етодика проведення заняття.

аняття 2. Дії взводу (відділення, екіпажу танка) в наступальному бою.

 

Метод проведення заняття: самостійна робота студентів

 

Час: 2 години

 

 

 

 

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

“___” ___________ 2012 року. Протокол №__

Навчальна та виховна мета:

1. Поглибити та закріпити знання студентів отриманих на лекції щодо організації та ведення наступального бою взводом (відділенням, екіпажем танка).

2. Привити навички студентам у самостійному вивченні, узагальнені та викладенні навчального матеріалу.

3. Виховувати у студентів наполегливість і цілеспрямованість у здобутті знань з питань підготовки та ведення наступального бою взводом (відділенням, танком), здібність обґрунтовано доповідати вивчений матеріал.

 

Навчально-методичне забезпечення:

1. Конспекти лекцій, письмове приладдя.

2. Кольорова крейда, указка.

3. Полілюкс.

4. Слайди.

5. Телевізори, відеоплеєри, кіно матеріали (при наявності обладнання аудиторії).

Розподіл часу для проведення заняття

№ з/п	Навчальні питання	Час, хв	Методика проведення заняття
	Вступна частина Перевірка готовності студентів до заняття. Вступне слово викладача.		Перевірити наявності студентів, готовність до занять. Розподілити навчальні посібники. Приготувати наглядові засоби. Оголосити тему заняття, порядок його проведення.
	Основна частина 1. Особливості підготовки та ведення наступального бою механізованим (танковим) взводом з форсуванням водної перешкоди. 1.1.Визначення терміну –«Форсування». 1.2.Способи форсування, місце взводу в бойовому порядку батальйону і роти. Завдання взводу.Райони, рубежі, що призначаються під час форсування. 1.3.Організація форсування. Підготовка взводу до форсування. 1.4.Ведення взводом фосування.Особливі умови форсування.		Оголосити навчальне питання. Вказати сторінки навчальних посібників на яких викладений матеріал, вказати номера додатків зі схемами, висвітлити наяні схеми на слайдах. Роз’язнити студентам різницю між «Форсуванням «і «Переправою», привести приклади із історії ВВВ, особливо приклад форсування р. Дніпро на Лютежському плацдармі. Продемонструвати навчальний кінофільм.
	2. Особливості наступального бою механізованим (танковим) взводом під час виходу з оточення. 2.1.Завдання, порядок. і умови виходу взводу з оточення. 2.2.Організація виходу з оточення. 2.3. Вихід з оточення у складі роти.(батальйону). 2.4. Бойовий наказ, организація взаємодії і управління		Оголосити навчальне питання. Вказати сторінки навчальних посібників на яких викладений матеріал, вказати номера додатків зі схемами, висвітлити наяні схеми на слайдах. Навести приклади із іторії ВВВ щодо ведення боїв з метою виходу з оточення.
	3. Ведення наступального бою взводом (відділенням, екіпажем танка) в складі бронегрупи. 3.1. Склад, завдання броне групи. 3.2. Організація бою командиром бронегрупи. 3.3. Ведення бою бронегрупою.		Оголосити навчальне питання. Вказати сторінки навчальних посібників на яких викладений матеріал, вказати номера додатків зі схемами, висвітлити наяні схеми на слайдах.
	Заключна частина		Підвести підсумки, визначити завдання на наступне заняття.

Самостійна робота: Підготовка і ведення механізованим взводом наступального бою в резерві батальйону.

етодика проведення заняття.

За 7-10 днів до заняття вручити слухачам завдання до СЗК по темі 6 заняття 2 та дати рекомендації щодо отримання рекомендованої літератури та роботи студентів на самостійному занятті напередодні планового завдання.

На заняття студенти прибувають з записами питань рекомендованих у завданні для відпрацювання на самостійному занятті.

За 2-3 дні до заняття скласти план проведення заняття та затвердити його. Зробити заявку до лабораторії на необхідні схеми, слайди, телевізорів, відеокіноматеріалів та їх забезпечення на занятті.

До вступної частини:

- прийняти доповідь чергового взводу;

- перевірити наявність студентів, оглянути їх зовнішній вигляд та готовність до заняття, виконання ними завдання самостійного заняття (записи, схеми тощо).

До основної частини:

Навчальні питання бажано розглядати у тій послідовності у якій вони поставлені у завданні студентам до заняття.

