ільнодумство та атеїзм в Росії.

У Росії 18 ст. ідеї вільнодумства яскраво висловлювали М. В. Ломоносов, І. А. Третьяков та інших Вільнодумство пройнята вся творчість А. Н. Радищева; з позицій вільнодумства виступали і багато декабристів (П. І. Борисов, О. П. Барятинський, І. Д. Якушкін та ін.) З 2-ї половини 19 ст. принципи вільнодумства в країнах Західної Європи і в Росії захищали і обґрунтовували видатні вчені-природознавці.

Теоретичний атеїзм в Росії в силу особливостей її релігійного та історичного шляху отримує поширення лише в XIX ст. Витоки більшості атеїстичних навчань в Росії беруть свій початок в європейській філософії XVIII-XIX ст. Спочатку французькі просвітителі і енциклопедисти, потім Прудон, Фейєрбах і Маркс, послідовно змінюючи один одного, стають володарями дум опозиційно налаштованої інтелігенції в Росії, а через неї набувають популярність в різних шарах суспільства. Для кількох поколінь російських революціонерів до появи марксизму особливе значення в соціальних науках мали погляди Р. Оуена, Ш. Фур'є і Прудона, у філософії -антропологічне вчення Фейєрбаха, вульгарний матеріалізм і позитивізм. Основні ідеї Фейєрбаха - розуміння людини з природи і пояснення релігії з почуття залежності людини від світу - в російській викривальної філософської та публіцистичної літератури відтворювалися в різних варіаціях і, як правило, пов'язані з завуальованій критикою релігії, християнської етики і християнських уявлень про людину та його ставлення до Бога.

Російська атеїстична література XIX ст. не багата самостійними теоретичними та філософськими обґрунтуваннями атеїзму. Оригінальність російського атеїзму проявилася в іншому:

1) у продумуванні до крайніх меж тієї чи іншої атеїстичної концепції, незалежно від радикальності наступних з неї висновків і заперечень;

2) у перетворенні атеїзму в цілісний світогляд і життєрозуміння, в якийсь різновид віри;

3) в негайному практичному застосуванні «на ділі» цієї віри.

Можливо, цими обставинами пояснюються вельми умовні кордони між теоретичним і практичним атеїзмом в Росії і майже неминуча трансформація теоретичної позиції в політичну.

Історія атеїзму в Росії, якщо мати на увазі його активні форми, тісно переплетена з історією політичної боротьби, атеїстична складова присутня в усіх політичних рухах, які поставили собі за мету повалення монархії; руйнування монархії в 1917 р. і створення безбожного тоталітарної держави - сумні підсумки цієї боротьби.

Хоча послідовно продумана логіка атеїзму слідом за запереченням Бога вимагає заперечення «помазаника Божого», царя, виникнення і поширення атеїстичних переконань в Росії свідчить про існування зворотної логіки, коли опозиція влади і заперечення монархії привели до критики Церкви та релігії, до втрати віри в Бога і справжнісінькому атеїзму. Цим шляхом до атеїзму прийшли В. Г. Бєлінський, О. І. Герцен, М. Г.Чернишевський, Д. І. Писарєв та багато інших.

З початку XIX ст. спостерігається поступово зростаюча роль атеїзму в розвитку суспільно-політичних процесів у Росії. Декабризм, нігілізм і соціалізм різних відтінків позначили основні віхи поширення атеїзму. У русі декабристів значення атеїстичних поглядів ще не велика. П. І. Пестель (1793-1826), один з головних теоретиків руху, дотримувався деістіческих поглядів, що знайшло відображення і в написаній ним «Руській Правді», де спочатку говориться про «природний розум», а потім про Євангеліє. Безпосереднє відношення до атеїзму мало вірш А. П. Барятинського (1798-1844) «Про Бога», в якому автор наводить відомі по атеїстичної літературі аргументи і пише: «При вигляді зла, що покриває весь світ, якби навіть Бог існував, - потрібно було б Його відкинути».

Нігілізм, незважаючи на його складний склад, що поєднує різні антидержавні течії, споріднений атеїзму. «Нігілізм це логіка без структури, це наука без догматів, це безумовна покірність досвіду і покірлива прийняття всіх наслідків» писав Герцен, - не можна не побачити непрямого визнання бездуховності та безпринципності цього руху; основу «віри нігіліста» становить боротьба з владою, заради якої все засоби хороші. На думку Герцена, історія російського нігілізму починалася з Бєлінського і Бакуніна і була продовжена петрашівцями і нинішнім поколінням революціонерів. На запитання: «Що ж наше покоління залишене новому? – Герцен відповідав, - Нігілізм».

