импатична нервова система.

Симпатична нервова система інервує всі органи і частини організму. Вона забезпечує звуження кровоносних судин (крім коронарних), збільшення частоти серцевих скорочень, зниження секреції залоз (слинних, шлункових і т.д.), підвищення тонусу поперечно-смугастих м`язів, трофіки тканин, розширення зіниць і ін.

Симпатична нервова система ділиться на центральну і периферійну частини.

Центральна частина розташована в бічних рогах спинного мозку від VIII шийного до ІІІ (ІІ) поперекових сегментів і утворює латеральне симпатичне ядро бічних рогів спинного мозку. Аксони клітин ядра через міжхребцеві отвори виходять із спинного мозку в складі вентральних корінців і вступають у вузли симпатичного стовбура.

Периферійна частина утворена чутливими і ефекторними нейронами симпатичних гангліїв, розташованих по обидва боки від хребта від основи черепа до крижового відділу у вигляді ланцюжків - правого і лівого симпатичного стобурів. Ганглії сполучені між собою комісурами, а з спинно-мозковими нервами - білими і сірими нервовими гілками. Від симпатичних стовбурів відходять тонші безмієлінові постгангліонарні нейрони, які або направляються до периферійних органів в складі сірих сполучаючих гілок або утворюють нерви, які інервують голову, органи черевної та тазової порожнини. В гангліях симпатичного стовбура закінчується тільки частина прегангліонарних волокон, а решта синаптично переключається на ефекторний нейрон тільки в превертебральних гангліях.

ревертебральні ганглії розташовані на значній відстані від інервованих органів, тому від них йдуть довгі постгангліонарні волокна, які об`єднуються у нерви. Найбільшими превертебральними гангліями є черевний, краніальний і каудальний вузли брижівки. Черевний і краніальний вузли утворюють найбільше автономне плетиво організму - сонячне плетиво. Від нього відходять постгангліонарні волокна до всіх органів черевної порожнини, які біля стінок цих органів утворюють відповідно печінкове, селезінкове, шлункове і ін. плетива.

Ефекторами постгангліонарних симпатичних волокон є гладенькі м`язи судин, зіниць, волосяних цибулин, легень, органів травлення, виділення, залоз, клітин печінки та жирової клітковини.

Разом з тим, симпатична нервова система має і власні чутливі шляхи, серед яких виділяють 2 групи. Перша група периферійних аферентних нейронів це клітини, тіла яких локалізовані у передхребцевих симпатичних гангліях, один з довгих відростків йде на периферію, а інший в бік спинного мозку, куди входить у складі дорзальних корінців. Друга група характеризується тим, що довгий аксон цих клітин йде до робочого органа, а короткі розміщені в самому ганглії та синаптично контактують з вставними і ефекторними нейронами, утворюючи місцеву рефлекторну дугу.

 

Парасимпатична нервова система

Основна функція парасимпатичної нервової системи полягає у сповільненні скорочень серця, розширення деяких кровоносних судин (звуження коронарних судин), посилення секреції залоз, посилення перистальтики кишківника, звуження зіниць.

В парасимпатичній нервовій системі також виділяють центральні та периферійні відділи, передача збудження до ефекторнго органу здійснюється в основному по двонейронному шляху: прегангліонарний нейрон розташований у сірій речовині мозку, постгангліонарний винесений далеко на периферію.

Виділяють ряд відмінностей між симпатичною та парасимпатичною нервовою системами:

- центральні структури парасимпатичної нервової системи розміщені у трьох віддалених ділянках мозку, які до того ж розташовані далеко від симпатичного центра;

- парасимпатичні волокна інервують тільки певні ділянки тіла, які містять, крім того, волокна симпатичної та інтрамуральної нервової систем;

- прегангліонарні волокна парасимпатичної нервової системи є значно довшими ніж симпатичної нервової системи, а постгангліонарні нейрони розташовані поблизу або ж у товщі ефекторних органів.

