іннісні виміри людського життя.

· За часів класичного рабства людину розглядали як «живе знаряддя», ціна якого становила близько 30 монет;

· З часів виникнення перших держав відомий феномен проституції;

· В умовах ринкової економіки люди обмінюються на еквівалентній основі плодами своєї діяльності;

· В останні роки з’явилося чимало проблем, пов’язаних із продажем органів для пересадки іншим людям.

Як це можна оцінити?

На думку сучасних філософів, питання про те, чи має людина ціну, потрібно вирішувати, виходячи з того, що людина не лише матеріальна істота, й духовна. Духовні цінності не мають вартісних характеристик.

Якщо людина живе тільки одним днем, розмінює життя на багато дрібних справ, або самих тільки задоволень, то її життя у самому кінці варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку. Саме близькість смерті невблаганно ставить перед людиною питання про те, заради чого вона жила, що вона зуміла або встигла зробити.

Духовні прагнення, ідеали, принципи, норми моралі на­лежать не стільки до сфери дії інтересів, скільки до сфери цінностей. Стимули і причини людської діяльності набува­ють тут подальшого розвитку: потреби, перетворені на інте­реси, у свою чергу, "перетворюються" на цінності. Зміст цінностей зумовлений культурними досягненнями. Світ цін­ностей — це насамперед світ культури у широкому розумінні, це сфера духовної діяльності людей, їхньої моральної свідо­мості, уподобань — тих оцінок, якими виражається міра ду­ховного багатства людини.

На перший план тут виступає вже не те, що безумовно необхідне, без чого не можна існувати (це вирішується на рівні потреб), не те, що вигідно з погляду матеріальних умов життя (це рівень дії інтересів), а те, що відповідає уявлен­ням про призначення людини і її гідність, ті моменти в мо­тивації поведінки, в яких має прояв самоствердження лю­дини і свобода особистості. Ціннісні стимули торкаються осо­бистості, структури самосвідомості, особистих потреб. Без них немає ні розуміння суспільних інтересів, ні подвигу, ні справжнього самоствердження людини.

Отже, цінності — це поняття, яким широко послугову­ються у філософії для акцентування на людському, соціаль­ному та культурному значенні тих чи інших явищ дійсності. Тобто цінності — це рівень значущості одного стосовно іншо­го в певній системі. Вся багатоманітність предметів людської діяльності, суспільних відносин і включених у них природ­них явищ може виступати як "предмет цінності", тобто оці­нюватись у плані істини, добра, краси тощо. Йдеться про такі цінності, як гносеологічні(наприклад, істина) реальні норми, принципи), естетичні (краса) та ін.

Тому вищою цінністю пізнання, а отже, навчання, рушій­ною силою і результатом наукової діяльності є істинне знан­ня, подолання заблудження. Прагнення до прекрасного має не менше значення для людської культури, ніж прагнення до знань. Проголошення ідеалів рівності, свободи особистості, справедливості як необхідних складових гідного існування людини — це цінності соціально-політичного характеру. Цінність людської праці — це ще один ряд цінностей. Мо­ральні уявлення, мотиви, уподобання діють у всіх сферах діяльності людини.

Ставлення до діяльності формується у людини на рівні її самосвідомості, у якій особливе місце посідають ціннісні орієнтації — найважливіші елементи внутрішньої струк­тури особистості, закріплені її життєвим досвідом, всією су­купністю її переживань. Основним змістом цих орієнтацій можна вважати політичні, світоглядні, моральні переко­нання, глибокі та постійні уподобання, моральні прин­ципи поведінки. Саме тому в будь-якому суспільстві цінність орієнтації як елемента саморегуляції поведінки людини є предметом виховання, цілеспрямованого впливу. Стійка структура цих орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам та іде­алам (тому ми говоримо про принциповість людини), здат­ність до вольових зусиль (вольова людина) в ім'я цих ідеалів і цінностей, активність життєвої позиції, наполегливість у досягненні мети тощо.