М. А. Бакунін (1814-1876), один з родоначальників європейського анархізму, лютий критик релігії і церкви,революціонер за складом свого розуму і характеру, мав про християнство вкрай спотворені уявлення; звільнення людини від експлуатації і з-під влади держави він безпосередньо пов'язував із запереченням Бога. Використовуючи уявний аргумент від «свободи», Бакунін в одному зі своїх листів, опублікованих в якості самостійного трактату, писав: «Якщо Бог існує, то людина - раб, а людина може і повинен бути вільним; тоді Бог не існує». Ще похмуріший звучить його наступний афоризм: «Вольтер сказав: Якщо б не було Бога, його слід було б придумати. А я... кажу, що якби Бог існував, то було б необхідно Його знищити».

В. Г. Бєлінський (1811-1848), літературний критик і публіцист, у своїх релігійних і філософських поглядах пройшов складний шлях від примирення з дійсністю до неприйняття її і атеїзму; у відомому листі до М. В. Гоголю від 3 липня 1847 р. він викриває російське духовенство і православну церкву, стверджуючи, що «вона завжди була опорою батога і угодниці деспотизму», вважає, що росіяни - «глибоко атеїстичний» народ, що Росії не потрібні ні проповіді, ні молитви.

М. Г. Чернишевський (1828-1889), який народився в сім'ї священика, якийсь час поєднував щиру віру в Бога з любов'ю до творів Фур'є та Оуена; потім захопився читанням Фейєрбаха, з якого «знав напам'ять» цілі сторінки. Автор великої кількості соціально-політичних і економічних робіт, Чернишевський, не залишив спеціальних творів, присвячених обґрунтуванню атеїзму, про його атеїзм можна судити на підставі його загальної матеріалістичної концепції природи, вчення про людину і суспільство, в яких відсутня будь-яке згадування Бога, а самі теорії свідчать про те, що згідно з переконанням Чернишевського, немає ніякої іншої реальності, крім існуючого у часі світу.

Заперечення Православ'я і боротьба з Церквою набувають програмний характер у російській марксизмі. Незважаючи на деякі (тимчасові) тактичні поступки віруючим, з початку розповсюдження марксизму в Росії стає очевидною принципова несумісність марксистської ідеології та релігійної віри. З позицій «войовничого атеїзму» написані статті російського марксистів Г. В. Плеханова (1856-1918) та ін Особливо велика роль Леніна (1870-1924), теоретика атеїзму і організатора масових переслідувань і арештів духовенства, священиків і мирян Руської Православної Церкви.

теїзм в СРСР.

Атеїзм в СРСР бере початок у працях основоположників марксизму. Конкретні положення атеїстичного вчення стосовно до умов Росії були розроблені в працях В. І. Леніна «Соціалізм і релігія» (1905), «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (1909), «Про ставлення робітничої партії до релігії» (1909), «Класи і партії в їх ставленні до релігії і церкви» (1909), «Про значення войовничого матеріалізму» (1922), та інших творах, і у його листуванні. Критика релігії і Церкви для російських марксистів на початку XX ст. служила конкретної практичної мети - повалення монархії і приходу до влади. Для дореволюційної Росії, де панівною релігією було Православ'я, а законодавство не знало поняття «свобода совісті» (в сенсі права не сповідувати ніякої релігії), пропаганда атеїзму означала руйнування основ традиційної державності.
У СРСР атеїзм став не тільки панівною ідеологією, але й складовою частиною політичної практики. Можна виділити наступні напрямки в розвитку, атеїзму в СРСР:
1) продовження теоретичного обґрунтування атеїзму;

2) створення правової бази для обмеження діяльності (у деякі періоди - аж до ліквідації) релігійних організацій;

3) конкретні заходи держави та атеїстичної частини суспільства по боротьбі з релігією і релігійними організаціями.

Головна особливість радянського державного атеїзму - партійне керівництво всією атеїстичної роботою. Вже в перших декретах Радянської держави, спрямованих на секуляризацію церковного майна і на обмеження впливу Церкви, виявляється очевидна прихильність нової влади до атеїзму. Декрет про землю, прийнятий на З'їзді Рад 26 жовтня 1917 р. Оголосив про націоналізацію всіх монастирських і церковних земель «з усім їх живим і мертвим інвентарем, садибними будівлями і всіма приналежностями». Потім пішли декрети «Про розірвання шлюбу» (16 грудня 1917), «Про цивільному шлюбі, про дітей і про ведення книг актів стану» (18 грудня 1917), які позбавили церковний шлюб юридичної сили і передали ведення актів громадянського стану державним органам. Постанова радянського уряду передало навчальні заклади, що належали релігійним організаціям, у відання Наркомату освіти. Вінцем радянського законодавства, що став основою розгортання атеїстичної пропаганди і агітації, атеїстичного виховання, став декрет від 23 січня 1918 р. «Про, відокремлення церкви від держави і школи від церкви».