Центральні відділи парасимпатичної нервової системи розташовані у середньому, довгастому мозку і у куприковому відділі спинного мозку. У середньому мозку центром парсимпатичної нервової ситеми є ядро, розташоване поблизу передніх горбів чоторигорбикового тіла на дні сильвієвого водопроводу.

Необхідно підкреслити, що найголовнішою ланкою чутливих шляхів парасимпатичної нервової системи є блукаючий нерв.

Отже, симпатична нервова система - це система тревоги або “захисту”, система мобілізації резервів, необхідна для взаємодії організму з середовищем, що забезпечується швидким включенням у реакцію багатьох органів і систем. Саме тому симпатичні ганглії розташовані далеко від інервуючих ними органів і характеризуються здатністю до мультиплікації імпульсів, що забезпечує швидку і поширену реалізацію впливу. Симпатичні імпульси активують діяльність мозку, мобілізують захисні реакції і процеси терморегуляції, механізми згортання крові, імунні реакції. Збудження симпатичної нервової системи - обов`язкова умова емоційного стану і напруження, вона також є початковим ланцюгом гормональних реакцій стресу.

На відміну від цього парасимпатична і метасимпатична нервова система забезпечують гомеостатичний стан організму.

Регуляція і кординація діяльності вегетативної нервової системи здійснюється за участю кори великих півкуль головного мозку. У гіпоталамусі розташовані ядра, які по-різному впливають на діяльність вегетативної нервової системи. Так велика кількість досліджень показала, що стимуляція задніх ядер гіпоталамуса супроводжується ефектами аналогічними подразненню симпатичної нервової системи. Стимуляція групи передніх ядер гіпоталамуса веде до подразнення парасимпатичної нервової системи.

В симпатичній нервовій системі передача збудження з прегангліонарних на постгангліонарні нейрони здійснюється в основному за допомогою медіатора ацетилхоліну, а на ефекторний орган - за допомогою норадреналіну. В парасимпатичній нервовій системі в обох ланцюгах передача збудження здійснюється за участю ацетилхоліна. В метасимпатичній нервовій системі взаємодіють обидва ці медіатори, а також в ефекторній частині ланцюга збудження може передаватись за участю сератоніна або й АТФ.

 

Центральна нервова система

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Центральна Нервова Система людини

Центральна нервова система (ЦНС) — система органів, побудована з нервових клітин, яка координує функціонування та взаємозв'язок всіх інших органів та систем органів організму.

Загалом ЦНС поділяється на такі сім частин: півкулі мозку (ліва та права), проміжний мозок, середній мозок, мозочок, довгастий мозок, спинний мозок; при цьому перші шість частин об'єднуються під назвою головного мозку. Через всі ці структури проходить система порожнин, заповнених мозковою рідиною, або ліквором — мозкових шлуночків. Ці шлуночки походять від суцільного просвіту, що в ходіембріонального розвитку утворюється при змиканні первинною нервової пластинки в нервову трубку.

Довгастий мозок, міст та середній мозок разом називаються стовбуром головного мозку та оточують 4-й мозковий шлуночок (довгастий мозок та міст) та мозковий водогін (середній мозок). Проміжний мозок та півкулі разом називаються переднім мозком і включають в себе третій та бокові (лівий та правий) шлуночки відповідно. До 4-го шлуночку головного мозку приєднаний заповнений такою самою рідиною спинномозковий канал, що йде по всій довжині спинного мозку.

[ред.]Гістологія

Центральна нервова система утворена з нервової тканини, в ній розрізняють два основні типи клітин: власне нейрони та нейроглія. Перші виконують роль сприймання, переробки і подальшої передачі інформації. У нейроглії розрізняють чотири основних підтипи клітин, вони виконують роль підтримки життєздатності і функціонування нейронів.

[ред.]Література

· Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. Львів. 2002. 240 с.

Соматична нервова система

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Соматична нервова система (від грецького soma, родовий відмінок somatos — тіло), частина нервової системи, що іннервує м'язи тіла; забезпечує сенсорні і моторні функції організму. Разом з вегетативною нервовою системою формую переферичну нервову систему.