Студенти відпрацьовують навчальні питання по рекомендованій літературі згідно завданню і у визначений час. При виникненні незрозумілих питань викладач надає роз`яснення та допомогу.

До заключної частини:

Підвести підсумок заняття та указати на ступінь досягнення поставлених цілей.

Роз`яснити суть положень які найбільш незрозумілі студентам.

Дати завдання на самостійне доопрацювання матеріалу до заняття № 3 з теми № 6.

«Підготовка і ведення механізованим взводомнаступального бою взводу в резерві батальйону».

Навчально-методичний матеріал

1. Особливості підготовки та ведення наступального бою механізованим (танковим) взводом з форсуванням водної перешкоди

1.1. Форсування – подолання водної перешкоди, протилежний берег якої обороняється противником.

1.2. Форсування здійснюється, як правило, з ходу. Якщо форсування водної перешкоди з ходу не вдалося або якщо цього вимагають умови обстановки, воно здійснюється з розгортанням головних сил біля водної перешкоди.

Взвод форсує водну перешкоду, як правило, у складі роти, а під час дій у головній похідній заставі або бойовому розвідувальному дозорі – самостійно.

Командир взводу при висуванні до водної перешкоди вказує відділенням (танкам) місце переправи, порядок ведення вогню під час форсування і завдання на протилежному березі.

Підготовка танків для переправи під водою проводиться в початковому районі для форсування і завершується в районі герметизації.

Механізований взвод із виходом до водної перешкоди при підтримці вогнем танків і артилерії, не затримуючись, форсує її на БМП (БТР), переправно-десантних засобах або на захоплених переправах. Противника, який чинить опір, взвод знищує вогнем усіх засобів на плаву. З виходом на протилежний берег він безупинно розвиває наступ у вказаному напрямку.

Танковий взвод долає водну перешкоду мостом, убрід або на поромах. У складі роти він може переправлятися під водою. З виходом на протилежний берег взвод, використовуючи результати вогню артилерії, не затримуючись, спільно з іншими підрозділами знищує противника, що обороняється, і розвиває наступ углиб.

Для організованого форсування водної перешкоди роті призначаються: вихідний рубіж для форсування на відстані від урізу води 1 – 2 км, а під час зайняття вихідного району біля водної перешкоди – 100 – 300 м від урізу води; район посадки (завантаження) на переправно-десантні засоби і район герметизації танків в укритих місцях – на відстані 5 – 6 км від водної перешкоди, а під час зайняття вихідного району для форсування – безпосередньо біля водної перешкоди і ближче. Механізованому (танковому) взводу під час постановки завдань вказуються: рубіж для форсування, місце в районі посадки (завантаження) на переправно-десантні засоби, місце у вихідному районі для форсування і в районі герметизації.

Для підтримання встановленого порядку на переправах танків під водою, вбрід і на плаваючих бойових машинах призначаються коменданти з-поміж офіцерів підрозділів, що переправляються.

1.3. Під час підготовки до форсування водної перешкоди командир взводу повинен завчасно прийняти рішення на форсування, поставити завдання підрозділам (танкам) та організувати взаємодію.

Під час організації форсування, крім звичайних питань, командир взводу визначає порядок знищення об’єктів противника на підступах до водної перешкоди і на протилежному березі, місця та види основної і запасної переправ, розподіл переправних засобів між підрозділами взводу, маршрути і порядок висування до водної перешкоди, порядок підготовки ОВТ, а також послідовність переправи штатних і доданих підрозділів взводу.

Під час постановки завдання на наступ із форсуванням водної перешкоди командир взводу у бойовому наказі додатково вказує:

відділенням (танкам) – завдання з підходом до водної перешкоди, під час форсування і на протилежному березі, місця основної і запасної переправ (місце взводу в районі герметизації танків роти), місця посадки особового складу і завантаження озброєння та військової техніки на самохідні переправно-десантні засоби, вихідний рубіж для форсування та час його проходження;

гранатометному і протитанковому підрозділам – завдання щодо підтримки взводу під час форсування водної перешкоди і бою на протилежному березі, а також вогневі позиції, час готовності до відкриття вогню і порядок переправи.

Організовуючи взаємодію під час наступу з форсуванням водної перешкоди, командир взводу, крім звичайних питань, погоджує: дії підрозділів щодо ураження противника на підступах до водної перешкоди і на протилежному березі; порядок виходу до водної перешкоди та її форсування штатними і доданими вогневими засобами, приділяючи особливу увагу недопущенню їх скупчення перед переправою; місця і час посадки (завантаження) на переправно-десантні засоби.

