истема місцевого самоврядування.

Невід’ємною ознакою демократичної правової держави є наявність системи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування – гарантоване право і реальна здатність місцевих територіальних громад самостійно, незалежно і ефективно вирішувати питання місцевого значення в межах визначених законом повноважень та власної фінансової бази. Основним принципом місцевого самоврядування є його організаційне відокремлення від державної влади.

В Радянському Союзі і, відповідно, в УРСР місцевого самоврядування не існувало за означенням. Конституція УРСР містила лише розділ про місцеві органи державної влади і управління, які принципово не мали нічого спільного з місцевим самоврядуванням. Місцеві ради народних депутатів не мали ані „реальної здатності” вирішувати місцеві справи, ані можливості нести відповідальність за свої рішення (розпуск місцевих Рад Конституцією СРСР не передбачався), ані захищати інтереси місцевого населення. Причиною цього була однопартійна система і підлаштована під неї чітка ієрархічна система Рад. Основний закон однозначно закріплював за будь-якою Радою право скасовувати акти нижчестоящих Рад. Аналогічною була ситуація з виконавчими комітетами місцевих рад, які окрім „своєї” ради були підзвітні вищестоящим виконавчим органам.

Україна першою з усіх радянських республік прийняла закон про місцеве самоврядування (1990 р.). Остаточно засади формування та діяльності системи місцевого самоврядування в Україні визначила Конституція та закон „Про місцеве самоврядування в Україні” 1997 р., який закріпив і розвинув основні конституційні положення з цього питання.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та їх виконавчі комітети (у разі наявності останніх). Для кожного з цих видів Рад законодавчо виділяється виключна сфера компетенції, втручання до якої органам державної влади заборонено. Лише у випадках невідповідності рішень органів місцевого самоврядування Конституції чи законам України, ці рішення зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Конституція України виділяє базові – сільські, селищні, міські (рівень населених пунктів) – і проміжні місцеві влади, визначаючи останні – районні та обласні Ради – як органи місцевого самоврядування, „що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст”. (Схема 10.3). Органи базового рівня у порівнянні з проміжним можна визначити як дещо більш впливові структури. Це проявляється і у визначеній для них сфері компетенції, і у дозволі на утворення власних виконавчих структур, і у шляхах обрання голів Рад.

Сільський, селищний та міський голова обираються, як і самі Ради, жителями відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а голови районних і обласних – відповідною Радою. На рівні села, селища та міста Рада за пропозицією голови створює виконавчий комітет (окрім сіл з населенням до 500 чоловік, де він може не створюватись). Виконавчий комітет є підконтрольним та підзвітним Раді, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади – також органам виконавчої влади. На рівні району, області та міст Києва та Севастополя ради мають лише свої виконавчі апарати, а виконавчу владу здійснюють місцеві державні адміністрації.

До повноважень громад села, селища, міста (що здійснюються безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування) належить: управління майном, що є в комунальній власності; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку та контроль за їх виконанням; затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням; встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону; забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, організацій та установ, а також здійснення контролю за їх діяльністю тощо.

Повноваження обласних та районних Рад включають: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контроль за їх виконанням; затвердження обласних та районних бюджетів, які формуються з коштів Державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контроль за їх виконанням тощо.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади, з питань здійснення яких органи місцевого самоврядування підконтрольні органам виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Ще однією формою місцевого самоврядування в Україні є будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення, які можуть створюватися за ініціативою жителів сільською, селищною або міською Радою і наділятися частиною компетенції, фінансів та майна відповідної Ради.

Схема №10.1

 

 

Схема №10.2.

 

 

 

Схема №10.3.

 

 

 

Словник найбільш уживаних термінів

 

Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в Україні. Складається з 450 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки, працюють на постійній основі і не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. До повноважень В.Р.У належать: визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; затвердження Державного бюджету та внесення змін до нього; усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України; здійснення контролю за діяльністю Кабінета Міністрів України; призначення третини Конституційного Суду України; обрання суддів безстроково тощо. Станом на 1 лютого 2004 р. до складу В.Р.У входять такі фракції: „Наша Україна”, „Регіони України”, комуністів, партій ППУ та „Трудова Україна”, СДПУ(о), СПУ, Блоку Юлії Тимошенко, АПУ, НДП, групи „Демократичні ініціативи”, групи „Народовладдя”, групи „Європейський вибір”, групи „Народний вибір”, позафракційні.