Соматична система грає подвійну роль:

· Збирає інформацію від органів відчуттів і направляє її в ЦНС

· Передає сигнали від ЦНС скелетним м‘язам у відповідь на одержану інформацію, чим обумовлює рух.

У хребетних тварин до соматичних відносять поперечно-посмуговані м'язи скелета. Їх іннервують мотонейрони передніх рогів спинного мозку і деяких моторних ядер стовбурової частини головного мозку. Координована діяльність цих мотонейронів забезпечується прямими або опосередкованими (через інтернейрони) синаптичними впливами, що приходять від мотонейронів, сенсорних, або чутливих, нейронів, які отримують інформацію з м'язів та сухожиль (див. Пропріорецептори), а також з вищих моторних центрів розташованих на різних рівнях головного мозку (див. Пірамідна система,Екстрапірамідна система).

Ділення нервової системи на соматичну і вісцеральну (нутрощеву, вегетативну нервову систему), введене англійським фізіологом В. Х. Гаськеллом, вельми умовно.

Функції соматичної нервової системи:

· Сприймае зовнішні подразнення

· Забезпечує сенсорні і моторні функції

· Збирає інформацію від органів чуття і передає до центральної нервової системи

· Від ЦНС передає сигнали скелетним м'язам

Автономна нервова система

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Автоно́мна (вегетативна) нерво́ва систе́ма — у ссавців частина нервової системи, яка керує мимовільними діями гладких м'язів (стравоходу,кровоносних судин), серця і залоз. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу — сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку.

Звичайно вегетативна нервова система поділяється на два підрозділи: симпатичну та парасимпатичну системи. Третя, ентерична, система, що іннервує травні органи та здебільшого незалежна від центральної нервової системи, також іноді вважається частиною автономної нервової системи.

Симпатична система відповідає на стрес, збільшуючи серцебиття, кров'яний тиск, цілком готуючи тіло до дій. Парасимпатична система важливіша, коли тіло перебуває у стані спокою. Вона сповільнює серцебиття, знижує кров'яний тиск, стимулює травну систему.

Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи. Парасимпатичний відділ не іннервує посмуговані м’язи, гладкі м’язи матки, більшість кровоносних судин, сечоводи, потові залози, волосяні фолікули шкіри, селезінку, надниркові залози та гіпофіз.

Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів йдуть у складі чутливих волокон, які є спільними для вегетативної та соматичної нервових систем. Вищий контроль та регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, відбувається за рахунок кори півкуль великого мозку.

Соматична та вегетативна нервові системи відрізняються не лише за функцією, а й за будовою, а саме: соматичні рухові волокна виходять із спинного мозку сегментарно, а вегетативні волокна виходять лише з певних центрів: мезенцефалічного, бульбарного (парасимпатичні ядра черепних нервів у ромбоподібній ямці), які об’єд­нані в краніальний відділ; тораколюмбального (бічні роги протягом сегментів від CVIII до LII-III), сакрального (бічні роги протягом сегментів SII-IV).

Тораколюмбальний відділ належить до симпатичного відділу, а краніальний і сакральний – до парасимпатичного.

Соматичні нервові волокна мають добре помітну м’якотну оболонку, а у вегетативних вона відсутня.

Тіла клітин соматичних нейронів знаходяться у передніх рогах спинного мозку, а їхні відростки (аксони), не перериваючись, досягають скелетних м’язів. Нервові відростки вегетативних нейронів перериваються у вегетативних вузлах. Отже, тут є передвузлові (прегангліонарні) і післявузлові (постгангліонарні) волокна.

Найпростіша рефлекторна дуга соматичної нервової системи складається з двох нейронів, а вегетативної – з трьох (є вставний нейрон); її еферентна ланка складається не з одного, а з двох нейронів.

Рефлекторная дуга

[править]

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Коленный рефлекс.

Рефлекторная дуга (нервная дуга) — путь, проходимый нервными импульсами при осуществлениирефлекса.