Під час форсування водної перешкоди рухом бойових машин керує командир підрозділу, що переправляється.

Керування переправою плаваючих бойових машин здійснює командир роти з командно-спостережного пункту, який розташований на вихідному березі, або переміщується безпосередньо за бойовими порядками підрозділу.

Переправою танків глибокими бродами та під водою керує командир батальйону з командно-спостережного пункту, що розташований на вихідному березі.

Під час підготовки взводу до форсування водної перешкоди, крім звичайних заходів, проводиться підготовка бойової техніки й особового складу до переправи під водою та на плаву. Під час підготовки до форсування великих водних перешкод з особовим складом підрозділів можуть проводитися заняття з водіння бойових машин на плаву.

1.4. Механізований (танковий) взвод зі складу роти, призначеної в головну похідну заставу від передового загону, не вступаючи в бій з противником на підступах до водної перешкоди, стрімко виходить до неї, захоплює мости, інші переправи і вигідні для форсування ділянки. Використовуючи удари авіації і вогонь артилерії, захопленими мостами, на плаваючих бойових машинах і переправно-десантних засобах форсує водну перешкоду і бере участь у захопленні плацдарму на протилежному березі й утриманні його до підходу головних сил. Якщо на напрямку дій передового загону висаджено ТакПД, то він швидко з’єднується з ним і виконує поставлене завдання у взаємодії з десантом.

Механізований (танковий) взвод зі складу роти, призначеної в головну похідну заставу від батальйону, що діє в авангарді, знищує противника на підступах до водної перешкоди, виходить до неї, за сприятливих умов з ходу форсує та розвиває наступ на протилежному березі. Якщо форсувати водну перешкоду з ходу не вдалося, головна похідна застава своїм вогнем завдає ураження противнику і забезпечує її форсування головними силами батальйону.

До водної перешкоди механізований (танковий) взвод висувається з максимальною швидкістю в готовності до форсування її з ходу.

Підготовка плаваючих бойових машин до форсування здійснюється перед виходом до водної перешкоди. При цьому особлива увага звертається на щільність закриття люків, бійниць, дверей, а також на справність відкачувальних насосів, наявність і щільність закриття водозливних пробок. Особовий склад, розміщений у машинах, надягає рятувальні жилети. Підготовка танків для переправи під водою здійснюється у визначеному для взводу місці у вихідному районі роти для форсування і завершується в районі герметизації танків.

Частина танків, протитанкові ракетні комплекси і гранатомети з виходом до водної перешкоди займають вогневі позиції для стрільби прямою наводкою, завдають ураження противнику і підтримують форсування і бій підрозділів на протилежному березі.

Механізовані підрозділи, використовуючи результати вогню, під прикриттям аерозолів (димів) на плаваючих бойових машинах і переправно-десантних засобах форсують водну перешкоду, знищуючи противника вогнем усіх засобів на плаву, і оволодівають протилежним берегом.

Початком форсування (“Ч”) вважається момент входу у воду плаваючих бойових машин підрозділів першого ешелону.

Форсування водної перешкоди починається і здійснюється на обраних ділянках усіма силами першого ешелону одночасно.

Підрозділи, призначені для переправи на самохідних переправно-десантних засобах першим рейсом, завантаження озброєння, військової техніки і посадку особового складу здійснюють в укритих місцях, звідки стрімко виходять до водної перешкоди і з ходу переправляються на протилежний берег. Завантаження озброєння, військової техніки і посадка особового складу наступних рейсів здійснюється на водній перешкоді.

Завантаження на пором розпочинається за командою начальника порома, завантаженням керує командир танка (БМП). Для прискорення центрування на поромі вкладається упорний брус. Під час переправи через малі річки двигуни бойових машин не глушаться, а через великі – глушаться і запускаються при підході до протилежного берега. У бойовій машині залишається механік-водій, решта займають місця за вказівкою командира.

Танки при форсуванні водної перешкоди використовують броди, мости, пороми або переправляються під водою. Під час руху по наплавних мостах швидкість не повинна перевищувати 25 км/год, дистанція між машинами –
25 – 30 м. На мосту не дозволяється гальмувати, розвертатися, перемикати передачі і різко рушати з місця. Переправа танків під водою, як правило, здійснюється після оволодіння механізованими підрозділами протилежним берегом і ретельної розвідки водної перешкоди. Подолавши водну перешкоду, танкові підрозділи стрімко виходять на свої напрямки і виконують поставлені завдання.