Наслідком цих законів і підзаконних актів стало повне вилучення належали релігійним організаціям матеріальних цінностей усіх видів, заборона на викладання релігії в навчальних закладах, припинився випуск релігійних журналів і газет. Серйозні перешкоди виникли для реалізації громадянами проголошеного новою владою права сповідувати релігію і створювати релігійні організації, оскільки реєстрація громад та надання їм приміщень для відправлення релігійних обрядів (богослужіння поза храмів були заборонені) тепер повністю залежали від сваволі атеїстичної влади.

Основи для розвитку атеїстичного законодавства містилися в радянських конституціях (1918, 1924, 1936 і 1977). Перші Конституції позбавили духовенство політичних і частини, цивільних прав і надали свободу дій атеїстів. Конституція 1924 р. гарантувала тільки свободу антирелігійної пропаганди, релігійна пропаганда була заборонена, права віруючих обмежувалися «відправленням релігійного культу». Конституція 1936 р.встановила рівність всіх громадян перед законом і у виборчих правах, проте діюче законодавство жорстко обмежив у правах на релігійну діяльність духовенство та віруючих, встановлюючи перешкод у реєстрації громад, забороняючи відправляти богослужіння поза спеціальних приміщень, займатися релігійним вихованням своїх дітей, здійснювати дзвін і хресні ходи.
Важливою частиною атеїстичної політики радянської влади були атеїстична пропаганда і атеїстичне виховання. Вже в перші роки існування РРФСР, потім СРСР були засновані періодичні видання, єдиною метою яких було поширення атеїзму: «Революція і церква» (1919-1924), «Наука і релігія» (З 1922), «Безбожник» (Газета, 1922-1934, 1938-1941, у 1925-1941 виходив також журнал з такою назвою), «Атеїст» (1922-1930) та ін У 1932 р. в СРСР виходило 23 атеїстичних журналу і 10 атеїстичних газет.

Паралельно зі спеціалізованими періодичними виданнями в СРСР поступово налагодився випуск теоретичної атеїстичної літератури, дія якої була розрахована на тривалу перспективу. Для поширення атеїзму була створена мережа спеціальних наукових і культурно-просвітницьких установ і товариств, в експозиції краєзнавчих та інших музеїв часто включали розділи з атеїзму або окремі матеріали на цю тему.

Вся атеїстична діяльність організовувалася і спрямовувалася правлячої комуністичної партією, яка заперечувала будь-яку релігію і поставила стратегічну мету - викорінити релігійний світогляд та позбутися від релігійних організацій, як несумісних з соціалізмом, тим більше з комунізмом.
Захід сонця панування атеїзму в СРСР почався близько 1987 р., Коли остаточно визначилася «лінія» партії на часткову демократизацію і реформування радянської системи. Відмова від панування атеїзму зафіксований у законі від 25 жовтня 1990 р. «Про свободу совісті та релігійні організації».
3. Сучасний стан атеїзму у світі.

Поширення атеїзму країнами (за результатами опитувань 2006 року)

Для сучасної західної цивілізації характерне падіння інтересу до релігії серед широких верств населення, особливо серед технічної інтелігенції. В розвинених країнах знижується відвідуваність храмів, зменшується кількість проведених обрядів, відбувається збільшення числа людей, які зараховують себе до агностиків або атеїстів, навіть у віруючих релігія втрачає своє панівне становище. Характерною у цьому відношенні є публікація відомим американським єпископом книги під назвою «Чому християнство має змінитися або вмерти: Єпископ звертається до віруючих».

Як правило, в країнах з високими економічними показниками рівень релігійності відносно низький, хоча існують деякі винятки, найпомітнішими з яких є США і, серед ісламських країн, Кувейт. Зовсім інша ситуація в країнах, що розвиваються: як правило, чим бідніша країна, тим важливіша для населення релігія. В ісламських країнах, таких як Іран, Судан, Пакистан та Саудівська Аравія, дієшаріат, за яким відмова від ісламу розцінюється як зрада і карається стратою.

Досить складно визначити кількість атеїстів у всьому світі. Також учасники опитувань можуть по-різному розуміти термін «атеїзм» і відмінності між атеїзмом, не-релігійними віруваннями, не-теїстичними релігіями та духовними практиками. Крім цього, в деяких релігійних країнах люди намагаються не демонструвати свої атеїстичні погляди з метою уникнути дискримінації та переслідувань.

Дослідження, проведене Британської Енциклопедією в 2005 році, показало, що нерелігійними є приблизно 11,9 % людей, а атеїстами — близько 2,3 %. Ці результати не включають в себе послідовників нетеїстичних релігій, таких, як буддизм.

Також в 2005 році Pew Research Center досліджував ставлення американців до представників різних конфесій (світоглядів). Було встановлено, що атеїсти користуються найменшою повагою. 35 % американців ставляться до них позитивно, 53 % — негативно.