Рефлекторная дуга состоит из:

· рецептора — нервное звено, воспринимающее раздражение;

· афферентного звена — центростремительное нервное волокно — отростки рецепторных нейронов, осуществляющие передачу импульсов от чувствительных нервных окончаний в центральную нервную систему;

· центрального звена — нервный центр (необязательный элемент, например для аксон-рефлекса);

· эфферентного звена — осуществляют передачу от нервного центра к эффектору.

· эффектора — исполнительный орган, деятельность которого изменяется в результате рефлекса.

Различают:

· моносинаптические, двухнейронные рефлекторные дуги;

· полисинаптические рефлекторные дуги (включают три и более нейронов).

Полисинаптическая рефлекторная дуга: нервный импульс от рецептора передаётся по чувствительному (афферентному) нейрону в спинной мозг. Клеточное тело чувствительного нейрона расположено в спинальном ганглии вне спинного мозга. Аксон чувствительного нейрона в сером веществе мозга связан посредством синапсов с одним или несколькими вставочными нейронами, которые, в свою очередь, связаны с дендритами моторного (эфферентного) нейрона. Аксон последнего передаёт сигнал от вентрального корешка на эффектор (мышцу или железу).

Понятие введено М. Холлом в 1850 г. В настоящее время понятие рефлекторной дуги не полностью отражает механизм осуществления рефлекса, и в связи с этимН. А. Бернштейном был предложен новый термин — «Рефлекторное кольцо», в состав которого входит недостающее звено контроля, осуществляемого нервным центром за ходом работы исполнительного органа — т. н. обратной афферентации

Следует отметить, что термин «Рефлекторное кольцо» впервые был использован А. Ф. Самойловым в статье «Кольцевой ритм возбуждения»^[1]. Поэтому приоритет в данном словосочетании принадлежит отнюдь не Бернштейну Н. А. и тем более не Анохину П. К., а советскому физиологу, сподвижнику Павлова И. П. и Сеченова И. М., учёному Самойлову А. Ф.

По данным редактора Шестакова М. П., исследователь Бернштейн Н. А. ввёл данный термин в 1935 году, но уже, как было указано, в 1930 году термин «рефлекторное кольцо» использовался в работах Самойлова А. Ф.

Простейшая рефлекторная дуга у человека образована двумя нейронами — сенсорным и двигательным (мотонейрон). Примером простейшего рефлекса может служитьколенный рефлекс. В других случаях в рефлекторную дугу включены три(и более)нейрона — сенсорный, вставочный и двигательный. В упрощенном виде таков рефлекс, возникающий при уколе пальца булавкой. Это спинальный рефлекс, его дуга проходит не через головной, а через спинной мозг. Отростки сенсорных нейронов входят в спинной мозг в составе заднего корешка, а отростки двигательных нейронов выходят из спинного мозга в составе переднего. Тела сенсорных нейронов находятся в спинномозговом узле заднего корешка (в дорсальном ганглии), а вставочных и двигательных — в сером веществе спинного мозга.

Простая рефлекторная дуга, описанная выше, позволяет человеку автоматически (непроизвольно) адаптироваться к изменениям окружающей среды, например, отдергивать руку от болевого раздражителя, изменять размеры зрачка в зависимости от условий освещенности. Также она помогает регулировать процессы, протекающие внутри организма. Все это способствует сохранению постоянства внутренней среды, то есть поддержанию гомеостаза.

Во многих случаях сенсорный нейрон передает информацию (обычно через несколько вставочных нейронов) в головной мозг. Головной мозг обрабатывает поступающую сенсорную информацию и накапливает её для последующего использования. Наряду с этим головной мозг может посылать моторные нервные импульсы по нисходящему пути непосредственно к спинальным мотонейронам; спинальные мотонейроны инициируют ответ эффектора.

Рефлекторная дуга вегетативного рефлекса

А - соматического рефлекса и Б - вегетативного рефлекса: 1 - рецептор; 2 - чувственный нейрон;
3 - центральная нервная система; 4 - двигательный нейрон; 5 - рабочий орган: мышца, железа; 6 - ассоциативный (вставочный нейрон); 7 - вегетативный узел (ганглий)