Форсування водної перешкоди на ділянці, протилежний берег якої не захоплений своїми підрозділами, механізований взвод здійснює у складі роти з ходу, як правило, після вогневої підготовки форсування й атаки та продовжує наступ на протилежному березі. При цьому для їх підтримки можуть виділятися танки й інші засоби для стрільби прямою наводкою зі свого берега.

Сигнал про початок висування подається старшим командиром, виходячи з встановленого часу початку форсування (“Ч”) і часу, необхідного для подолання відстані від місця посадки до урізу води. Взвод стрімко висувається до водної перешкоди й у встановлений час за підтримки вогню артилерії й інших вогневих засобів форсує її та безупинно розвиває наступ углиб оборони противника.

Мілководні і незначні водні перешкоди, а також струмки взвод (відділення, танк) долає убрід як удень, так і вночі. Кордони броду вдень позначаються добре видимими віхами або покажчиками, а вночі односторонніми світловими знаками (МБФ) або спеціальними знаками, які світяться у бік свого берега. Вирви і ями, виявлені в місці броду, завалюються камінням, мішками з камінням (ґрунтом) або обгороджуються. Переправа танків глибоким бродом має бути забезпечена евакуаційними і рятувальними засобами.

Глибина броду залежить від швидкості течії і може бути: для підрозділів у пішому порядку – 0,6 – 1 м, для танків – 1,2 – 1,4 м, а для автомобілів – 0,7 – 0,9 м.

2. Особливості підготовки та ведення наступального бою механізованим (танковим) взводом при виході з оточення

2.1.Взвод самостійно або у складі роти (батальйону) виходить з оточення в напрямку, який вказується старшим командиром. Вихід з оточення здійснюється організовано і супроводжується знищенням противника, що перешкоджає виходу. Вихід з оточення дрібними групами і без бойової техніки не дозволяється.

Взводу при виході з оточення вказується об’єкт атаки і напрямок подальшого наступу, який збігається з напрямком виходу з оточення. Об’єктом атаки взводу може бути знищення вогневих засобів противника у визначеному старшим командиром районі та створення разом з іншими підрозділами пролому в кільці оточення. Напрямок подальшого наступу взводу збігається із завданням старшого командира, яке полягає у виході підрозділів з кільця оточення і з’єднанні їх з військами, що діють назустріч їм з метою сприяння виходу з оточення або оволодіння районом, який забезпечує вигідні умови для подальших дій.

Залежно від отриманого завдання й умов обстановки, насамперед від положення і характеру дій військ, які перебувають поза оточенням, порядок виходу з оточення може бути різним.

Вихід з оточення при сприятливих умовах здійснюється за допомогою сил і засобів старшого командира, який перебуває поза оточенням. Ця допомога може полягати у завданні ударів по противнику, що атакує, авіацією, вогнем артилерії, в зустрічних ударах військ, у діях десантно-штурмових підрозділів, перекиданні повітрям у район оточення підрозділів підсилення, а також у викиданні (висадці) повітряного десанту на напрямку прориву і виходу з оточення. У цих умовах удар підрозділами, які перебувають в оточенні, як правило, завдається назустріч своїм військам і через район бойових дій повітряного десанту.

Найбільш складними умовами виходу з оточення є такі, коли старший командир не має достатніх сил як для наступу, так і для надання допомоги підрозділам, що перебувають в оточенні. Це буває в тих випадках, коли основне угруповання наших військ веде важкі оборонні бої або відходить під тиском переважаючих сил противника. У цьому випадку підрозділ виходить з оточення самостійно, у напрямку дій військ, які ведуть бій поза оточенням або спочатку в іншому напрямку.

В умовах виходу з оточення за відсутності між воюючими сторонами суцільного фронту прорив підрозділів з кільця оточення може бути в будь-якому напрямку там, де кільце оточення найслабше, з подальшим виходом у напрямку ділянки фронту, де немає військ противника. Можливий і перехід підрозділів після виходу з оточення до партизанських дій.