У листопаді - грудні 2006 року опитування серед громадян США і п'яти європейських країн, опубліковане у Financial Times, показало, що американці більше, ніж європейці, схильні вірити у щось «надприродне» (73 %). Серед дорослого населення Європи більш віруючими є італійці (62 %), а французи — найменш релігійні (27 %). У Франції 32 % опитаних назвали себе атеїстами і ще 32 % — агностиками. Офіційне опитування Європейського союзу дало такі результати: 18 % населення ЄС не вірять в бога, 27 % допускають існування «надприродної духовної життєвої сили», в той час як 52 % вірять у якого-небудь конкретного бога. Серед тих, хто припинив навчання в школі, не досягнувши п'ятнадцятиріччя, співвідношення віруючих підвищується до 65 %; ті з опитаних, хто вважав себе вихідцем із строгих сімей, більше схильні вірити в бога, ніж ті, чиї родини не мали строгих внутрішніх правил.

У 2007 році опитування, проведене Інститутом Соціальних досліджень (США), показало, що найбільшою релігійною країною серед індустріально розвинених держав є США — 90 % стверджують, що вірять у бога, 60 % щодня моляться, 46 % щотижня відвідують храм (синагогу або мечеть). Частка активних віруючих в інших індустріально розвинених країнах значно нижча — 4 % у Великобританії, 8 % у Франції, 7 % у Швеції і 4 % в Японії.

На 2005 рік перше місце в списку 50 найбільш атеїстичних країн світу, складеному американським коледжем Пітцер, займає Швеція (45-85 % жителів є атеїстами). За нею йде В'єтнам (81 %), Данія (43-80 %), Норвегія (31-72 %), Японія (64-65 %), Чехія(54-61 %), Фінляндія (28-60 %), Франція (43-54 %), Південна Корея (30-52 %) і Естонія (49 %).

Висновок

Релігія як суспільне явище - це історична реальність. У сучасному світі вона має ще соціальні і психічні основи. Проблема її виживання або відмирання аж ніяк не вичерпується тактичною майстерністю релігійних організацій, зацікавлених в її збереженні, або вмілої стратегією атеїстів, що ведуть з нею боротьбу. З точки зору пізнання проблеми, пов'язані з місцем релігії в житті сучасного суспільства, нічим не відрізняються від будь-яких інших, які наука вважає необхідними розробляти. Наукове дослідження релігії так само важливо, як і розробка інших наукових проблем. Історичні перетворення, здійснювані реформами суспільства, викликають глибокі зміни і в колективному і в індивідуальній свідомості. Ці зміни можуть стати плідним полем дослідження для вчених, у тому числі і для тих, хто займається сучасної еволюцією релігійних явищ.

Люди, зайняті в промисловості, як і жителі, села, що переживають процес урбанізації, мають справу зі справді нової природою. Вони учасники поступового формування такого способу сприйняття та оцінки природи, коли остання розглядається в плані її співвідношення з природними законами, а не з божественними силами.

Завдяки успіхам науки людина сьогодні займає набагато більш тверду і впевнену позицію щодо релігійних вірувань, що сягають своїми коренями в далеке минуле. Він знайшов незрівнянно більшу впевненість у собі і почуття власної гідності.

В умовах демократії гарантується свобода совісті для всіх громадян: кожен громадянин має право вірувати і належати до будь-якого культу, визнаному законом, або ж не дотримуватися ніякої релігійної віри. Віруючі і невіруючі користуються однаковими громадянськими правами: релігійні переконання людини, так само як і відсутність таких, не дають привід для його дискримінації, обмеження його цивільних прав і свобод.

Список використаної літератури

1. Базникін Ю.А., Біленький М.С., Бєлов А.В. та ін. Кишеньковий словник атеїста / под ред. Новикова М.П. – 4-е изд. – М.: Политиздат, 1983. — 271 с.

2. Беррар П. Релігія в сучасному світі. – М., 1979.

3. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – С. 32.

4. Калінін Ю.А., Лубський В.І. Релігієзнавство підручник. – К., 1996.

5. Карташов А. Зібрання творів у 2 т. Т.1 Нариси з історії Російської церкви. – М., 1992.

6. Колодний А.М. Атеїзм – це не анти теїзм // Релегійна панорама. – 2005. - № 1.

7. Науковий атеїзм / под ред. А.П.Куликова — 1-е изд. – М., 2008. — 331 с.

8. Нікольський Н.М. Історія Російської церкви.- 3-тє вид.- М., 1983.

9. Русин П.В. Основи релігієзнавства. – Рівне: УДАВГ, 1996.

10. Фурс В. Н. Атеїзм / / Історія філософії. Енциклопедія. – Мінськ, 2002. – С.1334-1335.

11. Херріс C. Що таке атеїзм?