліції створюються в країнах з мажоритарною системою голосування і в країнах з процентним бар'єром при пропорційній системі голосування. Це пов'язано з тим, що єдиний кандидат має більше шансів на перемогу, а єдиний список - більше шансів на проходження до парламенту.
Парламентські коаліції створюються у разі, коли жодна партія не отримує абсолютної більшості місць в парламенті. В цьому випадку декілька партій, об'єднавшись, дістають можливість створити коаліційний уряд, а надалі - проводити через парламент закони і поправки.
Приклади:
- Жахлива коаліція - з'явилася після виборів в Національні збори Румунії в 1864 році.
- Права справа(коаліція) - об'єднання близько 30 російський партій і організацій, що існувала з 10 грудня 1998 року до травня 2000 року.
- Інша Росія(коаліція) - опозиційне громадське об'єднання в Росії, що діяло з 2006 року по 2010 рік.
- Грузинська мрія - заснована 19 квітня 2012 року бізнесменом Бидзиной Иванишвили.Об'єднала декілька партій і зайняла 83 місця з 150 в парламенті.
Коаліції організацій
Інші організації теж можуть вступати в коаліції. Приклади таких коаліцій:
Антитютюнова адвокативная коаліція - об'єднання двох десятків російських організацій з метою добитися приєднання Росії до Рамкової конвенції.
Коаліція академічних ресурсів і наукових видань - організація бібліотечних співтовариств, що виступає за розширення вільного доступу до знань.
Християнська коаліція Америки - об'єднання ряду організацій християнських фундаменталістів, неоєвангелістів і харизматистов(нео-пятидесятников) США.
4. Охарактеризуйте погляди М.Грушевського відносно його теорії в організації громадського суспільства