2.2. Проведення основних заходів щодо організації виходу взводу з оточення починається після отримання відповідного бойового наказу (розпорядження) старшого командира. Залежно від конкретних умов командиру взводу, крім бойового завдання, може вказуватися: яка допомога може бути здійснена силами старшого командира і по яких об’єктах противника завдаються удари його засобами; підрозділи, що виділяються для завдання ударів поза оточенням, напрямок їх наступу і рубіж зустрічі з ними; час, район викидання (висадки) і завдання повітряного десанту (якщо він застосовується); напрямок виходу з оточення і час початку дій; порядок вогневої підготовки і підтримки військ при прориві і виході з оточення; порядок встановлення зв’язку і взаємодії з підрозділами, що діють поза оточенням, а також порядок взаємного розпізнавання військ.

Організовуючи вихід з оточення, командир насамперед повинен зважувати на свої сили і засоби.

Для прийняття командиром обґрунтованого рішення на прорив і вихід з оточення силами і засобами розвідки необхідно встановити: сили і засоби противника на напрямку прориву, характер його оборони, ділянки, які обороняються слабо, і систему вогню; можливості противника здійснити маневр з інших ділянок фронту оточення. Крім цього, від старшого командира також отримуються відомості про противника як на напрямку прориву, так і виходу з оточення, його можливості щодо перекидання резервів на цей напрямок.

У рішенні на прорив і вихід з оточення при веденні дій самостійно командир взводу визначає: замисел бою – місце, напрямок, час прориву кільця оточення і місце відволікальних дій; якого противника й у якій послідовності знищити, проти якого противника оборонятися; об’єкти ураження і порядок застосування зброї; бойовий порядок, у тому числі сили і засоби для прориву, відволікальних дій і прикриття на решті фронту, а також для прикриття флангів групи прориву (заслону); вихідне положення групи, призначеної для прориву, порядок і час його зайняття; порядок виходу з оточення; черговість відходу підрозділів (груп прикриття), які утримують фронт оточення, і призначених для прикриття флангів (заслонів); бойове завдання підрозділам (групам); головні питання взаємодії між підрозділами взводу і військами, які діють поза оточенням; головні питання всебічного забезпечення; основи організації управління.

При виході з оточення дуже важливо вибрати найбільш доцільне місце і напрямок прориву, місце відволікальних дій.

2.3.Під час визначення напрямку прориву командир взводу повинен взяти до уваги місце завдання ударів засобами старшого командира, напрямок головного удару військ, які діють поза оточенням, наявність ділянок, які нещільно займані або не займані, і проміжки в бойовому порядку противника, характер місцевості в місці виходу з оточення. Прорив фронту оточення необхідно проводити в місці і напрямку, які забезпечують швидке і приховане зосередження підрозділів (групи) на ділянці прориву, стрімкість удару і вихід з оточення та з’єднання зі своїми військами.

Якщо противник надійно уражається засобами старшого командира, то місце і напрямок прориву для виходу з оточення може вибиратися там, де щільність противника найбільша. Перевага завдання ударів по головних силах противника полягає в тому, що зі знищенням підрозділи, які виходять з оточення, можуть використовувати найбільш вигідні напрямки і щонайменше потрапляють під удари противника з флангів.

У випадку, коли можливість надійного ураження головних сил противника, що оточують, незначна, – місце і напрямок прориву доцільно призначати там, де сили противника незначні та є проміжки в бойових порядках його військ, а місцевість доступна для дій танків, БМП (БТР).

Іноді місце прориву вигідно призначати на такому напрямку, який через його важкодоступність або інші причини противник уважає найменш можливим для виходу з оточення, а нашим підрозділам забезпечується прихованість перегрупування і раптовість прориву.

У разі завдання зустрічних ударів напрямок наступу взводу, який перебуває в оточенні (навіть якщо його вказано старшим командиром), повинен узгоджуватися командиром взводу з напрямком удару підрозділів, які наступають поза оточенням. При цьому необхідно брати до уваги, що такі напрямки противник буде прикривати особливо міцно з метою протидії прориву. Місце прориву в цьому випадку залежно від обстановки може вибиратися як на напрямку дій військ, що діють поза оточенням, так і в бік від нього. Але після здійснення прориву взвод повинен обов’язково виходити на цей напрямок і наступати назустріч військам, які завдають удару поза оточенням.

Ширина в місці прориву щоразу буде визначатися бойовими можливостями підрозділів, які виходять з оточення, складом противника, характером його дій, особливостями місцевості й іншими умовами обстановки з урахуванням нормативів наступального бою.

