а сприяння Сагайдачного було засновано школу при Київському братстві, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію.

цьому Сагайдачному також належить визначальна роль, адже саме Сагайдачний знову залучив Київ в орбіту майбутньої нової Української козацької держави. При ньому Київ знову стає політичним осередком нової України.

Історик М. С. Грушевський писав, що вже сучасники дуже високо оцінювали політичний талант Петра Сагайдачного, визнавали загальноукраїнське значення його діяльності.

"В сучаснім громадянстві славили Сагайдачного як дуже розважного, глибокого політика, що вмів поставити козаччину на службу загальнонародним справам і зробив з козацького війська опору національного українського життя... Сагайдачний відкрив тим нову добу в історії українського життя".

Не в останню чергу завдяки його діяльності в тогочасній суспільній свідомості утверджується бачення козацтва як символу слави руського народу, "щита" християнського світу проти невірних, що урівнювало українців з іншими народами, утверджувало "чуття власної сили, гідності, унікальності та надійності свого історичного фундаменту".

У середовищі козацької спільноти завершується формування погляду на себе як на "політичний народ", рівноправний зі шляхтою, котрий виступає легітимізованим виразником і захисником прав та свобод "нашої руської нації".

На зміну старій княжій аристократії утверджується нова провідна суспільна еліта - козацька старшина на чолі із Петром Сагайдачним.

Поняття "руський народ" набуває "термінологічної конкретності", позначаючи мешканців територій, історично пов'язаних із Київським та Галицько-Волинським князівствами княжої доби.

Формується погляд на цей "народ" як на самодостатню політичну спільноту, чиє існування санкціонується божим промислом у непереревній тяглості віри і Церкви. При цьому козацтво починає визнаватися нарівні із шляхтою невід'ємною складовою ланцюга тяглості й легітимації народу.

тверджується концепція руського народу як третього (рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої.

"Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного", - зазначалось у проханні православної шляхти (не козацтва!) до сейму 1623 р.

Сагайдачний надав козацькому руху інтелектуальної глибини, міцно пов'язавши його із захистом православ'я, яке після Брестської Унії 1596 року було оголошено поза законом.

Селянство, міське населення, козаки, значна частина православного духовенства і української шляхти виступили проти унії, що призвело до подальшого загострення соціальної, політичної, ідеологічної конфронтації, яка досягла особливої гостроти в перші десятиріччя XVII ст., а в 30-ті роки боротьба проти унії стає одним із гасел козацько-селянських повстань.

Одразу ж після Брестського собору 1596 р. Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії.

З усім двадцятитисячним Військом Запорозьким він вступив до Київського (Богоявленського) братства - важливого культурного центру України, яке виступало проти Унії.

Маніфестаційний вступ усього війська до братства, яким запорожці продемонстрували солідарність із його програмою, а також те, що беруть його під свій захист, був виявом величезної політичної ваги, який сприяв популярності організації в широких народних масах, високо підніс авторитет братства, а водночас оберігав його від репресій.

е можна не згадати ще один акт, а саме висвячення під захистом козацької шаблі православним Київським митрополитом Іова Борецького і єпископів - що відновило знищену унією православну ієрархію.

Це відбулося за ініціативи Петра Сагайдачного і означав без перебільшення порятунок православної церкви та її вірних від духовного та морального занепаду.

Очевидно, Сагайдачний чудово усвідомлював важливість опертя козацької шаблі на ідею та віру.

Він зробив незвичний, безпрецедентний для свого часу історичний крок - поставив зброю на охорону культури. Таке поєднання зробило із козацької військової сили справді політичну потугу та могутній притягальний центр для українського населення.

Сагайдачний - меценат і покровитель освіти та культури

 

Сагайдачний навчався в Острозькій школі - центрі тогочасної української вченості інтелектуального й духовного життя.

Цей навчальний заклад був визнаним в Україні культурним та освітнім центром, де молодим людям прищеплювалося розуміння значущості духовних цінностей свого народу.

Згодом він потрапляє до Львівської братської школи, де зустрічається з Іовом Борецьким, з яким підтримував зв'язки до кінця свого життя.

Дружба з Іовом Борецьким пізніше переросла в політичний союз, який відіграв вагому роль в українському релігійному і політичному житті.

В будь-якому разі та духовна атмосфера, яка оточувала Петра Конашевича в острозький період його життя, остаточно сформувала його особистість.

а сприяння Сагайдачного було засновано школу при Київському братстві, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію.

Впродовж усього життя він допомагав освітнім та культурним центрам матеріально, за заповітом залишивши майже все своє майно й гроші Київській, Львівській і Луцькій школах "на науку і виховання бакалаврів учених дітям християнських за чим би наука тривати могла вічні часи".

 

29. Кирило-Мефодіївське братство. Роль Т. Шевченка.

На початку 1846 р. в Києві було утворено справжню нелегальну українську політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство (братство), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Серед засновників були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернаторства Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров. Активну участь у діяльності товариства брали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та ін.
Головною метою товариство проголошувало боротьбу проти кріпацтва та національне визволення українського народу.
Програму діяльності Товариства було викладено в історико-публіцистичному творі "Книга буття українського народу", або "Закон Божий". У ньому викладено 109 положень релігійно-навчального та історико-публіцистичного характеру. Здебільшого їх зміст стосується подій всесвітньої та вітчизняної історії.
Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Весною 1847 р. царські власті заарештували 12 постійних членів товариства і відправили до Петербурга.
Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників.
Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) відіграв виняткову роль в українському національно-визвольному русі. Народившись у сім'ї кріпака, він завдяки своєму таланту і долі зумів здобути волю, одержати добру освіту
Шевченкова творчість є вододілом у розвитку української ідеї. Вона заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з його поезії. А його мученицька особиста доля стала джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів.

 

 

30. Модернізація українського суспільства у другій половині ХІХ ст.

 

Модернізація українського суспільства в середині — у другій половині ХІХ ст. Вплив аграрної реформи уряду Франца-Йосифа 1848 р. на розвиток економіки у західноукраїнських землях. Селянська реформа 1861 р. у Наддніпрянській Україні. Зміни в сільському господарстві. Капіталізація. Ринкові відносини.

Поширення вільнонайманої праці. Розвиток промисловості. Особливості індустріалізації в Україні. Розвиток міст і сіл. Розширення внутрішнього ринку. Торгівля. Українські підприємці. Родини Яхненків і Симиренків.

Реформи адміністративно - політичного управління 60—70-х років ХІХ ст. у підросійській Україні. Зміни у соціальній структурі суспільства. Суперечливі процеси модернізації повсякденного життя. Початок трудової еміграції.