еревищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. В главі 3 ст. 36 КК України дається поняття перевищення меж необхідної оборони: "Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу" [18].

Тобто, йдеться про ті випадки, коли особа, перебуваючи в стані необхідної оборони і відвертаючи суспільне небезпечне посягання, умисно завдає тому, хто нападає, шкоду, яка в даній конкретній обстановці не була необхідною. При цьому, особа, яка захищалась, усвідомлює, що посягання може бути відвернуте без заподіяння тяжких наслідків, але обирає саме такий засіб захисту, який призводить до них. Тобто, особа, яка захищається, усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, передбачає, що в результаті їх може настати смерть або тяжкі тілесні ушкодження і бажає, щоб такі наслідки настали.

У теорії кримінального права перевищення меж необхідної оборони іноді називають ексцесом оборони.

Перевищення меж необхідної оборони можливо лише при явному (тобто очевидному для того, хто захищається й інших осіб) невідповідності захисту і посяганнях та тягне за собою відповідальність у двох випадках:

1. Заподіяння особі навмисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК);

2. При навмисному убивстві (ст. 115 КК).

Люба інша шкода, заподіяна при перевищенні меж необхідної оборони, карна.

Перевищення меж необхідної оборони, пов’язане із заподіянням нападникові легких або середньої тяжкості тенісних ушкоджень, закон не розглядає як заподіяння тяжких наслідків, і таке перевищення не визнається злочином.

Особа не може бути визнана такою, що знаходилась у стані необхідної оборони, коли вона умисно спровокувала напад, аби використати його як привід для вчинення протиправних дій, завдання шкоди. У таких випадках кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду настає як за умисний злочин на загальних підставах.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не тягне кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає (ч. 5 ст. 36 КК) [19]. Тобто, у трьох зазначених у законі випадках, шкода, заподіяна тому, хто посягає, може бути необмежена аж до позбавлення його життя. При цьому, коли йдеться про напад озброєної банди, не має значення, яку зброю мав нападник, а коли йдеться про напад групи, то не має значення, озброєні учасники групи чи ні. І нарешті, не має значення кількість осіб, які намагались здійснити насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення, наявність чи відсутність у них зброї.

Трапляються випадки, коли особа для охорони майні застосовує різні пристосування та механізми (понабивані на огорожі, гвіздки, колючий дріт тощо) проти посягання, яке можливе в майбутньому. З цього приводу зазначимо, що закон не допускає необхідної оборони проти посягання, яке очікується в майбутньому.

Перевищення меж необхідної оборони може бути зроблено тільки навмисне. Необережне перевищення меж необхідної оборони виключає кримінальну відповідальність.

Вчинення злочину з перевищенням межі необхідної оборони згідно з п. 8 ч. 1 ст. 66 КК вважається обставиною, яка пом’якшує покарання.

Перевищення меж необхідної оборони, як свідчить слідча та судова практика, буває двох видів [20]:

1) при нападі, що не загрожує тяжкими наслідками, нападаючому заподіяна занадто тяжка шкода, наприклад, у відповідь на ляпас заподіяна смерть;

2) явна невідповідність знарядь і засобів захисту знаряддям і засобам нападу, наприклад, застосування вогнепальної зброї при нападі неозброєного.

Разом з тим, вивчення судової практики дозволяє зробити наступний висновок: справи, в яких постає питання щодо правової оцінки дій особи, яка захищалася від суспільне небезпечного посягання, розглядаються судами досить рідко.

Очевидно, причин цієї проблеми декілька. З одного боку, органи попереднього слідства у багатьох випадках обґрунтовано відмовляють у притягненні осіб, які захищалися, до кримінальної відповідальності. З іншого боку, на жаль, у судовій практиці зустрічаються справи, в яких помилки органів слідства, що не дали належної правової оцінки тим обставинам, то і особа захищалася від суспільне небезпечного (як правило, злочинного) посягання, не виправлені судами, що потягло невірну кваліфікацію не тільки дій, що здійснювалися у порядку захисту, а й, у деяких випадках, пізніше вчинених особою злочинів.