Для відволікання частини сил противника з напрямку прориву й уведення його в оману необхідно додатково завдати удару на іншому напрямку.

Відволікальні дії доцільно намічати на тих напрямках, де противник найбільш очікує удару взводу з метою прориву. Їх вигідно проводити на тих напрямках, де противник під час попередніх дій вклинився углиб району, що оборонявся. Активні дії на цих напрямках противник може вважати спробою поновлення положення, чим і буде відволікатися його увага від дійсного місця прориву.

Починати відволікальні дії можуть одночасно зі здійсненням прориву або трохи раніше. Вирішення цього питання залежить від конкретних умов обстановки в кожному випадку. При розміщенні резервів противника на незначній відстані від місця прориву відволікальні дії для їх знищення необхідно розпочати з упередженням атаки в місці прориву.

При розміщенні резервів противника на напрямку, протилежному від місця прориву, відволікальні дії доцільно починати одночасно з атакою в місці прориву.

При створенні бойового порядку командир взводу має зважити на те, що деякий час підрозділ повинен утримувати район, який займає, протидіяти атакам противника, а частиною сил виходити з бою і здійснювати відхід.

Тому бойовий порядок взводу, який здійснює вихід з оточення самостійно, може включати сили і засоби, призначені для прориву фронту оточення, та сили і засоби прикриття.

Призначені для прориву сили і засоби можуть, як і в наступі, включати маневрену групу, вогневу групу, групу управління і вогневої підтримки. Вони повинні завдати удару на вибраному напрямку і розвинути наступ до з’єднання з військами, які діють поза оточенням. Це завдання найбільш відповідальне, тому до їх складу включають не менше половини сил і засобів, танки, якщо вони є в складі оточених. В інтересах сил і засобів прориву повинні діяти решта сил і засобів оточених.

Зі складу сил і засобів, призначених для прориву, виділяються сили і засоби (заслони) для прикриття флангів, щоб не допустити змикання противником розірваного під час прориву кільця оточення доти, поки з району оточення не вийде весь особовий склад і техніка, у тому числі підрозділи прикриття.

Сили і засоби прикриття включають сили і засоби, призначені для відволікальних дій, безпосередньо ті мінімальні сили і засоби прикриття, які мають завдання утримувати займані позиції і забезпечити планомірний вихід підрозділів з району оточення.

Такі вогневі засоби, як автоматичні гранатомети, міномети, гармати, що опинилися в оточенні, командир взводу включає до групу управління і вогневої підтримки. Під час прориву вони розміщуються на вогневих позиціях, де забезпечується їх готовність для розвитку успіху прориву, а також для підтримки підрозділів, призначених для прикриття.

2.4. У бойовому наказі на прорив і вихід з оточення командир взводу під час постановки завдань, крім загальних питань, які визначаються у наказі на наступ, вказує:

підрозділам (групі прориву), призначеним для прориву, і тим, що діють на відволікаючому напрямку, – засоби підсилення, завдання, вихідне положення для прориву і час його зайняття, які сили і засоби (заслони) виділити для прикриття флангів та їх завдання;

групі прикриття – склад, завдання, рубежі, хто підтримує, час і порядок відходу;

вогневим засобам, що входять у групу управління і вогневої підтримки, – завдання щодо ураження об’єктів противника на напрямку прориву, з підтримки групи, що здійснює прорив (прикриває фланги), райони вогневих позицій і порядок їх зміни, час готовності до відкриття вогню і порядок дій під час виходу з оточення.

Під час організації взаємодії командир взводу особливу увагу приділяє узгодженню зустрічних ударів взводу і підрозділу, що діє поза оточенням, за часом, напрямком дій і рубежами.

Крім загальних питань, він указує: завдання з розвідки, заходи щодо забезпечення прихованості і раптовості прориву, характер і порядок інженерного обладнання місцевості в місці прориву і на рубежах прикриття, місця, час і способи пророблення проходів у загородженнях противника, що й у який час повинно бути заміновано, зруйновано або знищено, порядок евакуації вбитих,поранених і хворих, бойової техніки і озброєння – і призначає за це відповідальних.

Управління під час виходу з оточення організовується з огляду на потребу керівництва силами і засобами, які виконують у той самий час різні за характером бойові завдання. Командир взводу управління здійснює особисто, основну увагу приділяючи підрозділам (групам), які проривають оточення.