Декларація про державний суверенітет України – політико-правовий документ, прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1990 р., який проголосив державний суверенітет України, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах території УРСР, обумовив недоторканість та незмінність кордонів, оголосив принцип рівноправності та невтручання у внутрішні справи України при укладанні угод з іншими республіками СРСР.

Кабінет Міністрів України – вищий орган в системі органів виконавчої влади в Україні. У своїй діяльності керується Конституцією, законами та актами Президента України. Забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики; виконання Конституції, законів, актів Президента України; проведення фінансової, цінової, інвестиційної, цінової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. К.М.У очолюється Прем’єр-міністром України, який призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад К.М.У призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. К.М.У відповідальний перед Президентом, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених Конституцією України. Станом на 1 лютого 2004 р. до складу К.М.У входять такі міністерства: аграрної політики, внутрішніх справ, економіки та європейської інтеграції, транспорту, оборони, фінансів, закордонних справ, охорони навколишнього середовища, надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, культури і мистецтв, освіти і науки, охорони здоров’я, палива та енергетики, праці та соціальної політики, промислової політики, юстиції.

Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. К.С.У вирішує питання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; дає висновок щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для ратифікації; дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. К.С.У формується шляхом призначення по 6 суддів відповідно Верховною Радою України, Президентом України та з’їздом суддів України. Суддя К.С.У призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний термін.

Конституція України – основний закон Української держави, який закріплює її суспільний і державний устрій, права, свободи і обов’язки громадян, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій.

Місцеві державні адміністрації в Україні – органи виконавчої влади на рівні області, району, міст Києва та Севастополя в Україні, що входять до єдиної системи державної виконавчої влади. Утворюються Президентом України. Місцеві адміністрації очолюють їх голови, що призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України.

Президент України – глава держави, що виступає від імені України, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права строком на 5 років не більше ніж на два терміни поспіль. П.У. забезпечує державну незалежність і національну безпеку; представляє державу у міжнародних відносинах; припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії вона не розпочне пленарні засідання; призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України, приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження на цих посадах; призначає третину складу Конституційного Суду України; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; володіє правом вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд; є Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України.

Система місцевого самоврядування в Україні – механізм реалізації права місцевих територіальних громад в Україні самостійно і ефективно вирішувати питання місцевого значення в межах визначених законом повноважень та власної фінансової бази. Його складовими є: сільські, селищні, міські Ради та їх виконавчі органи; районні та обласні Ради, що представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст; інші форми самоорганізації громадян – будинкові, вуличні, квартальні та інші комітети громадян, які сільські, селищні та міські Ради можуть за ініціативою жителів дозволяти створювати та наділяти частиною власної компетенції, фінансів, майна.

 

Питання для самоконтролю

 

1. В чому полягає сутність Декларації про державний суверенітет України?

2. Як ви можете пояснити тезу, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою?

3. Як реалізується процедура імпічменту в Україні?

4. В якому випадку Президент може розпустити Верховну Раду України?

5. В чому полягає процедура формування Кабінету міністрів України?

6. Що належить до компетенції Конституційного Суду України?

7. Які ви знаєте органи місцевого самоврядування в Україні?

 

 

Література

1. Політичний енциклопедичний словник – К., 1997.

2. Політологія /За ред. Бабкіної О. - К., 1998.

3. Політологія /За ред. Катеренчука Б., Гетьманчука М. – Львів 2000.

4. Політологія /За ред. Колодій А. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003.

5. Політологія /За ред. Ф.М. Рудич. – К., 2000.

6. Політологія у таблицях схемах визначеннях: навчальний посібник для курсантів та студентів вищих військових навчальних закладів / За ред. Гетьманчука М.П. – Львів: Військовий інститут, 2003.

7. Безсмертний Р. Самоврядування. Конституційна модель: проблеми повноцінного функціонування // Віче. – 1997. – ІІ.

8. Горьовий Л., Ющик О, Парламент України: проблеми управління // Віче. – 1997 - №4.

9. Нельга О. Новий парламент україни у контексті професіоналізму // Віче. – 1999. - №4.

10. Словник-довідник політологічних термінів / за ред. Гетьманчука М.П. – Львів: Військовий інститут, 2003.